Ухвала

від 14.12.2015 по справі 2а-1508/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" грудня 2015 р. м. Київ К/9991/40895/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представника відповідача Шкодича Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2012

у справі 2а-1508/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітамакс-К»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 03.04.2012 відмовлено в задоволенні позову повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2012 постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м.Києва від 05.10.2011 № 008512306.

Державна податкова інспекція у Печерському районі м.Києва Державної податкової служби, яка була правонаступником Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва, подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом касаційної інстанції здійснено заміну відповідача у справі - Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва правонаступником - Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 05.10.2011 № 0008512306 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 752864,00 грн., в т.ч. 602291,00 грн. за основним платежем та 150573 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, слугували висновки документальної невиїзної перевірки, викладені в акті від 21.09.2011 № 1284/2306/34728786, про порушення вимог п. 198.1 ст. 198, ст. 185 Податкового кодексу України. Згідно з актом перевірки порушення позивачем вимог цієї норми закону полягало у неправомірному віднесенні позивачем до складу податкового кредиту за січень, квітень, травень 2011 року податку на додану вартість в загальній сумі 602291,00 грн. за операціями з придбання товарів, які реально не вчинювались, та були передбачені нікчемними правочинами, що є такими в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України, як такі, що суперечать інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд здійснюється за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням особливостей, встановлених цією главою (главою 1 «Апеляційне провадження»).

Відповідно до ч. 1 ст. 195 вказаного Кодексу суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 195 вказаного Кодексу суд апеляційної інстанції може дослідити нові докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

Виходячи з положень п. 1, п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України під час прийняття постанови суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження, та яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1. ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має з'ясовувати всі обставини, на які посилаються позивач та відповідач в обґрунтування своїх позицій, встановлювати, якими доказами вони підтверджуються та надавати оцінку всім доказам в їх сукупності.

Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим ст. 70 цього кодексу критеріям належності, допустимості та достовірності. Без виконання цих правил певні обставини не можуть вважатися встановленими.

Платник податків при формуванні податкового кредиту повинен був діяти у відповідності до вимог ст. 198 Податкового кодексу України.

Наявність законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови якщо податковий орган доведе, що відомості в первинних документах не відповідають дійсності, в тому числі якщо господарські операції не мали реального характеру, були спрямовані на протиправне отримання податкових вигод з метою ухилення від оподаткування.

Водночас висновки про нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів мають підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз положень ст. 198 Податкового кодексу України дає підстави для висновку, що право на податковий кредит з податку на додану вартість виникає в результаті придбання товарів і послуг з метою використання в господарській діяльності. При цьому операція з придбання повинна бути реальною, тобто призводити до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю. В основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

У податковому обліку понесені витрати на придбання товарів (робіт, послуг) мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, а податковий кредит обов'язково має бути підтверджено податковою накладною, виписаною платником податку на додану вартість.

Усі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності. Тому, суди повинні надавати належну оцінку усім таким доказам у їх сукупності, встановлювати їх реквізити, зміст.

Також доведенню у таких справах підлягають обставини щодо придбання платником податків товарів з метою використання у власній господарській діяльності, у зв'язку з чим необхідно встановлювати мету здійснення господарських операцій (призначення товару) тощо.

З метою дослідження фактичного придбання товарів (послуг) у межах господарської діяльності необхідно було встановити зміст господарських операцій, за якими позивачем нараховано (сплачено) податок на додану вартість, постачальника, аналізувати умови поставки, порядок поставки, обсяги товарів (послуг), мету придбання, належним чином досліджувати первинні бухгалтерські документи, складені під час здійснення господарських операцій, з'ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій поставки, та оцінювати такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.

Суд апеляційної інстанції у підтвердження факту вчинення господарських операцій посилається на наявність первинних документів, при цьому не вказуючи їх реквізитів, не конкретизуючи їх суті та господарських операцій, яких вони стосуються. При цьому суд апеляційної інстанції не спростовує всіх висновків суду першої інстанції, в результаті яких останній дійшов висновку про протиправне формування позивачем податкового кредиту.

Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно із ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому апеляційному розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2012 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Київського апеляційного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В.Ланченко

Ю.І. Цвіркун