Ухвала

від 08.12.2015 по справі 823/3065/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2015 року м. Київ К/800/41448/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МСК Будсервіс» (далі - Товариство) на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року у справі № 823/3065/13-а за адміністративним позовом Товариства до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області ( далі - ДПІ),

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2013 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ № 0000901507 від 28.03.2013 року щодо збільшення грошового зобов'язання з орендної плати за земельну ділянку.

Зазначило, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності встановлюється виключно за договором оренди земельної ділянки, зміна її допускається шляхом внесення змін до договору оренди.

15 жовтня 2013 року постановою Черкаського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Товариство звернулося із касаційною скаргою про скасування постанови Черкаського окружного адміністративного суду та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, 20.12.2007 року між Черкаською міською радою та Товариством був укладений договір оренди землі зі строком дії договору на 49 років.

З 1.03.2013 до 7.03.2013 ДПІ була здійснена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства щодо правильності та повноти нарахування ним орендної плати за землю за період з 1.02.2010 до 31.12.2010, за наслідками якої 14.03.2013 був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Товариством у порушення вимог ст.,ст. 2, 19 Закону України № 2535-ХІІ від 3.07.1992 «Про плату за землю» занижена сума податкового зобов'язання з орендної плати за земельну ділянку за період з 1.022010 до 31.12.2010, у розмірі 339 487,23 грн.

28 березня 2013 року ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000901507 щодо збільшення грошового зобов'язання з орендної плати за земельну ділянку, у розмірі 424 359,04 грн.

Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову обґрунтованими з таких підстав.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону, а з 01 січня 2011 року будь-які питання щодо оподаткування регулюються Податковим кодексом України , і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до Податкового кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодексу України який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пп. 9.1.10 п. 9.1 ст. 9 Податкового кодексу України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу , - це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК ). Подібне визначення міститься і у статті 21 Закону України № 161-XIV «Про оренду землі» .

Розмір земельного податку, в тому числі і орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України .

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України ).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК ; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Суди обґрунтовано зазначили, що з набранням чинності Податковим кодексом України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, повинен відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу і є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України .

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220 , 220-1, 223 , 224 , 230 , 231 Кодексу адміністративного судочинства України ,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МСК Будсервіс» відхилити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.