Рішення

від 06.07.2016 по справі 911/4390/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"06" липня 2016 р. Справа № 911/4390/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Планта Групп» (01042, м.Київ, вулиця Філатова, будинок 10-А, офіс 2/16)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус» (08296, Київська обл., місто Ірпінь, селище міського типу Ворзель, вулиця Крупської, будинок 18)

про стягнення 54 800,10 грн. вартості неповернутого зі зберігання майна та 9 928,94 грн. пені.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Планта Групп»

про стягнення 260000 грн.

суддя Шевчук Н.Г.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, довіреність №21/08-1 віл 21.08.2015,

відповідача - не з'явився.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Планта Груп» (далі - ТОВ «Планта Групп») звернулось з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус» (далі - ТОВ «Агробонус»), в якому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 15.12.2015 просить стягнути збитки у розмірі 54800,10грн, що становить вартість неповернутого зі зберігання майна, і 9928,94 грн. пені (т. 1 арк с. 3-5, 181-182). Позивач також просить покласти на відповідача витрати на оплату послуг адвоката у сумі 2715грн

В обґрунтування цих вимог позивач посилається на неповернення відповідачем переданого йому на зберігання товару (альбіт 30 літрів) по договору відповідального зберігання №1-05-028 від 01.04.2014, на неможливість для позивача вивезення переданого на зберігання товару з непідконтрольної Україні території проведення військових дій у Луганській області, що позивач розцінює як втрату переданого на зберігання товару (т. 1 арк с. 3-5, 50-52, 98, 147-148, 161).

Позивач заявив клопотання про вихід суду за межі позовних вимог та просить задовольнити позов виходячи з офіційного курсу долара США, який буде встановлено Національним банком України на день прийняття рішення по справі (т. 1 арк с. 54).

Відповідач проти позову заперечує з посиланням на те, що передане позивачем на зберігання майно відповідачем не втрачено, що за умовами договору вивезення товару здійснює поклажодавець, що відповідач не чинить позивачу жодних перешкод і той може самостійно вивезти його за власний рахунок у відповідності до умов пункту 4.3 договору (т. 1 арк с. 77-79, 173-175, т. 2 арк с. 89-91). Відповідач також вважає, що сума позову необґрунтована і не підтверджена.

Рішенням господарського суду Київської області від 15.12.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10.02.2016, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.04.2016 постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 та рішення господарського суду Київської області від 15.12.2015 скасовано, а справу №911/4390/15 направлено на новий розгляд до господарського суду Київської області.

При цьому суд касаційної інстанції вказав на необхідність при новому розгляді повно всебічно і об'єктивно розглянути всі обставини справи в їх сукупності, надати оцінку твердженням позивача, дослідити умови укладеного між сторонами договору відповідального зберігання, зміст прав та обов'язків сторін у випадку звернення поклажодавця з вимогою повернути товар, що переданий на зберігання зберігачу.

До початку нового розгляду спору відповідач подав зустрічний позов про стягнення заборгованості по оплаті за зберігання товару за період з червня 2014 року по квітень 2016 року у сумі 260000грн (т. 2 арк с. 23-25).

Позивач проти зустрічного позову заперечує, мотивуючи тим, що між сторонами не було укладено угоду щодо вартості зберігання, що заявлена відповідачем вартість зберігання є необґрунтованою і не підтвердженою належними доказами, що жодних рахунків на оплату зберігач під час дії Договору зберігання не виставляв, що надані відповідачем рахунки підписані генеральним директором ОСОБА_2,яка стала керівником підприємства лише з 31.01.2015 (т. 2 арк с. 167-170).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

В С Т А Н О В И В :

Між товариством з обмеженою відповідальністю «Планта Групп» (далі - позивач, поклажодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Агробонус» (далі -відповідач, зберігач) укладено Договір відповідального зберігання №1-05-028 від 01.04.2014 (далі - Договір).

Згідно з пунктом 1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поклажодавець передає та оплачує, а зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку цього Договору, забезпечує схоронність та зобов'язується повернути за першою вимогою поклажодавця товарно-матеріальні цінності (надалі - продукція), що зазначаються в актах приймання-передачі.

Асортимент, кількість та вартість продукції, яка передається на відповідальне зберігання, вказується в актах приймання-передачі, підписані сторонами акти приймання-передачі є невід'ємною частиною Договору (пункти 1.2, 3.2 Договору).

Згідно пункту 3.4 Договору транспортування продукції здійснюється за допомогою транспортних (логістичних) компаній та за рахунок зберігача.

Пунктом 4.3 Договору встановлено, що зберігач зобов'язаний повернути продукцію поклажодавцю протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту отримання письмового повідомлення від поклажодавця про вивезення своєї продукції. У такому випадку вивезення продукції здійснюється поклажодавцем за його рахунок.

Відповідно до пункту 8.1 Договору строк зберігання розпочинається з моменту підписання акту приймання-передачі та триває до дати закінчення дії Договору. Після закінчення дії Договору зберігач зобов'язаний повернути товар поклажодавцю.

Договір згідно пункту 8.2 вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2014 року, але будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по Договору.

Сторони домовились, що дія Договору автоматично припиняється в наступних випадках: закінчення строку, на який було укладено Договір; підписання сторонами відповідної додаткової угоди до Договору; інших випадках, передбачених чинним законодавством України та Договором (пункт 8.3).

За умовами пункту 6.2 Договору у випадку втрати, нестачі, псування (повного або часткового) або неповернення з будь-яких інших причин (протягом термінів, встановлених специфікаціями до Договору) наданої поклажодавцем продукції, зберігач зобов'язаний відшкодувати поклажодавцю збитки, виходячи з кількості та вартості втраченої (неповернутої) або зіпсованої продукції, в тому числі упущену вигоду (втрачені прибутки тощо). Для цілей розрахунку суми збитків (без врахування упущеної вигоди) приймається вартість продукції, зазначена у відповідних специфікаціях до Договору.

Відповідно до пункту 6.3 Договору компенсація у гривні, що підлягає сплаті зберігачем, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості товару в доларах США, вказаного в специфікаціях до Договору, на офіційний курс гривні до долару США, який буде встановлений НБУ на день виставлення рахунку поклажодавцем. Однак, сторони погодились, що ця умова не застосовується, якщо офіційний курс гривні до долара США, що існує на день фактичної оплати вартості товару зберігачем менший (нижчий) курсу, який існував на день підписання Договору.

Згідно з пунктом 6.5 Договору у випадку порушення зберігачем термінів повернення продукції, яка знаходиться на зберіганні, згідно Договору, він оплачує поклажодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно поверненої продукції за кожен день прострочення повернення.

Відповідно до частини другої статті11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як передбачено частиною першою статті 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності,.

Статтею 938 Цивільного кодексу України визначено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Відповідно до статті 942 цього Кодексу зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства , для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

За приписами статті 945 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний негайно повідомити поклажодавця про необхідність зміни умов зберігання речі і отримати його відповідь. У разі небезпеки втрати, нестачі або пошкодження речі зберігач зобов'язаний змінити спосіб, місце та інші умови її зберігання, не чекаючи відповіді поклажодавця. Якщо річ пошкоджена або виникли реальна загроза її пошкодження чи інші обставини, що не дають змоги забезпечити її схоронність, а вжиття заходів з боку поклажодавця очікувати неможливо, зберігач має право продати річ або її частину. Якщо зазначені обставини виникли з причин, за які зберігач не відповідає, він має право відшкодувати свої витрати з суми виторгу, одержаної від продажу речі. Наявність зазначених обставин доводиться зберігачем.

Згідно норми статті 946 цього Кодексу плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання. Установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.

Витрати зберігача на зберігання речі відповідно до положень статті 947 Цивільного кодексу України можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 948 та частиною першою статті 949 цього Кодексу встановлено, що поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання. Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, відповідно до статті 950 Цивільного кодексу України зберігач відповідає на загальних підставах. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Згідно статті 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Статтею 953 Цивільного кодексу України встановлено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається зі звітів про рух та звірку залишків препаратів фірми ТОВ «Планта Групп», які знаходяться на відповідальному зберіганні товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус» згідно договору №1-05-028 від 01.04.2014, у відповідача станом на 31.10.2014 та 31.01.2015 знаходилось на зберіганні 30 літрів альбіту (т. 1 арк..с. 33,37).

Передбачені Договором акти приймання-передачі продукції на відповідальне зберігання, в яких мають визначатись асортимент, кількість і вартість продукції та місце зберігання (склади), відсутні.

Проте, відповідач у відзиві на позов не заперечує факту передачі такої продукції на зберігання по Договору та підтверджує її наявність на час розгляду спору судом (т. 1 арк.с. 77-79).

Як вбачається з листа Київської обласної дирекції УДППЗ «Укрпошта» №04-М-136 від 31.08.2015 та опису вкладення у цінний лист від 25.12.2014, відповідачем 13.01.2015 отримано вимогу позивача №49 від 22.12.2014 про повернення відповідачем товару, який знаходиться на зберіганні в м.Луганськ з 2013 року по договору зберігання №1-05-028 від 01.04.2014, а у разі неможливості повернення товару - відшкодувати його вартість на протязі трьох днів з моменту одержання повідомлення (т. 1 арк с. 34-36).

ТОВ «Агробонус» листом від 09.11.2015 (тобто, після подання позивачем 26.09.2015 позовної заяви до суду) повідомило ТОВ «Планта Гупп» про наявність переданого на зберігання по Договору товару «Альбіт» у кількості 30 літрів, які позивач може забрати в будь-який момент за адресою складу: м.Луганськ, вул. Перша Трамвайна, 92, режим роботи складу: понеділок - п'ятниця з 8 години 00 хвилин по 17 годину 00 хвилин (т. 1 арк с. 145-146).

Проте, докази передачі продукції зі зберігання відповідачем позивачу на день винесення судом цього рішення відсутні.

Зазначене, не зважаючи на відсутність передбачених Договором актів приймання-передачі, свідчить про те, що по Договору відповідального зберігання №1-05-028 від 01.04.2014 був переданий на зберігання альбіт у кількості 30 літрів і не переданий зі зберігання на день винесення цього рішення судом.

Позивач вважає, що передана на зберігання по Договору продукція є для нього втраченою, оскільки вона знаходиться на непідконтрольній Україні території в зоні проведення АТО (м.Луганськ), і він у зв'язку з проведенням у цій зоні бойових дій не має можливості безперешкодного доступу до товару і можливості його вивезення.

Позивач також вважає, що відповідач не виконав передбачених законом та Договором обов'язків щодо повідомлення поклажодавця про існуючі загрози, зміни місця зберігання товару та повідомлення про це поклажодавця.

В свою чергу відповідач вважає, що переданий йому на зберігання альбіт у кількості 30 літрів не втрачений, не знищений, що позивач може у будь-який час (графік роботи складу повідомлений) забрати його зі складу у місті Луганськ.

Виходячи із системного аналізу зазначених вище правових норм та умов Договору суд дійшов висновку, що переданий на зберігання по Договору альбіт у кількості 30 літрів у будь-якому випадку мав бути переданий зберігачем поклажодавцю зі зберігання після закінчення дії Договору.

Згідно пункту 8.1 Договору строк зберігання розпочинається з моменту підписання акту приймання-передачі та триває до дати закінчення дії Договору. Після закінчення дії Договору зберігач зобов'язаний повернути товар поклажодавцю.

Останнім днем дії Договору було 30.12.2014.

Після спливу цього стоку відповідач не повернув товар позивачу. Докази вчинення ним після 30.12.2014 будь-яких дій щодо повернення продукції позивачу відсутні.

Натомість позивач, знаючи про закінчення строку дії Договору, про місце знаходження товару, про проведення військових дій у зоні АТО, допустив неоправдане зволікання і не забрав продукцію зі зберігання.

Щодо поінформованості позивача про місце зберігання продукції суд звертає увагу на те, що згідно пункту 3.1 Договору продукція передається поклажодавцем на зберігання на складах за адресами, вказаними в актах приймання-передачі, а тому позивач знав місце знаходження складу, на який була передана продукція. І за відсутності з боку зберігача будь-яких повідомлень про зміну місця зберігання позивач не мав жодних підстав вважати, що продукція була переміщена на інший склад (іншу адресу). Підтвердженням цього є також те, що позивач у своїй вимозі про повернення товару №49 від 22.12.2014 місце знаходження товару м.Луганськ.

Що стосується небезпеки у зоні проведення АТО, то ця інформація є загальнодоступною, як зберігач, так і поклажодавець знали про пов'язану з цим загрозу схоронності переданої на зберігання продукції. В зоні проведення військових дій АТО існує небезпека як для позивача, так і для відповідача.

Проте, ні позивач, ні відповідач не проявили належних в таких випадках турботи і активності щодо переміщення продукції в іншу місцевість.

Позивач лише 25.12.2014 відправив на адресу відповідача вимогу №49 від 22.12.2014 про повернення відповідачем товару, який знаходиться на зберіганні в м.Луганськ з 2013 року по договору зберігання №1-05-028 від 01.04.2014.

Однак, зважаючи на те, що після закінчення дії Договору товар поклажодавцю не повернутий, що обов'язок по поверненню товару після закінчення дії Договору відповідно до пункту 8.1 Договору покладений на зберігача, то відповідно до пункту 6.2 Договору зберігач зобов'язаний у випадку неповернення з будь-яких причин наданої поклажодавцем продукції відшкодувати поклажодавцю збитки, виходячи з кількості та вартості втраченої (неповернутої) продукції.

А тому позовна вимога про стягнення збитків є правомірною.

Щодо розміру збитків, то суд встановив наступне.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Як вбачається з правової позиції, викладеної в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 25.01.2007 у справі №6/213-06-5667 за загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Згідно з частиною другою статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Така вимога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-правової відповідальності саме на відшкодування збитків. Нездатність кредитора обґрунтувати вимоги про відшкодування упущеної вигоди може бути для суду підставою для відмови в задоволенні таких вимог.

Відповідно до пункту 6.3 Договору компенсація у гривні, що підлягає сплаті зберігачем, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості товару в доларах США, вказаного в специфікаціях до Договору, на офіційний курс гривні до долару США, який буде встановлений НБУ на день виставлення рахунку поклажодавцем. Однак, сторони погодились, що ця умова не застосовується, якщо офіційний курс гривні до долара США, що існує на день фактичної оплати вартості товару зберігачем менший (нижчий) курсу, який існував на день підписання Договору.

З урахуванням того, що вимогу позивача №49 від 22.12.2014 про повернення відповідачем товару, який знаходиться на зберіганні в м.Луганськ з 2013 року по договору зберігання №1-05-028 від 01.04.2014, а у разі неможливості повернення товару - відшкодувати його вартість на протязі трьох днів з моменту одержання повідомлення, отримана відповідачем 13.01.2015, суд вважає, що розмір збитків слід визначати з урахуванням офіційного курсу курс гривні до долару США на 16.01.2015.

Передбачені Договором акти приймання-передачі продукції на зберігання, в яких визначається кількість та вартість переданої продукції, відсутні.

Проте, суд вважає за можливе при розрахунку суми збитків використати показника ціни альбіту, вказаний у накладній №130 від 04.04.2014, по якій постачальник ТОВ «№Планта Групп» передав, а покупець ТОВ «Агробонус» прийняв альбіт у кількості 13 літрів по ціні 975,47грн.

З урахуванням цього та з метою уникнення неоправданих витрат по оплаті експертизи суд залишив без задоволення клопотання відповідача про призначення судової експертизи з метою встановлення ринкової вартості альбіту на день укладення Договору т. 1 арк с. 95).

За такої ціни вартість 30 літрів альбіту 01.04.2014 становить 29264,10грн.

Враховуючи таку ціну альбіту та при курсі гривні до долара США станом на 01.04.2014 100 доларів США = 1099,81грн і станом на 16.01.2015 100 доларів США = 1579,7967грн розмір компенсації, яка відповідно до умов пункту 6.3 Договору підлягає сплаті зберігачем, становить 42035,70грн.

З урахуванням того, що обома сторонами Договору не було вжито належних заходів для його виконання, що призвело до того, що продукція до цього часу не передана зі зберігання, суд не вбачає підстав для стягнення збитків у більшому розмірі.

Позивачем також заявлена вимога про стягнення пені за період прострочення з 17.01.2015 по 17.07.2015 у сумі 9928,94грн.

Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до пункту 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною першою статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За наявності прострочення як боржника, так і кредитора, що має місце у даному спорі, суд не вбачає підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді стягнення пені.

Щодо зустрічного позову суд встановив наступне.

Відповідач просить стягнути з позивача заборгованість по оплаті за зберігання продукції по Договору за період з червня по грудень 2014 року у сумі 70000,00грн і з січня 2015 року по квітень 2016 року у сумі 190000,00грн, що всього становить260000,00гшрн.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.3 Договору вартість зберігання продукції, переданої поклажлдавцем, визначається окремо на кожну партію продукції та вказується у відповідних рахунках. Оплата вартості зберігання продукції проводиться у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок зберігача щомісячно у десятиденний термін на підставі відповідно рахунку.

Як вбачається з матеріалів справи (т. 2 арк с. 31-34, 175), вимога від 12.11.2015 про оплату вартості послуг за зберігання за червень-грудень 2014 року та рахунки направлені відповідачем позивачу 13.11.2015 і отримані ним 17.11.2015 і 23.11.2015, вимога від 20.05.2016 за період по квітень 2016 року та рахунки отримані відповідачем 09.06.2016.

Сума місячного платежу чи порядок її розрахунку сторонами у Договорі не визначені.

Вказані відповідачем у рахунках суми місячного платежу у 10000,00грн зважаючи, що кількість продукції на зберіганні 30 літрів, є необґрунтованими. (т. 2 арк.с. 35-162). Посилання відповідача на те, розмір такої плати визначений виходячи з вартості оренди ним складу площею 800кв.м. з місячною платою 7300,00грн, суд не приймає до уваги як непереконливі. Розрахунок вартості зберігання відсутній.

З урахуванням викладеного та зважаючи, що перебування продукції на складі відповідача після 30.12.2014 є наслідком невжиття обома сторонами усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу, як то передбачено частиною другою статті 193 Господарського кодексу України, підстави для задоволення зустрічного позову відсутні.

За таких обставин первісний позов підлягає частковому задоволенню, зустрічний позов - залишенню без задоволення.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір при частковому задоволенні позову покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо витрат позивача на оплату послуг адвоката, то підстави для покладення їх на відповідача відсутні, оскільки спір виник з вини обох сторін, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором.

Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд

В И Р І Ш И В :

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус» (код 36426339) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Планта Групп» (код 38388637) збитки у сумі 42035,70грн (сорок дві тисячі тридцять п'ять грн. 70коп) та судовий збір у сумі 630,54грн (шістсот тридцять грн. 54коп.).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині первісних вимог відмовити.

5. В зустрічному позові відмовити повністю.

Суддя Н.Г. Шевчук

Повне рішення складене і підписане 11.07.2016.