Постанова

від 28.09.2016 по справі 910/18869/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2016 р. Справа№ 910/18869/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

за участю представників сторін:

від позивача: Смішко О.Л. - дов. б/н від 07.10.2015р.

від відповідача: Холодило П.В. - дов. №217-6 від 21.01.2015р.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2016р.

у справі № 910/18869/15 (суддя Домнічева І.О.)

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю

"Співдружність"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння"

про стягнення 92 829,52 грн.

В судовому засіданні 28.09.2016р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Співдружність» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячне насіння» про стягнення 92 829,52 грн., з яких 16 760,99 грн. пеня, 3 752,93 грн. 3% річних та 72 315,33 грн. втрат від інфляції.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.09.2015р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2015р., позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 3 752,93 грн. 3% річних та 72 315,33 грн. втрат від інфляції.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.02.2016р. вказані рішення та постанову скасовано, справу передано на новий розгляд у частині стягнення пені.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій виходили з положень договору складського зберігання № 14/03-1-14 від 14.03.2014р., згідно з пунктом 4.2. якого поклажодавець зобов'язаний здійснити розрахунок не пізніше 10 числа кожного місяця за послуги, надані протягом попереднього місяця, згідно актів виконаних робіт та рахунків, наданих зберігачем, та вказав, що у такому випадку, судам першої та апеляційної інстанції потрібно було встановити дату прострочення оплати наданих послуг за зберігання зерна, з якої позивач має право нараховувати пеню згідно з договором складського зберігання №14/03-1-14 від 14.03.2014р.; при цьому судами не було встановлено чи передбачено умовами договору зберігання нарахування пені за прострочення оплати, а також не було враховано, що частково зерно було прийнято на зберігання на підставі складської квитанції без укладення договору в письмовій формі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2016р. у справі № 910/18869/15 позов в частині стягнення пені задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячне насіння на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Співдружність» 16 760,99 грн. пені та 334, 89грн. судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову про стягнення пені відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, з порушенням принципу повноти оцінки доказів, безпосереднього судового розгляду, без дослідження наданих доказів, всупереч ст. 43 ГПК України.

Апелянт зазначає, що судом не надано належної оцінки змісту Договору складського зберігання №14/03-1-14 від 14.03.2014р., відповідно до п.4.2 якого позивач не міг не знати про факт порушення його прав та інтересів за договором та усвідомлював це стосовно робіт зі зберігання зерна у кількості 2000 тонн з 11 числа кожного місяця, наступного за розрахунковим, а саме 11.04.2014р., 11.05.2014р., 11.06.2014р.; стосовно робіт зі зберігання зерна у кількості 1000 тонн, переданого на зберігання по накладній, з 11.05.2014р., з 11.06.2014р., у зв'язку з чим дійшов хибного висновку про подання позивачем позовної заяви в межах позовної давності, у зв'язку з тим, що перебіг строку позовної давності починається з 22.07.2014р. (15.07.2014р. +7 днів).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2016р., колегією суддів у складі: головуючий суддя Ропій Л.М., судді Калатай Н.Ф., Рябуха В.І. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 13.06.2016р.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду № 09-52/3115/16 від 13.07.2016р. у зв'язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Ропій Л.М. у відпустці, відповідно до підпункту 2.3.50 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/18869/15.

Відповідно до повторного автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу відповідача 13.07.2016р. передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2016р. колегією суддів (з урахуванням протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 15.07.2016р.) у складі головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції склад колегії суддів змінювався, строк розгляду справи продовжувався, у відповідності до ст. 77 ГПК України по справі оголошувалась перерва, останній раз на 28.09.2016р.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові в частині стягнення пені.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував щодо доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 14.03.2014р. між позивачем (зберігач) та відповідачем (поклажодавець) укладено договір складського зберігання №14/03-1-14 (далі - Договір), відповідно до умов якого: зберігач зобов'язується за плату прийняти на відповідальне зберігання сільськогосподарську продукцію - кукурудзу, яка йому передається поклажодавцем, надавати послуги з доведення отриманої на зберігання продукції до показників згідно вимог нормативних документів та контрактів як експортних так і тих, що діють в Україні стандартів та інструкції, зазначеної в пункту 2.4 Договору для забезпечення її зберігання та повернути поклажодавцеві продукцію в строки і на умовах, передбачених Договором (пункт 1.1 Договору); на відповідальне зберігання приймається кукурудза в кількості 2 000 тонн врожаю 2013р. (пункт 2.1 Договору).

Крім того, позивачем було прийнято на зберігання на складі від відповідача кукурудзу 3 класу врожаю 2013 року у загальній кількості 1 000 тонн, що підтверджується складською квитанцією на зерно від 07.04.2014р. № 72 та актом приймання-передавання зерна від 07.04.2014р. № 8.

У зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення 139061,24 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2014р. у справі №910/21513/14 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ТОВ «Сонячне насіння» на користь ТОВ «Співдружність» 127 188,39 грн. основного боргу та 2 543,77 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015р. та постановою Вищого господарського суду України від 17.06.2015р. у справі №910/21513/14 апеляційну та касаційну скарги залишено без задоволення; рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2014р. у справі №910/21513/14 - без змін.

Відповідно до приписів статті 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Постановою касаційної інстанції було встановлено таке:

- враховуючи те, що сторонами не погоджено строку виконання зобов'язання по сплаті послуг зберігання, кредитор вправі вимагати його виконання у порядку ст. 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), положеннями якої передбачено: якщо строк (термін) виконання зобов'язання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства;

- вимога про оплату коштів, акт виконаних робіт № 505 від 01.07.2014р., рахунок-фактура №505 від 01.07.2014р. на суму 100 545,11 грн. за 2000 т зберігання зерна кукурудзи та акт виконаних робіт №505/1 від 01.07.2014р., рахунок-фактура №505/1 від 01.07.2014р. на суму 38516,13 грн. за 1000 т зберігання зерна кукурудзи разом з вимогою підписання та сплати боргу за ними, були надісланні відповідачу 15.07.2014р., підтвердженням чого є належним чином засвідчені копії описів вкладення у цінні листи та фіскальних чеків №5689 та №5690, однак вони залишені були відповідачем без задоволення;

- відтак, враховуючи, що факт надання ТОВ «Співдружність» ТОВ «Сонячне насіння» послуг зберігання зерна і факт порушення відповідачем своїх зобов'язань по оплаті зберігання підтверджений матеріалами справи та не спростовано належними доказами, позовні вимоги в частині стягнення плати за зберігання зерна в розмірі 127 188,39 грн. (за розрахунком: 88 672,26 грн. - вартість зберігання 2000 т зерна кукурудзи за період з 17.03.2014 по 16.05.2014 р.+ 38 516,13 грн. - вартість зберігання 1000 т зерна кукурудзи за період з 07.04.2014 по 16.05.2014 = 127 188, 39 грн.) підлягають задоволенню.

Таким чином, розмір заборгованості відповідача було визначено у сумі 127 188,39 грн.

На виконання рішення Господарським судом міста Києва було видано наказ від 15.04.2015р.

Відповідач виконав рішення лише 15.07.2015р., що підтверджується випискою по рахунку позивача.

Строк прострочення оплати заборгованості позивач визначає з 22.07.2014р. (15.07.2014 + 7 днів відповідно до вимог статті 530 ЦК України).

З огляду на наявність прострочення у виконанні зобов'язань за договором та рішення суду, позивач просить суд стягнути з відповідача 16 760, 99 грн. пені (період прострочення з 22.07.2014р. по 21.01.2015р.).

У частині першій статті 546 ЦК України зазначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 343 ГК України і статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності щодо нарахування пені.

Так, ТОВ «Сонячне насіння» зазначає, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені закінчився 10.04.2015р. щодо порушення оплати робіт за березень 2014р., 10.05.2015р. щодо порушення оплати робіт за квітень 2014 р., 10.06.2015р. щодо порушення оплати робіт за травень 2014 р., а позовна заява подана 22.07.2015р.

Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, місцевий господарський суд виходив з того, що позовна заява в частині стягнення пені подана в межах позовної давності, а саме 22.07.2014р., тобто на сьомий день після надсилання позивачем 15.07.2014р. вимоги відповідачу про сплату боргу, а тому є підстави для задоволення позову в частині стягнення пені.

Однак, з таким висновком місцевого господарського суду колегія суддів не погоджується з наступних підстав.

Договір, укладений між сторонами є договором зберігання зерна, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 66 Цивільного кодексу України - зберігання.

Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно п. 3.1.1. Договору зберігач зобов'язаний прийняти на відповідальне зберігання у поклажодавця продукцію та довести її до показників згідно вимог нормативних документів та контрактів як експортних так і тих, що діють в Україні. В свою чергу, поклажодавець зобов'язаний своєчасно оплачувати послуги зберігача згідно цього договору, відповідно до тарифів на послуги згідно Додатку №1 (п. 3.2.4. Договору).

На виконання умов даного Договору №14/03-1-14 відповідачем передано, а позивачем прийнято на зберігання зерно кукурудзи 3 класу врожаю 2013 року у загальній кількості 2000 тонн, про що видано відповідну складську квитанцію №69 від 17.03.2014 та складено двосторонній Акт приймання-передавання зерна № 7 від 17.03.2014 року.

Пунктом 1 ст. 938 Цивільного кодексу України встановлено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Відповідно до п. 6.1. Договору, договір вступає в силу з моменту його підписання і діє не пізніше ніж до 01 травня 2014 року, на цю дату поклажодавець зобов'язаний повністю вивезти свою сільськогосподарську продукцію із приміщень зберігача або оформити додаткову угоду для подальшого зберігання

Згідно п. 4.2. Договору за отримані послуги поклажодавець зобов'язаний здійснити розрахунок не пізніше 10 числа кожного місяця за послуги, надані протягом попереднього місяця, згідно актів виконаних робіт та рахунків, наданих зберігачем. Розрахунок за відвантаження продукції здійснюється поклажодавцем не пізніше дати відвантаження.

Згідно додатку №1 договору складського зберігання №14/03-1-14 від 14.03.2014 р. сторони домовились про вартість послуг, які будуть надаватися зберігачем поклажодавцю, а саме: зберігання терміном до 1 місяця (1 т/місяць) - 1,00 грн. з ПДВ; зберігання зерна терміном понад 1 місяць (1 т/місяць) - 30,00 грн. з ПДВ; переоформлення разово - 150,00 грн. з ПДВ.

Крім того, з 2000 тонн зерна, які перебували на зберіганні позивача, відповідач здійснював часткове вивезення зерна та часткове його повернення на зберігання, що має значення для розрахунку строку зберігання.

Так, 09.04.2014 р. та 13.04.2014р. на підставі вимоги відповідача, викладеної у листі №21 від 10.04.2014 р. та згідно залізничних накладних №32674798 від 09.04.2014 р., №32715906 від 13.04.2014 р. із залізничної станції Рокитне було здійснено відвантаження зерна, що зберігалось позивачем, загальною вагою 507,4 тонн у чотири вагони: №95832788, №95448288, №95542684, №95539011 за залізничною накладною №32674798 від 09.04.2014 р. та чотири вагони №95541660, №95523213, №95362505, №95801312 за залізничною накладною №32715906 від 13.04.2014 р.

Зазначене відвантажене зерно було частково повернуто Товариством з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння" на зберігання Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність" у різні терміни, крім 64,44 тонн, які відповідач не повернув, як зазначено нижче.

09.04.2014 р. було відвантажено зерно у кількості 255,180 тонн за залізничною накладною №32674798 від 09.04.2014 р., з яких було повернуто відповідачем 190,740 тонн 05.05.2014 р.

13.04.2014 р. було відвантажено зерно у кількості 252,220 тонн, яке було повернуто відповідачем 05.05.2014 р. у кількості 125,16 тонн, а також 06.05.2014 р. у кількості 127,060 тонн.

В свою чергу, місцевим судом було встановлено, що відвантажене за залізничними накладними №32674798 від 09.04.2014 р., №32715906 від 13.04.2014 р. зерно вагою 507,4 тонн зберігалось позивачем на зерновому складі більше 30 днів, однак, враховуючи, що вказана кількість зерна відвантажувалася та поверталася у різні періоди, розрахунок вартості зберігання зерна, у кількості 507,4 тонн має здійснюватися із застосуванням до цієї кількості ціни у розмірі 1 грн. за 1 тонну.

Інша частина зерна, крім відвантажених 507,4 тонн із зазначених 2000 тонн, а саме 1492,6 тон - зберігалось позивачем на зерновому складі впродовж строку понад 1 місяць, а саме в період з 17.03.2014 р. по 16.05.2014 р., а тому до зберігання цієї кількості зерна необхідно застосовувати ціну 30 грн. за тону у місяць, за умовами додатку №1 до договору складського зберігання №14/03-1-14 від 14.03.2014 р.

Судом було встановлено, що зберігання зерна було припинено 16.05.2014 року, що підтверджено двостороннім актом, складеним позивачем та відповідачем: Акт № 1 приймання-передавання від 16.05.2014 р., яким засвідчено приймання постачальником (позивачем) та повернення покупцем (відповідачем) 1935,56 тонн зерна кукурудзи.

Враховуючи викладене, судами попередніх інстанцій було зазначено, що вартість зберігання 2000 тонн зерна кукурудзи за період з 17.03.2014 р. по 16.05.2014 р. становить 88 672,26 грн.

Крім того, Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Співдружність", також було прийнято на зберігання на складі від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння" кукурудзу 3 класу врожаю 2013 р. у загальній кількості 1000 тонн, що підтверджується складською квитанцією на зерно №72 від 07.04.2014 р. та актом №8 приймання-передавання зерна від 07.04.2014 р.

Разом з тим, право власності відповідача на кукурудзу 3 класу врожаю 2013 р. заліковою вагою 1000 тонн підтверджено договором поставки № К-07042014-1 від 07.04.2014 р., який в матеріалах справи відсутній і, як стверджують сторони, взагалі не був укладений.

Строк зберігання 1000 тонн зерна становив з 07.04.2014р. до моменту повернення зерна 16.05.2014р., і вартість зберігання становила 38 516, 13 грн.

Пунктом 5.3 договору передбачено, у разі якщо поклажодавець затримає здійснення платежу зберігачу за цим договором, він сплачує зберігачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, нарахованої на несплачену суму за кожен день прострочення, але не більше 100% вартості зерна, що зберігається, за середньою ціною, що склалася протягом сесій Аграрної біржі м.Києва.

З огляду на наявність прострочення у виконанні зобов'язань за договором та рішення суду, позивач просить суд стягнути з відповідача 16 760, 99 грн. пені (період прострочення з 22.07.2014р. по 21.01.2015р.).

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Пунктом 4.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» роз'яснено, що якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Відповідно до статті 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Статтею 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, для даного випадку 1 рік повинен відраховуватись від дати, наступної за датою оплати чергового платежу, який не було здійснено. Пеня нараховується на прострочену суму за період прострочення, що не може перевищувати 1 рік (365 або 366 календарних дні).

Таким чином, проаналізувавши положення зазначеного вище чинного законодавства України, враховуючи обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що згідно договору складського зберігання №14/03-1-14 від 14.03.2014р. позивач протягом березня, квітня, травня 2014р. здійснював зберігання зерна відповідача у кількості 2000 тонн, а тому останній, згідно п. 4.2. Договору за отримані послуги зобов'язаний був здійснити розрахунок не пізніше 10 числа кожного місяця за послуги, надані протягом попереднього місяця, згідно актів виконаних робіт та рахунків, наданих позивачем.

У зв'язку з цим, першим днем прострочення виконання відповідачем свого зобов'язання з оплати зберігання є 11 число кожного місяця за послуги, надані протягом попереднього місяця.

Враховуючи пункт 4.2 договору, встановлену договором вартість послуг, позивач не міг не знати про факт порушення відповідачем його права та інтересів за договором та усвідомлював це стосовно робіт зі зберігання зерна у кількості 2000 тонн з 11 числа кожного місяця, наступного за розрахунковим, а саме 11.04.2014р. (оплата робіт за березень 2014р.), 11.05.2014р. (оплата робіт за квітень 2014р.), 11.06.2014р.(оплата робіт за травень 2014р.)

Варто зазначити, що п.4.2 договору встановлює обов'язок відповідача здійснювати оплату наданих послуг (виконаних робіт) зі зберігання зерна щомісяця, а не сукупно за кілька місяців зберігання як того вимагає позивач.

Враховуючи положення статей 258, 261 ЦК України та обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що перебіг строку позовної давності щодо вимог позивача про стягнення пені, нарахованої на заборгованість в розмірі 88 672,26 грн. (по спірному договору) закінчився: 11.04.2015р. щодо порушення оплати послуг зберігання за березень 2014р., 11.05.2015р. щодо порушення оплати послуг зберігання за квітень 2014р., 11.06.2015р. щодо порушення оплати послуг зберігання за травень 2014р., у зв'язку з чим позовна заява про стягнення пені за період з 22.07.2014р. по 21.01.2015р. без врахування положень п.6 ст.231 ГК України, подана позивачем 22.07.2015р., на думку колегії суддів, з пропущенням строку позовної давності.

Оскільки умовами договору (п.4.2) було чітко передбачено строки оплати відповідачем наданих послуг (виконаних робіт) зі зберігання зерна у кількості 2000 тонн, надіслання лише 15.07.2014р. на адресу відповідача рахунків та актів виконаних робіт зі зберігання зерна за березень, квітень, травень 2014р., пізніше дати, передбаченої п.4.2 договору, не свідчить про можливість зміни порядку та періодів нарахування пені.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про відхилення заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності та про задоволення позову в цій частині.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, зерно у кількості 1000 тонн було прийнято на зберігання на підставі складської квитанції без укладення договору в письмовій формі, а тому колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Частиною 1 статті 937 Цивільного кодексу України унормовано, що письмова форма договору зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Пунктом 24 ст. 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" визначено, що складські документи на зерно - це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна, як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його власникові такого документа.

Складськими документами є: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складська квитанція. Цей перелік є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню (ч. 1 ст. 37 вищевказаного Закону).

Форми складських документів на зерно затверджені Постановою КМУ від 11.04.2003 р. № 510 "Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів назерно", яка прийнята на виконання Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", де у п. 6 зазначено, що бланки складських документів є бланками суворої звітності, виготовлення, отримання, доставка, облік, зберігання, видача, списання яких проводяться згідно з законодавством.

За додатком 3 до вказаної постанови, затверджено форму складської квитанції та її обов'язкові реквізити, одним з яких є підстава видачі складської квитанції - інформація про договір складського зберігання зерна.

Як вбачається зі змісту складської квитанції №72 від 07.04.2014 р., Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Співдружність" прийняло від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння" 1000 тонн зерна кукурудзи 3 класу.

Місцевим господарським судом у справі №910/21513/14 було зазначено, що підставою її видачі є договір складського зберігання №К-07042014-1 від 07.04.2014 р., який в матеріалах справи відсутній і, як стверджують сторони, взагалі не був укладений.

Строк зберігання 1000 тонн зерна становив з 07.04.2014 р. до моменту повернення зерна 16.05.2014 р.

Як вбачається з матеріалів справи, зберігання зерна у кількості 1000 тонн було припинено 16.05.2014р., що підтверджено двосторонньо підписаним актом, укладеним позивачем та відповідачем, а саме актом №2 приймання-передавання від 16.05.2014 р., за яким засвідчено приймання постачальником та повернення покупцем 1000 тон зерна кукурудзи.

Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки (пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Оскільки зберігання зерна у кількості 1000 тонн з 07.04.2014 р. до 16.05.2014р. відбувалося на підставі складської квитанції №72 від 07.04.2014р., а не договору, умовами якого можливо було б передбачити відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати послуг зберігання, чинним законодавством не передбачено нарахування та стягнення пені за порушення строків оплати наданих послуг по накладній, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про задоволення позову в частині стягнення пені за період з 22.07.2014р. по 21.01.2015р., нарахованої на суму заборгованості в розмірі 38 516, 13 грн.

Згідно ст. ст. 32-34 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння" з викладених у ній підстав, підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2016р. у справі № 910/18869/15 підлягає скасуванню у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 103 ГПК України з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 49, 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2016р. у справі № 910/18869/15 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2016р. у справі №910/18869/15 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння" про стягнення 16 760,99 грн. пені відмовити.

4. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність" (09600, Київська обл., Рокитнянський район, смт.Рокитне, вул.Поповича, 41А, код ЄДРПОУ 24886652) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння" (01024, м.Київ, вул. Богомольця, буд.7/14, прим.182, кімн.63, код ЄДРПОУ 33717679) 2042, 70 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

6. Матеріали справи №910/18869/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська