Рішення

від 04.12.2017 по справі 757/17766/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

провадження №22-ц/796/11299/2017 Головуючий у суді першої інстанції: Васильєва Н.П.

справа №757/17766/15-ц Доповідач: Поліщук Н.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

Головуючого-судді Поліщук Н.В.

суддів Саліхова В.В., Болотова Є.В.

за участю секретаря Амборської Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, поданої представником ОСОБА_3, на рішення Печерського районного суду м.Києва від 11 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВА КОМПАНІЯ АВАЛОН про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, уточненим в ході розгляду справи, про стягнення з ТОВ ТОРГОВА КОМПАНІЯ АВАЛОН 30023,15 грн. заборгованості по заробітній платі, 237644,37 грн. середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, 20000 грн. моральної шкоди та 2436 грн. витрат на правову допомогу.

Вимоги обґрунтовує тим, що 05 квітня 2013 року між сторонами укладено контракт №05/04 з керівником Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВА КОМПАНІЯ АВАЛОН , відповідно до умов якого її призначено на посаду генерального директора.

Наказом ТОВ ТОРГОВА КОМПАНІЯ АВАЛОН №4 від 05 квітня 2013 року, за підписом генерального директора ОСОБА_2, затверджено штатний розпис, відповідно до якого її посадовий оклад становив 13461,23 грн.

Наказом №4-к від 03 лютого 2014 року ОСОБА_2 звільнено 03 лютого 2014 року ОСОБА_2 з посади генерального директора за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України. Підстава - заява ОСОБА_2 від 21 січня 2014 року.

ОСОБА_2 зазначає, що підставою для звільнення є недотримання зобов язання про оплату праці, а саме, з урахуванням уточнення позовних вимог, за період з грудня 2013 року по січень 2014 року у сумі 36883,48 грн. (вимоги заявляє з урахуванням утримання податків та обов язкових платежів).

Моральну шкоду обґрунтовує порушенням трудових прав, тривалою невиплатою заробітної плати та необхідністю докладання зусиль для захисту прав.

Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 11 серпня 2015 року позовні вимоги задоволено частково, вирішено стягнути з ТОВ ТОРГОВА КОМПАНІЯ АВАЛОН на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі в сумі 36883,48 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 2436 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити нове про їх задоволення.

Вказує, що судом не враховано положення абз. 2 ст.233 КЗпП України про те, що у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник може звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком та рішення Конституційного суду України від 22 лютого 2012 року про те, що для звернення працівника до суду щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди встановлено трьохмісячний строк з моменту виплати заробітної плати.

В частині відмови у відшкодування моральної шкоди зазначає про необґрунтованість такої підстави, як працевлаштування позивача на наступний день після звільнення влаштувалась на нову роботу.

Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 21 грудня 2015 року відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_2, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав від 16 серпня 2017 року ухвалу суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди скасовано, справу в цій частині направлено на новий апеляційний розгляд.

В судове засідання сторони не з"явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, позивач подала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Відповідно до ст.305 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності сторін.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції установлено, що 05 квітня 2013 року між сторонами укладено контракт №05/04 з керівником Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВА КОМПАНІЯ АВАЛОН , відповідно до умов якого ОСОБА_2 призначено на посаду Генерального директора.

Наказом ТОВ ТОРГОВА КОМПАНІЯ АВАЛОН №4 від 05 квітня 2013 року, за підписом генерального директора ОСОБА_2, затверджено штатний розпис, відповідно до якого посадовий оклад генерального директора становив 13461,23 грн.

Наказом №4-к від 03 лютого 2014 року ОСОБА_2 звільнено з посади Генерального директора за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України. Підстава - заява ОСОБА_2 від 21 січня 2014 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустила передбачені ст.233 КЗпП України строки на пред явлення такої вимоги, оскільки звернулась до суду біль-ніж через рік після звільнення.

Відмовляючи у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що вже на наступний день після звільнення позивач була працевлаштована.

З такими висновками колегія суддів в повній мірі погодитися не може з огляду на наступне.

За статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 цього Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно з ч.1 першою ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Відповідно до ч.2 ст.233 цього кодексу у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Рішенням Конституційного Суду України №4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року, яким надано тлумачення ч.1 ст.233 КЗпП України у взаємозв язку з положеннями ст.ст.116, 117, 237-1 цього Кодексу, роз яснено, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Тобто, підставою для застосування тримісячного строку повинен бути факт розрахунку по заробітній платі у дату, від якої відраховується цей строк. Якщо ж факту розрахунку не відбулось, то тримісячний строк застосуванню не підлягає.

Ураховуючи, що повний розрахунок по заробітній платі власником підприємства з позивачем при звільненні не проведено, заборгованість стягнута судовим рішенням, ухваленим у цій справі, доказів, що відповідач на теперішній час провів фактичний розрахунок, матеріали справи не містять, відтак колегія суддів доходить висновку про задоволення вимог в частині стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні.

Розмір середньоденної заробітної плати для розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 627,03 грн., що визначений позивачем та перевірений колегією суддів (а.с.87).

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з моменту звільнення по дату ухвалення рішення (з 03 лютого 2014 року по 04 грудня 2017 року = 962 робочих дня) становить 603202,86 грн., що є сумою без відрахування податків та обов язкових платежів.

Вирішуючи питання в частині відшкодування моральної шкоди, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст.237-1КзПП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв"язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Законодавством встановлено, що моральна шкода - це втрати немайнового характеру, яких позивач зазнав внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, що настали через незаконні винні дії відповідача. Як загальна умова цивільно-правової відповідальності законодавством передбачений зв"язок між протиправною поведінкою та наставшими наслідками.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди, наявність моральних страждань та додаткових зусиль для організації свого життя, ураховуючи, що позивач з наступного дня після звільнена була працевлаштована.

Доводи апеляційної скарги в цій частині зводяться до цитування загальних норм законодавства та не містять посилань на докази, які підтверджували б факт моральних страждань позивача. При цьому, сам по собі факт невиплати заробітної плати не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки таке порушене право відновлюється у спосіб стягнення відповідної заборгованості із застосуванням визначених законом засобів відповідальності.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає, що відсутні підстави для задоволення вимог в частині відшкодування моральної шкоди.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.88 цього Кодексу стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України Про судовий збір судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Відповідно до положень Закону України Про судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду в частині відмови у стягненні середнього заробітку підлягав сплаті судовий збір у сумі 2614,08 грн. (237644,37 грн. х 1% х 110%). Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, він підлягає стягненню з відповідача на користь держави за місцем розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3, задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м.Києва від 11 серпня 2015 року в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати скасувати та ухвалити нове наступного змісту.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВА КОМПАНІЯ АВАЛОН на користь ОСОБА_2 603202,86 грн. середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 03 лютого 2014 року по 04 грудня 2017 року, що є сумою без відрахування податків та обов язкових платежів.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВА КОМПАНІЯ АВАЛОН (код ЄДРПОУ 35264915) на користь Держави (Отримувач коштів: УДКСУ у Солом"янському районі м.Києва; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38050812; Банк отримувача: ГУ ДКСУ у м.Києві; Код банку отримувача (МФО): 820019; Рахунок отримувача: 31210206780010; Код ЕДРПОУ суду: 02894757) 2614,08 грн. грн. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий-суддя Н.В. Поліщук

Судді В.В. Саліхов

Є.В. Болотов