Постанова

від 21.12.2015 по справі 920/209/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2015 р. Справа № 920/209/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М. , суддя Могилєвкін Ю.О. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача:

ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 31.08.2015 р., яка знаходиться в матеріалах справи.

ОСОБА_2 посвідчення №7 від 17.08.2012 р.

відповідача:

ОСОБА_3 за довіреністю б/н від 19.12.2012 р. (повноваження перевірені та підтверджені секретарем судового засідання господарського суду м. Києва ОСОБА_4М.)

третьої особи -не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ «ЛеСтар» (вх.№ 4914С/3-11) на рішення господарського суду Сумської області від 07.09.2015 р. у справі № 920/209/14

за позовом спільного агрохімічного підприємства «Родючисть» у формі ТОВ, с. Склярівка Сумського району Сумської області,

до ТОВ «ЛеСтар» , м. Суми

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ФОП ОСОБА_5, м. Київ,

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИЛА:

Позивач у своїй позовній заяві просив визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 10.01.2008 року, укладений між ТОВ «ЛеСтар» та ТОВ «ЮВС» .

Позивач вважає, що договір відступлення права вимоги від 10.01.2008р., згідно якого первісний кредитор - ТОВ «ЮВС» передало новому кредитору - ТОВ «ЛеСтар» право вимоги боргу від боржника - САП «Родючисть» у формі ТОВ, є фіктивним.

Позовні вимоги САП «Родючисть» у формі ТОВ обґрунтовує тим, що з наданих до матеріалів справи № 920/1543/13 органами статистики копії фінансових звітів та звітів про фінансові результати ТОВ «ЛеСтар» за 2008-2013 роки вбачається, що ТОВ «ЛеСтар» ніколи не ставив на свій баланс фінансові та майнові права, у тому числі права вимоги від позивача, і, відповідно, підписуючи договір відступлення права вимоги від 10.01.2008 р з ТОВ «ЮВС» , вчинив це без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим договором.

На думку позивача, договір про відступлення права вимоги від 10.01.2008 р., укладений між ТОВ «ЛеСтар» та ТОВ «ЮВС» , порушує законні права та інтереси позивача, оскільки є фіктивним і укладеним не з метою викупу кредиторської заборгованості, оскільки заборгованість була погашена шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, що підтверджується заявою позивача та актом звірки розрахунків за період з 01.01.2007 року по 07.05.2010 року.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 27.02.2014 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.05.2014 року, позов було задоволено, визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 10.01.2008 року, укладений між відповідачем та ТОВ «ЮВС» .

Постановою Вищого господарського суду України від 12.08.2014 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.05.2014 року та рішення Господарського суду Сумської області від 27.02.2014 року у справі № 920/209/14 скасовано і справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Сумської області в іншому складі суду.

За результатами нового розгляду даної справи рішенням Господарського суду Сумської області від 17.11.2014 року в задоволенні позову було відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 року рішення Господарського суду Сумської області від 17.11.2014 року у даній справі скасовано; прийнято нове рішення; позов задоволено; визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 10.01.2008 року, укладений між відповідачем та ТОВ «ЮВС» .

Постановою Вищого господарського суду України від 02.06.2015 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 року та рішення Господарського суду Сумської області від 17.11.2014 року у даній справі скасовано і справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Сумської області в іншому складі суду. У своїй постанові від 02.06.2015 року Вищий господарський суд України, зокрема вказав на те, що господарський суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності, взагалі не розглянув по суті заявлені позовні вимоги та не з'ясував, чи порушене право позивача спірним правочином, а апеляційний господарський суд переглядаючи справу дійшов висновку, що позивачем не пропущений строк позовної давності, проте такі висновки не узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 02.09.2014 року у справі № 915/1437/13, яка відповідно до статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для всіх судів України.

Рішенням господарського суду Сумської області від 07.09.2015 року по справі № 920/209/14 (суддя Левченко П.І.) позов задоволено. Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 10.01.2008 року, укладений між ТОВ «ЛеСтар» та ТОВ «ЮВС» . Стягнуто з ТОВ «ЛеСтар» на користь спільного агрохімічного підприємства «Родючисть» у формі ТОВ витрати по сплаті судового збору в сумі 1218,00 грн.

Відповідач не погодився з зазначеним рішенням, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Так, в обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, а висновки суду суперечать встановленим по справі обставинам.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19.10.2015 р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 18.11.2015 р.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.11.2015 р. розгляд справи відкладено на 09.12.2015 р.

23.11.2015 р. за вх. № 15801 відповідачем надані доповнення до апеляційної скарги.

Позивачем 09.12.2015 р. за вх. № 16591 надано правове обгрунтування своїх заперечень.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 09.12.2015 р. розгляд справи відкладено на 21.12.2015 р.

Представником позивача 16.12.2015 р. надані додаткові пояснення в обгрунтування своїх заперечень.

В судове засідання, призначене на 21.12.2015 р. представник третьої особи не з'явився, причину неявки не повідомив, хоча у відповідності до вимог чинного законодавства про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, будь-яких письмових клопотань (в т.ч. і про відкладення розгляду справи) не заявляв.

Враховуючи належне повідомлення третьої особи про час та місце засідання суду, відсутність будь-яких клопотань, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу відповідача за відсутності зазначеного представника, за наявними у матеріалах справи доказами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 10.01.2008 року, укладеного між відповідачем та ТОВ «ЮВС» , за умовами якого, у урахуванням додаткової угоди, первісний кредитор (ТОВ «ЮВС» ) передав новому кредитору (відповідачеві) право вимоги від боржника (позивача) боргу по видатковим накладним на суму 735 133,50 грн. основного боргу, неустойки та інших платежів, передбачених чинним законодавством.

Підставою визнання правочину недійсним позивачем зазначена фіктивність правочину (ст. 234 ЦК України).

Зокрема, позивач зазначив, що з наданих у жовтні 2010 року до матеріалів справи № 920/1543/13 органом статистики (Головним управлінням статистики у Сумській області на виконання ухвали Господарського суду Сумської області від 23.09.2013 року у справі № 920/1543/13) копій фінансових звітів та звітів про фінансові результати відповідача за 2008-2013 роки вбачається, що відповідач ніколи не ставив на свій баланс фінансові та майнові права, у тому числі права вимоги від позивача, що, на думку місцевого господарського суду, свідчить про підписання відповідачем договору про відступлення права вимоги від 10.01.2008 року з ТОВ «ЮВС» без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим договором, оскільки фактично відповідач не прийняв і не поставив собі на баланс право вимоги.

Рішенням господарського суду Сумської області від 07.09.2015 року по справі № 920/209/14 (суддя Левченко П.І.) позов задоволено. Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 10.01.2008 року, укладений між ТОВ «ЛеСтар» та ТОВ «ЮВС» . Стягнуто з ТОВ «ЛеСтар» на користь спільного агрохімічного підприємства «Родючисть» у формі ТОВ витрати по сплаті судового збору в сумі 1218,00 грн.

Вирішуючи даний господарський спір, суд першої інстанції виходив з того, що договір про відступлення права вимоги від 10.01.2008р., укладений між ТОВ "ЛеСтар" та ТОВ "ЮВС", порушує законні права та інтереси позивача, оскільки є фіктивним і укладений не з метою викупу кредиторської заборгованості, оскільки заборгованість була погашена шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, що підтверджується заявою позивача та актом звірки розрахунків за період з 01.01.2007р. по 07.05.2010р. На підставі ст.ст. 203, 215, 228, 234 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що є всі підстави вважати, що договір про відступлення права вимоги, укладений між ТОВ "ЛеСтар" та ТОВ "ЮВС" 10.01.2008р., є фіктивним, тобто не спрямований на створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

З даним висновком не погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Колегією суддів при вирішенні спору встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

10.01.2008 р. між ТОВ "ЛеСтар" та ТОВ "ЮВС" був укладений договір уступки права вимоги та додаткова угода до цього договору, відповідно до умов яких первісний кредитор - ТОВ ЮВС передало новому кредитору -ТОВ ЛеСтар право вимоги боргу від боржника САП Родючесть у формі ТОВ в загальній сумі 735 133,50 грн.

10.01.2008 р. на виконання зазначеного договору цесії старий кредитор передав новому кредитору всі документі (видаткові накладні, довіреності на отримання ТМЦ, тощо).

Вимогою-повідомленням від 10.01.2008 р. ТОВ ЮВС повідомило САП «Родючисть» у формі ТОВ про уступлення права вимоги по договору уступки права вимоги від 10.01.2008 р.

Вимогою-повідомленням від 01.03.2010 р. ТОВ ЛеСтар повідомило САП «Родючисть» у формі ТОВ про набуття права вимоги по договору уступки права вимоги від 10.01.2008 р.

Зазначені факти не спростовувалися позивачем у даному спорі, а крім того, достовірно встановлені рядом судових рішень, які набули законної сили і були виконані.

Так, постановою ВГСУ у справі №2-61-10 було стягнуто з САП «Родючисть» у формі ТОВ на користь ТОВ ЛеСтар 320 479,10 грн.

Рішення виконане в повному обсязі, про що свідчить залучена до матеріалів справи постанова ДВС СМУЮ про закінчення виконавчого провадження від 20.01.2011 р.

Постановою ВГСУ від 08.02.2012 р. у справі №5021/1138/2011, якої залишене без змін рішення господарського суду Сумської області від 13.07.2011 р., було стягнуто з САП «Родючисть» у формі ТОВ на користь ТОВ ЛеСтар 414 654,40 грн.

Виконання зазначеного вище рішення відбувається відповідно до приписів ст. 116 ГПК України, виконавче провадження відкрито постановою ДВС СМУЮ від 06.03.2012 р.

Копії всіх зазначених документів залучені до матеріалів справи (а.с. 112 - 129 т.4).

Надаючи правову оцінку встановленим у справі обставинам, колегія суддів зазначає таке.

Підставою позову є посилання позивача на фіктивність правочину - ст. 324 ЦК України, і саме гіпотеза та диспозиція даної норми входять в предмет доказування у даному спорі.

Аналізуючи правову конструкцію норми ст. 234 ЦК України, колегія суддів зазначає, що базовою характеристикою фіктивного правочину є відсутність наміру сторін, які його укладають, на досягнення правових наслідків. Фіктивний правочин по суті є ніщо інше, як інсценування правочину. Подібне інсценування покликане створити враження прояву волі осіб зробити щось, що ззовні сприймається як правочин. Згодом же подальша поведінка сторін фіктивного правочину характеризується як бездіяльність, оскільки для цього правочину характерне саме те, що сторони реально свої права й обов'язки не виконують (права не передаються, вимога про виконання не направляється, дії на виконання угоди не здійснюються і т. ін.). І навпаки: якщо сторони (або хоч би одна сторона правочину) його виконала або приступила до виконання, відсутні підстави визнавати правочин фіктивним. Адже відпадає та основна якість фіктивності правочину, що і дозволяє сумніватися насправді у спрямованості волі її сторін на досягнення певних наслідків.

У п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними вказується на необхідність враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

Визначним для кваліфикації правочину як нікчемного є встановлення волі сторін, спрямованої на імітацію правочину, без наміру створити правові наслідки.

При цьому, виходячи із змісту гіпотези норми ст. 234 ЦК України, обов'язковою умовою визнання правочину недійсним із зазначеної підстави є встановлення всіх учасників правочину на його фіктивність.

Таке тлумачення норми ст. 234 ЦК України є послідовним і сталим у судовій практиці України.

Наприклад, у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 №6-197цс14 зазначено, що згідно з ст.234 ЦК фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Таким чином, обов'язок доказування умислу обох учасників правочину на укладання саме фіктивного правочину ( відсутність наміру створення правових наслідків), покладена на позивача по справі.

Колегія суддів, дослідивши встановлені факти, з очевидністю визначила, що процедура виконання договору цесії, наступне направлення вимоги новим кредитором, звернення до суду із позовною заявою про стягнення боргу та ініціювання процедур примусового державного виконання рішень повністю виключає можливість кваліфікації спірного договору цесії як фіктивного.

Оцінюючи посилання позивача на відсутність відображення господарської операції цесії в обліку ТОВ ЛеСтар та зміст судово-економічної експертизи, проведеної в ході розгляду справи № 920/1543/13, якою досліджено фінансову звітність ТОВ "ЛеСтар" за період з 2008 року по 2013 рік, і у висновку якої за № 2876 від 20.03.2014 зафіксовано відсутність документального підтвердження заборгованості ТОВ "САП Родючисть" перед ТОВ "ЛеСтар", колегія суддів зазначає, що неповнота бухгалтерського обліку може свідчити про бухгалтерську недбалість, помилку посадової особи або невизначене коло будь-яких інших причин, з яких новий кредитор не відобразив борг в своєму обліку, але з огляду на факт пред'явлення вимоги до виконання, звернення до суду і стягнення боргу, цей факт не свідчить про фіктивність правочину.

Крім того, колегія суддів не може погодитися із висновком місцевого господарського суду про те, що наявна в договорі цесії від 10.01.2008 р. умови про здійснення оплати переданої вимоги лише у випадку фактичного отримання боргу новим кредитором.

По-перше, в Україні діє презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), в силу якої як правочин в цілому, так і окремі його частини вважаються правомірними, якщо інше не встановлено судом або законом.

Дана презумпція базується на визначальному принципі приватного права Дозволено все, що прямо не заборонено законом , а також таких засадах цивільного права, як свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність цивільного законодавства. Згідно з цими засадами припускається, що особа може, реалізуючи своє право свободи договору (а точніше - право свободи правочину) вчиняти з метою створення, зміни, припинення тощо цивільних прав і обов'язків будь-які правомірні дії.

Саме тому тлумачення місцевим судом даної умови договору як доказу фіктивності правочину грубо суперечить базовим принципам цивільного права і правопорядку в Україні в цілому. Якщо пристати на цю правову позицію місцевого господарського суду, то слід кваліфікувати як правочини з ознаками фіктивності всі угоди з подобною умовою, яка є досить розповсюдженою в господарській практиці України.

По-друге, колегія суддів не вбачає жодного причинного зв'язку між зазначеною умовою і відсутністю наміру старого кредитора на отримання оплати переданого права вимоги . Зміст вищенаведеної умови про оплату навпаки, свідчить про намір сторони правочину отримати плату за передане право вимоги як тільки новий кредитор здійснить стягнення боргу.

Таким чином, позивачем не доведений умисел жодної зі сторін правочину на укладання фіктивної угоди, що свідчить про відсутність підстав до задоволення позовних вимог.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

За таких умов до спірних правовідносин не підлягають приписи ст. 267 ЦК України щодо наслідків спливу строків позовної давності, оскільки матеріальні підстави задоволення позовних вимог повністю відсутні.

Вищевикладене свідчить про те, що при винесенні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та невірно застосовані норми матеріального права, що призвело до винесення незаконного рішення, тому це рішення підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.

Відповідно до положень частини 1 та пункту 10 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України, за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову, в якій має бути, зокрема, зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат колегія суддів керується положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 80, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ТОВ «ЛеСтар» на рішення господарського суду Сумської області від 07.09.2015 р. у справі № 920/209/14 задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 07.09.2015 р. у справі № 920/209/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Стягнути зi спільного агрохімічного підприємства «Родючисть» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (42302, Сумська область, Сумський район, с. Склярівка, вул. Молодіжна, буд. 1, ідентифікаційний код 19369021) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЛеСтар» (40030, м. Суми, вул. Іллінська, буд. 2, а/я 113 Суми-30, ідентифікаційний код 35539968) витрати по сплаті судового збору в сумі 1339,80 грн. за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Плужник О.В.