Постанова

від 08.12.2015 по справі 925/1150/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2015 р. Справа№ 925/1150/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Іоннікової І.А.

при секретарі Філімоновій І.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Корсунь-Шевченківське хлібоприймальне підприємство" на рішення Господарського суду Черкаської області від 24.09.2015 року по справі №925/1150/15 (суддя - Єфіменко В.В.) повний текст якого складено 29.09.15року

за позовом Державного підприємства "Одеська залізниця"

до 1)Приватного акціонерного товариства "Корсунь-Шевченківське хлібоприймальне підприємство"

2) Корсунь-Шевченківської міської ради

про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду Черкаської області передані вимоги державного підприємства "Одеська залізниця" до приватного акціонерного товариства "Корсунь-Шевченківське хлібоприймальне підприємство", Корсунь-Шевченківської міської ради про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 11.07.2013 року; виключення частини земельної ділянки розташованої під залізничними коліями; часткове скасування рішення Корсунь-Шевченківської міської ради від 11.07.2013 №45-32 щодо виділення земельної ділянки згідно договору оренди від 14.08.2013.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка, на якій розміщено майно залізниці, Корсунь-Шевченківською міською радою незаконно в порушення вимог ст. 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України); надано в оренду приватному акціонерному товариству "Корсунь-Шевченківське хлібоприймальне підприємство" (далі - ПрАТ "Корсунь-Шевченківське ХПП") межі земельної ділянки, переданої відповідачем-2 в оренду відповідачу-1 не погоджувалися із Одеською залізницею у встановленому порядку.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 24.09.15р. позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним і припиненим на майбутнє договір оренди земельної ділянки, укладений 11.03.2013 між Корсунь-Шевченківською міською радою та приватним акціонерним товариством "Корсунь-Шевченківське хлібоприймальне підприємство".

Визнано частково недійсним рішення Корсунь-Шевченківської ради від 11 липня 2013 р. № 45-32 в частині передачі приватному акціонерному товариству "Корсунь-Шевченківське хлібоприймальне підприємство" земельної ділянки площею 1,5927 га по пров. Промисловий, 46, м. Корсунь-Шевченківський в оренду на 5 років за рахунок земель залізничного транспорту державної власності.

Стягнуто 1218 грн. витрат по сплаті судового збору з приватного акціонерного товариства "Корсунь-Шевченківське хлібоприймальне підприємство" на користь державного підприємства "Одеська залізниця".

Стягнуто 1218 грн. судового збору з державного підприємства "Одеська залізниця" із зарахуванням до держбюджету України. Стягнуто 1218 грн. судового збору з державного підприємства "Одеська залізниця" із зарахуванням до держбюджету України.

Стягнуто 1218 грн. витрат по сплаті судового збору з Корсунь-Шевченківської міської ради на користь державного підприємства "Одеська залізниця" .

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано порушенням органом місцевого самоврядування норм земельного законодавства, яке полягає у наданні земельної ділянки відповідачу -1 з цільовим призначенням землі залізничного транспорту поза межами власної компетенції.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство "Корсунь-Шевченківське хлібоприймальне підприємство", звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 24.09.2015 року у справі №925/1150/15 та постановити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Черкаської області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Відповідно до протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями визначено склад суду для розгляду справи №925/1150/15, головуючий суддя Тищенко О.В. судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

На підставі апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Корсунь-Шевченківське хлібоприймальне підприємство" на рішення Господарського суду Черкаської області від 24.09.2015 року, згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 21.10.2015р. порушено апеляційне провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.11.15р. відкладено розгляд справи №925/1150/15 на 08.12.15р.

07.12.2015 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшов лист від відповіда-2, в якому останній просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 24.09.2015 року справа № 925/1150/15 та розглянути справу без участі їх представника.

Апелянт в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Черкаської області від 24.09.2015 року у справі № 925/1150/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Представники позивача та відповідача 2 в судове засідання 08.12.2015 року не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників позивача та відповідача 2.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд вважає що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.

Згідно ст. 148 Господарського кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною державою. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів.

За статтею 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Згідно з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (редакція чинна на момент виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Статтею 9 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою.

Згідно ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками з земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до Земельного кодексу України і Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення питань щодо передачі земель комунальної власності у власність чи користування, оренду громадянам та юридичним особам є виключним правом міської ради, як суб'єкта права власності на землю.

Згідно ч.1 ст.122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

За статтею 125 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди та його державної реєстрації.

Згідно з пунктом 34 статті 26, пунктом 2 статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду) вирішується на пленарному засіданні ради сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Тобто, наявність рішення відповідного органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки в користування чинним земельним законодавством визначається в якості обов'язкової передумови подальшого укладення договору оренди земельної ділянки, а, відтак, договір оренди є наслідком виконання відповідного рішення органу місцевого самоврядування.

Частиною третьою статті 124 Земельного кодексу України у редакції, яка діяла на момент прийняття спірного рішення, передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення) надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Форма типового договору, нормативи та строки розробки проектів відведення земельних ділянок визначаються Кабінетом Міністрів України.

Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради.

До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені частиною п'ятнадцятою статті 151 цього Кодексу, документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.

Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки.

Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" (невід'ємною частиною договору оренди землі є проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст.16 Закону України "Про оренду землі" особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання), розгляд якої і надання земельної ділянки в оренду проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, при цьому, сторони укладають договір оренди землі лише у разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду.

Відповідно до пункту 3 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок проект відведення земельної ділянки розробляється на підставі: рішення сільської, селищної, міської ради, районної, Київської або Севастопольської міської держадміністрації, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок; укладених договорів між землевласниками і землекористувачами та розробником проекту відведення земельної ділянки; судового рішення.

Проект відведення земельної ділянки виконавець погоджує із землевласником або землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини (пункт 9 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок).

У відповідності до частини 5 статті 123 Земельного кодексу України передбачено погодження проекту відведення земельної ділянки із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач-1 на підставі вказаних норм Земельного кодексу України звернувся з клопотанням до Корсунь-Шевченківської міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою м. Корсунь-Шевченківський, пров. Промисловий, 4- б, в оренду на 5 років для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств машинобудівної та іншої промисловості.

30.05.2013 року відповідачем-1 було отримано згоду органу місцевого самоврядування на розроблення документації із землеустрою (рішення Корсунь-Шевченківської міської ради від 30.05.2013 року № 44-15/6).

Як вбачається з матеріалів справи відповідач-1 відповідно до вимог ст. 16 Закону України "Про оренду землі" та ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України замовив, оплатив та погодив в установленому порядку проект відведення земельної ділянки з усіма відповідними органами і службами, тобто, дотримався порядку набуття права оренди на земельну ділянку.

Рішенням Корсунь-Шевченківської міської ради від 11.07.2013 № 45-32 ПрАТ «Корсунь Шевченківське ХПП» було вирішено:

1. Віднести земельну ділянку площею 1,5927 га кадастровий номер 7122510100100130036 по пров. Промисловий, 4б, м. Корсунь-Шевченкіського до земель комунальної власності міської ради.

2. Затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,5927 га, кадастровий номер 7122510100100130036 по пров. Промисловий, 4б, м. Корсунь-Шевченкіського ПрАТ "Корсунь-Шевченківське хлібоприймальне підприємство" для розміщення та експлуатації основинх, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, мащинобудівної та іншої промисловості в оренду на 5 років за рахунок земель комунальної власності міської ради.

3. Передати ПрАТ "Корсунь-Шевченківське хлібоприймальне підприємство" земельну ділянку площею 1,5927 га, кадастровий номер 7122510100100130036 по пров. Промисловий, 4б, м. Корсунь-Шевченкіського для розміщення та експлуатації основинх, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, мащинобудівної та іншої промисловості в оренду на 5 років за рахунок земель комунальної власності міської ради, та встановити орендну плату в розмірі 5 % від нормтивної вартості земельної ділянки.

4. Контроль за виконанням рішення покласти на начальника відділу земельних ресурсів міської ради Козаченка В.А. та постійну комісію з питань регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища.

На виконання вказаного рішення між Корсунь-Шевченківською міською радою та ПрАТ «Корсунь Шевченківське ХПП» було укладено договір оренди землі від 11.07.2013 року за яким в орендну відповідачу-1 передається земельна ділянка загальною площею 1,5927 га (землі запасу забудовані) кадастровий номер 7122510100:10:013:0036.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

ДП «Одеська залізниця» в обґрунтування своєї правової позиції посилається на те, що рішення Корсунь-Шевченківської міської ради від 11.07.2013 № 45-32 прийнято всупереч нормам чинного законодавства України, оскільки відповідачу-1 надано земельну ділянку з частини земель залізничного транспорту, які знаходяться в постійному користуванні ДП «Одеська залізниця», що саме на спірній земельній ділянці залізнична колія № 23 Одеської залізниці.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте в супереч вищенаведеним вище положенням законодавства, позивачем не було надано, а матеріали справи не містять жодних доказів того, що відповідачу-1 було надано земельну ділянку загальною площею 1, 5927 га за рахунок земель залізничного транспорту загальною площею 37,5243 га, наданих позивачу у користування згідно державного акту на право постійного користування земельною ділянкою Серія ЯЯ № 347815; не надано доказів розміщення залізничних колій позивача на земельній ділянці наданій відповідачу-1 в оренду згідно договору оренди землі від 11.07.2013; не надано доказів приналежності земельної ділянки загальною площею 1, 5927 га, яка розташована в адміністративних межах Корсунь-Шевченківського району, Черкаської області по пров. Промисловий, 4б до земель залізничного транспорту.

У п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року N 11 згідно з частиною другою статті 43 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів. У разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання. Звертаючись з клопотанням про витребування доказів до суду апеляційної інстанції, заявник, з огляду на вимоги частини першої статті 101 ГПК, повинен також обґрунтувати неможливість подання цих доказів до місцевого господарського суду. Така неможливість може бути зумовлена, зокрема, тим, що: сторона (сторони) заявляла в місцевому господарському суді клопотання про витребування в інших осіб відсутніх у неї (них) доказів, але зазначеним судом таке клопотання не задоволено; на час прийняття рішення місцевим господарським судом заявникові не було і не могло бути відомо про існування відповідних доказів; докази з'явилися після розгляду справи судом першої інстанції.

В свою чергу суд неодноразово витребовував у позивача належні докази на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує власні позовні вимоги.

Між тим жодних доказів позивачем на підтвердження власної правової позиції надано не було, лише вказано на порушення вимог земельного законодавства фактично за відсутності об'єктивних обставин для такої констатації (не доведено, що земельні ділянки надані в користування позивачу та відповідачу-1 накладаються точками координат, чи входять до складу одна одної або збігаються, тощо).

Судом першої інстанції було правомірно вказано в рішенні про неможливість одночасного надання земельної ділянки в користування кільком особам (позивачу та відповідачу-1), однак при цьому не наведено жодних доказів порушення відповідачами положень Земельного кодексу України, які передбачають існування у особи цивільних прав щодо земельної ділянки, щодо якої він розробляє проектну документацію, в тому числі за згодою власника (з матеріалів справи вбачається, що відповідачем-1 було розроблено, у відповідності до норм чинного законодавства, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за відсутності будь-яких обмежень та обтяжень щодо бажаної земельної ділянки, який в подальшому було затверджено рішенням органу місцевого самоврядування).

Між тим як було зазначено представником позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, землевпорядна документація щодо земельної ділянки, на якій розміщена зазначена у позовній заяві залізнична колія, в даний момент перебуває у розробці.

Відтак, розглядаючи спір, місцевий господарський суд не встановив об'єктивну наявність порушення чи оспорювання цивільного права позивача, відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним законодавством.

Безумовно, надання спірної частини земельної ділянки, на яку претендує позивач, в оренду іншій юридичній особі, вплине на можливість оформлення позивачем документів на відведення йому земельної ділянки в попередньо узгоджених межах.

Однак, підставами для визнання акта недійсним є як порушення ним прав та охоронюваних законом інтересів позивача, так і його невідповідність вимогам чинного законодавства, та/або визначеній законом компетенції органу, що прийняв цей акт; відповідні підстави повинні наводитися позивачем у позові та судами у прийнятих рішеннях.

Органами, уповноваженими розпоряджатися землями в межах населених пунктів, є відповідні сільські, селищні, міські ради; відповідно до статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Всупереч вимогам статей 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України, змісту статті 393 Цивільного кодексу України, місцевим господарським судом не було наведено порушень порядку прийняття спірного рішення про надання земельної ділянки, не зазначено норми матеріального права, яка порушена органом місцевого самоврядування при прийнятті рішення про надання земельної ділянки в оренду при існування згоди органу місцевого самоврядування на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, наданої іншій особі, з урахуванням підстав позову, наведених позивачем.

Отже з огляду на те, що позивач пов'язує недійсність договору оренди саме з незаконністю рішення органу місцевого самоврядування, не наводячи при цьому окремих підстав для визнання договору оренди недійсним у відповідності до положень цивільного законодавства, тобто заявляє вимогу про недійсність правочину у якості похідної вимоги від часткового визнання недійсним акту індивідуальної дії органу місцевого самоврядування, колегія суддів, враховуючи недоведеність позивачем обставин викладених у позовній заяві та відсутністю правових підстав вважати рішення органу місцевого самоврядування прийнятим з порушенням норм земельного законодавства, дійшла висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Оскільки рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення Господарського суду Черкаської області від 24.09.2015 року у справі № 925/1150/15 скасуванню.

У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладається на позивача.

У позовній заяві позивачем було заявлено три немайнові вимоги, проте судовий збір сплачено лише за одну. З огляду на дані обставини, колегія суддів дійшла висновку про необхідність достягнути несплачений позивачем судовий збір за розгляд позовної заяви.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Корсунь-Шевченківське хлібоприймальне підприємство» задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 24.09.2015 року у справі № 925/1150/15 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

3.Стягнути з державного підприємства "Одеська залізниця" (код 01071315, вул. Пантелеймонівська,19, м.Одеса, 65012) в дохід державного бюджету України судовий збір за розгляд позовної заяви у розмірі 2436,00 (дві тисячі чотириста тридцять шість гривень).

4.Стягнути з державного підприємства "Одеська залізниця" (код 01071315, вул. Пантелеймонівська,19, м.Одеса, 65012) на користь Приватного акціонерного товариства "Корсунь-Шевченківське хлібоприймальне підприємство" (код 00952597, пров. Промисловий,6, м. Корсунь-Шевченківський, Черкаська область, 19400) судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 4019,40 (чотири тисячі дев'ятнадцять гривень 40 коп.).

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду Черкаської області.

Матеріали справи № 925/1150/15 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

І.А. Іоннікова