Постанова

від 29.11.2016 по справі 922/4257/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2016 р. Справа № 922/4257/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Івакіна В.О. , суддя Пелипенко Н.М.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю:

прокурора - Ногіної О.М., службове посвідчення № 032167 від 11 лютого 2015 року,

першого позивача - не з'явився,

другого позивача - не з'явився,

третього позивача - не з'явився,

першого відповідача - Грищенко А.А., за довіреністю № 2-498д від 14 березня 2016 року.

другого відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області (вх.№2873 Х/1-6) на рішення Господарського суду Харківської області від 04 жовтня 2016 року у справі №922/4257/15

за позовом прокурора Краснокутського району Харківської області, смт. Краснокутськ, Харківська область, в інтересах держави в особі:

1) Державного агентства лісових ресурсів України, м. Київ,

2) Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, м. Харків,

3) Державного підприємства "Гутянське лісове господарство", смт. Гути, Харківська область

до 1) ПАТ "Укргазвидобування", м. Київ,

2) Каплунівська сільська рада Краснокутського району, с. Каплунівка, Харківська область

про визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИЛА:

Прокурор Краснокутського району Харківської області в інтересах держави в особі позивачів звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Украгзвидобування" НАК "Нафтогаз України" та Каплунівської сільської ради, в якій просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Каплунівської сільської ради Краснокутського району "Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ "Харківгазвидобування" від 11.04.2001р. № 2;

- визнати відсутнім у ПАТ "Укргазвидобування" права користування земельною ділянкою водного фонду, загальною площею 72,2 га за межами населеного пункту Каплунівської сільської ради;

- визнати недійсним з моменту укладення договір оренди земельної ділянки водного фонду, загальною площею 72,2 га, укладений 21.04.2001р. між Каплунівською сільською радою та ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України", який зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди від 27.04.2001р. за № 6;

- зобов'язати ПАТ "Укргазвидобування" повернути у державну власність земельну ділянку, яка використовується на підставі договору, укладеного 21.04.2001р. між Каплунівською сільською радою та ДК "Укргазвидобування" НАК Нафтогаз України" та який зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди від 27.04.2001р. за № 6.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 04 жовтня 2016 року у справі № 922/4257/15 (суддя Погорелова О.В.) відмовлено у задоволенні позову.

Заступник прокурора Харківської області з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги прокурора задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається, зокрема, на те, що судом першої інстанції в порушення ст. 261 ЦК України не встановлено момент, з якого почався відлік строку позовної давності, у зв'язку з чим, на думку апелянта, застосування позовної давності є необґрунтованим.

Також зазначає, що позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном, оскільки у такому разі йдеться про триваюче правопорушення.

Вважає, що вимога про визнання незаконним та скасування спірного рішення та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки є вимогою про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та права розпорядження своїм майном, оскільки частина спірної земельної ділянки загальною площею 11,0 га відноситься до земель лісогосподарського призначення та розташована в межах Краснокутського лісництва ДП "Гутянське лісове господарство".

У відзиві на апеляційну скаргу перший відповідач - ПАТ "Укргазвидобування", (вх. № 11979 від 28.11.2016р.) заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 04 жовтня 2016 року у справі № 922/4257/15 залишити без змін.

В обґрунтування своєї правової позиції посилається, зокрема, на те, що позивачі у справі є постійними лісокористувачами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції щодо охорони та використання лісових ресурсів, у зв'язку з чим мали можливість протягом 15 років з дати прийняття рішення в межах строку позовної давності довідатись про можливе порушення їх права укладеним відповідачами договором.

Вважає безпідставними доводи позивача, що спірна земельна ділянка відведена без належним чином розробленого, погодженого та затвердженого у встановленому законом порядку проекту, оскільки земельну ділянку, межі якої визначено в натурі (на місцевості), передано в оренду без зміни її цільового призначення.

Також, на думку першого відповідача, помилковим є твердження апелянта, що спірне рішення Каплунівської сільською радою прийнято з перевищенням повноважень, оскільки зазначене рішення приймалось на підставі розпорядження Краснокутської районої адміністрації № 17 від 18.01.2001р.

Вважає, що прокурором при пред'явленні позову не було обґрунтовано порушення прав позивачів на підставі належних доказів, не враховано вимоги закону щодо строків позовної давності.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2016 року у справі №922/4257/15 прийнято апеляційну скаргу прокурора до провадження, розгляд справи призначений на 29 листопада 2016 року.

У судове засідання 29 листопада 2016 року представники Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства "Гутянське лісове господарство", Каплунівської сільської ради Краснокутського району не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, відзивів на апеляційну скаргу не надали, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи зворотні повідомлення про вручення поштових відправлень (т. 2, а.с. 218, 221-223).

Відповідно до пункту 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду апеляційної скарги, зважаючи на належне повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, судова колегія дійшла висновку, що учасникам судового процесу створені належні умови для реалізації їх процесуальних прав та вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників позивачів та другого відповідача.

У судовому засіданні 29 листопада 2016 року прокурор підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Харківської області від 04 жовтня 2016 року у справі №922/4257/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник першого відповідача, заперечуючи проти доводів апеляційної скарги прокурора, просив рішення Господарського суду Харківської області від 04 жовтня 2016 року у справі №922/4257/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні пояснення учасників процесу, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Предметом спору у даній справі є вимога про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Каплунівської сільської ради Краснокутського району від 11.04.2001р. №2 "Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ "Харківгазвидобування"; визнання відсутнім у Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" права користування земельною ділянкою водного фонду, загальною площею 72,2 га за межами населеного пункту Каплунівської сільської ради; визнання недійсним з моменту укладення договору оренди земельної ділянки водного фонду, загальною площею 72,2 га, укладений 21.04.2001р. між Каплунівською сільською радою та ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України", який зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди від 27.04.2001р. за №6; зобов'язання Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" повернути у державну власність земельну ділянку, яка використовується на підставі зазначеного договору оренди.

Звертаючись до господарського суду з даним позовом прокурор, керуючись ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 7, 19, 22, 77, 78, 79 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час укладення спірного договору), посилається, зокрема, на те, що рішення виконавчого комітету Каплунівської сільської ради Краснокутського району від 11.04.2001р. №2 "Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ "Харківгазвидобування" прийнято з перевищенням повноважень та в порушення норм чинного законодавства за відсутності розробленого та погодженого всіма компетентними органами виконавчої влади, а також затвердженого в установленому законом порядку проекту відведення земельної ділянки.

Як убачається із матеріалів справи, Рішенням виконавчого комітету Каплунівської сільської ради від 11.04.2001р. №2 "Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ "Харківгазвидобування" (далі - Рішення) надано ДК "Укргазвидобування "НАК "Нафтогаз України" земельну ділянку під водоймою в оренду на 20 років загальною площею 72,2 га для забезпечення рибогосподарських потреб, відновлення, вирощування товарної риби на землях Каплунівської сільської ради (т.1 а.с. 30).

На підставі вищезазначеного рішення 21.04.2001р. між Каплунiвською сільською радою та ДК "Укргазвидобувавiя" НАК "Нафтогаз України" (правонаступник - Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування") укладений договір оренди вищевказаної земельної ділянки водного фонду, який зареєстровано в Книзі записiв державної реєстрації договорів оренди від 27.04.2001р. за №6, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар набуває право на оренду земельної ділянки земель водного фонду загальною площею 72,2 га, в тому числі водного дзеркала - 27,9 га, площу прибережної захисної смуги - 44,3 га, в тому числі ріллі - 0,3 га, державний лісовий фонд (ДЛФ) - 32 га, пасовища - 12 га.

Пунктом 2.1 цього договору встановлено, що земельна ділянка передається в оренду з метою забезпечення рибогосподарських потреб, відновлення та вирощування товарної риби.

Договір укладено на 20 років, починаючи з дня його реєстрації (пункт 2.2 спірного договору оренди).

Згідно з пунктом 8.4 договору невід'ємною частиною цього договору є план землекористування.

Згідно Акту перенесення меж в натурі, 26.04.2001р. інспектором по охороні та використанні земель обміряна земельна ділянка під водою загальною площею - 72,2 га, у тому числі площа водного дзеркала - 27,9 га, площа прибережної захисної смуги - 44,3 га, в тому числі ріллі - 0,3 га, державний лісовий фонд (ДЛФ) - 32 га, пасовища - 12 га, яка надана в оренду на 20 років, та винесені межі цієї ділянки в натурі (т.1 а.с. 31).

26.04.2001р. земельну ділянку передано в оренду за актом прийому-передачі ДК "Укргазвидобувавiя" НАК "Нафтогаз України" (т.1 а.с. 32).

Скасовуючи попередні судові рішення місцевого та апеляційного господарського суду та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 19 липня 2016 року у справі №922/4257/15 вказав, зокрема на те, що господарські суди попередніх інстанцій фактично наділили прокурора статусом самостійного позивача та дійшли передчасного висновку про початок перебігу позовної давності з дня отримання прокуратурою листа Краснокутської районної державної адміністрації від 23.10.2014р.

При прийнятті оскаржуваного рішення за результатами нового розгляду, суд першої інстанції, посилаючись на приписи ст.ст.16, 21, 203, 215, 216, 256, 261, 267 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 27 Господарського кодексу України, ст.ст. 2, 7, 9, 17, 19 Земельного кодексу України, виходив з того, що вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Каплунівської сільської ради Краснокутського району "Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ "Харківгазвидобування" є правомірними, у зв'язку з чим договір оренди земельної ділянки, укладений 21.04.2001р. між Каплунiвською сільською радою та ДК "Укргазвидобувавiя" НАК "Нафтогаз України" (правонаступник - Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування") підлягає визнанню недійсним. Разом з тим, враховуючи звернення прокурора до господарського суду після спливу позовної давності, про застосування якої першим відповідачем заявлено до прийняття рішення господарським судом, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог до першого відповідача у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ч.1, ч. 2 статті 7 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) орендарі набувають права на оренду земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, цим та іншими законами України та договором оренди землі. Підставою для укладення договору оренди і набуття права на оренду земельної ділянки, що перебуває у комунальній або державній власності, є рішення орендодавця.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради (ч. 2 ст. 5 Закон України "Про оренду землі").

З матеріалів справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету Каплунівської сільської ради від 11.04.2001р. №2 "Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ "Харківгазвидобування" (далі - Рішення) надано ДК "Укргазвидобування "НАК "Нафтогаз України" земельну ділянку під водоймою в оренду на 20 років, загальною площею 72,2 га, для забезпечення рибогосподарських потреб, відновлення, вирощування товарної риби на землях Каплунівської сільської ради.

Вказане рішення виконавчого комітету Каплунівської сільської ради від 11.04.2001р. №2 прийняте з порушенням норм діючого законодавства на момент його прийняття.

Так, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, частини 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Статтею 25 Закону встановлено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Пунктом 34 частини першої ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду) вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Стаття 29 цього Закону містить положення щодо власних (самоврядних) і делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Цей перелік є вичерпним і не містить повноважень щодо розпорядження земельними ділянками.

Разом з тим, відповідно до положень Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування (ч.2, ч.3 ст. 3).

Так, згідно з приписами пункту 1 ч. 1 ст. 9 Земельного кодексу України до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить: передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

Матеріали справи не містять доказів делегування Каплунівською сільською радою Краснокутського району повноважень виконавчому комітету щодо надання у користування, у тому числі на умовах оренди, спірної земельної ділянки.

Натомість, у листі Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області №03-33/4160 від 23.10.2014р. зазначено, що рішення виконавчого комітету Каплунівської сільської ради від 11.04.2001р. №2 є незаконним, оскільки на момент його прийняття та укладення спірного договору оренди, землями розпоряджалися сільські (селищні), районні та обласні ради, а не виконавчі комітети. Крім того, вказано про те, що надання у користування земельних ділянок повинно було здійснюватись за проектом відведення цих ділянок , відповідно до вимог ст.19 Земельного кодексу України ( в редакції 1990 року).

Колегія суддів зазначає, що статтею 19 Земельного кодексу України встановлено порядок надання земельних ділянок у користування, відповідно до якого сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Згідно з частиною 3 вказаної статті районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів, зокрема, із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу.

Так, відповідно, до частини 2 статті 79 землі водного фонду, що є в користуванні водогосподарських підприємств і організацій, можуть надаватися за рішенням районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів у тимчасове користування для сінокосіння і риборозведення.

Як вже було зазначено у цій постанові, спірним рішенням надано в оренду земельну ділянку під водоймою на 20 років загальною площею 72,2 га для забезпечення рибогосподарських потреб, відновлення, вирощування товарної риби на землях Каплунівської сільської ради з орендною платою за 1 га - 100,00грн. з врахуванням податку на землю.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що виконавчий комітет Каплунівської сільської ради, приймаючи спірне рішення від 11.04.2001р. №2 щодо надання у користування на умовах оренди земельної ділянки першому відповідачу не мав права на розпорядження землями державної власності для таких потреб, як забезпечення рибогосподарських потреб та вирощування товарної риби, оскільки на час виникнення спірних правовідносин це було виключною компетенцією районних Рад народних депутатів.

Судова колегія вважає безпідставним посилання першого відповідача на положення ч.5 ст.15 Закону України "Про оренду землі (чинного на час укладення спірного договору) щодо необов'язковості розроблення проекту відведення земельної ділянки з огляду на таке.

Відповідно до ч. 7, ч. 16 ст. 19 Земельного кодексу України надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок. Проект відведення земельної ділянки погоджується з власником землі або землекористувачем та подається до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядає його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймає рішення про надання земель.

Відповідно до п. 1.4. Вказівки Державного комітету України по земельних ресурсах № 13 від 18.03.1998р. „Про удосконалення землевпорядних робіт при виготовленні документів, що посвідчують право на земельну ділянку" (чинних на час виникнення спірних відносин) складання проектів відведення земельних ділянок виконується у дві стадії:

- попереднє погодження місця розташування об'єкта;

- складання проекту відведення земельної ділянки.

Попереднє погодження місця розташування об'єкта проводиться з місцевими Радами, власниками землі або землекористувачами, землевпорядними, природоохоронними, санітарними органами та органами у справах будівництва, архітектури та житлової політики.

В погоджених висновках повинні вказуватись наявні сервітути та обмеження щодо використання земельних ділянок. Матеріали попереднього погодження місця розташування об'єкта є складовою частиною до проекту відведення земельної

У процесі розгляду справи першим відповідачем у відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не було надано суду жодних належних та допустимих доказів в підтвердження надання відповідними органами попереднього погодження місця розташування спірної земельної ділянки та наявність у другого відповідача станом на момент прийняття оспорюваного рішення матеріалів попереднього погодження відповідними органами місця розташування спірної земельної ділянки, що є складовою частиною до проекту відведення земельної ділянки.

У листі від 09.10.2014р. № 02-20/384 Каплунівська сільська рада повідомила, що заява про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки від орендаря до сільської Ради не надходила, рішення про надання дозволу не приймалось; в сільській Раді немає даних про надання дозволу на виготовлення проекту відведення (т.1 а.с. 130).

Висновок Краснокутського районного відділу земельних ресурсів №1-10 від 27.04.2001р. про відповідність договору оренди земельної ділянки вимогам чинного законодавства, на який посилається перший відповідач в обґрунтування своїх доводів, в матеріалах справи відсутній.

Враховуючи вищевикладене, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Каплунівської сільської ради від 11.04.2001р. № 2, також і з огляду на наступне.

За змістом статті 1 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, звертаючись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, шляхом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу держаної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У відповідності до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Наведене свідчить про те, що передумовою для визнання недійсним акта (рішення) є як невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, так і порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Тобто, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Враховуючи, що виконавчим комітетом Каплунівської сільської ради прийнято рішення "Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ "Харківгазвидобування" від 11.04.2001р. № 2 з порушенням вимог чинного на момент виникнення спірних правовідносин земельного законодавства та поза межами своєї компетенції всупереч вимогам ч.2 ст.19 Конституції України, ст.ст.24, 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", оскільки повноваження з розпорядження земельною ділянкою рекреаційного призначення, яка була предметом спірного договору оренди, відповідно до чинного на момент виникнення спірних правовідносин земельного законодавства належали виключно районній Раді, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для скасування такого рішення.

Крім того, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав визнання договору оренди недійсним виходячи з наступного.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину - є недодержання, в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (пункт 2.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (із змінами і доповненнями).

Як вже було зазначено, 21.04.2001р. на підставі рішення виконавчого комітету Каплунівської сільської ради "Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ "Харківгазвидобування" від 11.04.2001р. № 2, між Каплунiвською сільською радою та ДК "Укргазвидобувавiя" НАК "Нафтогаз України" (правонаступник - Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування") укладений договір оренди вищевказаної земельної ділянки водного фонду, який зареєстровано в Книзі записiв державної реєстрації договорів оренди від 27.04.2001р. за №6, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар набуває право на оренду земельної ділянки земель водного фонду загальною площею 72,2 га, в тому числі водного дзеркала - 27,9 га, площу прибережної захисної смуги - 44,3 га, в тому числі ріллі - 0,3 га, державний лісовий фонд (ДРЛ) - 32 га, пасовища - 12 га.

Враховуючи той факт, що договір оренди земельної ділянки від 21.04.2001р. було укладено на підставі рішення виконавчого комітету Каплунівської сільської ради від 11.04.2001р. № 2, яке не відповідає вимогам чинного законодавства, суд правильно зазначив, що договір оренди земельної ділянки укладено без належних правових підстав органом, у якого відсутнє право розпоряджатися спірною земельною ділянкою, та з порушенням норм чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги прокурора про визнання договору оренди земельної ділянки від 21.04.2001р. недійсним та зобов'язання повернути земельну ділянку також є правомірними.

Що стосується доводів прокурора про необґрунтоване застосування судом першої інстанції строку позовної давності до спірних правовідносин, то судова колегія зазначає наступне.

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України ).

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 Цивільного кодексу України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст. 261 ЦК України, зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 76 Цивільного кодексу в редакції 1963 р.).

У пункті 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Разом із тим, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Крім того, за змістом положень ст. ст. 71, 72 Цивільного кодексу (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Скорочені строки позовної давності встановлюються законодавством для окремих видів вимог.

Так, відповідно до ст. 112 Земельного кодексу України (в редакції, яка була чинною з 12 липня 2000 року до 1 січня 2002 року, тобто на час виникнення спірних правовідносин) рішення Рад народних депутатів може бути оскаржено в суд, арбітражний суд в місячний строк.

Із 1 січня 2004 року набрав чинності новий Цивільний кодекс України. Згідно з п.п. 4, 6 Прикінцевих та перехідних положень цей Кодекс набирає чинності та застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільний кодекс України, його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила Цивільний кодекс України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Як уже було зазначено, предметом позову у справі, що розглядається, є визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Каплунівської сільської ради Краснокутського району "Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ "Харківгазвидобування" від 11.04.2001р. та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладений 21.04.2001р. між Каплунівською сільською радою та ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України", з підстав їх невідповідності вимогам законодавства щодо розпорядження органами місцевого самоврядування земельними ділянками рекреаційного призначення.

Отже, до вимог про оскарження рішення виконавчого комітету Каплунівської сільської ради мають бути застосовані положення про позовну давність Цивільного кодексу в редакції 1963 року, а до вимог про визнання незаконним договору оренди землі - положення нової редакції Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 грудні 2014 року у справі № 3-194гс14.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

У позовній заяві прокурор Краснокутського району посилається на те, що про порушення законодавства йому стало відомо лише у 2014 році з листа Краснокутської районної державної адміністрації від 23.10.2014року.

Разом з тим, як уже було зазначено у цій постанові, оскаржуване рішення виконавчого комітету Каплунівської сільської ради прийнято 11 квітня 2001 року, спірний договір оренди між першим та другим відповідачами укладено 21 квітня 2001 року, тоді як прокурор звернувся до суду з даною позовною заявою лише через 14 років, тобто після спливу строку позовної давності.

Нездійснення своєчасного прокурорського реагування на прийняті рішення органів місцевого самоврядування, що є обов'язком органів прокуратури відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру", призвело до наслідків, передбачених ч.4 ст. 267 Цивільного Кодексу України.

Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не встановлено, коли позивачі довідались або могли довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила, є безпідставним, оскільки ані прокурор, ані позивачі під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції не пояснили і документально не підтвердили причини зволікання із поданням даної позовної заяви; доказів, які б підтверджували наявність підстав для незастосування строків позовної давності до суду не надали.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996р. за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки місцевого господарського суду, у зв'язку з чим апеляційна скарга заступника прокурора Харківської області не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення у даній справі підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 101, п.1 ч.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 04 жовтня 2016 року у справі № 922/4257/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повна постанова складена 05.12.2016р.

Головуючий суддя Камишева Л.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Пелипенко Н.М.