Постанова

від 27.09.2016 по справі 911/4390/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2016 р. Справа№ 911/4390/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

За участю представників:

Від позивача за первісним позовом: Малиневський П.П.-представник;

Від відповідача за первісним позовом: не з'явився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус"

на рішення Господарського суду Київської області від 06.07.2016

у справі № 911/4390/15 (суддя Шевчук Н.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Планта Групп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус"

про стягнення 54 800,10 грн. вартості неповернутого зі зберігання майна та 9 928,94 грн. пені.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Планта Групп"

про стягнення 260 000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Київської області звернулось з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Планта Груп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус", в якому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 15.12.2015 просить стягнути збитки у розмірі 54 800,10 грн., що становить вартість неповернутого зі зберігання майна, і 9 928,94 грн. пені.

В обґрунтування вимог позивач посилається на факт неповернення відповідачем переданого йому на зберігання товару (альбіт 30 літрів) по договору відповідального зберігання №1-05-028 від 01.04.2014, на неможливість для позивача вивезення переданого на зберігання товару з непідконтрольної Україні території проведення військових дій у Луганській області, що позивач розцінює як втрату переданого на зберігання товару.

Рішенням Господарського суду Київської області від 06.07.2016 у справі № 911/4390/15 первісний позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Планта Групп" збитки у сумі 42 035,70 грн. та судовий збір у сумі 630,54 грн.

В іншій частині первісних позовних вимог відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агробонус" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісних позовних вимог в повному обсязі та задовольнити зустрічні позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус" у справі №911/4390/15 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді Отрюха Б.В., суддів Михальської Ю.Б. та Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2016 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус" було прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 27.09.2016.

27.09.2016 через відділ документального забезпечення суду від позивача за первісним позовом надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги відповідача за первісним позовом та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні, призначеному на 27.09.2016, представник позивача за первісним позовом надав пояснення по суті спору, та заперечував проти доводів апеляційної скарги з мотивів викладених у запереченні.

В судове засідання, призначене на 27.09.2016, повноважні представники відповідача за первісним позовом не з'явилися.

Як зазначено у пункті 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.

Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвали Київського апеляційного господарського суду були надіслані учасникам судового процесу на адреси, зазначені в апеляційній скарзі, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвали.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників відповідача за первісним позовом, які були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи між Товариством з обмеженою відповідальністю "Планта Групп" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агробонус" укладено Договір відповідального зберігання №1-05-028 від 01.04.2014.

Відповідно до пункту 1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поклажодавець передає та оплачує, а зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку цього Договору, забезпечує схоронність та зобов'язується повернути за першою вимогою поклажодавця товарно-матеріальні цінності (надалі - продукція), що зазначаються в актах приймання-передачі.

Згідно з пунктами 1.2, 3.2 Договору асортимент, кількість та вартість продукції, яка передається на відповідальне зберігання, вказується в актах приймання-передачі, підписані сторонами акти приймання-передачі є невід'ємною частиною Договору.

Пунктом 3.4 Договору визначено, що транспортування продукції здійснюється за допомогою транспортних (логістичних) компаній та за рахунок зберігача.

Зберігач зобов'язаний повернути продукцію поклажодавцю протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту отримання письмового повідомлення від поклажодавця про вивезення своєї продукції. У такому випадку вивезення продукції здійснюється поклажодавцем за його рахунок (п. 4.3 Договору).

Згідно з пункту 8.1 Договору строк зберігання розпочинається з моменту підписання акту приймання-передачі та триває до дати закінчення дії Договору. Після закінчення дії Договору зберігач зобов'язаний повернути товар поклажодавцю.

Відповідно до пункту 8.2 Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2014, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по Договору.

Пунктом 8.3 сторони передбачили, що дія Договору автоматично припиняється в наступних випадках: закінчення строку, на який було укладено Договір; підписання сторонами відповідної додаткової угоди до Договору; інших випадках, передбачених чинним законодавством України та Договором.

У випадку втрати, нестачі, псування (повного або часткового) або неповернення з будь-яких інших причин (протягом термінів, встановлених специфікаціями до Договору) наданої поклажодавцем продукції, зберігач зобов'язаний відшкодувати поклажодавцю збитки, виходячи з кількості та вартості втраченої (неповернутої) або зіпсованої продукції, в тому числі упущену вигоду (втрачені прибутки тощо). Для цілей розрахунку суми збитків (без врахування упущеної вигоди) приймається вартість продукції, зазначена у відповідних специфікаціях до Договору (п. 6.2 Договору).

Згідно з пунктом 6.3 Договору, компенсація у гривні, що підлягає сплаті зберігачем, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості товару в доларах США, вказаного в специфікаціях до Договору, на офіційний курс гривні до долару США, який буде встановлений НБУ на день виставлення рахунку поклажодавцем. Однак, сторони погодились, що ця умова не застосовується, якщо офіційний курс гривні до долара США, що існує на день фактичної оплати вартості товару зберігачем менший (нижчий) курсу, який існував на день підписання Договору.

Відповідно до пункту 6.5 Договору у випадку порушення зберігачем термінів повернення продукції, яка знаходиться на зберіганні, згідно Договору, він оплачує поклажодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно поверненої продукції за кожен день прострочення повернення.

Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності,.

Відповідно до ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Статтею 942 Цивільного кодексу України визначено, що зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства , для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

Зберігач зобов'язаний негайно повідомити поклажодавця про необхідність зміни умов зберігання речі і отримати його відповідь. У разі небезпеки втрати, нестачі або пошкодження речі зберігач зобов'язаний змінити спосіб, місце та інші умови її зберігання, не чекаючи відповіді поклажодавця. Якщо річ пошкоджена або виникли реальна загроза її пошкодження чи інші обставини, що не дають змоги забезпечити її схоронність, а вжиття заходів з боку поклажодавця очікувати неможливо, зберігач має право продати річ або її частину. Якщо зазначені обставини виникли з причин, за які зберігач не відповідає, він має право відшкодувати свої витрати з суми виторгу, одержаної від продажу речі. Наявність зазначених обставин доводиться зберігачем (ст. 945 ЦК України).

Відповідно до статті 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання. Установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.

Витрати зберігача на зберігання речі відповідно до положень статті 947 Цивільного кодексу України можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 948 та частиною 1 статті 949 Цивільного кодексу України поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання. Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Відповідно до статті 950 Цивільного кодексу України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Статтею 951 Цивільного кодексу України визначено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ст. 953 ЦК України).

Згідно з статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З наявних в матеріалах справи копій звітів про рух та звірку залишків препаратів фірми ТОВ "Планта Групп", які знаходяться на відповідальному зберіганні Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус" згідно договору №1-05-028 від 01.04.2014, у відповідача станом на 31.10.2014 та 31.01.2015 знаходилось на зберіганні 30 літрів альбіту.

З наявного в матеріалах справи листа Київської обласної дирекції УДППЗ "Укрпошта" №04-М-136 від 31.08.2015 та опису вкладення у цінний лист від 25.12.2014, вбачається, що відповідачем 13.01.2015 отримано вимогу позивача №49 від 22.12.2014 про повернення відповідачем товару, який знаходиться на зберіганні в м.Луганськ з 2013 року по договору зберігання №1-05-028 від 01.04.2014, а у разі неможливості повернення товару - відшкодувати його вартість на протязі трьох днів з моменту одержання повідомлення (т. І а.с. 34-36).

ТОВ "Агробонус" в свою чергу листом від 09.11.2015 повідомило ТОВ "Планта Гупп" про наявність переданого на зберігання по Договору товару "Альбіт" у кількості 30 літрів, які позивач може забрати в будь-який момент за адресою складу: м.Луганськ, вул. Перша Трамвайна, 92, режим роботи складу: понеділок - п'ятниця з 8 години 00 хвилин по 17 годину 00 хвилин (т. І а.с. 145-146).

Відповідно до пункту 3.1 Договору продукція передається поклажодавцем на зберігання на складах за адресами, вказаними в актах приймання-передачі, а тому позивач знав місце знаходження складу, на який була передана продукція. І за відсутності з боку зберігача будь-яких повідомлень про зміну місця зберігання позивач не мав жодних підстав вважати, що продукція була переміщена на інший склад (іншу адресу). Підтвердженням цього є також те, що позивач у своїй вимозі про повернення товару №49 від 22.12.2014 місце знаходження товару м.Луганськ.

Крім того слід зауважити, що ні позивач, ні відповідач не проявили належних в таких випадках турботи і активності щодо переміщення продукції в іншу місцевість.

Проте, беручи до уваги, що після закінчення дії Договору товар поклажодавцю не повернутий, що обов'язок по поверненню товару після закінчення дії Договору відповідно до пункту 8.1 Договору покладений на зберігача, то відповідно до пункту 6.2 Договору зберігач зобов'язаний у випадку неповернення з будь-яких причин наданої поклажодавцем продукції відшкодувати поклажодавцю збитки, виходячи з кількості та вартості втраченої (неповернутої) продукції.

Позовна вимога про стягнення збитків є правомірною про що вірно вказав суд першої інстанції.

Згідно з статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Зі змісту правової позиції, викладеної в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 25.01.2007 у справі №6/213-06-5667 вбачається, що за загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Згідно з частиною другою статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Така вимога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-правової відповідальності саме на відшкодування збитків. Нездатність кредитора обґрунтувати вимоги про відшкодування упущеної вигоди може бути для суду підставою для відмови в задоволенні таких вимог.

Пунктом 6.3 Договору визначено, що компенсація у гривні, що підлягає сплаті зберігачем, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості товару в доларах США, вказаного в специфікаціях до Договору, на офіційний курс гривні до долару США, який буде встановлений НБУ на день виставлення рахунку поклажодавцем. Однак, сторони погодились, що ця умова не застосовується, якщо офіційний курс гривні до долара США, що існує на день фактичної оплати вартості товару зберігачем менший (нижчий) курсу, який існував на день підписання Договору.

Беручи до уваги, що вимогу позивача №49 від 22.12.2014 про повернення відповідачем товару, який знаходиться на зберіганні в м.Луганськ з 2013 року по договору зберігання №1-05-028 від 01.04.2014, а у разі неможливості повернення товару - відшкодувати його вартість на протязі трьох днів з моменту одержання повідомлення, отримана відповідачем 13.01.2015, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір збитків слід визначати з урахуванням офіційного курсу гривні до долару США станом на 16.01.2015.

Також колегія суддів погоджується з ціною в 975,47грн. за літр альбіту, таким чином ціна вартості 30 літрів альбіту 01.04.2014 становить 29264,10грн.

Беручи до уваги таку ціну альбіту при курсі гривні до долара США станом на 01.04.2014 100 доларів США = 1099,81грн. і станом на 16.01.2015 100 доларів США = 1579,7967грн. розмір компенсації, яка відповідно до умов пункту 6.3 Договору підлягає сплаті зберігачем, становить 42035,70грн. про що вірно вказав суд першої інстанції.

Що стосується заявленої вимоги про стягнення пені за період прострочення з 17.01.2015 по 17.07.2015 у сумі 9 928,94грн. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з статтею 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

За наявності прострочення як боржника, так і кредитора, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даному спорі відсутні підстави для покладення на відповідача відповідальності у вигляді стягнення пені.

Що стосується зустрічних позовних вимог то колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач просив стягнути з позивача заборгованість по оплаті за зберігання продукції по Договору за період з червня по грудень 2014 року у сумі 70 000,00грн. і з січня 2015 року по квітень 2016 року у сумі 190 000,00грн., що загалом становить260 000,00грн.

Згідно з пунктами 5.1, 5.3 Договору вартість зберігання продукції, переданої поклажодавцем, визначається окремо на кожну партію продукції та вказується у відповідних рахунках. Оплата вартості зберігання продукції проводиться у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок зберігача щомісячно у десятиденний термін на підставі відповідно рахунку.

З матеріалів справи вбачається, що вимога від 12.11.2015 про оплату вартості послуг за зберігання за червень-грудень 2014 року та рахунки направлені відповідачем позивачу 13.11.2015 і отримані ним 17.11.2015 і 23.11.2015, вимога від 20.05.2016 за період по квітень 2016 року та рахунки отримані відповідачем 09.06.2016.

Сума місячного платежу чи порядок її розрахунку в свою чергу сторонами у Договорі не визначені.

Суми місячного платежу в 10 000,00 грн. вказані відповідачем у рахунках, беручи до уваги, що кількість продукції на зберіганні 30 літрів, є необґрунтованими. Твердження відповідача, що розмір такої плати визначений виходячи з вартості оренди ним складу площею 800кв.м. з місячною платою 7 300,00грн, не підтверджений, розрахунок вартості зберігання в матеріалах справи відсутній.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи, що перебування продукції на складі відповідача після 30.12.2014 є наслідком невжиття обома сторонами усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу, як то передбачено частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України, підстави для задоволення зустрічного позову відсутні про що вірно вказав суд першої інстанції.

Беручи до уваги все вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, а зустрічний позов в свою чергу залишається без задоволення.

Заперечення скаржника з цього приводу, які містяться в матеріалах справи, та в апеляційній скарзі не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та спростовуються матеріалами справи, а тому є необґрунтованими та недоведеними.

Згідно з положеннями ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в рішенні, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 06.07.2016 у справі № 911/4390/15 залишити без змін.

Матеріали справи № 911/4390/15 повернути Господарському суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко