Рішення

від 08.02.2017 по справі 910/18869/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.2017Справа №910/18869/15 За позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність"

До товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння"

Про стягнення 92 829,25 грн.

Суддя Лиськов М.О.

Представники сторін:

від позивача: Смішко .О.Л. (дов. від 02.12.2016)

від відповідача: Цуркан К.А. (дов. від 16.01.2017)

В судовому засіданні 08.02.2017 відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Співдружність", позивач у справі, звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння", відповідач у справі, про стягнення 92 829,52 грн., з яких 16 760,99 грн. пеня, 3 752,93 грн. 3% річних та 72 315,33 грн. втрат від інфляції.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.09.2015 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 3 752,93 грн. 3% річних та 72 315,33 грн. втрат від інфляції.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2015 рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду від 09.02.2016 рішення господарського суду міста Києва та постанову Київського апеляційного господарського суду скасовано, справу передано на новий розгляд у частині стягнення пені.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.04.2016 позовні вимоги в частині стягнення пені задоволено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2016р. у справі № 910/18869/15 задоволено. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2016р. у справі №910/18869/15 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння" про стягнення 16 760,99 грн. пені відмовити.

Постановою Вищого господарського суду від 13.12.2016 касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність" задоволено частково. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 06.04.2016 у справі №910/18869/15 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Згідно з автоматичним розподілом справа № 910/18869/15 була передана на новий розгляд судді Лиськову М.О.

27.12.2016 суддя Лиськов М.О. прийняв справу до свого провадження та призначив до розгляду 18.01.2017.

18.01.2017 в судовому засіданні оголошено перерву до 08.02.2017.

08.02.2017 сторони надали пояснення по суті справи.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувся з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Вищий господарський суду України у своїй постанові від 13.12.2016 р. зазначив:

Судом апеляційної інстанції при застосуванні позовної давності до вимог позивача про стягнення пені за період з 22.07.2014 по 21.01.2015 було неправильно застосована норми ст. 267 Цивільного кодексу України, оскільки фактична позовна давність була застосована судом апеляційної інстанції до періоду нарахування - березень-травень 2014 року, який не заявлявся позивачем при поданні позовної заяви,

судоми першої та апеляційної інстанції:

не було належним чином досліджено всі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи;

не встановлено правомірність нарахування позивачем суми пені за прострочення за заявлений позивачем період з 22.07.2014 по 21.01.2015;

не виконано вказівок постанови Вищого господарського суду України від 06.04.2016 у даній справі щодо визначення періоду, за який позивач згідно з вимогами законодавства має право нарахувати пеню і правильності нарахування позивачем пені відповідно до умов договору складського зберігання № 14/03-1-14 від 14.03.2014.

Між Позивачем та Відповідачем 14 березня 2014 року було укладено Договір складського зберігання № 14/03-1-14 (далі - Договір).

На виконання пункту 1.1 Договору 17.03.2014 р. Відповідач передав Позивачу на відповідальне зберігання кукурудзу 3 класу врожаю 2013 року (далі - Зерно) у кількості 2000 тон, що підтверджується актом № 7 приймання-передавання зерна від 17.03.2014 р. та складською квитанцією на зерно № 69 від 17.03.2014 р.

07 квітня 2014 року між Позивачем та Відповідачем було підписано акт № 8 приймання-передавання зерна та Позивачем видана Відповідачу складська квитанція № 72, відповідно до якої Позивач прийняв від Відповідача на зберігання Зерно у кількості 1000 тонн.

Відповідно до пункту 4.1 Договору оплата за цим Договором здійснюється до проведення видачі Зерна (Продукції) або її переоформлення відповідно до актів виконаних робіт та рахунків наданих Позивачем.

Згідно з пунктом 4.2 Договору за отримані послуги Відповідач зобов'язаний здійснити розрахунок не пізніше 10 числа кожного місяця за послуги, надані протягом попереднього місяця, згідно актів виконаних робіт та рахунків, наданих Позивачем.

Таким чином, Позивач з метою отримання від Відповідача плати за виконані роботи із зберігання Зерна повинен був надати Відповідачу:

щодо зберігання Зерна у кількості 2000 тонн:

у термін до 10.04.2014 р. відповідний рахунок та акт виконаних робіт за березень 2014 року;

у термін до 10.05.2014 р. відповідний рахунок та акт виконаних робіт за квітень 2014 року;

у термін до 10.06.2014 р. відповідний рахунок та акт виконаних робіт за травень 2014 року;

щодо зберігання Зерна у кількості 1000 тонн:

у термін до 10.05.2014 р. відповідний рахунок та акт виконаних робіт за квітень 2014 року;

у термін до 10.06.2014 р. відповідний рахунок та акт виконаних робіт за травень 2014 року.

Однак, 15 липня 2014 року Позивач надіслав на адресу Відповідача:

акт виконаних робіт № 505 від 01.07.2014 р. та рахунок-фактуру № 505 від 01.07.2014р., які містять інформацію щодо виконаних Позивачем в період з 17.03.2014 р. по 15.05.2014 р. включно робіт із зберігання Зерна у кількості 2000 тонн та їх вартість;

акт виконаних робіт № 505/1 від 01.07.2014 р. та рахунок-фактуру № 505/1 від 01.07.2014 р., які містять інформацію щодо виконаних Позивачем в період з 07.04.2014 р. по 15.05.2014 р. включно робіт із зберігання Зерна у кількості 1000 тонн та їх вартість.

Варто звернути увагу Суду, що пункт 4.2. Договору встановлює обов'язок Відповідача здійснювати оплату наданих послуг (виконаних робіт) із зберігання Зерна щомісячно, а не сукупно за кілька місяців зберігання, як цього вимагає Позивач.

Позивач свідомо надіслав Відповідачу рахунки та акти виконаних робіт із зберігання Зерна за березень, квітень, травень 2014 року, начебто пізніше дати, передбаченої пунктом 4.2 Договору, а саме через три, два та півтора місяці відповідно.

Позивач, ураховуючи пункт 4.2 Договору, не міг не знати про факт порушення його прав та інтересів за Договором та усвідомлював це:

стосовно робіт із зберігання Зерна у кількості 2000 тонн у наступні терміни:

11.04.2014 р. щодо порушення порядку оплати робіт за березень 2014 року;

11.05.2014 р. щодо порушення порядку оплати робіт за квітень 2014 року;

11.06.2014 р. щодо порушення порядку оплати робіт за травень 2014 року;

стосовно робіт із зберігання Зерна у кількості 1000 тонн у наступні терміни:

11.05.2014 р. щодо порушення порядку оплати робіт за квітень 2014 року;

11.06.2014 р. щодо порушення порядку оплати робіт за травень 2014 року.

Відповідно до абзацу другого частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Надсилання Позивачем Відповідачу 15.07.2014 р. письмової вимоги про оплату актів виконаних роботи зі зберігання Зерна та рахунків, тобто пізніше дати порушення прав та інтересів Позивача підтверджує лише факт повідомлення Відповідача Позивачем про вказане порушення. Ураховуючи обставини даної справи, сплив семиденного строку, передбаченого частиною другою статті 530 ЦК України, не є в розумінні частини п'ятої статті 261 ЦК України початком перебігу строку позовної давності, оскільки пунктом 4.2 Договору чітко визначено строк протягом якого Позивач мав право пред'явити свої вимоги до Відповідача щодо оплати актів виконаних робіт із зберігання Зерна за березень, квітень, травень 2014 року та відповідних рахунків.

З огляду на викладене та враховуючи пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України строк позовної давності щодо вимоги Позивача до Відповідача сплатити пеню сплив:

стосовно робіт із зберігання Зерна у кількості 2000 тон у наступні терміни:

10.04.2015 р. щодо порушення порядку оплати робіт за березень 2014 року;

10.05.2015 р. щодо порушення порядку оплати робіт за квітень 2014 року;

10.06.2015 р. щодо порушення порядку оплати робіт за травень 2014 року.

Щодо зберігання Зерна у кількості 1000 тонн, слід зазначити, що оскільки зберігання зерна у кількості 1000 тонн з 07.04.2014 до 16.05.2014 відбувалося на підставі складської квитанції №72 від 07.04.2014, а не договору, умовами якого можливо було б передбачити відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати послуг зберігання, чинним законодавством не передбачено нарахування та стягнення пені за порушення строків оплати наданих послуг по накладній.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Згідно з пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, Київський апеляційний господарський суд об'єктивно та правомірно встановив, що строк позовної давності щодо вимог Позивача про стягнення пені закінчився, а позовна заява Позивача про стягнення з Відповідача пені з 22.07.2014 р. по 21.01.2015 р. була подана з пропущення строку позовної давності.

Крім того, стверджуємо, що Київський апеляційний господарський суд, належним чином дослідив всі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи та встановив, що подана позивачем позовна заява про стягнення пені за період з 22.07.2014 по 21.01.2015 без врахування положень п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, подана позивачем 22.07.2015 р. з пропущенням строку позовної давності.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обстави, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 11 685,26 грн. є обґрунтованими, документально не підтвердженими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність" до товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння" - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 14.02.2017

Суддя М.О. Лиськов