Рішення

від 15.12.2015 по справі 620/699/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 620/699/15-ц Головуючий І інстанції - Огієнко Д.В.

Провадження №22ц/790/8068/15 Суддя-доповідач - Кіпенко І.С.

Категорія: земельні

Р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2015 р. Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Кіпенка І.С.,

суддів - Кіся П.В., Пшенічної Л.В.,

за участі секретаря - Таран В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, - представника відповідача ОСОБА_3 на рішення Зачепилівського районного суду Харківської області від 21 жовтня 2015 року по справі за позовом Прокурора Зачепилівського району Харківської області до Головного управління Держземагентства у Харківській області, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, Сільськогосподарський виробничий кооператив «Заповіт 2000» про визнання недійсними договорів оренди землі та повернення земель у власність Держави, в с т а н о в и л а :

31 серпня 2015 року Прокурор Зачепилівського району Харківської області звернувся до суду з уточненою в подальшому позовною заявою до Головного управління Держземагентства у Харківській області, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, Сільськогосподарський виробничий кооператив «Заповіт 2000» про визнання недійсними договорів оренди землі та повернення земель у власність Держави.

В обґрунтування своїх вимог вказував, що 11.03.2014р. між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_3 укладено договори оренди земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів на території Новомажарівської сільської ради Зачепилівського району Харківської області, наданих для ведення фермерського господарства: площею 86,5744 га, та площею 6,6572 га строком дії на 7 років, які зареєстровані реєстраційною службою Зачепилівського районного управління юстиції Харківської області.

Проте ОСОБА_3 всупереч вимогам ч.І ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство», п.1 ч.І ст. 25 Закону України «Про оренду землі», п. 14 та п.13 договору оренди земельної ділянки, не здійснив реєстрацію відповідного фермерського господарства та сплачував орендну плату за земельні ділянки як фізична особа.

Крім того, 26 березня 2014року ОСОБА_3 уклав договір суборенди щодо земельної ділянки площею 86,5744 га з сільськогосподарським виробничим кооперативом «Заповіт Леніна», що на думку позивача свідчить про те, що земля взята ним в оренду без наміру створити ним фермерське господарство, а з наміром здавати її в суборенду, що є удаваним правочином, яким прикрито нікчемний у визначенні ст. 228 ЦК України правочин.

Просив визнати недійсними договори оренди землі та повернення земель у власність Держави.

У судовому засіданні першої інстанції представник позивача позовні вимоги підтримав. Головне управління Держземагентства у Харківській області позов не визнали, посилаючись на те, що при укладанні договорів законодавство не порушувалося, надали письмові заперечення проти позову.

Представник третьої особи Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Заповіт 2000» заперечував проти позову.

Рішенням Зачепилівського районного суду Харківської області від 21 жовтня 2015 року позов задоволено.

Суд визнав не дійсними договори оренди земельних ділянок, укладених між Головним правлінням Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_3 площею 86,5744га рілля, та 6572га кадастровий номер НОМЕР_1 та кадастровий номер НОМЕР_2, скасував їх державну реєстрацію №4927969 та №4927720 від 19.03.2014р.

Зобов'язав ОСОБА_3 повернути вказані земельні ділянки у власність Держави в особі Головного управління Держземагентства у Харківській області шляхом їх звільнення та відновлення стану, який існував до 11.03.2014р., стану придатності використання земель в якості земель сільськогосподарського призначення.

Стягнув з ОСОБА_3 на користь Держави 128424 (сто двадцять вісім тисяч чотириста двадцять чотири) гривни 80 копійок та судовий збір в сумі 3665 (три тисячі шістсот шістдесят п'ять) гривень 08 копійок.

Стягнув з Головного управління Держземагентства у Харківській області на користь Держави судовий збір в сумі 2380 (дві тисячі триста вісімдесят) гривень 83.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 в особі свого представника оскаржив рішення в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч.2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Як вбачається з матеріалів справи сторони належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи (а.с.178-180). Проте, в судове засідання апеляційної інстанції представник позивача не з'явився.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Судова колегія, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, вважає що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення, з підстав, передбачених п. 3,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Як встановлено судовим розглядом суду першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 11.03.2014р. між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_3 укладено договори оренди земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів на території Новомажарівської сільської ради Зачепилівського району Харківської області, наданих для ведення фермерського господарства: площею 86,5744 га, та площею 6,6572 га строком дії на 7 років, які зареєстровані реєстраційною службою Зачепилівського районного управління юстиції Харківської області.

За змістом ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму ( оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» внесено зміни до ч.4 статті 122 Земельного кодексу України та з 01.01.2013 року центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до п. 3 Положення про Головне управління Держземагентства Харківської області завданням Головного управління є реалізація повноважень Держземагентства України на території Харківської області.

Згідно з п. 4.28. Положення про Головне управління, до компетенції останнього (станом на час укладення договорів оренди землі від 11.03.2014 року) належала передача відповідно до закону земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах області.

Таким чином, Головним управлінням у межах наданої йому компетенції відповідно до вимог статті 122 ЗК України та Положення за згодою сторін укладені договори оренди від 11.03.2014 року земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення площею 86,5744 га та 6,6572 га, розташовані на території Новомажарівської сільської ради Зачепилівського району Харківської області із ОСОБА_3

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до п. 7. Постанови № 9 Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

В обґрунтування позовних вимог щодо удаваності правочинів позивач посилався на те, що ОСОБА_3 всупереч вимогам ч. І ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство», п.1 ч.1 ст. 25 Закону України «Про оренду землі», п. 14 та п.13 договору оренди земельної ділянки, не здійснив реєстрацію відповідного фермерського господарства та сплачував орендну плату за земельні ділянки як фізична особа.

Крім того, 26 березня 2014року ОСОБА_3 уклав договір суборенди щодо земельної ділянки площею 86,5744 га з сільськогосподарським виробничим кооперативом «Заповіт Леніна», що на думку позивача свідчить про те, що земля взята ним в оренду без наміру створити ним фермерське господарство, а з наміром здавати її в суборенду, що є удаваним правочином, яким прикрито нікчемний у визначенні ст. 228 ЦК України правочин.

Такі доводи позовної заяви не відповідають обставинам справи.

Вимогами Закону України «Про фермерське господарство» строк, продовж якого громадянин повинен створити та зареєструвати фермерське господарство не встановлений, тому посилання на порушення ч.1 ст.8 Закону України «Про фермерське господарство» в даному випадку є безпідставним.

Відповідно до умов п. 29 Договорів оренди, укладених із ОСОБА_3, до прав орендаря віднесено зокрема право передавати в суборенду земельну ділянку або її частину без зміни цільового призначення, за погодженням із орендодавцем.

В даному випадку йде мова не про відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки, на що помилково посилається позивач, а лише можливість передавати її в суборенду третім особам.

Така можливість також прямо передбачена статтею 8 Закону України «Про оренду землі», згідно з якою орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

Відповідно до листа Головного управління № 19-20-14-3297/0/9-14 від 18.03.2014 року ОСОБА_3 повідомлено, що Головне управління вважає за можливе передати вказану у листі земельну ділянку в суборенду на умовах, визначених договором оренди землі від 11.03.2014р. та з додержанням вимог Закону України «Про оренду землі». Земельного кодексу України.

Головним управлінням Держземагентства Харківській області повідомлено орендарю про можливість передачі земельної ділянки із кадастровим номером НОМЕР_1 в суборенду.

Відповідно до ст.. 19 Земельного кодексу України, землі України за своїм цільовим призначенням поділяються на такі категорії, зокрема і землі сільськогосподарського призначення

Відповідно до договорів суборенди землі земельні ділянки були передані в суборенду з цільовим призначенням - землі сільськогосподарського призначення для виробництва товарної сільськогосподарської продукції.

Таким чином, всі зазначені вище вимоги чинного законодавства при укладенні договорів оренди дотримано у повному обсязі.

Відповідно до ст. 212 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем не надано належних доказів на підтвердження доводів щодо удаваності правочину порушення вимог Договорів оренди та Закону України «Про оренду землі».

З урахуванням встановлених обставин, судова колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 317, 319 ЦПК України судова колегія

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, - представника відповідача ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Зачепилівського районного суду Харківської області від 21 жовтня 2015 року скасувати, в задоволенні позову Прокурора Зачепилівського району Харківської області, - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий - Кіпенко І.С.,

Судді - Кісь П.В.,

Пшенічна Л.В.