Рішення

від 27.11.2015 по справі 759/8558/15-ц

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

ун. № 759/8558/15-ц

пр. № 2/759/4182/15

27 листопада 2015 року Святошинський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Миколаєць І.Ю.

при секретарі Куркіній І.В.

за участю позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НВК «ЮВІТ-ХХІ», треті особи: Міністерство фінансів України, Міністерство соціальної політики України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку,

ВСТАНОВИВ:

28.05.2015 року за поштовим штемпелем ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просить скасувати наказ ТОВ «НВК «ЮВІТ-ХХІ» про його звільнення №06/14 від 20.03.2014 року, поновити його на роботі в ТОВ «НВК «ЮВІТ-ХХІ» на посаді інженера з механізації та автоматизації виробничих процесів; стягнути з останнього на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 83940,43 грн. та індексацію середнього заробітку у розмірі 2663,50 грн. Позов мотивований прийняттям 01.11.2012 року його на посаду інженера з механізації та автоматизації виробничих процесів в ТОВ «НВК «ЮВІТ-ХХІ», призовом до лав Збройних Сил України на підставі Указу виконуючого обов'язків Президента України № 303 від 20.03.2014 року «Про часткову мобілізацію», звільненням його відповідачем 20.03.2014 року з роботи в супереч ч.3 ст. 119 КЗпП України, яка передбачає збереження за працівником призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігається місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в якій він працював на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності.

Ухвалою суду від 08.07.2015 року до участі в справі в якості третіх осіб без самостійних вимог було залучено Міністерство фінансів України та Міністерство соціальної політики України.

У судовому засіданні ОСОБА_1 позов підтримав та просив його задовольнити.

ТОВ «НВК «ЮВІТ-ХХІ» явку свого представника у судове засідання не забезпечило, надало через канцелярію суду заперечення у яких зазначено, що відповідно до п.3 ч.1 ст. 36КЗпП України підставою для припинення трудового договору є призов або вступ працівників на військову службу, направлення на альтернативну службу. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» № 1169-VII від 27.03.2014 року, яким п. 3 ч.1 ст. 36 КЗпП України викладено в іншій редакції і на яку посилається позивач, було офіційно опубліковано 31.03.2014 року і відповідно до п.1 розділу II набрав чинності на наступний день, тобто з 01.04.2014 року. А тому вважає, що не підлягають звільненню з роботи лише громадяни, які призвані на військову службу починаючи з 01.04.2014 року. Вони звільняються від роботи відповідно до ст. 119 КЗпП України. Крім того зазначено, що згідно Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою КМУ № 105 заробітна плата позивачу виплачуються з державного бюджету, а відповідач здійснює лише її нарахування. Також зазначено, що 27.05. 2015 року Мінсоцполітики роз'яснено порядок компенсації з державного бюджету витрат на заробітну плату мобілізованим в яких зазначено, що кошти на виплату компенсації підприємствам, установам, організаціям спрямовуються за період починаючи з січня 2015 року. А тому вважає, що задоволення вимог позивача про виплату йому середнього заробітку за 2014 р. не вбачається за можливе. Крім того зазначено, що розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу наданий позивачем здійснений не у відповідності до ПКМУ від 08.02.1995 року № 100 Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати. Також зазначено, що строк збереження робочого місця за позивачем міг тривати до 20.03.2015 року (20.03.2014 року позивач був мобілізований) збереження за ним місця роботи протягом 1 року з дня мобілізації), а з 21.03.2015 року звільнення працівника є цілком законним. Вважає, що позовна вимога в цій частині може бути вирішена шляхом зміни дати звільнення.

Міністерство фінансів в день ухвалення рішення в справі явку свого представника не забезпечило, про місце та час розгляду справи повідомлялося належним чином, в матеріалах справи міститься клопотання міністерства про розгляд справи за відсутності представника та заперечення у яких зазначено, що порядок виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації здійснюється з державного бюджету у межах середнього заробітку працівників за рахунок і в межах асигнувань, передбачених у державному бюджеті за програмою 2501350 «Компенсація підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період». Також зазначено, що у державному бюджеті на 2015 р. видатки на виплату компенсації із бюджету працівникам надані головному розпоряднику - Міністерству соціальної політики України.

Міністерство соціальної політики України явку свого представника у судове засідання не забезпечило, про місце та час розгляду справи повідомлялося належним чином, в матеріалах справи містяться заперечення в яких зазначено, що відповідно до ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України» від 20.05.2014 року № 1275-VII дію, зокрема ч.3 ст. 119 КЗпП України поширено на громадян України, які починаючи з 18.03.2014 року були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17.03.2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженого ЗУ «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію». А тому вважає, що працівники, які були звільнені з роботи на підставі п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації, мають бути поновлені роботодавцем на роботі у зв'язку із набуттям чинності зазначеним Законом шляхом скасування наказу про звільнення.

Суд вважає можливим ухвалити у справі заочне рішення, оскільки позивач не

заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач з 01.11.2012 року працює в ТОВ «НВК «ЮВІТ-XXI» на посаді інженера з механізації та автоматизації виробничих процесів, що не заперечується відповідачем.

Наказом командира військової частини А0415 № 52 від 10.03.2014 року ОСОБА_1 був викликаний до зазначеної військової частини для проходження навчальних зборів (а.с.6).

Згідно витягу командира військової частини А0415 № 1 від 19.03.2014 року ОСОБА_1 вважається таким, що закінчив проходження навчальних зборів 20.03.2014 року (а.с.7).

Листом командира військової частини - польова пошта В4126 Степаненка Є.О. від 06.03.2015 року генеральний директор ТОВ «НВК «ЮВІТ-XXI» Костриця В.В. був повідомлений, що лейтенант ОСОБА_1 19.03.2014 року на підставі Указу Президента України від 17.03.2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію» був призваний під час мобілізації на особливий період до лав ЗС України та проходить службу у військовій частині - полова пошта В4126. Також зазначено, що відповідно до ст.39 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» та до ст. 119 КЗпП України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігається місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форм власності (а.с.8).

Згідно витягу з Наказу командира військової частини - польова пошта В4126 № 50 від 10.03.2015 року ОСОБА_1 з 10.03.2015 року звільнений з військової служби у запас наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних сил України від 09.03.2015 року № 60 (а.с. 86).

20.03.2014 року ОСОБА_1 на підставі наказу № 06/14 ТОВ «НВК»ЮВІТ-ХХІ» був звільнений з посади інженера механізації та автоматизації виробничих процесів на підставі п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з проходженням військової служби у військовій частині (а.с.10). Ознайомлений ОСОБА_1 з наказом був лише 19.03.2015 за вини відповідача, що не заперечується останнім, про що свідчить його особистий підпис на наказі (а.с.10).

Відповідно до ч.3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігається місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності.

Відповідно до ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України» від 20.05.2014 року № 1275-VII дію, зокрема ч.3 ст. 119 КЗпП України поширено на громадян, які починаючи з 18.03.2014 року були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17.03.2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженого ЗУ «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію».

Отже, з огляду на вищезазначену норму, ОСОБА_1 як працівник який був звільнений 20.03.2014 року на підставі п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з призовом на військову службу під час мобілізації має бути поновлений ТОВ «НВК»ЮВІТ-ХХІ» на роботі в зв'язку із набуттям чинності зазначеного закону.

Позовна вимога ОСОБА_1 про поновлення на роботі знайшла своє підтвердження є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Позовна вимога про нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу також підлягає задоволенню з огляду на поширення дії ч.3 ст. 119 КЗпП України на ОСОБА_1 як громадянина, який починаючи з 18.03.2014 року був призваний на військову службу на підставі Указу Президента України від 17.03.2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», проте частковому з огляду на неправильність розрахунку позивачем суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до п.8 ПКМУ від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» нарахування витрат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені середнім заробітком.

За необхідності визначення коштів до виплати, суд розраховує середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 виходячи із даних довідки, що була видана позивачу відповідачем (а.с. 11).

У зв'язку із тим, що суду невідомо скільки робочих днів ОСОБА_1 працював у лютому 2013 року, суд при даному розрахунку бере до уваги останні два місяці роботи позивача, з яких можна повністю встановити кількість робочих днів у періоді.

При визначенні середньоденної заробітної плати суд виходить із наступних розрахунків. Кількість робочих днів за два останні місяці роботи - 39 робочих днів ( з 01.12.2013 року по 31.01.2014 року).

Заробітна плата за цей період склала 14422,9 грн. (7300,00 грн. + 7122,91 грн.). Середньоденна заробітна плата - 14422,91 грн.: 39 робочих днів = 369,82 грн.

Сума до виплати за 1 рік за період з 20.03.2014 року (наступний день після звільнення) по 19.04.2015 р. (1 рік гарантованого збереження робочого місця за ст. 119 КЗпП України) складає: 247 робочих днів*369,82 грн. = 91345,10 грн.

Вимога щодо стягнення з відповідача індексації за час вимушеного прогулу у розмірі 2663,50 грн. не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст. 214 ЦПК України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст. 355 цього кодексу. Відповідно до ухвали судової палати у цивільних справах ВСУ від 04.11.2002 року «Про стягнення суми індексації заробітної плати» присуджена до стягнення сума середнього заробітку за час затримки розрахунку з працівником при його звільненні не належить до заробітної плати, а є разовою виплатою - санкцією за несвоєчасний розрахунок, а тому не може бути об'єктом індексації згідно із ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення».

Отже дана вимога є необгрунтованою та не підлягає задоволенню.

З огляду на вищевикладене та керуючись ч.3 чт. 119 КЗпП України, Указом Президента України від 17.03.2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», п. 8 ПКМУ від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середнього заробітку», ухвалою судової палати у цивільних справах ВСУ від 04.11.2002 року «Про стягнення суми індексації заробітної плати», ст.ст.10, 57, 60, 209, 213-215, 218, 224-228, 292, 294 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НВК «ЮВІТ-ХХІ», треті особи: Міністерство фінансів України, Міністерство соціальної політики України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку задовольнити частково.

Зобов»язати товариство з обмеженою відповідальністю «НВК «ЮВІТ-ХХІ» (код ЄДРПОУ 31813894) поновити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на посаді інженера з механізації та автоматизації виробничих процесів скасувавши наказ № 06/14 від 20.03.2014 р. про його звільнення.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «НВК «ЮВІТ-ХХІ» (код ЄДРПОУ 31813894) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 91345,10 грн. за період з 20.03.2014 р. по 19.03.2015 р.

В решті позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: