Постанова

від 01.12.2015 по справі 910/18869/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2015 р. Справа№ 910/18869/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Захарчук Н.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Крижов С.В. ( за довіреністю б/н від 26.05.2014)

від відповідача: Цуркан К.А. ( за довіреністю №353 від 06.11.2015)

розглянувши апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність"

на рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2015

у справі № 910/18869/15 (суддя: Курдельчук І.Д.)

за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння"

про стягнення 92 829,25 грн.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення 16 760,99 грн. пені, 3 752,93 грн. 3% річних, 72 315,33 грн. втрат від інфляції, а всього 92 829,25 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.09.2015 року у справі №910/18869/15 позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з ТОВ "Сонячне насіння" на користь СТОВ "Співдружність": 3 752 грн. 93 коп. 3% річних; 72 315 грн. 33 коп. втрат від інфляції, у задоволенні решти позову відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи належним чином доведено, а відповідачем не спростовано порушення останнім умов договору, а тому в наслідок існування заборгованості, позивач обґрунтовано звернуся з позовними вимогами щодо стягнення 3% річних та витрат від інфляції. Стосовно стягнення пені, то відповідачем в цій частині було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Співдружність" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача пені за період прострочення в розмірі 16760,99 грн. Прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог щодо стягнення пені в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що суд першої інстанції при прийняті рішення не прийнято до уваги, що початок перебігу позовної давності починається з 22.07.2014 року, а тому позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають задоволенню.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2015 року було прийнято до провадження апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність" та призначено справу до розгляду.

В подальшому у судовому засіданні оголошувалась перерва.

У судовому засідання, 01.12.2015 представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати частково, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 14.03.2014 року між позивачем (зберігач) та відповідачем (поклажодавець) укладено договір складського зберігання №14/03-1-14 (договір).

За умовами зазначеного договору, зберігач зобов'язується за плату прийняти на відповідальне зберігання сільськогосподарську продукцію - кукурудзу, яка йому передається поклажодавцем, надавати послуги з доведення отриманої на зберігання продукції до показників згідно вимог нормативних документів та контрактів як експортних так і тих, що діють в Україні стандартів та інструкції, зазначеної в пункту 2.4 Договору для забезпечення її зберігання та повернути поклажодавцеві продукцію в строки і на умовах, передбачених договором (п. 1.1 договору); на відповідальне зберігання приймається кукурудза в кількості 2 000 тонн врожаю 2013 (п. 2.1 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було прийнято на зберігання на складі від відповідача кукурудзу 3 класу врожаю 2013 року у загальній кількості 1 000 тонн, що підтверджується складською квитанцією на зерно від 07.04.2014 № 72 та актом приймання-передавання зерна від 07.04.2014 № 8.

У зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору, позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення 139 061,24 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.12.2014 у справі № 910/21513/14 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Сонячне насіння " на користь ТОВ "Співдружність" 127 188,39 грн. основного боргу та 2 543,77 грн. витрат по сплаті судового збору.(а.с.32)

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 17.06.2015 зі справи № 910/21513/14 апеляційну та касаційну скарги залишено без задоволення; рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2014 зі справи 910/21513/14 - без змін.(а.с.37,43)

Відповідно до приписів статті 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як вбачається з постанови касаційної інстанції, сторонами не погоджено строку виконання зобов'язання по сплаті послуг зберігання, кредитор вправі вимагати його виконання у порядку ст. 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), положеннями якої передбачено: якщо строк (термін) виконання зобов'язання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Вимога про оплату коштів, акт виконаних робіт № 505 від 01.07.2014, рахунок-фактура №505 від 01.07.2014 на суму 100 545,11 грн. за 2000 т зберігання зерна кукурудзи та акт виконаних робіт №505/1 від 01.07.2014, рахунок-фактура №505/1 від 01.07.2014 на суму 38516,13 грн. за 1000 т зберігання зерна кукурудзи разом з вимогою підписання та сплати боргу за ними, були надісланні відповідачу 15.07.2014, підтвердженням чого є належним чином засвідчені копії описів вкладення у цінні листи та фіскальних чеків №5689 та №5690, однак вони залишені були відповідачем без задоволення. Відтак, враховуючи, що факт надання ТОВ "Співдружність" ТОВ "Сонячне насіння" послуг зберігання зерна і факт порушення відповідачем своїх зобов'язань по оплаті зберігання підтверджений матеріалами справи та не спростовано належними доказами, позовні вимоги в частині стягнення плати за зберігання зерна в розмірі 127 188,39 грн. (за розрахунком: 88 672,26 грн. - вартість зберігання 2000 т зерна кукурудзи за період з 17.03.2014 по 16.05.2014 р.+ 38 516,13 грн. - вартість зберігання 1000 т зерна кукурудзи за період з 07.04.2014 по 16.05.2014 = 127 188, 39 грн.) підлягають задоволенню.

За таких обставин, розмір заборгованості відповідача було визначено у сумі 127 188,39 грн.

На виконання рішення господарським судом міста Києва було видано наказ від 15.04.2015.

Відповідач виконав рішення лише 15.07.2015, що підтверджується випискою із рахунку позивача. (а.с.50)

Строк прострочення оплати заборгованості позивач визначає з 22.07.2014 (15.07.2014 + 7 днів відповідно до вимог статті 530 ЦК України).

Позивач звернуся з позовним ними вимогами на підставі того, що відповідачем було прострочено виконання зобов'язань за договором та рішення суду, а тому просив суд стягнути з відповідача: 3 752,93 грн. 3% річних; 72 315,33 грн. втрат від інфляції (період прострочення з 22.07.2014 по 15.07.2015) та 16 760,99 грн. пені (період прострочення з 22.07.2014 по 21.01.2015).

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що необґрунтованими є доводи відповідача що період нарахування для 3% річних має бути визначено з 23.07.2014 по 14.07.2015, оскільки п. 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 стосується нарахування пені та втрат від інфляції, а не 3% річних. В частині позовних вимог щодо стягнення пені, суд першої інстанції відмовив, оскільки відповідачем було подано клопотання про застосування строків позовної давності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів перевіривши розрахунки, погоджується з висновком суду першої інстанції що вони є вірними, тому з відповідача підлягає стягненню 3 752,93 грн. 3% річних та 72 315,33 грн. втрат від інфляції .

Стосовно вимог щодо стягнення пені, та доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволені вимог щодо стягнення пені то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України і ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності щодо нарахування пені (а.с.71-81).

В зазначеному клопотання відповідач зазначає, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені закінчився (10.04.2015 щодо порушення оплати робіт за березень 2014 року; 10.05.2015 щодо порушення оплати робіт за квітень 2014 року; 10.06.2015 щодо порушення оплати робіт за травень 2014 року), а позовна заява подана лише 22.07.2015.

За умовами п.4.2 договору за отримані послуги поклажодавець зобов'язаний здійснити розрахунок не пізніше 10 числа кожного місяця за послуги, надані протягом попереднього місяця, згідно актів виконаних робіт та рахунків, наданих зберігачем. Розрахунок за відвантаження продукції здійснюється поклажодавцем не пізніше дати відвантаження.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення пені не підлягають задоволенню, в зв'язку із спливом строку позовної давності, а тому доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та недоведеними, отже задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 17.09.2015 року у справі № 910/18869/15, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність" на рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2015 року у справі № 910/18869/15 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2015 року у справі № 910/18869/15 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/18869/15 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко