Рішення

від 04.10.2016 по справі 922/4257/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2016 р.Справа № 922/4257/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши справу

за позовом Прокурора Краснокутського району Харківської області, смт. Краснокутськ в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, м. Київ (перший позивач); Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, м. Харків (другий позивач); Державного підприємства "Гутянське лісове господарство", смт. Гути (третій позивач до Публічного акціонерного товариства "Украгзвидобування" НАК "Нафтогаз України", м. Київ (перший відповідач) , Каплунівської сільської ради Краснокутського району Харківської області, с. Каплунівка (другий відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення; визнання відсутнім права користування земельною ділянкою водного фонду; визнання недійсним з моменту укладення договору оренди земельної ділянки водного фонду; зобов'язання повернути у державну власність земельну ділянку, за участю представників сторін:

прокурор - Тарасова С.І.

позивачів - не з'явились

першого відповідача - ОСОБА_1

другого відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.10.2015, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 по справі №922/4257/15 позовні вимоги задоволені частково.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.07.2016 рішення господарського суду Харківської області від 06.10.2015 та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 скасовані, а справу передано до господарського суду Харківської області на новий розгляд.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи №922/4257/15 призначено суддю Погорелову О.В.

Ухвалою суду від 15.08.2016 справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 06.09.2016 о 10:30.

Отже, розглядається вимога прокурора про:

- визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Каплунівської сільської ради Краснокутського району В«Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ В«ХарківгазвидобуванняВ» від 11.04.2001 № 2;

- визнання відсутнім у ПАТ В«УкргазвидобуванняВ» права користування земельною ділянкою водного фонду, загальною площею 72,2 га за межами населеного пункту Каплунівської сільської ради;

- визнання недійсним з моменту укладення договору оренди земельної ділянки водного фонду, загальною площею 72,2 га, укладеного 21.04.2001 між Каплунівською сільською радою та ДК В«УкргазвидобуванняВ» НАК В«Нафтогаз УкраїниВ» , який зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди від 27.04.2001 за № 6;

- зобов'язання ПАТ В«УкргазвидобуванняВ» повернути у державну власність земельну ділянку, яка використовується на підставі договору укладеного 21.04.2001 між Каплунівською сільською радою та ДК В«УкргазвидобуванняВ» НАК Нафтогаз УкраїниВ» та який зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди від 27.04.2001 року за № 6.

Ухвалою суду від 06.09.2016 розгляд справи був відкладений до 27.09.2016 до 10:40.

Ухвалою суду від 27.09.2016 розгляд справи був відкладений до 04.10.2016 до 12:00.

28.09.2016 до суду від представника першого відповідача надійшло клопотання, в якому він просить суд витребувати у Каплунівської сільської ради розпорядження Краснокутської районної адміністрації №17 від 18.01.2001.

Суд, розглянувши клопотання, враховуючи приписи ст. 38 ГПК України, відповідно до яких сторона, прокурор, які порушують клопотання перед господарським судом про витребування доказів, повинні докладно зазначити який доказ вимагається, підстави, з яких вони вважають, що ці докази має підприємство чи організація, і обставини, які можуть підтвердити ці докази, відхиляє його, виходячи з його необґрунтованості.

У судовому засіданні 04.10.2016 прокурор підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Присутній у судовому засіданні 04.10.2016 представник першого відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Рішенням виконавчого комітету Каплунівської сільської ради від 11.04.2001 №2 В«Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ В«ХарківгазвидобуванняВ» надано ДК В«Укргазвидобування В«НАК В«Нафтогаз УкраїниВ» земельну ділянку під водою в оренду на 20 років загальною площею 72,2 га, в тому числі водного дзеркала - 27,9 га, площу прибережної захисної смуги - 44,3 га, в тому числі ріллі -0,3 га, державний лісовий фонд (ДРЛ) - 32 га, пасовища - 12 га для забезпечення рибогосподарських потреб, відновлення, вирощування товарної риби на землях Каплунівської сільської ради з орендною платою за 1га - 100 грн. з урахуванням податку на землю.

На пiдставi рiшення виконавчого комiтету Каплунiвської сільської ради від 11.04.2001 №2 "Про надання в оренду земельної дiлянки пiд водою ГПУ ХарквгазвидобувавняВ» 21.04.2001 мiж Каплунiвською сільською радою ДК УкргазвидобуванняВ» НАК В«Нафтогаз УкраїниВ» (правонаступник - ПАТ В«УкргазвидобуванняВ» ) укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки водного фонду, який зареєстровано в Книзі записiв державної реєстрації договорiв оренди вiд 27.04.2001 за №6.

В позовній заяві прокурор вказував на те, що в порушення норм діючого законодавства, рішенням виконавчого комітету Каплунівської сільської ради від 11.04.2001 №2 безпідставно, за відсутності розробленого погодженого всіма компетентними органами виконавчої влади та затвердженого в установленому законом порядку проекту відведення, передано відповідачу в оренду земельну ділянку водного фонду загальною площею 72,2 га терміном на 20 років, оскільки відповідно до інформації Каплунівської сільської ради від 09.10.2014 за №02-20/384, Краснокутської Райдержадміністрації від 23.10.2014 за №03-33/4160 та відділу Держземагенства у Краснокутському районі від 28.04.2015 №03-33/1801, проект землеустрою щодо відведення вищевказаної земельної ділянки в користування або інша землевпорядна документація відповідачем не виготовлялась та межі цієї ділянки в натурі (на місцевості ) не встановлювались.

Звертаючись до господарського суду з даним позовом, прокурор зазначив, що рішення виконавчого комітету - Каплунівської сільської ради Краснокутського району В«Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ В«ХарківгазвидобуванняВ» від 11.04.2001 № 2, прийнято з перевищенням повноважень та в порушення вимог ст. ст. 2, 7, 19, 78, 79 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на той час), Порядку користування землями водного фонду, затвердженого Постановою КМУ від 13.05.1996 №502 і діючого на той час, у зв'язку з чим, на думку прокурора, підлягає скасуванню рішення виконавчого комітету - Каплунівської сільської ради Краснокутського району В«Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ В«ХарківгазвидобуванняВ» від 11.04.2001 № 2 та визнання недійсним з моменту укладення договір оренди земельної ділянки водного фонду, загальною площею 72,2 га, укладений 21.04.2001 між Каплунівською сільською радою та ДК В«УкргазвидобуванняВ» НАК В«Нафтогаз УкраїниВ» , який зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди від 27.04.2001 за № 6.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Згідно приписів частини 1 статті 14 Конституції України, статті 1 Земельного кодексу України, земля - є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Земельним кодексом України встановлюється порядок володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у комунальній та державній власності.

Згідно статті 148 ГК України, земля - є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається та реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів.

За статтею 2 ЗК України, земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

В силу частини 1 статті 3 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі".

Згідно ст. 2 ЗК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів);

3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;

4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

5) землі лісового фонду;

6) землі водного фонду;

7) землі запасу.

Віднесення земель до категорій провадиться відповідно до їх цільового призначення.

Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель. Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.

Згідно ч. 3 ст. 2 ЗК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Стаття 7 ЗК України (чинного станом на 2001 рік), зокрема, передбачає що у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності.

Згідно ч. 1 п. 1 ст. 9 ЗК України (чинного станом на 2001 рік) передбачено компетенцію сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин, до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить: передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

В матеріалах справи міститься лист №03-33/4160 від 23.10.2014 Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області, з якого вбачається що вказане рішення від 21.04.2001 є незаконним, оскільки на момент прийняття рішення та укладення спірного договору оренди, землями розпоряджалися сільські (селищні), районні та обласні ради, а не виконавчі комітети, крім того, надання в користування земельних ділянок повинно було здійснюватись за проектом відведення цих ділянок, відповідно до вимог ст. 19 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року).

Таким чином, виконавчий комітет Каплунівської сільської ради, приймаючи спірне рішення від 11.04.2001 №2 щодо відведення у користування на умовах оренди земельної ділянки відповідачу не мав права на розпорядження землями державної власності для таких потреб, як забезпечення рибогосподарських потреб та вирощування товарної риби, оскільки на час виникнення спірних правовідносин це було виключною компетенцією районних рад народних депутатів.

Статтею 20 ГК України визначено, що одним із способів захисту порушених прав суб'єктів господарювання є, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання.

Статтею 16 ЦК України, серед способів захисту цивільних прав та інтересів судом визначено визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади та органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Як роз'яснено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 В«Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносинВ» , оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суд дійшов висновку про правомірність вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Каплунівської сільської ради Краснокутського району В«Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ В«ХарківгазвидобуванняВ» від 11.04.2001 № 2.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зі змісту ч.1 ст. 215 ЦК України вбачається, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 за № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства;

- зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України);

- відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Враховуючи те, що судом встановлена незаконність прийняття рішення виконавчим комітетом Каплунівської сільської ради Краснокутського району В«Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ В«ХарківгазвидобуванняВ» від 11.04.2001 № 2, як прийнятого з перевищенням наданих Законом повноважень, суд дійшов висновку, що договір оренди земельної ділянки водного фонду, загальною площею 72,2 га, укладений 21.04.2001 між Каплунівською сільською радою та ДК УкргазвидобуванняВ» НАК В«Нафтогаз УкраїниВ» , який зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди від 27.04.2001 за № 6 підлягає визнанню недійсним.

Частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, вимога прокурора в частині зобов’язання ПАТ В«УкргазвидобуванняВ» повернути у державну власність земельну ділянку, яка використовується на підставі договору укладеного 21.04.2001 між Каплунівською сільською радою та ДК В«УкргазвидобуванняВ» НАК Нафтогаз УкраїниВ» та який зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди від 27.04.2001 за № 6, визнається судом правомірною.

Заявлену прокурором вимогу про визнання відсутнім у ПАТ В«УкргазвидобуванняВ» права користування земельною ділянкою водного фонду, загальною площею 72,2 га за межами населеного пункту Каплунівської сільської ради, суд вважає передчасно заявленою з огляду на презумпцію правомірності правочину за статтею 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Разом з тим, першим відповідачем - ПАТ "Укргазвидобування" було заявлено про застосування строків позовної давності.

Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 у справі №6-68цс15, яка була прийнята на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах зазначив, що оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996р. за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК).

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст. 261 ЦК України, зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Частинами 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені ч. 1 ст. 261 ЦК України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі №6-178цс15, яка була прийнята на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах.

Як вбачається з матеріалів справи позивачі у справі є постійними лісокористувачами, уповноважені державою здійснювати відповідні функції щодо охорони та використання лісових ресурсів, які перебувають під охороною держави. Втім, позивачами не надано до суду доказів відносно того, що існували перешкоди для звернення до суду в межах строку позовної давності.

Оскільки прокурор звернувся до господарського суду після спливу позовної давності, про застосування якої першим відповідачем заявлено до прийняття рішення господарським судом, прокурором не доведено, а матеріалами справи не підтверджено поважні причини пропуску позовної давності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог до першого відповідача у зв’язку зі спливом позовної давності.

Оскільки прокурор звернувся до господарського суду після спливу позовної давності, про застосування якої першим відповідачем заявлено до прийняття рішення господарським судом, прокурором не доведено, а матеріалами справи не підтверджено поважність причини пропуску позовної давності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв’язку зі спливом позовної давності.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, у зв'язку з відмовою у позові, судові витрати у даній справі покладаються на прокурора. Втім, враховуючи звільнення прокурора від сплати судового збору згідно п. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" (на момент подачі позову до суду), судовий збір у даному випадку стягненню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33, 35, 43, 44, 49, п. 6 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області протягом десяти днів з дня підписання повного рішення, відповідно до статті 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 07.10.2016 р.

Суддя ОСОБА_2