Постанова

від 07.12.2015 по справі 910/7489/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2015 р. Справа№ 910/7489/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Кузовлев Р.В., довіреність №Д-310 від 01.07.2015;

від відповідача - Попов М.Г., представник за договором про надання правової допомоги № б/н від 15.04.2015,

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Неос Банк" на рішення господарського суду міста Києва від 22.06.2015 у справі № 910/7489/15-г (суддя Лиськов М.О.) за позовом публічного акціонерного товариства "Неос Банк" до товариства з обмеженою відповідальністю "Андреас Неоклеус енд Ко." про стягнення 1 258 765,60 грн. та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Андреас Неоклеус енд Ко." до публічного акціонерного товариства "Неос Банк" про визнання недійсним договору.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Неос Банк" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Андреас Неоклеус енд Ко." 1 258 765,60 грн.

В ході розгляду справи місцевим господарським судом товариством з обмеженою відповідальністю "Андреас Неоклеус енд Ко." подано зустрічну позовну заяву про визнання недійсним договору на надання юридичних послуг №1/12 від 26.03.2013.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.06.2015 у справі № 910/7489/15-г у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов - задоволено та визнано недійсним договір на надання юридичних послуг №1/12 від 26.03.2013.

Відмовляючи у стягненні коштів суд виходив з відсутності підстав для задоволення вказаної вимоги.

При задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність на момент укладення оспорюваного договору у директора відповідача необхідного обсягу повноважень.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 22.06.2015 у справі № 910/7489/15-г скасувати та прийняти нове, яким первісний позов задовольнити; у задоволенні зустрічного - відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на схвалення відповідачем оскаржуваного договору, що в свою чергу унеможливлює визнання його недійсним.

В судовому засіданні 07.12.2015 представник апелянта - позивача у справі підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Андреас Неоклеус енд Ко." (Виконавець) та публічним акціонерним товариством "БАНК КІПРУ", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Неос Банк" (Замовник) 26.03.2013 укладено договір на надання юридичних послуг № 1/12.

Відповідно до п. 1.1 договору Виконавець зобов'язується надати Замовнику юридичні послуги, на умовах, що наведені нижче, а замовник погоджується прийняти та оплатити Послуги, в порядку, строки та на умовах, визначених цим Договором.

Згідно п. 2.1.1 договору вартість Послуг, зазначених у пункті 1.2.1. цього Договору, становить 80 000 грн., що сплачується Замовником протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати укладення цього Договору на рахунок за вказаними Виконавцем реквізитами.

Відповідно п.п. 2.1.2 договору вартість Послуг, зазначених у пункті 1.2.2 цього Договору, складає 1% від загальної суми заборгованості 41 958 853, 61 гривень, за вирахуванням суми попередньої оплати, і становить 339 585, 54 грн. в т.ч. ПДВ, що сплачується Замовником на рахунок виконавця протягом 5 (п'яти) банківських днів після погашення заборгованості Боржників перед Банком та підписання сторонами Акту наданих послуг.

Згідно п.п. 2.1.3 договору вартість послуг, зазначених у пункті 1.2.3. цього Договору, становить 5%, за вирахуванням суми Попередньої Оплати, що підлягає сплаті у наступному порядку: - 3% від загальної суми заборгованості 41 958 853, 61 гривень за вирахуванням попередньої оплати і становить 1 178 765,60 грн.; - за результатом виконавчої процедури та підписання сторонами Акту наданих послуг, Замовник сплачує на рахунок Виконавця 2% від суми фактично задоволених вимог Замовника.

Вказаний договір з боку ТОВ "Андреас Неоклеус енд Ко." було підписано директором ОСОБА_5 При цьому, договір вказаною особою укладено без відповідної згоди зборів Учасників.

Так, вказану особу було призначено на посаду директора товариства 29.04.2011, що підтверджується протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Андреас Неоклеус енд Ко.".

Згідно наказу №40 від 04.05.2011 ОСОБА_5 приступив до виконання обов'язків директора товариства з 04.05.2011.

На виконання умов договору позивачем було перераховано на рахунок відповідача: 10.04.2013 грошові кошти в сумі 80 000, 00 грн. та 06.06.2013 - 1 178 765, 60 грн.

Після того, як на рахунок товариства з обмеженою відповідальністю "Андреас Неоклеус енд Ко." надійшли вказані кошти ОСОБА_5 без згоди учасників товариства здійснив платіж з рахунку товариства з обмеженою відповідальністю "Андреас Неоклеус енд Ко." у розмірі 1 070 000 грн. на рахунок фіктивної компанії - товариства з обмеженою відповідальністю "Актар Груп Трейд" .

Факт фіктивності товариства з обмеженою відповідальністю "Актар Груп Трейд", якому були перераховані грошові кошти з рахунку товариства з обмеженою відповідальністю "Андреас Неоклеус енд Ко." встановлено вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 24.09.2013 у справі № 761/22932/13-к (провадження № 1-кп/761/776/2013).

Рішенням загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Андреас Неоклеус енд Ко." ОСОБА_5 було звільнено з посади директора товариства починаючи з 19.06.2013.

Публічне акціонерне товариство "Неос Банк" у 2015 році звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Андреас Неоклеус енд Ко." 1 258 765,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання юридичних послуг №1/12, а саме не вчинення виконавцем дій спрямованих на погашення заборгованості певними юридичними особами.

При цьому, правова природа, заявлених до стягнення коштів попередньої оплати в сумі 1 258 765,60 грн., визначена позивачем, як збитки.

Станом на дату подання вказаного позову строк дії договору припинено не було. Також, договір не було розірвано.

Вже під час розгляду даної справи судом першої інстанції (07.05.2015) позивачем на адресу відповідача направлено лист, в якому повідомлялось про розірвання договору з 31.05.2015.

Вказаний лист було отримано відповідачем 18.05.2015, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

В ході розгляду справи місцевим господарським судом товариством з обмеженою відповідальністю "Андреас Неоклеус енд Ко." подано зустрічну позовну заяву про визнання недійсним договору на надання юридичних послуг №1/12 від 26.03.2013.

В обґрунтування вимог за зустрічним позовом ТОВ "Андреас Неоклеус енд Ко." посилалося на перевищення директором товариства ОСОБА_5 повноважень при укладенні договору, оскільки вказаною особою не було отримано згоди зборів Учасників на підписання від імені товариства договору, сума якого перевищує 100 000, 00 грн.

Судом першої інстанції у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов - задоволено та визнано недійсним договір на надання юридичних послуг №1/12 від 26.03.2013.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Стосовно вимог за первісним позовом про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 1 258 765,60 грн. слід зазначити, що вони підлягають залишенню без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Як вже зазначалось, позивачем заявлено до стягнення вказані кошти, як збитки.

Будь - яких заяв про зміну підстав або предмету позову позивачем не подавалося.

Крім цього, жодних письмових пояснень щодо обґрунтування позовних вимог до суду також надано не було.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Підставою для відшкодування збитків відповідно до п. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України є порушення зобов'язання.

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управне на сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарських відносин.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України.

Умовами покладення такої відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком, а невиконання зобов'язань - причиною.

Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення відповідачем зобов'язання, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Позивач, посилаючись на збитки вказує, що заявлена до стягнення сума є вартістю оплачених позивачем, проте не наданих відповідачем послуг.

Разом з тим, позивачем неправильно віднесено до збитків вказану суму, оскільки вона не належить ані до втрат, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрат, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), ані до упущеної вигоди.

Отже, зазначена сума не є збитками.

За наведених обставин дана вимога позивача є необґрунтованою.

Слід зазначити, що наразі вказані кошти також не підлягають поверненню позивачу на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) зобов'язана його повернути. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2).

Відповідно до ч. 3 вказаної статті положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, необхідною умовою для застосування вказаної статті є встановлення обставин безпідставності набуття або збереження відповідачем майна.

Оскільки, на момент подання даного позову строк дії договору не припинився, так само, договір не було розірвано, тобто, підстава, на якій були набуті відповідачем грошові кошти не відпала на час пред'явлення позову, застосування вказаної норми є необґрунтованим.

Обґрунтованість позовних вимог (встановлення порушення прав) здійснюється судом на день подачі позову.

Крім цього, позовна вимога про стягнення коштів не може бути задоволена судом у даному провадженні, як наслідок визнання договору недійсним, виходячи з підстав та предмету позову, а також з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Визнання правочину недійсним пов'язане з анулюванням майнових

наслідків його вчинення і встановленням наслідків, передбачених

законом.

Норма ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України є загальною. Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 216 Цивільного кодексу України вона застосовується, якщо законом не встановлено особливі умови застосування наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

При цьому, суд з власної ініціативи не може застосовувати такі правові наслідки недійсності правочину:

- передбачені іншими (спеціальними) статтями ЦК Цивільного кодексу України (моральна шкода тощо);

- ті, що не були зазначені у позовних вимогах.

Така ж правова позиція наведена в Узагальненні Верховного суду України від 24.11.2008 з практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними.

Враховуючи те, що у позовних вимогах не було зазначено про застосування наслідків недійсності правочину, суд в свою чергу позбавлений права на їх самостійне застосування.

При цьому, позивач не позбавлений права звернутись до суду з окремою вимогою про застосування наслідків недійсності правочину.

За наведених обставин, вимога позивача про стягнення коштів не підлягає задоволенню.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні первісного позову.

Щодо вимоги про визнання договору недійсним, слід зазначити наступне.

Підставою для визнання недійсним даного договору позивач за зустрічним позовом зазначає те, що директор товариства з обмеженою відповідальністю "Андреас Неоклеус енд Ко." ОСОБА_5 не мав відповідних повноважень на підписання зазначеного договору, оскільки Статутом товариства передбачена обов'язковість надання Зборами учасників згоди на вчинення правочинів, сума яких перевищує 100 000, 00 грн., яка в даному випадку директору не надавалась.

Суд першої інстанції визнав обґрунтованими доводи ТОВ "Андреас Неоклеус енд Ко." та задовольнив позовні вимоги.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Частиною 2 ст. 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до частини 1 статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з положеннями статті 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 статті 161 Цивільного кодексу України виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом.

Відповідно до п. 10.5 Статуту ТОВ "Андреас Неоклеус енд Ко." виконавчим органом товариства є директор.

Пунктом 10.6 вказаного Статуту передбачено, що директор у межах своєї компетенції укладає та підписує від імені Товариства господарські та інші договори (угоди, контракти), виступає розпорядником його коштів та майна з врахуванням обмежень, встановлених цим Статутом. Укладання та підписання від імені Товариства господарських та інших договорів (угод, контрактів) обмежується сумою договору (угоди, контракту), яка складає не більш 100 000 гривень, якщо сума договору (угоди, контракту) перевищує вищевказану вона потребує згоди зборів Учасників.

Сума укладеного між сторонами договору на надання юридичних послуг №1/12 від 26.03.2013 перевищує 100 000 гривень.

Отже, підлягають застосуванню положення пункту 10.6 Статуту щодо необхідності отримання попередньої згоди на укладення директором договору від імені товариства.

Відповідної згоди директору товариства з обмеженою відповідальністю "Андреас Неоклеус енд Ко." ОСОБА_5 на укладення договору на надання юридичних послуг №1/12 від 26.03.2013 зборами Учасників надано не було.

Згідно ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Пунктом 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Так, оспорюваний договір на надання юридичних послуг містить положення (в преамбулі) про підписання його з боку ТОВ "Андреас Неоклеус енд Ко." директором товариства ОСОБА_5, діючого на підставі статуту товариства.

Тобто, наведене свідчить про обізнаність ПАТ "Неос Банк" щодо наявності обмежень повноважень директора ТОВ "Андреас Неоклеус енд Ко." на укладення договору на надання юридичних послуг.

Отже, враховуючи те, що на момент укладення оскаржуваного правочину у директора ТОВ "Андреас Неоклеус енд Ко." ОСОБА_5 був відсутній необхідний обсяг повноважень для підписання договору на надання юридичних послуг №1/12 від 26.03.2013, позовна вимога про визнання його недійсним, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Доводи апелянта про схвалення відповідачем оскаржуваного договору, відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.

Позивачем, як доказ схвалення відповідачем оскаржуваного договору, надано лист від 08.11.2013 № 71, підписаний ліквідатором ТОВ "Андреас Неоклеус енд Ко." Лисенко О.В., про визнання грошових вимог банку у загальній сумі 1 377 567, 56 грн.

Відповідач заперечував проти схвалення оскаржуваного договору.

Враховуючи наведене, апеляційним судом було зобов'язано ліквідатора ТОВ "Андреас Неоклеус енд Ко." надати пояснення щодо вказаного листа та докази на підтвердження доводів відповідача про відсутність схвалення.

На вимогу суду ТОВ "Андреас Неоклеус енд Ко." надано письмові пояснення ліквідатора товариства відповідача Денисенко О.В. (до зміни прізвища - Лисенко О.В.), згідно яких вказаний лист ліквідатором було скасовано та відкликано.

На підтвердження вказаної обставини надано відповідний Наказ № 26 від 03.12.2013 про скасування та відкликання листа ТОВ "Андреас Неоклеус енд Ко." від 08.11.2013 № 71.

З огляду на відкликання відповідачем листа, схвалення оскаржуваного правочину не відбулось.

За наведених обставин, оскаржуваний договір підлягає визнанню недійсним.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення зустрічного позову.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Неос Банк" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 22.06.2015 у справі № 910/7489/15-г - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.

3. Матеріали справи № 910/7489/15-г повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко