Ухвала

від 21.12.2015 по справі 757/17766/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :

Головуючого - суддіЛапчевської О.Ф. СуддівЛевенця Б.Б., Слободянюк С.В. при секретаріЛознян О.С., за участю: представників позивача ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_5, яка діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_7 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 серпня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_7 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Авалон» про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 серпня 2015 року позов задоволено частково. /а.с. 96-97/

№ справи 757/17766/15-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/ 14464/2015 Головуючий у суді першої інстанції: Васильєва Н.П. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Лапчевська О.Ф. Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та відшкодуванні моральної шкоди, ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу на рішення суду посилаючись на його незаконність та необґрунтованість. Вважає, що судом першої інстанції не враховано положення абз. 2 ст. 233 КЗпП України про те, що у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник може звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком та рішення Конституційного суду України від 22.02.2012 р. про те, що для звернення працівника до суду щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди встановлено трьохмісячний строк. Оскільки на момент прийняття рішення судом, відповідач не сплатив заборгованість по заробітній платі, строку не пропущено, розрахунок повинен бути здійснений по день винесення рішення за весь час затримки у розмірі 237 644, 37 грн. В частині, що стосується відмови суду першої інстанції про відшкодування моральної шкоди, зазначила, що рішення є необґрунтованим, а єдиною підставою для відмови є те, що позивач звільнена 03.02.2014 р., вже 04.02.2014 р. влаштувалась на нову роботу, що не може впливати завдання моральної шкоди у зв'язку з тривалою невиплатою заборгованості по заробітній платі. З урахуванням викладеного в апеляційній скарзі просила рішення суду в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та відшкодуванні моральної шкоди скасувати та постановити нове в цій частині про задоволення позову.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, які з'явились у судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що 05 квітня 2013 року між ОСОБА_7 та ТОВ «Торгова компанія «Авалон» було укладено контракт номер 05/04 відповідно до якого позивач була прийнята на роботу на посаду Генерального директора ТОВ «Торгова компанія «Авалон». Строк дії контракту складає один рік з 05 квітня 2013 року до 05 квітня 2014 року.

Наказом номер 4 від 03 травня 2013 року затверджено штатний розпис відповідно до якого посадовий оклад Генерального директора, який обіймала позивач складає 13461, 23 гривень. Наказом номер 4-к позивача звільнено з посади за власним бажанням.

Станом на день звільнення існує заборгованість по невиплаченій заробітній платі у розмірі: за грудень 2013 року 13481,23 гривень; за січень 2014 року - 20706,00 гривень; за лютий 2014 року - 2696,25 гривень. Таким чином, за період з 01 грудня 2013 року по 03 лютого 2014 року заборгованість по заробітній платі складає 36 883,48 гривень.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції вірно керувався вимогами ст. ст. 233 КЗпП України про те, що працівник може звернутись за заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в трьохмісячний строку з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Встановивши, що позивач пропустила строк звернення до суду з вимогами щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, з заявою про поновлення строку звернення до суду не зверталась, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку щодо пропуску строку звернення до суду в цій частині.

Доводи апеляційної скарги щодо не врахування судом першої інстанції положення абз. 2 ст. 233 КЗпП України та те, що на момент прийняття рішення судом, відповідач не сплатив заборгованість по заробітній платі, у зв'язку з чим строку звернення до суду не пропущено, колегія суддів не приймає до уваги, на підставі наступного.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно із частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в трьохмісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено трьохмісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано керувався тим, що остаточний розрахунок із ОСОБА_7 повинен був бути проведений 03.02.2014 р., а звернулась вона до суду із зазначеним позовом лише 22.05.2015 року, тому відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду. Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 за №6-116цс15

Крім того, відмовляючи у стягненні моральної шкоди, суд першої інстанції також вірно керувався вимогами ст. 237-1 КЗпП України про те, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Встановивши, що позивач працевлаштувалась з 04 лютого 2014 року, до суду звернулася 22 травня 2015 року, тобто пройшло більш ніж один рік три місяці після звільнення, а відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися за заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, суд першої інстанції також прийшов до обґрунтованого висновку про те, що у вказаній вимозі слід відмовити за пропуском строку звернення до суду.

Доводи апеляційної скарги щодо обґрунтованості відмови у стягнення моральної шкоди лише тим, що позивач одразу влаштувалась на іншу роботу, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відмовлено у вказаній вимозі у зв'язку з пропуском позовної давності.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, яка діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_7 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 серпня 2015 року - відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 серпня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Судді: