Постанова

від 19.07.2016 по справі 922/4257/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2016 року Справа № 922/4257/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Полянський А.Г., Рогач Л.І. за участю представників: від прокуратури:Попенко О.С., посв. №042031 від 15.03.2016р.; від позивача 1:не з'явився; від позивача 2:не з'явився; від позивача 3:не з'явився; від відповідача 1:Жиліна І.І., дов. №2-499д від14.03.2016р.; від відповідача 2:не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.12.2015р. у справі господарського суду№922/4257/15 Харківської області за позовомПрокурора Краснокутського району Харківської області в інтересах держави в особі: 1) Державного агентства лісових ресурсів України; 2) Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства; 3) Державного підприємства "Гутянське лісове господарство" до 1) Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"; 2) Каплунівська сільська рада Краснокутського району провизнання незаконним та скасування рішення; визнання відсутнім права користування земельною ділянкою водного фонду; визнання недійсним з моменту укладення договору оренди земельної ділянки водного фонду; зобов'язання повернути у державну власність земельну ділянку В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.10.2015р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.12.2015р. у справі №922/4257/15 позовні вимоги задоволені частково. Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Каплунівської сільської ради Краснокутського району від 11.04.2001р. №2 "Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ "Харківгазвидобування". Визнано недійсним з моменту укладення договір оренди земельної ділянки водного фонду, загальною площею 72,2 га, укладений 21.04.2001р. між Каплунівською сільською радою та ДК "Укргазвидобуванн" НАК "Нафтогаз України", який зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди від 27.04.2001р. за № 6. Зобов'язано ПАТ "Укргазвидобування" повернути у державну власність земельну ділянку, яка використовується на підставі договору укладеного 21.04.2001р. між Каплунівською сільською радою та ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" та який зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди від 27.04.2001р. за № 6. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодилось та звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою разом з клопотанням про відновлення пропущеного процесуального строку на її подання, в якій просить їх скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.06.2016р. задоволено клопотання скаржника про поновлення строку на подання касаційної скарги, відновлено строк на її подання, зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Ухвалою від 05.07.2016р. Вищий господарський суд України задовольнив клопотання скаржника про продовження строку розгляду касаційної скарги по даній справі, продовжив строк її розгляду на п'ятнадцять днів та відклав розгляд касаційної скарги.

В призначене судове засідання касаційної інстанції 19.07.2016р. з'явився прокурор та представник заявника касаційної скарги. Інші учасники судового процесу уповноважених представників не направили. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, рішенням виконавчого комітету Каплунівської сільської ради від 11.04.2001р. №2 "Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ "Харківгазвидобування" надано ДК "Укргазвидобування "НАК "Нафтогаз України" земельну ділянку під водою в оренду на 20 років загальною площею 72,2 га, в тому числі водного дзеркала - 27,9 га, площу прибережної захисної смуги - 44,3 га, в тому числі ріллі - 0,3 га, державний лісовий фонд (ДРЛ) - 32 га, пасовища - 12 га для забезпечення рибогосподарських потреб, відновлення, вирощування товарної риби на землях Каплунівської сільської ради з орендною платою за 1га - 100 грн. з урахуванням податку на землю.

На підставі вищезазначеного рішення 21.04.2001р. між Каплунiвською сільською радою та ДК "Укргазвидобувавiя" НАК "Нафтогаз України" (правонаступник - Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування") укладений договір оренди вищевказаної земельної ділянки водного фонду, який зареєстровано в Книзі записiв державної реєстрації договорів оренди від 27.04.2001р. за №6.

Предметом спору у даній справі є вимога про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Каплунівської сільської ради Краснокутського району від 11.04.2001р. №2 "Про надання в оренду земельної ділянки під водою ГПУ "Харківгазвидобування"; визнання відсутнім у Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" права користування земельною ділянкою водного фонду, загальною площею 72,2 га за межами населеного пункту Каплунівської сільської ради; визнання недійсним з моменту укладення договору оренди земельної ділянки водного фонду, загальною площею 72,2 га, укладений 21.04.2001р. між Каплунівською сільською радою та ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України", який зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди від 27.04.2001р. за №6; зобов'язання Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" повернути у державну власність земельну ділянку, яка використовується на підставі зазначеного договору оренди.

В процесі судового розгляду даної справи, Публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" було заявлено про застосування строків позовної давності.

Частково задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що про порушення законодавства прокурору стало відомо лише у 2014 році з листа Краснокутської Районної державної адміністрації від 23.10.2014р., а отже, строк позовної давності ним не пропущено.

Проте, судова колегія Вищого господарського суду України з такими висновками не погоджується з огляду на таке.

Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015р. у справі №6-68цс15, яка була прийнята на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах зазначив, що оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011р. за заявою №14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996р. за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК).

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст. 261 ЦК України, зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Частинами 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені ч. 1 ст. 261 ЦК України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Незважаючи на викладене, господарські суди попередніх інстанцій фактично наділили прокурора статусом самостійного позивача та дійшли передчасного висновку про початок перебігу позовної давності з дня отримання прокуратурою листа Краснокутської Районної державної адміністрації від 23.10.2014р.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015р. у справі №6-178цс15, яка була прийнята на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 111 7 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" - частково задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.12.2015р. та рішення господарського суду Харківської області від 06.10.2015р. у справі №922/4257/15 - скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя А.Г. Полянський Суддя Л.І. Рогач