Ухвала

від 07.12.2015 по справі 759/6108/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Унікальний номер справи 759/6108/15-ц Головуючий в І ін.. : Чала А.П.

Апеляційне провадження 22-ц/796/12381 /2015 Доповідач: Слободянюк С.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого судді - Слободянюк С.В.,

суддів: Корчевного Г.В., Українець Л.Д.,

при секретарі - Лознян О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджитал реклама сервіс» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 липня 2015 року за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджитал реклама сервіс» про стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернулась в суд з наведеним позовом, уточнивши позовні вимоги (т1.а.с.34,35), просила суд стягнути на її користь компенсацію за невикористані відпустки в сумі 136 246,31 грн., середню заробітну плату за час затримки розрахунку - 59 769,00 грн. та середню заробітну плату за час вимушеного прогулу 40 189,50 грн.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 липня 2015 року позов задоволено частково (т.1 а.с.248-253).

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Діджитал реклама сервіс» на користь ОСОБА_2 124 797,04 грн. компенсації за невикористану відпустку, 32 976 грн. 00 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а всього 157 773 грн. 04 коп. та стягнуто в дохід держави судовий збір.

На рішення суду першої інстанції ТОВ «Діджитал реклама сервіс» подало апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення, ухвалення нового - про відмову у позові, стягнення з ОСОБА_2 витрат на правову допомогу.

В судовому засіданні представник ТОВ «Діджитал реклама сервіс» - Жуков Д.О. апеляційну скаргу підтримав, ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 скаргу не визнали.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав.

Звертаючись до суду позивачка зазначала, що вона з 01 лютого 2010 року працювала у ТОВі «Діджитал реклама сервіс» на посаді головного бухгалтера; з 22 серпня 2014 року по 30 червня 2017 року надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення дитиною трирічного віку. 16 лютого 2015 року подала заяву про звільнення за власним бажанням. За час роботи нею не було використано 69 днів щорічної основної відпустки і 50 днів додаткової відпустки для працівників, які мають дітей. В день звільнення відповідачем не було здійснено повного розрахунку, не видано трудову книжку.

Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що наказом №3/2010 від 01 лютого 2010 року ОСОБА_2 була прийнята на роботу в ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс» на посаду бухгалтера, наказом №12/2010 від 01 листопада 2010 року була переведена на посаду головного бухгалтера, а наказом № 03 від 24 квітня 2015 року звільнена за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України (а.с.125-126 - копія трудової книжки).

З 22 серпня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачці була надана відпустка по догляду за дитиною, дочкою - червня 2014 року народження (а.с.23 - копія свідоцтва про народження) до досягнення нею трирічного віку .

ОСОБА_2 надала копію заяви від 26 лютого 2015 року, де просить директора ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс» Степанова О.М. звільнити її за власним бажанням з 26 лютого 2015 року та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки і додаткових відпусток за 2010р.-2014р. (а.с.15 - копія заяви) ; копію заяви від 23 березня 2015 року на ім*я директора ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс» Степанова О.М., де вона просить невідкладно видати їй оформлену трудову книжку і провести з нею повний розрахунок (а.с.17 - копія заяви), копію заяви від 23 березня 2015 року на ім*я директора ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс» СтепановаО.М. з проханням відправити трудову книжку поштою (а.с.18 - копія заяви), копію заяви від 08 квітня 2015 року з проханням надати їй відомості про усі розрахунки та належні їй до виплати суми, а також надіслати трудову книжку (а.с.16 - копія заяви).

ТОВом «Діджитал Реклама Сервіс» вказані заяви ОСОБА_2 отримано, на підтвердження цього суду надано поштовий конверт, датований 09 квітня 2015 року (а.с. 80- 84 ).

З опису в цінний лист від 24 квітня 2015року вбачається, що ОСОБА_2 надіслані від ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс»: лист-відповідь від 24 квітня 2015 року, трудова книжка, наказ про звільнення №03 від 24 квітня 2015 року, отримання вказаних документів позивачка не заперечувала (а.с.86).

Відповідно до положень ст.10, ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Позивач зазначала що, за період її роботи у відповідача з 2010 року - 2014 року нею залишились невикористаними 69 днів основної щорічної відпустки і 50 днів додаткової відпустки, що разом становить 119 днів, доказів на підтвердження такої кількості невикористаних днів основної і додаткової відпустки позивачкою суду не надано.

Представником відповідача не заперечувалось стосовного того, що за період з 01 лютого 2010 року по 22 серпня 2014 року у ОСОБА_2 залишились невикористаними 109 днів щорічних основних відпусток (а.с.55-59).

Заперечуючи проти грошової компенсації днів невикористаної відпустки, представник відповідача надав суду наказ №22-а від 31 грудня 2013 року про виплату ОСОБА_2 компенсації за три дні невикористаної відпустки за 2013 року в сумі 2 892 грн. 99 коп. (а.с.68 - копія наказу).

На підтвердження отримання ОСОБА_2 вказаної вище компенсації в сумі 2 892 грн. 99 коп., представником відповідача надано розрахунковий листок про грошові нарахування на ім*я ОСОБА_2, в тому числі за грудень 2013 р. компенсації в сумі 2 892 грн. 99 коп. (а.с.69 - копія).

Однак, даних на підтвердження отримання позивачкою цих коштів, зокрема, її особистий підпис або перерахування на банківську картку з відображенняцільового призначення коштів, суду не надано.

Відомості щодо виплати компенсації у розмірі 2 892 грн. 99 коп. і наданого представником відповідача розрахункового листка ОСОБА_2 за грудень 2013 року не співпадають з відомостями розрахункового листка за грудень 2013 рік, наданого позивачкою, де загальна сума отриманих ОСОБА_2 коштів в грудні 2013 року становить 36 000 грн., з яких: оклад становить 22 155 грн. 78 коп. , премія по підсумкам року становить 21 686 грн. 75 коп., однак відомості про отримання в грудні 2013р. грошової компенсації за три дні невикористаної відпустки за 2013 рік в сумі 2 892 грн. відсутні (а.с.12).

На підтвердження отримання ОСОБА_2 грошової компенсації за 106 днів невикористаної відпустки за 2010-2014 роки в сумі 80 543 грн. 04 коп., представником відповідача надано наказ № 07-а від 01 квітня 2014 року (а.с.70).

Стороною відповідача надано: розрахунковий листок ОСОБА_2 за період квітень-серпень 2014 року, де сума 80 543 грн. 04 коп. вказана , як компенсація відпустки, платіжна відомість за березень 2014 року , з якої вбачається отримання ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 9 014 грн. 20 коп.; платіжна відомість за квітень 2014 року , з якої вбачається отримання ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 9 000 грн. ; відомість № 2 від 22 квітня 2014 року про перерахування заробітної плати на картковий рахунок ОСОБА_2 в сумі 69 000 грн. (а.с.71- 79).

Однак, з наданих вище платіжних документів не вбачається, що отримані позивачкою кошти є саме грошова компенсація за невикористані дні щорічних відпусток, а суми в платіжних документах позначені як заробітна плата.

Крім цього, наказ № 07-а про нарахування ОСОБА_2 грошової компенсації за 106 днів невикористаної відпустки за 2010.-2014 роки . в сумі 80 543 грн. 04 коп. , датований 01 квітня 2014 року, а грошові кошти по цьому наказу позивачка почала отримувати вже за розрахунковою відомістю за березень 2014 року, тобто, за місяць, що передував наказу №07-а від 01 квітня 2014 року .

У розрахунковому листку за квітень 2014 року, який суду надано позивачкою, відсутні відомості про нарахування грошової компенсації за 106 днів невикористаної відпустки за 2010- 2014 роки в сумі 80 543 грн. 04 коп., однак у листку містяться дані про нарахування місячної премії в сумі 80 712 грн. 35 коп. (а.с.7 ).

Відповідно до положення ст. 83 КЗпП у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки та додаткові.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що стороною відповідача не підтверджено належними і допустимими доказами отримання ОСОБА_2 грошової компенсації за 109 днів невикористаної відпустки за період її роботи в ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс» з 01 лютого 2010 року по 22 серпня 2014 року, задовольнивши позовні такі вимоги частково.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги стосовного виплати відповідачем грошової компенсації за не використані відпустку не ґрунтуються на матеріалах справи.

Згідно частини 1 ст. 116 КЗііП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред*явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до частини 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тобто, початком нарахування сум за затримку розрахунку при звільненні, законодавець визначає день звільнення або день пред*явлення такої вимоги звільненим працівником.

ОСОБА_2 зазначає період часу, за який слід стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, саме з 26 лютого 2015 року по 26 травня 2015 року.

Суд першої інстанції правильно вважав , що датою, з якої повинно відбуватися нарахування за затримку розрахунку при звільненні позивачки, є 25 квітня 2015 року, тобто, наступний за її звільненням день, виходячи з наступного.

З наданої копії трудової книжки позивача вбачається, що звільнення останньої з роботи відбулося згідно наказу № 03 від 24 квітня 2015 рку, даний наказ позивачкою не оспорювався .

Суд першої інстанції зазначав, що у даному випадку останньою датою межі нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачка визначає 26 травня 2015 року, а тому суд, вирішуючи спір в цій частині позовних вимог, не може вийти за їх межі, а тому вважає за необхідне визначити час затримки розрахунку відповідача з позивачкою у зв*язку із звільненням останньої за період з 25 квітня 2015 року по 26 травня 2015 року, тобто, 32 дні.

Суд першої інстанції, приймаючи до уваги дані про розмір середньоденної заробітної плати, виходив з розрахунку розміру середньоденної заробітної плати, який зазначено позивачем у додатку до позовної заяви, використавши його у розмірі 1 030 грн. 30 коп. при вирішенні позову в цій частині.

Відповідно до положення ст. 11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог.

Відповідно до наданої позивачем довідки (а.с.14) нарахована заробітна плата становила за січень 2014 року - 21 289,77 грн., за лютий 2014 року 22 339,05 грн., за березень 2014 року 22 155,78 грн.. Середньоденна заробітна плата позивача на час роботи становила 1096,41 грн. (21 289,77 грн. + 22 339,05 грн. + 22 155,78 грн.) : 60 робочих днів).

Апелянт зазначав, що з травня 2014 року позивач знаходилась у відпустці нарахування не здійснювалось.

Заперечуючи проти розміру середньоденного заробітку, відповідачем не було надано належних та допустимих доказів щодо суми середньоденного заробітку, а тому доводи апеляційної скарги стосовного того, що судом не було перевірено середньо денну заробітну плату не приймаються до уваги.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені в апеляційній скарзі, їх не спростовують, тому відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись ст..ст.303, 307, 308, 313 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджитал реклама сервіс» відхилити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: