Рішення

від 15.12.2015 по справі 911/4390/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"15" грудня 2015 р. Справа № 911/4390/15

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Планта Групп» , м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус» , Київська обл., м. Ірпінь

про стягнення 49961,46 грн

Суддя Третьякова О.О.

Представники сторін:

Позивача - ОСОБА_1, довіреність №21/08-1 від 21.08.2015;

Відповідача - не з'явився.

Обставини справи:

До Господарського суду Київської області з позовною заявою звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Планта Групп» (далі - Позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус» (далі - Відповідач) про стягнення 49961,46 грн, з яких 42205,27 грн збитків та 7756,19 грн пені.

Позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на порушення Відповідачем умов Договору відповідального зберігання №1-05-028 від 01.04.2014 (далі - Договір) щодо повернення продукції.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.09.2015 порушено провадження у справі №911/4390/15 та призначено її до розгляду на 27.10.2015 о 10:40 год.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.10.2015 розгляд справи у зв'язку з неявкою Відповідача відкладено на 10.11.2015.

Через канцелярію Господарського суду Київської області представником Відповідача подано відзив б/№ від 05.11.2015 (за вх. суду №26341/15 від 06.11.2015, в якому останній просить суд відмовити в задоволенні позову.

В судових засіданнях 10.11.2015, 17.11.2015 та 02.12.2015 та згідно зі ст.77 Господарського процесуального кодексу України оголошувались перерви до 17.11.2015, 02.12.2015 та 08.12.2015 відповідно.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.11.2015 на підставі ст.69 Господарського процесуального кодексу України строк вирішення спору у справі №911/4390/15 за клопотанням Відповідача б/№ від 17.11.2015 (вх. суду №27471/15 від 17.11.2015) продовжено по 15.12.2015.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.12.2015 розгляд справи у зв'язку з неявкою Позивача відкладено на 15.12.2015.

Позивачем в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України подано заяву про збільшення позовних вимог (вх. суду №29802/15 від 15.12.2015), яка прийнята судом до розгляду і відповідно до якої до стягнення з Відповідача заявлено 64729,04 грн, з яких 54800,10 грн збитків та 9928,94 грн пені.

Відповідач, повідомлений належним чином про час та місце судового засідання, на виклик суду 15.12.2015 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи обмежений ст.69 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду справи, а також те, що Відповідач належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового розгляду, явка Відповідача обов'язковою не визнавалась і його відсутність не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, а матеріалів справи достатньо для вирішення спору по суті, відповідно до права суду, наданого йому ст.75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Керуючись ст.85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 15.12.2015 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представника Позивача, суд

встановив:

Між товариством з обмеженою відповідальністю «Планта Групп» (далі - Позивач, Поклажодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Агробонус» (далі -Відповідач, Зберігач) укладено Договір відповідального зберігання №1-05-028 від 01.04.2014 (далі - Договір).

Згідно з п.1.1. Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Поклажодавець передає та оплачує, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку цього Договору, забезпечує охоронність та зобов'язується повернути за першою вимогою Поклажодавця товарно-матеріальні цінності (надалі - продукція), що зазначаються в актах прийому-передачі.

Пунктом 4.3. Договору встановлено, що Зберігач зобов'язаний повернути продукцію Поклажодавцю протягом 3 (трьох) календарних днів з моенту отримання письмового повідомлення від Поклажодавця про вивезення своєї продукції. У такому випадку вивезення продукції здійснюється Поклажодавцем за його рахунок.

Як зазначається в.6.2. Договору у випадку втрати, нестачі, псування (повного або часткового) або неповернення з будь-яких інших причин (протягом термінів, встановлених специфікаціями до Договору) наданої Поклажодавцем продукції, Зберігач зобов'язаний відшкодувати Поклажодавцю збитки, виходячи з кількості та вартості втраченої (неповернутої) або зіпсованої проукції, в тому числі упущену вигоду (втрачені прибутки тощо). Для цілей розрахунку суми збитків (без врахування упущеної вигоди) приймається варість продукції, зазначена у відповідних специфікаціях до Договору.

Згідно з п.6.5. Договору у випадку порушення Зберігачем термінів повернення продукції, яка знаходиться на зберіганні, згідно Договору, він оплачує Поклажодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно поверненої продукції, за кожен день прострочення повернення.

На виконання умов Договору Позивач передав, а Відповідач прийняв на відповідальне зберігання продукцію на загальну суму 2926410 грн, а саме - 30 літрів Альбиту.

Судом досліджено, що звітом про рух та звірку залишків препаратів фірми товариства з обмеженою відповідальністю Планта Групп , які знаходяться на відповідальному зберіганні товариства з обмеженою відповідальністю Агробонус підтверджено знаходження вищезазначеної продукції у Відповідача станом на 31.04.2014.

Як вбачається з листа Київської обласної дирекції УДППЗ Укрпошта №04-М-136 від 31.08.2015 представником Відповідача 13.01.2015 отримано вимогу Позивача №49 від 22.12.2014 про повернення Відповідачем товару, який знаходиться на зберіганні в м.Луганськ з 2013 року, а у разі неможливості повернення товару відшкодувати його вартість на протязі трьох днів з моменту одержання повідомлення, в підтвердження чого Позивачем подано до суду також фіскальний чек №0910703128722 від 25.12.2014 з відповідним описом вкладення.

Через те, що Відповідач вказану вимогу не виконав, грошові кошти не повернув, Позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності, як це передбачено ч.1 ст.936 Цивільного кодексу України.

Як зазначається в ст.938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Тож, Позивачем здійснено розрахунок завданих Відповідачем збитків у зв'язку з неповерненням продукції, а також відповідно до п.6.5. Договору нараховано пеню за прострочення виконання зобов'язання Відповідачем. Позивач вважає, що Відповідач має вивезти товар на територію підконтрольну Україні та сумнівається в наявності товару на складі в м. Луганську, у зв'язку з чим просив Відповідача надати відповідні докази.

У відзиві на позовну заяву Відповідач зазначає, що продукція дійсно знаходиться на складі останнього і може бути повернутою в будь-який момент, адже Відповідач не чинить перешкод у її отриманні, однак з моменту звернення з письмовим повідомленням Позивач жодних спроб щодо вивезення продукції не здійснював, а заявлені позовні вимоги суперечать п.4.3. Договору оскільки вивезення продукції є зобов'язанням Позивача.

В ході розгляду справи, Відповідач повідомляв в судових засіданнях, а також на юридичну та поштові адресу направив Позивачу листи з зазначенням адреси та режиму роботи складу, що підтверджується доданими до матеріалів справи фіскальними чеками УДППЗ Укрпошта №0304007758331 від 13.11.2015 та №0304007758340 від 13.11.2015 з відповідним описами вкладення поштового відправлення у цінний лист.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Як зазначається в ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Згідно зі ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу Позивача, що обрання певного засобу правового захисту, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Відтак саме Позивач мав подати докази в підтвердження своєї правової позиції, в тому числі і щодо спростування інформації Відповідача щодо наявності продукції на складі.

Як зазначається в ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є : втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як вбачається з правової позиції, викладеної в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 25.01.2007 у справі №6/213-06-5667 за загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Згідно з частиною другою статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Така вимога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-правової відповідальності саме на відшкодування збитків. Нездатність кредитора обґрунтувати вимоги про відшкодування упущеної вигоди може бути для суду підставою для відмови в задоволенні таких вимог.

Виходячи з умов п.2.1.8 Договору, Відповідач (Зберігач) зобов'язаний за першою вимогою Позивача (Поклажодавця) надати йому можливість доступу до продукції і перевірки умов зберігання. До того ж, згідно з п.6.4. Договору факт псування, нестачі або втрати (повної або часткової) фіксується відповідним Актом, який підписується сторонами, а у випадку відмови Зберігача - за участю незалежного експерта (витрати за послуги незалежного експерта несе сторона, яка ініціювала перевірку із залучення незалежних експертів). Вказаний акт є достатньою підставою для відшкодування збитків Зберігачу.

Однак, суд зазначає, що в ході розгляду спору сторонами не надано такий Акт, а про його складення/існування ними не зазначалось. Також в порядку та на умовах Договору (а саме - п.4.3.Договору) дій щодо отримання продукції Позивачем не вчинено, не подано жодних доказів щодо перевірки її Позивачем з огляду на приписи п.2.8.1 Договору, тому не доведено факт псування, нестачі на вказаному Відповідачем складі або втрати продукції Відповідачем та не подано будь-яких доказів, що можуть про це свідчити, а отже, суд при винесенні рішення не може брати до уваги міркування Позивача, а керується наявними в матеріалах справи доказами та вважає, що Позивачем не обґрунтовано як вини Відповідача так і спричинення самих збитків, а підстави для їх нарахування відсутні, тому не вираховує розмір втрат, яких останній міг зазнати у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, та відповідно упущеної вигоди.

Так, клопотання Відповідача про призначення судової експертизи для встановлення дійсної вартості продукції, судом відхиляється у зв'язку з тим, що з огляду на приписи ч.1 ст.41 Господарського процесуального кодексу України господарський суд призначає судову експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, а оскільки питання призначення експертизи суд розглядає після з'ясування правомірності заявлених вимог, як зазначено вище, необхідність в її проведенні відсутня.

Суд також вказує, що лист-вимога Позивача не містить запитань щодо місцезнаходження складу Відповідача або ж якості, цілісності спірної продукції та/або здійснення поставки Відповідачем продукції в визначений пункт за будь-якою вказаною Позивачем адресою, тож, суд не може перебування продукції на складі Відповідача оцінювати як неповернення Відповідачем продукції , адже це суперечить умовам укладеного між сторонами Договору.

До того ж зазначений лист не містить і повідомлення Позивача про намір вивезення продукції, як це передбачено п.4.3. Договору.

З огляду на викладене, суд відмовляє в задоволенні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача збитків у зв'язку з неповерненням товару, з огляду на її безпідставність, необґрунтованість та недоведеність належними та допустимими доказами в розумінні статті 32 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 9928,94 грн пені за неповернення останнім продукції, суд зазначає наступне.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У зв'язку з чим, суд зазначає, що згідно положень ч.3 ст.549 ЦК України пеня - це вид неустойки, що підлягає застосуванню за порушення тільки грошового зобов'язання, про що наголошено в п.п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» .

Таким чином, вимога Позивача про стягнення пені задоволенню не підлягає також і з зазначених підстав.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на Позивача.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 2, 33, 34, 43, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

У задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено « 18» грудня 2015 року

Суддя О.О. Третьякова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.