Постанова

від 22.12.2015 по справі 922/4257/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2015 р. Справа № 922/4257/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І. , суддя Терещенко О.І. , суддя Черленяк М.І.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

прокурора - Горгуль Н.В.,

першого позивача - ОСОБА_1,

другого позивача - ОСОБА_1,

третього позивача - ОСОБА_1,

першого відповідача - ОСОБА_2,

другого відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу першого відповідача (вх. №5031 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 06.10.15 у справі

за позовом Прокурора Краснокутського району Харківської області

в інтересах держави в особі:

1) Державного агентства лісових ресурсів України, м. Київ,

2) Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, м. Харків,

3) Державного підприємства "Гутянське лісове господарство", смт Гути,

до

1) ПАТ "Укргазвидобування", м. Київ,

2) Каплунівська сільська рада Краснокутського району, с. Каплунівка,

про визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИЛА:

Прокурор Краснокутського району Харківської області в інтересах держави в особі позивачів звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Украгзвидобування" НАК "Нафтогаз України" та Каплунівської сільської ради, в якій просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету - Каплунівської сільської ради Краснокутського району «Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ «Харківгазвидобування» від 11.04.2001 № 2.

- визнати відсутнім у ПАТ «Укргазвидобування» права користування земельною ділянкою водного фонду, загальною площею 72,2 га за межами населеного пункту Каплунівської сільської ради.

- визнати недійсним з моменту укладення договір оренди земельної ділянки водного фонду, загальною площею 72,2 га, укладений 21.04.2001 між Каплунівською сільською радою та ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» , який зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди від 27.04.2001 за № 6.

- зобов'язати ПАТ «Укргазвидобування» повернути у державну власність земельну ділянку, яка використовується на підставі договору укладеного 21.04.2001 між Каплунівською сільською радою та ДК «Укргазвидобування» НАК Нафтогаз України» та який зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди від 27.04.2001 за № 6.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.10.2015 року (суддя Присяжнюк О.О.) позовні вимоги задоволені частково.

Визнано незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету - Каплунівської сільської ради Краснокутського району «Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ «Харківгазвидобування» від 11.04.2001 №2.

Визнано недійсним з моменту укладення договір оренди земельної ділянки водного фонду, загальною площею 72,2 га, укладений 21.04.2001 між Каплунівською сільською радою та ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» , який зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди від 27.04.2001 за № 6.

Зобов'язано ПАТ «Укргазвидобування» повернути у державну власність земельну ділянку, яка використовується на підставі договору укладеного 21.04.2001 між Каплунівською сільською радою та ДК «Укргазвидобування» НАК Нафтогаз України» та який зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди від 27.04.2001 за № 6.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Перший відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду частково не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог, прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В основу апеляційної скарги покладені доводи заперечень першого відповідача на позовні вимоги. Так, апелянт вважає, що позовні вимоги Позивача підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, оскільки позовна вимога щодо визнання недійсності правочину підлягає розгляду в господарському процесі, а позовна вимога щодо визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Каплунівської сільської ради Краснокутського району «Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ «Харківгазвидобування» від 11.04.2001р. №2 підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, тому перший відповідач вважає, що даний спір не підлягає розгляду господарським судом Харківської області.

Також, представник першого відповідача вказував на безпідставність тверджень прокурора, стосовно того, що, що спірна земельна ділянка відведена без належним чином розробленого, погодженого та затвердженого у встановленому законом порядку проекту відведення щодо зміни цільового призначення земельної ділянки , посилаючись на ч.5 ст.15 Закону України Про оренду землі (діючого на момент укладення договору), згідно якого передача земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості),в оренду без зміни її цільового призначення здійснюється без розроблення проекту її відведення. Також представник першого відповідача вважає помилкою позицію прокуратури ,стосовно того, що Каплунівська сільська рада, приймаю чи спірне рішення від 11.04.2001р. не мала права на розпорядження землями державної власності, посилаючись на положення ст..33 ЗаконуУкраїнии Про місцеве самоврядування в Україні (діючого на момент укладення договору).

В судовому засіданні представник першого відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.

Також, представником першого відповідача заявлено клопотання про відкладення розгляду справи для надання часу для мирного врегулювання спору сторонами.

Розглянувши зазначене клопотання, враховуючи те, що аналогічне за змістом клопотання, заявлене представником другого відповідача в попередньому судовому засіданні, вже задовольнялось колегією суддів, враховуючи що прокурор та позивачі не підтримали вказане клопотання, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення.

Другий відповідач підтримав апеляційну скаргу першого відповідача, просив її задовольнити.

Прокурор у відзиві та в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Одноособовий представник позивачів в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

На думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо).

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Рішенням виконавчого комітету Каплунівської сільської ради від 11.04.2001 року №2 Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ Харківгазвидобування надано ДК Укргазвидобування НАК Нафтогаз України земельну ділянку під водою в оренду на 20 років загальною площею 72,2 га, в тому числі водного дзеркала -27,9 га, площу прибережної захисної смуги-44,3 га, , в тому числі ріллі -0,3 га, державний лісовий фонд (ДРЛ)- 32 га, пасовища -12 га для забезпечення рибогосподарських потреб ,відновлення ,вирощування товарної риби на землях Каплунівської сільської ради з орендною платою за 1га-100 грн. з урахуванням податку на землю.

На пiдставi рiшення виконавчого комiтету Кайлунiвської сільської ради вiд11.04.2001р.№2 (Про надання в оренду земельної дiлянки пiд водою ГПУ Харквгазвидобувавня 21.04.2001 мiж Каплунiвською сільською радою ДК Укргазвидобувавiя НАК Нафтогаз України (правонаступник - ПАТ Укргазвидобування ) укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки водного фонду, який зареєстровано в Книзі записiв державної реєстрації договорiв оренди вiд 27.04.2001 за №6.

В позовній заяві прокурор вказував на те, що в порушення норм діючого законодавства, рішенням виконавчого комітету Каплунівської сільської ради від 11.04.2001 року №2 безпідставно, за відсутності розробленого погодженого всіма компетентними органами виконавчої влади та затвердженого в установленому законом порядку проекту відведення, передано відповідачу в оренду земельну ділянку водного фонду загальною площею 72,2 га терміном на 20 років, оскільки відповідно до інформації Каплунівської сільської ради від 09.10.2014року за №02-20/384,Краснокутської Райдержадміністрації від 23.10.2014року за №03-33/4160 та відділу Держземагенства у Краснокутському районі від 28.04.2015року №03-33/1801,проект землеустрою щодо відведення вищевказаної земельної ділянки в користування або інша землевпорядна документація відповідачем не виготовлялась та межі цієї ділянки в натурі(на місцевості ) не встановлювались.

Звертаючись до господарського суду з даним позовом, прокурор зазначив, що рішення виконавчого комітету - Каплунівської сільської ради Краснокутського району «Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ «Харківгазвидобування» від 11.04.2001 № 2,прийнято з перевищенням повноважень та в порушення вимог ст. ст. 2,7,19,78,79 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на той час), Порядку користування землями водного фонду, затвердженого Постановою КМУ від 13.05.1996 року №502 і діючого на той час), у зв'язку з чим, на думку прокурора, підлягає скасуванню рішення виконавчого комітету - Каплунівської сільської ради Краснокутського району «Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ «Харківгазвидобування» від 11.04.2001 № 2 та визнання недійсним з моменту укладення договір оренди земельної ділянки водного фонду, загальною площею 72,2 га, укладений 21.04.2001 між Каплунівською сільською радою та ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» , який зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди від 27.04.2001 за № 6.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно приписів частини 1 статті 14 Конституції України, частини статті 1 Земельного кодексу України, земля - є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Земельним кодексом України встановлюється порядок володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у комунальній та державній власності.

Згідно статті 148 ГК України, земля - є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається та реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів.

За статтею 2 ЗК України, земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами землі в межах території України, земельні ділянки на права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

В силу частини 1 статті 3 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі".

Згідно ст.2 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) Відповідно до цільового призначення всі землі України

поділяються на:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і

сільських населених пунктів);

3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та

іншого призначення;

4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та

історико-культурного призначення;

5) землі лісового фонду;

6) землі водного фонду;

7) землі запасу.

Віднесення земель до категорій провадиться відповідно до їх цільового призначення.

Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель. Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з

однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об'єктів

природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.

Згідно ч.3 ст.2 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Стаття 7 Земельного кодексу України (чинного станом на 2001 р) , зокрема, передбачає що у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності .

Згідно ч.1 п.1 ст.9 Земельного кодексу України (чинного станом на 2001 р) передбачено Компетенцію сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин , до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить: 1) передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

В матеріалах справи міститься лист №03-33/4160 від 23.10.2014 року Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області, з якого вбачається що вказане рішення від 21.04.2001 року є незаконним, оскільки на момент прийняття рішення та укладення спірного договору оренди, землями розпоряджалися сільські (селищні), районні та обласні ради, а не виконавчі комітети, крім того, надання в користування земельних ділянок повинно було здійснюватись за проектом відведення цих ділянок, відповідно до вимог ст.19 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року).

Також колегія суддів вважає безпідставним посилання відповідача на норми ст. 33 Закону України Про місце самоврядування (чинного на час укладення спірного договору), оскільки, відповідно до ч.1 цієї статті, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

1) підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів.

Таким чином, виконавчий комітет Каплунівської сільської ради, приймаючи спірне рішення від 11.04.2001 року №2 щодо відведення у користування на умовах оренди земельної ділянки відповідачу не мав права на розпорядження землями державної власності для таких потреб, як забезпечення рибогосподарських потреб та вирощування товарної риби, оскільки на час виникнення спірних правовідносин це було виключною компетенцією районних рад народних депутатів.

Статтею 20 ГК України визначено, що одним із способів захисту порушених прав суб'єктів господарювання є, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання.

Статтею 16 ЦК України, серед способів захисту цивільних прав та інтересів судом визначено визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади та органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 р. Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин , оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про правомірність вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Каплунівської сільської ради Краснокутського району «Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ «Харківгазвидобування» від 11.04.2001 № 2.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зі змісту ч.1 ст. 215 ЦК України вбачається, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 1 постанови Пленуму Верховного ОСОБА_3 України від 06.11.2009р. за № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що:

- судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Ради України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

- зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України);

- відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Враховуючи те, що судом встановлена незаконність прийняття рішення виконавчим комітетом - Каплунівської сільської ради Краснокутського району «Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ «Харківгазвидобування» від 11.04.2001 № 2, як прийнятого з перевищенням наданих Законом повноважень, колегія суддів дійшла висновку про те, що договір оренди земельної ділянки водного фонду, загальною площею 72,2 га, укладений 21.04.2001 між Каплунівською сільською радою та ДК Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» , який зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди від 27.04.2001 за № 6 підлягає визнанню недійсним.

Частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, вимога прокурора і позивача в частині зобов'язання ПАТ «Укргазвидобування» повернути у державну власність земельну ділянку, яка використовується на підставі договору укладеного 21.04.2001 між Каплунівською сільською радою та ДК «Укргазвидобування» НАК Нафтогаз України» та який зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди від 27.04.2001 за № 6, визнається судом правомірною та підлягає задоволенню.

Щодо заявленої прокурором вимоги про визнання відсутнім у ПАТ «Укргазвидобування» права користування земельною ділянкою водного фонду, загальною площею 72,2 га за межами населеного пункту Каплунівської сільської ради, господарський суд відмовляє в її задоволенні:

- як такої, що заявлені передчасно, з огляду на приписи частини 5 статті 85 ГПК України щодо набрання чинності прийнятим рішенням у даній справі в першій та третій частинах вимог;

- з огляду на презумпцію правомірності правочину за статтею 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно того, що даний спір не підлягає розгляду в господарських судах України, з врахуванням наступного.

У п. 1.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" визначено, що господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності.

Виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 ЦК України, статті 148 ГК України, земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 ЗК України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності. Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам.

Враховуючи вказане, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позов прокурора є обґрунтованим, законним та таким, що підлягає задоволенню частково.

З приводу заяви першого відповідача про застосування строку позовної давності колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, встановлений для захисту цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність становить три роки.

Частиною 1 статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до з частин 1, 4 статті 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Отже, норми, установлені частиною 1 статті 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного ОСОБА_3 України у справі № 3-23гс14 від 27.05.2014 р.)

У позовній заяві прокурор Краснокутського району посилається на те, що про порушення законодавства йому стало відомо лише у 2014 році з листа Краснокутської Районної державної адміністрації від 23.10.2014 року.

При цьому матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б підтверджували, що прокурору було відомо про спірне рішення та договір оренди земельної ділянки водного фонду до цього часу.

Отже, прокурором не було пропущено строк позовної давності при зверненні до суду із даним позовом.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги заявлені обґрунтовано, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню частково.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 06.10.2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 23.12.2015 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Черленяк М.І.