Постанова

від 18.01.2021 по справі 2а-13368/12/2670

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2021 року

м. Київ

справа № 2а-13368/12/2670

касаційне провадження № К/9901/5741/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді -доповідача - Гончарової І .А.,

суддів - Олендера І .Я., Ханової Р .Ф .,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Деснагрейн

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 лютого 2013 року (головуючий суддя -Огурцов О.П.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2015 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Чаку Є.В.; судді - Файдюк В.В., Старова Н.Е.)

у справі № 2а-13368/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Деснагрейн

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю Деснагрейн (далі - ТОВ Деснагрейн ; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі - ДПІ у Шевченківському районі м. Києва; відповідач; контролюючий орган), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13 липня 2012 року № 000479220, від 13 липня 2012 року № 0004812220, від 09 жовтня 2012 року № 0008312220 та від 09 жовтня 2012 року № 0008322220.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 22 лютого 2013 року в задоволенні адміністративного позову відмовив повністю.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23 грудня 2015 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

ТОВ Деснагрейн звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 лютого 2013 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2015 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначає, що наявними в матеріалах справи документами підтверджується реальність господарських операцій, вчинених із Товариством з обмеженою відповідальністю Дельта плюс ЮГ та Товариством з обмеженою відповідальністю Ділкорн , рух активів у процесі здійснення розглядуваних операцій, спеціальна податкова правосуб`єктність учасників та зв`язок між фактом придбання товарів і господарською діяльністю платника.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 січня 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ Деснагрейн .

Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

18 січня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ Деснагрейн з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2010 року по 31 березня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 31 березня 2012 року, за результатами якої складено акт від 27 червня 2012 року № 668/22-20/34003340.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпунктів 5.5.1, 5.5.2 пункту 5.5 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР Про податок на додану вартість (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР), пунктів 138.1, 138.2 статті 138, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв`язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні сої, врожаю 2010 року, в Товариства з обмеженою відповідальністю Дельта плюс ЮГ та Товариства з обмеженою відповідальністю Ділкорн з огляду на удаваний (фіктивний) характер проведених поставок.

Обґрунтовуючи свою позицію, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва посилалася на ненадання платником у повному обсязі необхідних документів для здійснення контрольного заходу, неперебування постачальників ТОВ Деснагрейн за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, наявність у цих суб`єктів господарювання ознак фіктивності.

На підставі зазначеного акта перевірки та за наслідками адміністративного оскарження контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: від 09 жовтня 2012 року № 0008322220, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмір 171179,00 грн за основним платежем та 42794,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; від 09 жовтня 2012 року № 0008312220, згідно з яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 5905320,00 грн; від 13 липня 2012 року № 000479220, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 275235,00 грн за основним платежем та 1,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; від 13 липня 2012 року № 0004812220, згідно з яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за жовтень 2010 року на 36003,00 грн, за березень 2011 року на 586174,00 грн, за червень 2011 року на 229302,000 грн, за жовтень 2011 року на 90354,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних актів індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Подібні умови формування даних податкового обліку встановлюються і пунктом 138.2 статті 138, підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктами 198.3, 198.6 статті 198 ПК України.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, валові витрати (витрати) для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарської операції, її справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарської операції, необхідно послатись на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) такої операції. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум грошових зобов`язань на підставі такої операції.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, за змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У спірній ситуації судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем укладено договори з Товариством з обмеженою відповідальністю Дельта плюс ЮГ від 03 червня 2011 року № Р0306/11-01 та від 07 червня 2011 року № Р0706, а також із Товариством з обмеженою відповідальністю Ділкорн від 21 жовтня 2010 року № Р2110/11-06, від 12 січня 2011 року № Р1201/11-01, від 28 лютого 2011 року № Р2802/11-02, від 17 березня 2011 року № Р1703/11-01, від 18 березня 2011 року № Р-1803/11-02, від 08 квітня 2011 року № Р0804/11-03, від 26 квітня 2011 року № Р2604/11-01, від 27 квітня 2011 року № Р2704/11-01, від 16 травня 2011 року № Р1605/11-01, від 18 травня 2011 року № Р1805/11-01, від 19 червня 2011 року № Р1905/11-02, від 19 травня 2011 року № Р2505/11-02, від 30 травня 2011 року № Р3005/11-07, від 07 червня 2011 року № Р0706/11-03, які є аналогічними за своїм змістом та предметом яких є здійснення поставки сої, врожаю 2010 року.

Згідно з умовами наведених правочинів здійснення поставки товару має підтверджуватися такими документами: товарно-транспортною накладною; видатковою накладною; рахунком-фактурою; податковою накладною; документами, складеними за результатами аналізу, проведеного акредитованою лабораторією Публічного акціонерного товариства Укрелеваторпром під час приймання товару; карантинним та/або ветеринарним сертифікатом.

Проте, платником на вимогу суду першої інстанції не представлено карантинних сертифікатів, документації, складеної за результатами аналізу, проведеного акредитованою лабораторією Публічного акціонерного товариства Укрелеваторпром під час приймання товару, а також рахунків-фактур, виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю Дельта плюс ЮГ та Товариством з обмеженою відповідальністю Ділкорн .

Відповідно до платіжних доручень та банківських виписок, долучених позивачем до матеріалів справи, перерахування коштів на користь постачальників здійснювалося відповідно до рахунків, водночас з огляду на те, що рахунків чи рахунків-фактур ТОВ Деснагрейн не представлено, у судів попередніх інстанцій була відсутня можливість встановити факт того, що кошти перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю Дельта плюс ЮГ та Товариству з обмеженою відповідальністю Ділкорн саме на виконання наведених вище договорів.

Зазначені обставини в сукупності з доводами контролюючого органу, викладеними в акті перевірки, щодо фіктивності Товариства з обмеженою відповідальністю Дельта плюс ЮГ та Товариства з обмеженою відповідальністю Ділкорн свідчать про удаваний характер господарських операцій, здійснених ТОВ Деснагрейн із вказаними контрагентами, що, в свою чергу, виключає можливість відображення таких операцій у його податковому обліку.

При цьому Суд відхиляє доводи позивача про наявність у матеріалах справи частини рахунків та рахунків-фактур (т. 2 а. с. 71 - 74, 238, 240, 242, 244, 246, 248), оскільки останні складені ТОВ Деснагрейн за наслідками реалізації продукції, в тому числі на експорт, а не постачальниками позивача.

Щодо посилання платника на недослідження судом апеляційної інстанції долученої ним до матеріалів справи документації Публічного акціонерного товариства Укрелеваторпром , то за правилами частини другої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Утім, подане позивачем 14 січня 2014 року клопотання про залучення доказів не містить жодних об`єктивних причин неможливості подання ТОВ Деснагрейн вказаних документів під час розгляду справи в Окружному адміністративному суді м. Києва.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги позивача без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись частиною другою розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ , статтями 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Деснагрейн залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя -доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова