Рішення

від 10.12.2015 по справі 127/27408/14-ц

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/27408/14-ц

Провадження № 2/127/4039/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2015 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Федчишена С.А.,

при секретарі Підвисоцькій О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю - фірма «Будівельник» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за невикористану відпустку, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ТОВФ «Будівельник» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за невикористану відпустку. Позов мотивовано тим, що 08.02.2012 року позивача було прийнято на роботу в ТОВ Ф «Будівельник» на осаду директора відповідно до Наказу №5 від 08.02.2012 року. 31.03.2014 року позивача було звільнено з посади директора відповідно до протоколу №1 від 31.03.2014 року. Протягом часу роботи директором позивачу було виплачено лише 2938,50грн. заробітної плати. Враховуючи те, що позивач із 0802.2012 року по 31.03.2014 року мав отримувати заробітну плату в розмірі, не меншому за мінімальну, тому загальна заборгованість із заробітної плати складає 26 654,50грн. ОСОБА_1 за лютий та березень 2014 року мав отримати не менше 1218грн. заробітної плати за кожен місяць. У лютому та березні 2014 року було по 20 робочих днів, отже середньоденна заробітна плата складає 60,90грн. (1218*2/40). Середній заробіток за час затримки розрахунку із виплат заробітної плати складає 8952,30грн. За час роботи позивача з 08.02.2012 року по 31.03.2014 року ним не було використано право на щорічну відпустку, а при звільненні відповідач не розрахувався із позивачем в передбаченому законом порядку. З березня 2013 року до лютого 2014 року відповідач мав би отримати 13977грн. (з березня до листопада 2013 року мінімальна заробітна плата складала 1147грн., з грудня 2013 року до лютого 2014 року - 1218грн.). Таким чином, компенсація за невикористану відпустку становить 1980,10грн. Просить стягнути з відповідача на користь позивача 26654,50грн. - в рахунок погашення заборгованості із виплати заробітної плати; 8952,30грн. - в рахунок стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку із виплати заробітної плати; 1980,10грн. - грошова компенсація за невикористану відпустку та допустити до негайного виконання рішення суду про стягнення заробітної плати в розмірі 26654,50 грн.

29.01.2015 року позивач надав суду заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої просив стягнути з відповідача на користь позивача 26654,50грн. - в рахунок погашення заборгованості із виплати заробітної плати; 12606,30грн. - в рахунок стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку із виплати заробітної плати; 1980,10грн. - грошова компенсація за невикористану відпустку, 3500грн. - витрати на правову допомогу та допустити до негайного виконання рішення суду про стягнення заробітної плати в розмірі 26654,50 грн.

30.11.2015року представник позивача надав суду заяву про збільшення позовних вимог згідно якої просив: стягнути з ТОВ - фірми «Будівельник» на користь ОСОБА_1 17 839грн. в рахунок погашення заборгованості із виплати заробітної плати, 6194,54 грн. в рахунок стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку із виплати заробітної плати, 845,32грн. - грошової компенсації за невикористану відпустку, 3500грн. - витрат на правову допомогу. Рішення суду про стягнення заробітної плати в розмірі 17 839гривень допустити до негайного виконання.

Крім того, 30.11.2015 року представник позивача надав суду заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої просив стягнути з ТОВ -фірми «Будівельник» на користь ОСОБА_1 17839гривень в рахунок погашення заборгованості із виплати заробітної плати, 3150,54грн. в рахунок стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку із виплати заробітної плати, 845,32 гривень - грошової компенсації за невикористану відпустку, 3500грн. - витрат на правову допомогу. Рішення суду про стягнення заробітної плати в розмірі 17 839гривень допустити до негайного виконання.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав за обставин викладених в ньому, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, заперечив щодо його задоволення.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, з наступних підстав.

При розгляді справи судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Між сторонами виникли правовідносини, щодо трудового спору, які регулюються КЗпП України.

Згідно ст. 21 ч.1 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудового розпорядкові, а власник зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 94 ч.1 цього Кодексу визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 97 ч.3 КЗпП України, конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відповідних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям , а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюється власником або уповноваженим ним органом.

Судом встановлено, що згідно наказу № 5 від 08.02.2012 р. засновника ТОВ -фірма «Будівельник» про призначення директора, позивача ОСОБА_1 було призначено на посаду директора цього товариства (а.с-7).

Однак жодних умов щодо оплати праці, у тому розмір посадового окладу директора, даним наказом не встановлювались, а позивач цього наказу не оскаржував.

Згідно ст. 97 ЦК України, управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариства є загальні збори його учасників і виконавчий орган,якщо інше не встановлено законом.

Статутом ТОВ -фірма «Будівельник» визначено: п.7.1 - фінансові ресурси Товариства формуються за рахунок виручки від реалізації продукції (робіт, послуг)… та інших фінансових засобів; п. 7.1.1 - з виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) та інших надходжень вносяться податки, страхові платежі, виплачуються відсотки по кредитах, відшкодовуються матеріальні та прирівняні до них витрати, витрати по оплаті праці; п.7.6 - перерахування або видача коштів по рахунках Товариства проводиться по розпорядженню директора та головного бухгалтера; п. 8.9 - директор вирішує усі питання діяльності Товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції Засновника; п.8.9.2 - директор без доручення діє від імені Товариства, представляє його інтереси у відносинах зі всіма .. юридичними особами та громадянами за погодженням із засновником, розпоряджається майном Товариства, укладає договори, в тому числі і трудові, видає доручення, відкриває в банках поточні та інші рахунки, користується правом розпорядження коштами, видає накази і дає вказівки, обов'язкові для всіх робітників Товариства; п.9.1.3 - розпорядок робочого дня, позмінні роботи, ведення обліку робочого часу, порядок надання вихідних днів і відпусток, а також тривалість щорічних оплачуваних відпусток визначає директор Товариства.

Тобто, згідно Статуту ТОВ -фірма «Будівельник» саме директор товариства наділений відповідними повноваженнями та персонально відповідає за забезпечення фінансово-господарської діяльності товариства, у тому числі щодо розпорядження коштами, оплати праці, встановлення режиму роботи, обліку робочого часу, тривалості щорічних відпусток, тощо.

Згідно наявних у справі двох аналогічних за змістом довідок - повідомлень за підписами засновника ОСОБА_2 та позивача - директора ОСОБА_1 на адресу управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці слідує, що в 2012 та 2013 фінансових роках ТОВ -фірма «Будівельник» займатись фінансово - господарською діяльністю не планувало, найманих працівників та фонду заробітної плати не було.

Зі змісту наказу про прийняття на роботу від 01.06.2013 р. № 1-Л по ТОВ -фірма «Будівельник» за підписом директора ОСОБА_1, слідує що у подальшому він приступив до виконання обов'язків директора з 01 червня 2013 року з окладом згідно штатного розкладу. Відповідно до затверджених позивачем ( директором ТОВ -фірма «Будівельник» ОСОБА_1) і введених ним в дію з 01.06.2013 р. та з 01.12.2013 р. штатних розкладів а також табелів обліку використання робочого часу за січень і лютий 2014 р., починаючи з 01.06.2013 р. позивач працював на 0,25 штатної ставки посади директора ТОВ -фірма «Будівельник» з місячним посадовим окладом 286,76 грн., а з 01.12.2013 р. по 304,50 грн. на місяць.

Також, згідно відомостей з інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб Міндоходів України від 22.10.2014 р. № 100160/18/12 за період перебування у трудових відносинах з ТОВ- фірма «Будівельник» з 01.06.2013 р. по 31.03.2014 р., ОСОБА_1 отримав заробітну плату в загальній сумі 2 938, 50 грн. (а.с.23).

Крім того, позивач заперечував щодо підписів від його імені на табелі обліку використання робочого часу за січень 2014 - лютий 2014 року, в штатних розкладах та в наказі №1-Л та заявив клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, однак відмовився від оплати за її проведення.

Відповідно до ст.ст. 10,60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може грунтуватись на припущеннях.

Згідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення на його користь з ТОВ -фірма «Будівельник» 17 839,00 грн. заборгованості із заробітної плати слід відмовити, оскільки в період з 08.02.2012 р. по 31.05.2013 р. позивач, як керівник (директор) ТОВ -фірма «Будівельник», здійснював лише представницькі функції цього товариства у відносинах із третіми особами на безоплатній основі Товариство господарською діяльністю не займалось, найманих працівників, штатного розкладу і фонду заробітної плати - не було. У подальшому з 01.06.2013 р. по 31.03.2014 р. на підставі його наказав і розпоряджень позивач працював директором товариства на 0,25 ставки та отримував відповідну заробітну, що підтверджено наявними у справі доказами.

Суд також критично оцінює і вважає безпідставними інші доводи та позовні вимоги позивача щодо стягнення на його користь з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки вони не підтверджені належними доказами, суперечать фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Адже згідно особисто виданого ним - директором товариства наказу № 1 -Л від 31.03.2014 р. ОСОБА_1 звільнив себе з роботи за власним бажанням на підставі його ж заяви від 31.03.2013 р. Однак ні в заяві позивача на звільнення, ні у наказі про жодні належні йому при звільненні нараховані до виплати суми ( у т. ч. невиплачена заробітна плата, компенсація за невикористану щорічну відпустку, тощо) згідно ст. 116 КЗпП України не йшлося. При цьому за статутом ТОВ -фірма «Будівельник» саме до компетенції позивача ( як директора товариства) належало вирішення даних питань. Це свідчить, що на день звільнення позивача з роботи і припинення трудових відносин між сторонами у справі, товариство не мало перед ним жодних фінансових зобов'язань. А правовою підставою для покладення відповідальності за затримку розрахунків із найманим працівником при звільненні з роботи, згідно ст. 117 КЗпП України має бути встановлена вина власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачем та його представником не надано суду належних та допустимих доказів в підтвердження своїх позовних вимог.

На підставі викладеного згідно ст.ст.21, 94, 97, 116, 117, 232 КЗпП України, ст.ст.9,16 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю - фірма «Будівельник» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за невикористану відпустку - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: