Ухвала

від 23.12.2015 по справі 2а-13368/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-13368/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П. Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

У Х В А Л А

Іменем України

23 грудня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В., Старової Н.Е.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Деснагрейн на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Деснагрейн до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Деснагрейн (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 000479220 від 13.07.2012 року, № 0004802220 від 13.07.2012 року, № 0004812220 від 13.07.2012 року та № 0004822220 від 13.07.2012 року.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 22 лютого 2013 року в задоволенні адміністративного позову відмовив.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2013 року та постановити нову про задоволення адміністративного позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нову постанову про задоволення позову.

Вищий адміністративний суд України своєю ухвалою від 26 листопада 2015 року скасував постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2014 року та справу направив до суду апеляційної інстанції на новий розгляд. Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції виходив з того, що судом не було досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та контрагентами, а саме: можливостей контрагентів позивача щодо виконання укладених з позивачем договорів, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей, питання щодо фактичної оплати позивачем податку на додану вартість в ціні поставлених товарів та наданих послуг, не досліджено руху активів у процесі здійснення господарських операцій, з відповідним документальним підтвердженням. При цьому, для встановлення факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, судом апеляційної інстанції необхідно було встановити: рух коштів між позивачем та його контрагентами при виконанні умов укладених договорів; зміст проведених позивачем операцій, їх обсяг, форми викладення, тобто, ознаки, які б свідчили про реальність таких операцій; чи пов'язані проведені позивачем операцій з його господарською діяльністю; чи відбулися реальні зміни в майновому статі платника податку внаслідок використання результатів отриманих робіт

Київський апеляційний адміністративний суд своїми ухвалами від 10 грудня 2015 року відкрив апеляційне провадження та призначив справу до розгляду на 23 грудня 2015 року.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 08.05.2012 року по 20.06.2012 року відповідачем була проведена планова виїзна перевірка ТОВ Деснагрейн з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.03.2012 року.

Перевіркою встановлено порушення пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпунктів 5.5.1, 5.5.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , пунктів 138.1, 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток на загальну суму 9 737 393, 00 грн. та порушення підпункту 7.4.1 пункту 7.4, пункту 7.5 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , пунктів 198.1, 198.2, 198.3,198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на загальну суму 941 833, 00 грн.

За результатами перевірки відповідачем було складено акт № 668/22-20/34003340 від 27.06.2012 року на підставі якого прийнято податкові повідомлення - рішення № 000479220 від 13.07.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 275 236 грн., № 0004802220 від 13.07.2012 року, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 9 737 393 грн. та № 0004812220 від 13.07.2012 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за жовтень 2010 року на 36 003 грн., за березень 2011 року - 586 174 грн., червень 2011 року - 229 302 грн., жовтень 2011 року - 90 354 грн., № 0004822220 від 13.07.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 23 781 161 грн.

Позивач не погоджуючись з такими податковими повідомленнями - рішеннями звернувся з відповідним позовом до суду.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України однією з загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, є спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною другою статті 215 вказаного Кодексу встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Статтею 228 цього Кодексу визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств (на час виникнення спірних правовідносин), датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону Країни Про податок на додану вартість не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами податкового кодексу України.

Пунктом 198.1 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, у період, який перевірявся податковим органом, мав правовідносини з ТОВ Дельта плюс ЮГ відповідно до договорів № Р0306/11-01 від 03.06.2011 та № Р0706 від 07.06.2011 та з ТОВ Ділкорн відповідно до договорів № Р2110/11-06 віл 21.10.2010, № Р1201/11-01 від 12.01.2011, № Р2802/11-02 від 28.02.2011, № Р1703/11-01 від 17.03.2011, № Р-1803/11-02 від 18.03.2011, № Р0804/11-03 від 08.04.2011, № Р2604/11-01 від 26.04.2011, № Р2704/11-01 від 27.04.2011, № Р1605/11-01 від 16.05.201, № Р1805/11-01 від 18.05.2011, № Р1905/11-02 від 19.06.2011, № Р2505/11-02 від 19.05.2011, № Р3005/11-07 від 30.05.2011, № Р0706/11-03 від 07.06.2011, які є аналогічними за свої змістом та предметом яких є здійснення поставки сої врожаю 2010 року.

Відповідно до пункту 2.4 зазначених договорів, кінцева якість товару визначається згідно результатам аналізу, проведеного акредитованою лабораторією ПАТ Укрелеваторпром під час приймання товару.

Підпунктом 4.2.1 пункту 4.2 договорів укладених позивачем з контрагентами ТОВ Дельта плюс ЮГ та ТОВ Ділкорн встановлено, що кожен автомобіль супроводжується оригіналами товарно - транспортної накладної, а також те, що карантинний та/або ветеринарний сертифікат на товар оформлюється за рахунок покупця.

Згідно з пунктом 5.1 зазначених договорів покупець здійснює оплату товару після отримання оригіналів рахунку - фактури, видаткової та податкової накладних.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що відповідно до умов договорів укладених позивачем з контрагентами ТОВ Дельта плюс ЮГ та ТОВ Ділкорн щодо здійснення поставки товару, має підтверджуватися наступними первинним документами: товарно - транспортною накладною, видатковою накладною, рахунком - фактурою, податковою накладною, документами, складеними за результатами аналізу, проведеного акредитованою лабораторією ПАТ Укрелеваторпром під час приймання товару, карантинним та/або ветеринарним сертифікатом.

Частиною четвертою статті 12 Закону України Про карантин рослин встановлено, що особи, які здійснюють господарську діяльність, пов'язану з виробництвом, переробкою, зберіганням, транспортуванням, торгівлею рослинами і рослинними продуктами, зобов'язані: виконувати фітосанітарні правила та здійснювати фітосанітарні заходи; виконувати розпорядження органів Державної служби з карантину рослин України щодо проведення відповідних карантинних заходів; зареєструватися у відповідній інспекції з карантину рослин, якщо це вимагається згідно із статтею 27 цього Закону.

Наказом Міністерства аграрної політики України № 414 від 23.08.2005 року Про затвердження Фітосанітарних правил ввезення з-за кордону, перевезення в межах, країни, транзиту, експорту, порядку переробки та реалізації під карантинних матеріалів зареєстрованим в Міністерстві юстиції України за № 1121/11401 від 29.09.2005 року визначається порядок перевезення підкарантинних матеріалів в межах країни.

Відповідно до пункту 5.1 зазначених правил - перевезення під карантинних матеріалів в межах України здійснюється у супроводі карантинного сертифіката, що видається органами Державної служби з карантину рослин України, який засвідчує карантинний стан рослин і рослинних продуктів, визначає маршрут, умови перевезення і використання їх, тари та упаковки цих матеріалів.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 705 від 12.05.2007 року Про деякі питання реалізації Закону України Про карантин рослин соєві боби, подрібнені або не подрібнені (що і було предметом договорів купівлі-продажу товару) - включено до переліку під карантинних матеріалів і об'єктів - код згідно з УКТЗЕД - 1201 00.

Таким чином, перевезення сої в межах України здійснюється виключно у супроводі карантинного сертифіката, що видається органами Державної служби з карантину рослин України, та який засвідчує карантинний стан рослин і рослинних продуктів, визначає маршрут, умови перевезення і використання їх, тари та їх упаковку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надано суду першої інстанції договір укладений з ТОВ Пальміра Агро предметом якого є надання послуг по забезпеченню проведення карантинного та ветеринарного догляду зернових вантажів та проведення оформлення карантинних сертифікатів та ветеринарних свідоцтв та здійснення їх реєстрації, а також додатки та акти приймання - передачі до зазначеного договору, але, колегія судів зазначає, що безпосередньо карантинних сертифікатів надано не було.

Також, позивачем на підтвердження реальності та товарності взаємовідносин з контрагентами ТОВ Дельта плюс ЮГ та ТОВ Ділкорн не було надано суду рахунків та рахунків - фактур, виписаних контрагентами ТОВ Дельта плюс ЮГ та ТОВ Ділкорн та документації складеної за результатами аналізу, проведеного акредитованою лабораторією ПАТ Укрелеваторпром під час приймання товару.

Відповідно до платіжних доручень та банківських виписок, наданих позивачем, перерахування коштів на користь контрагентів ТОВ Дельта плюс ЮГ та ТОВ Ділкорн здійснювалося згідно рахунків, водночас з огляду на те, що рахунків чи рахунків - фактур позивачем суду надано не було, у суду відсутня можливість встановити факт того, що дані кошти були перераховані контрагентам саме на виконання договорів № Р0306/11-01 від 03.06.2011 та № Р0706 від 07.06.2011 з ТОВ Дельта плюс ЮГ та № Р2110/11-06 віл 21.10.2010, № Р1201/11-01 від 12.01.2011, № Р2802/11-02 від 28.02.2011, № Р1703/11-01 від 17.03.2011, № Р-1803/11-02 від18.03.2011, № Р0804/11-03 від 08.04.2011, № Р2604/11-01 від 26.04.2011, № Р2704/11-01 від 27.04.2011, № Р1605/11-01 від 16.05.201, № Р1805/11-01 від 18.05.2011, № Р1905/11-02 від 19.06.2011, № Р2505/11-02 від 19.05.2011, № Р3005/11-07 від 30.05.2011, № Р0706/11-03 від 07.06.2011 з ТОВ Ділкорн .

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що позивачем не доведено товарності та реальності господарських правовідносин з контрагентами ТОВ Дельта плюс ЮГ та ТОВ Ділкорн , у зв'язку з чим у позивача не було правових підстав для формування податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинам з зазначеними контрагентами.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Деснагрейн - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 24.12.2015 року.

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Файдюк В.В.

Старова Н.Е.