Постанова

від 08.12.2015 по справі 910/4731/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2015 р. Справа№ 910/4731/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Остапенка О.М.

Сотнікова С.В.

представники сторін:

від позивача: Кучма О.Л. довіреність № 08-03-25/129-15 від 20.05.2015; Чорний В.С. довіреність № 08-03-25/158-15 від 28.05.2015;

від відповідача 1 (апелянта): Гольберг Д.В. довіреність № 2/164-Isip від 07.09.2015; Баданін В.В. довіреність б/н від 07.09.2015; Ващенко О.В. довіреність № 02/2015 від 26.08.2015; Манєвський В.В. № 09/13 від 29.11.2013;

від відповідача 2: Саламов О.В. довіреність № 1-8/8564 від 21.11.2014;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ІМГ інтернешнл холдинг компані" на рішення господарського суду міста Києва від 04.11.2015 у справі № 910/4731/15-г (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом публічного акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", м. Київ

до: 1) товариства з обмеженою відповідальністю "ІМГ інтернешнл холдинг компані", м. Київ

2) державної служби інтелектуальної власності України, м. Київ

про визнання недійсними договорів та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року публічне акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" звернулася до господарського суду міста Києва з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "ІМГ інтернешнл холдинг компані", та Державної служби інтелектуальної власності України про визнання недійсними договорів та зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.03.2015 за вказаною заявою порушено провадження у справі № 910/4731/15-г.

Позовні вимоги мотивовані порушенням прав позивача, як юридичної особи, на недоторканість його особистих немайнових прав, гарантованих ст. 94 ЦК України, зокрема порушення права на недоторканність ділової репутації через порушення таких немайнових прав, як право на найменування та на індивідуальність юридичної особи. Позивач також указує, що спірні договори суперечать ст.ст. 6, 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», тому підлягають визнанню недійсними за приписами ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України, із застосуванням наслідків недійсного правочину за ст. 216 ЦК України щодо приведення правовідносин сторін у стан, який існував до порушення.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.11.2015 у справі № 910/4731/15-г (суддя Сташків Р.Б.) позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано недійсним договір про передання виключних майнових прав на знаки від 25.07.2008 року між відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» та товариством з обмеженою відповідальністю «ІМГ інтернешнл холдинг компані», в частині передачі прав на знаки за свідоцтвами: № 46385 від 21.01.2003, № 46386 від 21.01.2003, № 36592 від 15.04.2002, № 36591 від 15.04.2002, № 6562 від 29.03.1993, № 6561 від 29.03.1993, № 82725 від 02.06.2006 та № 86304 від 02.06.2006.

Скасовано реєстрацію договору про передання виключних майнових прав на знаки від 25.07.2008 відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» та товариством з обмеженою відповідальністю «ІМГ інтернешнл холдинг компані», в частині передачі прав на знаки за свідоцтвами: № 46385 від 21.01.2003, № 46386 від 21.01.2003, № 36592 від 15.04.2002, № 36591 від 15.04.2002, № 6562 від 29.03.1993, № 6561 від 29.03.1993, № 82725 від 02.06.2006 та № 86304 від 02.06.2006, яка була здійснена 10.09.2008 у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів та послуг за номером 7222.

Зобов'язано Державну службу інтелектуальної власності України поновити записи у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів та послуг, щодо власника на знаки для товарів та послуг за свідоцтвами № 46385 від 21.01.2003, № 46386 від 21.01.2003, № 36592 від 15.04.2002, № 36591 від 15.04.2002, № 6562 від 29.03.1993, № 6561 від 29.03.1993, № 82725 від 02.06.2006 та № 86304 від 02.06.2006, за публічним акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія «Оранта».

Визнано недійсним договір № 1 від 03.09.2008 між відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІМГ інтернешнл холдинг компані» про передавання права на отримання охоронного документу за заявкою.

Визнано недійсним свідоцтво на знак для товарів і послуг № 98009 від 28.08.2007.

Визнано недійсним договір № 2 від 03.09.2008 між відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» та товариством з обмеженою відповідальністю «ІМГ інтернешнл холдинг компані» про передавання права на отримання охоронного документу за заявкою.

Визнано недійсним свідоцтво на знак для товарів і послуг № 98010 від 18.09.2007.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «ІМГ інтернешнл холдинг компані» на користь публічного акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» 8526 грн. судового збору.

Рішення обґрунтоване тим, що спірні договіри про передання виключних майнових прав на знаки в частині передачі прав на знаки за відповідними свідоцтвами та договори про передавання права на отримання охоронного документу за заявкою від 03.09.2008 суперечать ст.ст. 6, 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», та порушують особисті немайнові права позивача, гарантовані ст.ст. 90, 94, 489 ЦК України, що є підставою для визнання їх недійсними на підставі ч. 1 ст. 203 та ст. 215 ЦК України. За результатами визнання вищезазначених договорів суд зробив висновок про відсутність правової підстави для видачі свідоцтв відповідачу-1 та їх чинності, як належних відповідачу-1, а тому визнав недійсними свідоцтв на знак для товарів і послуг № 98009 від 28.08.2007 та № 98010 від 18.09.2007. Також, в наслідок визнання спірних договорів недійсними судом застосованоя положення ст. 216 ЦК України у сукупності зі Положенням про Державну службу інтелектуальної власності України, затвердженим Постановою КМУ №658 від 19.11.2014, та задоволено вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.

При цьому, суд першої інстанції керувався ст.ст. 6, 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», ст.ст. 90, 94, 203, 215, 216, 232, 489 Цивільного кодексу України, ст. 159 Господарського кодексу України, ст.ст. 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю "ІМГ інтернешнл холдинг компані" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення, прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме ст. 4, 22, 32, 33 ,54 , 63 ГПК України, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу, який би свідчив про фактичне порушення прав позивача з боку відповідачів та на підставі яких суд повинен був встановити наявність чи відсутність обстави,на які позивач посилається, а також судом порушено порядок залучення до матеріалів справи документів, наданих позивачем, оскільки, як зазначає скаржник, це відбувалося невідомо коли та як, крім того суд не з'ясовував думку сторін з приводу залучення або відмови цих документів. Скаржник також зазначає, як порушення норм матеріального права зазначення судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, що фірмове найменування позивача набуло статусу добре відомого, посилаючись на судові рішення, однак не зазначаючи з них цитат, хоча в жодному з рішень судом не було встановлено статус позивача, як добре відомого.

04.12.2015 через відділ документального забезпечення представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує вимоги апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

07.12.2015 через відділ документального забезпечення представником відповідача-1 подано додаткові пояснення.

У судовому засіданні представники скаржника та відповідача-2 підтримали доводи апеляційної скарги з викладених в ній підстав.

В судовому засіданні представники позивача заперечили проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених в відзиві на апеляційну скаргу.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

У відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується представниками сторін ВАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» була створена відповідно до постанови КМУ від 07.09.1993 №709 та зареєстрована КМДА 28.12.1993, шляхом перетворення Української державної страхової комерційної організації (Укрдержстрах) у відкрите акціонерне товариство. При цьому, «Укрдержстрах» був заснований у 1921 році і сім десятиліть був єдиною страховою організацією в Україні (УРСР).

Обставина, що комерційне найменування «Оранта» є добре відомим в розумінні широковідомим, як в Україні так і за її межами встановлено, зокрема, у постанові Вищого господарського суду України від 25.04.2006 у справі № 12/25, а саме, що «фірмове (комерційне) найменування «національна акціонерна страхова компанія «Оранта» складається з посилання на організаційно-правову форму - національна акціонерна страхова компанія та спеціального (розпізнавального) позначення - «Оранта». Значення слова «Оранта» у фірмовому (комерційному) найменуванні, яке належить HACK «Оранта», вказує на ім'я богині, захисниці людини і її майна, а слово «Національна» вказує на належність даній країні, на загальнодержавне і міжнародне визнання результатів діяльності». Такого ж висновку дійшов і Київський апеляційний адміністративний суд у постанові у справі № 22-а-24686/08 від 20.05.2009. Отже, в силу ст. 35 ГПК України дана обставина не потребує повторного доведення.

Про загальну відомість комерційного найменування «Оранта» свідчить участь HACK «Оранта» в різних загальнодержавних об'єднаннях («Ядерний страховий пул», МТСБУ, Український союз промисловців і підприємців) та участь і перемога у загальнодержавних рейтингах (наприклад 2006 рік, конкурс «Вибір року в Україні» в номінаціях «Страхова компанія по страхуванню автотранспорту» та «Страхова компанія по страхуванню майна»).

З огляду на наведене судом першої інстанції вірно зроблено висновок про доведеність позивачем факту загальної відомості щодо «фірмового (комерційного) найменування «національна акціонерна страхова компанія «Оранта».

За приписами ст. 159 ГК України суб'єкт господарювання - юридична особа може мати комерційне найменування, яке, як повне, так і скорочене, підлягає правовій охороні підлягає. При цьому у разі, якщо комерційне найменування суб'єкта господарювання є елементом його торговельної марки, то здійснюється правова охорона і комерційного найменування, і торговельної марки.

Правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки. Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються (ст. 489 ЦК України).

Статтею 8 Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20.03.1883 передбачено, що фірмове найменування охороняється в усіх країнах союзу без обов'язкового подання заявки чи реєстрації і незалежно від того, чи є воно частиною товарного знака.

HACK «Оранта» (позивач) використовує своє комерційне найменування при здійсненні господарської діяльності (страхування та пов'язаній з цим діяльності) у вигляді розміщення комерційного найменування на печатках та штампах компанії, на бланках, на рекламній (сувенірній) продукції, у теле-радіо рекламі, друковані рекламній продукції, при підписані договорів страхування та господарських договорів тощо.

Відповідно до матеріалів справи HACK «Оранта» були зареєстровані вісім знаків для товарів і послуг, а саме знаки за свідоцтвами: №46385 від 21.01.2003, №46386 від 21.01.2003, №36592 від 15.04.2002, №36591 від 15.04.2002, №6562 від 29.03.1993, №6561 від 29.03.1993, №82725 від 02.06.2006 та №86304 від 02.06.2006 та подані заявки на реєстрацію знаків для товарів і послуг № m 2007 14272 від 28.08.2007 та № m 2007 15530 від 18.09.2007. Усі вказані знаки та комерційне найменування HACK «Оранта» містять спільний визначальний розпізнавальний елемент: «Оранта».

Власником зазначених знаків та комерційного найменування була одна і та ж юридична особа - HACK «Оранта», ці знаки є похідними від комерційного найменування HACK «Оранта» та пов'язаними з ним, оскільки як встановлено судом першої інстанції з пояснень позивачем створювались з метою максимального використання позитивної ділової репутації HACK «Оранта» при просуванні на ринку послуг компанії.

Вищезазначеного не було спростовано відповідачами ні в суді першої інстанції ні в апеляційному суді.

25.07.2008 між HACK «Оранта» та відповідачем-1 підписано договір про передання виключних майнових прав на десять знаків для товарів і послуг, у тому числі і на знак за свідоцтвами: №46385 від 21.01.2003, №46386 від 21.01.2003, №36592 від 15.04.2002, №36591 від 15.04.2002, №6562 від 29.03.1993, №6561 від 29.03.1993, №82725 від 02.06.2006 та №86304 від 02.06.2006.

03.09.2008 між HACK «Оранта» та відповідачем-1 підписані договори № 1 та № 2 про передавання права на отримання охоронного документу за заявкою, відповідно до яких відповідач-1 отримав право отримати на своє ім'я свідоцтва за заявками № m 2007 14272 від 28.08.2007 та № m 2007 15530 від 18.09.2007. За цими заявками відповідач-1 отримав свідоцтва на знак для товарів і послуг № 98009 від 28.08.2007 та № 98010 від 18.09.2007.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що на момент підписання вказаних договорів президентом відповідача-1 та головою наглядової ради HACK «Оранта» була одна і та ж особа: О.Спілка.

Обставини підписання вказаних договорів є предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42014100000000228 (ч. 5 ст. 191 КК України, здійснюється Слідчим управлінням ГУМВС України в м. Києві).

Після підписання вказаних договорів HACK «Оранта» не змінювала свого комерційного найменування та продовжувала займатись тією ж господарською діяльністю, якою займалась до відчуження, і ця діяльність співпадає з тими ж класами по Міжнародному класифікатору товарів і послуг, у яких зареєстровані згадані торгові марки. Про даний факт свідчать наявність у позивача, виданих йому ліцензій на страхову діяльність в 2013 році, копія свідоцтва про реєстрацію фінансової установи, яке видане 21.08.2004, копія звіту про дохи до та витрати позивача за 2014 рік (копії наявні в матеріалах справи, т. 1 а.с., 70-117).

За приписами ч. 3 ст. 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (у чинній на час укладення оспорюваних договорів редакції) не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати зі, зокрема, фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до установи заявки щодо таких же або споріднених з ними товарів і послуг.

Правова ж охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені указаним Законом (п. 1 ст. 5 указаного Закону).

Відповідно до п. 7 ст. 16 цього ж Закону, власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору, однак передача права власності на знак не допускається, якщо вона може стати причиною введення в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу.

Зміст вислову «введення знаком в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу» судом встановлюється з Правил складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для варів і послуг, затверджених наказом ДПВ України від 28.07.1995 № 116 (із змінами і доповненнями, але у редакції на час виникнення спірних правовідносин), де у п. 4.3.1.9 Правил вказано, що до позначень, що є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу, відносяться позначення, які породжують у свідомості споживача асоціації, пов'язані з певною якістю, географічним походженням товарів або послуг або з певним виробником, які насправді не відповідають дійсності. Позначення може бути визнане оманливим або таким, що здатне вводити в оману, коли є очевидним, що воно в процесі використання як знака не виключає небезпеку введення в оману споживача.

З огляду на наведене, на думку суду, такого роду введення в оману споживача, щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу, наносить шкоду діловій репутації реального за законного власника комерційного найменування, і тому товарний знак, який є тотожнім або схожим до ступеня змішування з фірмовим найменуванням іншої юридичної особи, є неохороноспроможним.

Відповідно о п. 73 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 17.10.2012, якщо господарським судом встановлено, що згідно із свідоцтвом на знак для товарів і послуг зареєстроване позначення тотожне або схоже настільки, що його можна сплутати з відомим в Україні охоронюваним законом комерційним (фірмовим) найменуванням іншої особи, право на яке виникло до дати подання заявки на відповідний знак, то таке свідоцтво підлягає визнанню недійсним з огляду на невідповідність знака визначеним законом умовам надання правової охорони; відповідний знак є неохороноздатним.

Висновком призначеної по справі судової експертизи встановлено, що знаки для товарів та послуг за свідоцтвами № 46385 від 21.01.2003, № 46386 від 21.01.2003, № 36592 від 15.04.2002, № 36591 від 15.04.2002, № 6562 від 29.03.1993, № 6561 від 29.03.1993, № 82725 від 02.06.2006, № 86304 від 02.06.2006, № 98009 від 28.08.2007 та № 98010 від 18.09.2007 є схожими з комерційним (фірмовим) найменуванням ВАТ «НАСК «Оранта» настільки, що їх можна сплутати та є такими, що можуть ввести в оману споживачів щодо послуг які надаються ВАТ «НАСК «Оранта».

Отже, що факт поділу комерційного (фірмового) найменування позивача на дві частини - основну та допоміжну, встановлений також і постановою Вищого господарського суду України від 25.04.2006 у справі №12/25 та співпадає з позицією експерта.

Отже, проаналізувавши висновки експерта, обставини справи та норми чинного заокнодавства апеляційний суд дійшов висновку, що порушення вищезазначених норм законодавства при передачі прав на знаки за відповідними свідоцтвами та прав на отримання охоронюваного документа за відповідними заявками призвели до порушення прав HACK «Оранта» як юридичної особи на недоторканість особистих немайнових прав, гарантованих 94 ЦК України, зокрема порушення права на недоторканність її ділової репутації через порушення таких немайнових прав, як право на найменування та на індивідуальність юридичної особи.

Враховуючи, що наведений у ст. 94 ЦК України перелік особистих немайнових прав юридичної особи не є вичерпним і передбачається, що юридична особа має і інші особисті немайнові права крім тих, що можуть належати виключно фізичній особі за визначенням (наприклад право на сімейне життя, на здоров'я та інші), а тому правомірним є висновок суду, що серед особистих немайнових прав юридичної особи можна назвати особисті немайнові права на найменування (ст. 90 ЦК України), на індивідуальність (ст. 300 ЦК України), на інформацію (ст. 302 ЦК України), на таємницю кореспонденції (ст. 306 ЦК України), на зображення і його захист (ст.ст. 307-308 ЦК України), на вибір роду занять (ст. 312 ЦК України), на свободу об'єднання (ст. 314 ЦК України) та інші.

При цьому на особливу увагу заслуговує зауваження суду першої інстанції про те, що саму по собі цивільно-правову індивідуалізацію юридичної особи слід в першу чергу розглядати як процес її само вирізнення серед інших учасників цивільних правовідносин, та зокрема, серед інших юридичних осіб, через певні засоби відрізнення та засоби індивідуалізації.

Комерційне найменування юридичної особи, яке є і її нематеріальним благом, та отже на яке юридична особа може мати абсолютне особисте немайнове право, є засобом, який допомагає вирізнити та індивідуалізувати ту чи іншу юридичну особу, тому комерційне найменування перебуває відповідно під охороною особистого немайнового права на індивідуальність. Значення такого засобу індивідуалізації, як комерційне найменування», полягає в тому, що саме завдяки йому суб'єкт створює певну ділову репутацію, яка забезпечує попит на товари та послуги, лояльність покупців, конкурентоспроможність та інше. Така індивідуалізація потрібна для акцентування, пропаганди якісних ознак діяльності, збереження, розвитку та правової охорони фірмового найменування у складі захисту ділової репутації фірми, її престижу, авторитету.

Отже, на захист особистого немайнового права на індивідуальність юридичної особи, на вирізнення її серед інших учасників цивільного обороту, на збереження ділової репутації юридичної особи спрямовані вищеописані норми ст.ст. 6, 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», які (норми) встановлюють виключне право власника комерційного найменування використовувати це найменування (або його розпізнавальний елемент) в складі знаку для товарів і послуг.

Враховуючи вищенаведені обставини справи та зазначені норми чинного законодавства правомірним та обґрунтованим є висновок суду, що договір про передання виключних майнових прав на знаки від 25.07.2008 у частині передачі прав на знаки за свідоцтвами № 46385 від 21.01.2003, № 46386 від 21.01.2003, № 36592 від 15.04.2002, № 36591 від 15.04.2002, № 6562 від 29.03.1993, № 6561 від 29.03.1993, № 82725 від 02.06.2006 та № 86304 від 02.06.2006, та договори № 1 та № 2 про передання права на отримання охоронного документу за заявкою від 03.09.2008 суперечать вищеописаним ст.ст. 6, 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», та порушують особисті немайнові права позивача, гарантовані ст.ст. 90, 94, 489 ЦК України, що є підставою для визнання їх недійсними на підставі ч. 1 ст. 203 та ст. 215 ЦК України, тому вірно задовольнив позовні вимоги в цій частині.

З огляду на визнання недійсними договорів № 1 та № 2 про передання права на отримання охоронного документу за заявкою від 03.09.2008, судом правомірно визнано обґрунтованими і як наслідок правомірно задоволено вимоги про визнання недійсними свідоцтв на знак для товарів і послуг № 98009 від 28.08.2007 та № 98010 від 18.09.2007, оскільки скасована підстава, на якій дані свідоцтва були видані, та з іншого боку, за відсутності договорів відсутня правова підстава для видачі даних свідоцтв відповідачу-1 та їх чинності, як належних відповідачу-1.

З огляду на визнання вказаних договорів недійсними, судом правомірно застосовано положення ст. 216 ЦК України у сукупності з положенням про Державну службу інтелектуальної власності України, затвердженим Постановою КМУ № 658 від 19.11.2014, та задоволено вимоги про застосування наслідків недійсності правочину у вигляді зобов'язання відповідача-2, Державної служби інтелектуальної власності України, скасувати реєстрацію договору про передання виключних майнових прав на знаки від 25.07.2008 у визначеній частині та у вигляді зобов'язання Державної служби інтелектуальної власності України поновити записи у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів та послуг, щодо власника на знаки для товарів та послуг за відповідними свідоцтвами.

Враховуючи вище встановлене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду про покладання на відповідача-1 судового збору за звернення до суду з даним позовом відповідно до ст. 49 ГПК України, оскільки саме з його неправомірних дій виник цей спір.

Апеляційний суд не приймає, як підставу для скасування оскаржуваного рішення посилання відповідача-1, на те що судом проведено дослідження які вже були предметом судового розгляду, а саме питання недійсності спірних договорів вже було предметом судового дослідження, тому не підлягало повторному встановленою та доведенню, враховуючи наступне.

Так, в справі № 2-614/11 Лохвицького районного суду Полтавської області, підставою недійсності була заявлена зловмисна домовленість сторін (ст. 232 ЦК України), а підставами даного позову є невідповідність змісту правочину нормам ЦК України та іншим актам цивільного законодавства (ч. 1 ст. 203 ЦК України), зокрема невідповідність ст.ст. 6, 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», та порушення особистих немайнових прав позивача, гарантованих ст.ст. 90, 94, 489 ЦК України.

Також, як вірно вказав суд першої інстанції наступне схвалення юридичними особами спірних договорів (ст. 241 ЦК України) має правові настілки у випадку перевищення особами, що їх підписали, своїх повноважень, та натомість не має наслідком неможливість визнання договорів недійсними через порушення при їх укладенні норм закону, не пов'язаних з перевищенням повноважень посадовими особами при підписанні договорів.

Колегія суддів не приймає твердження скаржника про порушення судом першої інстанції ст.ст. 22, 34 ГПК України, яке вбачається в незрозумілому для нього потраплянні до матеріалів справи, а потім на дослідження експерта, зокрема «невідомо як», оскільки всі документи, що є у справі, були подані позивачем через відділ документального забезпечення (канцелярію) суду про що є відповідна відмітка та залучені судом до справи. Крім того господарське процесуальне право не визначає обов'язковим вирішення питання судом про залучення або незалучення поданих сторонами документів в судовому засіданні з відповідним обговоренням.

Невмотивованими та необґрунтованими є твердження скаржника щодо недоведеності позивачем та матеріалами справи факт порушення його прав з боку відповідачів, оскільки за своєю суттю даний спір полягає у визнанні договорів недійсним, які, що встановлено судом, суперечать приписам чинного законодавства та порушують гарантовані законами особисті немайнові права позивача.

Крім того на підставі наведеного колегія суддів вважає такими що не заслуговують на увагу посилання скаржника на неправомірне визначення в рішенні статусу позивача, як «добре відомого» на підставі інших судових рішень без зазначення відповідних цитат з них. Так оскаржуване рішення містить цитату з постанови Вищого господарського суду України від 25.04.2006 у справі № 12/25, а саме, що «Значення слова «Оранта» у фірмовому (комерційному) найменуванні, яке належить HACK «Оранта», вказує на ім'я богині, захисниці людини і її майна, а слово «Національна» вказує на належність даній країні, на загальнодержавне і міжнародне визнання результатів діяльності», а тому можна зробити висновок, що судом касаційної інстанції встановлено, що фірмове (комерційне) найменування - HACK «Оранта» вказує на загальнодержавне і міжнародне визнання результатів діяльності, а тому є дійсно добре або широко відомим в Україні та за її межами.

У відповідності до ст.ст. 32-34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі доказів та пояснень наявних в матеріалах справи дійшла до висновку, що відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

В зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України, що сплата судового збору за її подання покладається на відповідача-1.

Керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 4-7, 32-34, 43, 44, 49, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ІМГ інтернешнл холдинг компані" залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 04.11.2015 у справі № 910/4731/15-г залишити без змін.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді О.М. Остапенко

С.В. Сотніков