Постанова

від 17.12.2015 по справі 911/3285/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2015 р. Справа№ 911/3285/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

За участю представників:

від прокуратури Київської області: Івашин О.Є. - прокурор відділу

від позивача: Козак Є.О. - за дов.

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: Воловик В.О. - за дов.

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_5: не з"явився

від третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_6: не з"явився

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, ОСОБА_7: не з"явився

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, ОСОБА_8: не з"явився

розглянувши апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області

на рішення

Господарського суду Київської області

від 04.09.2015р.

у справі № 911/3285/14 (суддя Горбасенко П.В.)

за позовом Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до Ірпінської міської ради Київської області, Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: 1. ОСОБА_5

2. ОСОБА_6

3. ОСОБА_7

4. ОСОБА_8

про визнання частково недійсним рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування з незаконного володіння земельної ділянки

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД"

до Київської обласної державної адміністрації, Ірпінської міської ради Київської області

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: 1. ОСОБА_5,

2. ОСОБА_6,

3. ОСОБА_7

4. ОСОБА_8

про визнання права власності на земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

Заступник Прокурора Київської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації з позовом до Ірпінської міської ради Київської області та ТОВ „БГМ ЛТД" про визнання недійсним рішення № 4766-90-V від 25.06.2010 Ірпінської міської ради Київської області в частині передачі земельної ділянки площею 0,10 га ОСОБА_5, визнання недійсним Державного акту серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку площею 0, 10 га з кадастровим номером № НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, виданий на користь ОСОБА_5, з відмітками про відчуження вказаної земельної ділянки ОСОБА_6, ОСОБА_9 та ТОВ „БГМ ЛТД" і про його реєстрацію у Відділі Держкомзему у місті Ірпінь Київської області; витребування з незаконного володіння у ТОВ „БГМ ЛТД" на користь Держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером № НОМЕР_1, вартістю 120 340, 00 грн; визнання за державою в особі Київської обласної державної адміністрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером № НОМЕР_1.

Позовні вимоги обґрунтовані прокурором в інтересах позивача тим, що рішення № 4766-90-V від 25.06.2010 р. Ірпінської міської ради Київської області в частині передачі земельної ділянки площею 0,10 га ОСОБА_5 було прийнято всупереч положенням Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, іншим нормативно-правовим актам - із порушенням підстав та процедури надання третій особі 1 спірної земельної ділянки, та безпідставним володінням та користуванням другим відповідачем спірною земельною ділянкою.

Рішенням Господарського суду Київської області від 05.11.2014 у справі № 911/3285/14 позовні вимоги задоволено частково, визнано недійсним рішення № 4766-90-V від 25.06.2010 Ірпінської міської ради Київської області в частині передачі земельної ділянки площею 0, 10 га ОСОБА_5, визнано недійсним Державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку площею 0, 10 га з кадастровим номером № НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, виданий Ірпінською міською радою Київської області, Відділом Держкомзему у м. Ірпінь Київської області на користь ОСОБА_5, з відмітками про відчуження вказаної земельної ділянки ОСОБА_6, ОСОБА_9 та Товариству з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД" і про його реєстрацію у Відділі Держкомзему у місті Ірпінь Київської області; витребувано з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД" на користь Держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером № НОМЕР_1; відмовлено в задоволенні інших позовних вимог; стягнуто з Ірпінської міської ради Київської області в доход Державного бюджету України судові витрати 2 436 грн 00 коп. судового збору; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД" в доход Державного бюджету України судові витрати 2 406 грн. 80 коп. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2015 вказане рішення Господарського суду Київської області від 05.11.2014 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.05.2015 постанову Київського апеляційного Господарського суду від 28.01.2015 та рішення Господарського суду Київської області від 05.11.2014 у справі № 911/3285/14 скасовано, матеріали справи направлено на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Після передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції ухвалою Господарського суду Київської області від 12.06.2015 справу № 911/3285/14 прийнято до свого провадження суддею Горбасенком П.В. та справу призначено до розгляду.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.07.2015 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ОСОБА_8 та відкладено розгляд справи на 07.08.2015.

10.07.2015 від Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД" через відділ документального забезпечення суду надійшов зустрічний позов (вх. № 16280/15 від 10.07.2015р. до Київської обласної державної адміністрації та Ірпінської міської ради Київської області за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: 1. ОСОБА_5, 2. ОСОБА_6, 3. ОСОБА_7 та 4. ОСОБА_8 про визнання права власності на земельну ділянку площею 0,10 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (літера І), кадастровий номер НОМЕР_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД".

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач за зустрічним позовом є добросовісним набувачем майна на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим просить суд визнати його право власності на спірну земельну ділянку на підставі ст. 330 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.07.2015 прийнято до провадження зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД" до Київської обласної державної адміністрації та Ірпінської міської ради Київської області за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: 1. ОСОБА_5, 2. ОСОБА_6, 3. ОСОБА_7 та 4. ОСОБА_8 про визнання права власності на земельну ділянку для спільного розгляду з первісним позовом у справі

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач за зустрічним позовом є добросовісним набувачем майна на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим просить суд визнати його право власності на спірну земельну ділянку на підставі ст. 330 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.07.2015 прийнято до провадження зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД" до Київської обласної державної адміністрації та Ірпінської міської ради Київської області за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: 1. ОСОБА_5, 2. ОСОБА_6, 3. ОСОБА_7 та 4. ОСОБА_8 про визнання права власності на земельну ділянку для спільного розгляду з первісним позовом.

Рішенням Господарського суду Київської області від 04.09.2015 у справі № 911/3285/14 у задоволенні первісного позову відмовлено повністю. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Перший заступник прокурора Київської області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 04.09.2015 у справі № 911/3285/14 в частині відмови у задоволенні позовних вимог прокурора про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки з незаконного володіння та визнання на неї права власності за державою та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокурора.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з ясуванням обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги прокурор зазначив, що суд першої інстанції в порушення вимог статті 19 Конституції України, статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 17, 20, 52, 84 та пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України мав всі правові підстави для визнання недійсним оспорюваного державного акту на право власності на земельну ділянку та її витребування з незаконного володіння нового власника на користь держави на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

Апелянт зазначає, що посилання суду першої інстанції на невідповідність заявлених позовних вимог прокурора нормам міжнародного законодавства скаржник спростовує тим, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення. Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення власності, так і необхідність запровадження заходів до усунення несправедливості. Враховуючи зазначене, звернення прокурора до суду в таких спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення в державну власність земельної ділянки, яка вибула з її власності поза її волею.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2015 апеляційну скаргу прокурора прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 17.11.2015, відстрочено за клопотанням скаржника, викладеним у апеляційній скарзі, Першому заступнику прокурора Київської області сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 16.09.2015 у справі №911/3285/14 до дня розгляду справи, а саме до 17.11.2015.

12.10.2015 представник Київської облдержадміністрації подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду пояснення у справі, у яких просив апеляційну скаргу в частині вимог прокурора задовольнити, рішення суду скасувати у частині відмови у задоволенні позовних вимог прокурора та прийняти у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги прокурора задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 розгляд справи відкладено на 03.12.2015, відстрочено Першому заступнику прокурора Київської області сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 04.09.2015 у справі №911/3285/14 до ухвалення рішення у справі.

У судове засідання, призначене на 03.12.2015, представник відповідача-1 не з'явився та 01.12.2015 подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду письмові пояснення, у яких просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 04.09.2015 у справі №911/3285/14 та розглядати справу у його відсутності за доказами, наявними у матеріалах справи.

Представники третіх осіб у судове засідання, призначене на 03.12.2015, не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, у зв язку із чим розгляд справи відкладено на 17.12.2015.

В судове засідання, призначене на 17.12.2015, представники відповідача-1 за первісним позовом та третіх осіб повторно в судове засідання не з'явились, про час та розгляд справи повідомлені належним чином.

Як зазначено у пункті 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Як зазначено у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" та пункті 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Дослідивши матеріали справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників позивача та відповідача, оскільки вони не скористались своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, враховуючи сплив процесуальних строків розгляду апеляційної скарги, встановлених статтею 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідача-1 та третіх осіб.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія встановила наступне.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що прокуратурою Київської області проведено перевірку щодо дотримання Ірпінською міською радою вимог земельного законодавства України, за наслідками якої виявлено порушення законодавства України в діяльності міської ради, що порушують державні інтереси.

Як підтверджується матеріалами справи, на підставі рішення Ірпінської міської ради від 25 червня 2010 року за № 4766-90-V передано у власність ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована по АДРЕСА_1

ОСОБА_5 було видано Державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку площею 0, 1000 га, кадастровий номер № НОМЕР_1, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована по вул. Лермонтова, 2-і, м. Ірпінь, Київська область, що в подальшому було зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011096602304.

19.10.2010 між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно умов п. 1.1., 1.2. якого продавець передає земельну ділянку у власність покупця, а покупець набуває у власність земельну ділянку і сплачує за неї грошову суму, визначену цим договором. Земельна ділянка площею 0, 1000 га (землі під будівлями, спорудами та інші землі - 0,1000 га), кадастровий номер № НОМЕР_1, розташована за адресою: Київська область, місто Ірпінь, вулиця Лермонтова, 2-І. Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Вказана земельна ділянка належить продавцю на підставі Державного акта серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку, виданого Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради 17.09.2010 на підставі рішення Ірпінської міської ради від 25.06.2009 р. № 4766-90-V. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011096602304. Зазначений договір купівлі-продажу земельної ділянки було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Нельзіним М.С. та зареєстровано в реєстрі за № 4869.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.10.2010, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Нельзіним М.С. зазначену земельну ділянку було відчужено ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 Вказаний договір 26.10.2010 зареєстрований у Відділі Держкомзему у м. Ірпінь Київської області у Поземельній книзі за реєстровим № 96601177001801.

Згідно із Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 18 лютого 2011 року за реєстровим номером 748, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Нельзіним М.С., вищезазначену земельну ділянку ОСОБА_6 відчужено ОСОБА_9 Вказаний договір 26.10.2010 року зареєстрований у відділі Держкомзему у м. Ірпінь Київської області у Поземельній книзі за реєстровим № 96601177001801 Відділом Держкомзему у м. Ірпінь Київської області.

19.12.2011 Відділом Держкомзему у м. Ірпінь Київської області вказаний Державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку із відміткою про відчуження ОСОБА_6 земельної ділянки на користь ОСОБА_9 було зареєстровано у Поземельній книзі за реєстровим № 3210900000011770018303.

В подальшому, відповідно до Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17 вересня 2012 року за реєстровим номером 5960, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Нельзіним М.С., зазначену земельну ділянку ОСОБА_9 відчужено ТОВ "БГМ ЛТД". Вказаний договір 13 листопада 2012 року зареєстрований у відділі Держкомзему у м. Ірпінь.

Під час проведення прокурорської перевірки встановлено, що при прийнятті рішення Ірпінської міської ради Київської області від 25 червня 2010 року за № 4766-90-V та видачі державного акту серії НОМЕР_3 на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером № НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд порушено вимоги чинного законодавства, внаслідок чого подальше відчуження земельної ділянки проведено незаконно.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Згідно статті 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Статтею 84 Земельного кодексу України визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

До повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом (пункт "а" частини 1 статті 17 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини 1 пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Як правильно встановлено місцевим судом, рішенням Київської обласної ради двадцять третього скликання "Про погодження проекту встановлення меж міста обласного значення Ірпінь Київської області" № 211-12-ХХІІІ від 15.06.2000 (а.с. 172, т. 1) погоджено проект встановлення меж міста Ірпінь загальною площею 3 705,10 га.

Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-3203352042014 від 24.09.2014 (а.с. 106, т. 1) ТОВ "БГМ ЛТД" є власником земельної ділянки площею 0,10 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, у зв'язку з чим у другого відповідача станом на момент судового розгляду справи наявний статус власника спірної земельної ділянки, який у разі оспорювання або невизнання іншою особою підлягає захисту на підставі ст. 392 Цивільного кодексу України, а не ст. 330 Цивільного кодексу України, як помилково вважає позивач за зустрічним позовом.

Відповідно до приписів статті 13 Конституції України землі є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України. За приписами наведеної норми, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Тобто, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Прийняте Ірпінською міською радою (як суб'єктом владних повноважень) рішення про передачу ОСОБА_5 у власність земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Враховуючи наведене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Отже, у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Наведеної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 11.11.2014 у справі № 21-405а14.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України; згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Європейський Суд визнав, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Водночас зазначивши, що суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Європейський Суд наголошує на тому, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади. Рішенням Європейського суду з права людини від 24.06.2003 № 44277/98 "Стретч проти Сполученого Королівства" встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", отже визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Враховуючи те, що спірне рішення Ірпінської міської ради Київської області № 4766-90-V від 25.06.2010 в частині передачі земельної ділянки площею 0,10 га ОСОБА_5 є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, місцевий господарський суд дійшов правильного про відмову у задоволенні первісних позовних вимог про визнання недійсним рішення № 4766-90-V від 25.06.2010 Ірпінської міської ради Київської області в частині передачі земельної ділянки площею 0,10 га ОСОБА_5, оскільки обраний прокурором спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Крім того, прокурором та позивачем в порушення вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу, не надано суду оригінал рішення Ірпінської міської ради Київської області № 4766-90-V від 25.06.2010. Одночасно слід зазначити, що відпвоідач-1 25.08.2015 разом з відзивом на позов № 01-20/2502 від 17.08.2015 (вх. № 19669/15 від 25.08.2015) надав суду засвідчену копію оскаржуваного рішення, яка наявна в матеріалах справи (а.с. 236, т. 2).

Водночас, відповідно до частини 1 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

З огляду на вищезазначену норму Господарського процесуального кодексу України та те, що сторонами у справі не заперечується факт існування рішення Ірпінської міської ради від 25 червня 2010 року за №4766-90-V у суду не виникає сумніву щодо достовірності зазначеної обставини. Одночасно з матеріалів справи вбачається, що оригінал рішення Ірпінської міської ради Київської області № 4766-90-V від 25.06.2010 було вилучено управлінням по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України в Київській області, що підтверджується протоколом виїмки від 29.07.2011 (том 1, а.с. 84-91).

Прокурором також заявлено вимоги про визнання недійсним державного акту серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером № НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, виданий на користь ОСОБА_5, з відмітками про відчуження вказаної земельної ділянки ОСОБА_6, ОСОБА_9 та ТОВ „БГМ ЛТД" і про його реєстрацію у Відділі Держкомзему у місті Ірпінь Київської області; витребування з незаконного володіння у ТОВ „БГМ ЛТД" на користь Держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером № НОМЕР_1, вартістю 120 340, 00 грн; визнання за державою в особі Київської обласної державної адміністрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером № НОМЕР_1.

Враховуючи, що вищезазначені позовні вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсним рішення № 4766-90-V від 25.06.2010 Ірпінської міської ради Київської області в частині передачі земельної ділянки площею 0,10 га ОСОБА_5 та відмову у задоволенні вказаних позовних вимог, колегія дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним Державного акту серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером № НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, виданий на користь ОСОБА_5, з відмітками про відчуження вказаної земельної ділянки ОСОБА_6, ОСОБА_9 та ТОВ „БГМ ЛТД" та про його реєстрацію у Відділі Держкомзему у місті Ірпінь Київської області; витребування з незаконного володіння у ТОВ „БГМ ЛТД" на користь Держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером № НОМЕР_1, вартістю 120 340, 00 грн; визнання за державою в особі Київської обласної державної адміністрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером № НОМЕР_1.

Крім того, другим відповідачем за первісним позовом заявлено про застосування до первісних позовних вимог строків позовної давності.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 257 Цивільного кодексу України визначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України (в редакції від 22 вересня 2011 року) позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Пункт 4 частини 1 статті 268 було виключено на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20 грудня 2011 року за №4176-VI.

Відповідно до пункту 3 частини 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20 грудня 2011 року за №4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Зазначений Закон України набрав чинності 15 січня 2012 року, отже, позовна давність за заявленою позовною вимогою про визнання недійсним рішення Ірпінської міської ради від 25 червня 2010 року за №4766-90-V сплила лише 15 січня 2015 року.

Суд звертає увагу, що прокурор звернувся з даним позовом до суду 01 серпня 2014 року, що підтверджується відтиском печатки Господарського суду Київської області на титульній сторінці позовної заяви.

Отже, прокурором не пропущено позовну давність у даній справі, у застосуванні строків позовної давності слід відмовити.

З огляду на те, що станом на момент прийняття судового рішення ТОВ "БГМ ЛТД" є власником земельної ділянки площею 0,10 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-3203352042014 від 24.09.2014 (а.с. 106, т. 1), право власності на спірну земельну ділянку у разі оспорювання або невизнання іншою особою підлягає захисту шляхом визнання права власності на підставі ст. 392 Цивільного кодексу України, а не ст. 330 Цивільного кодексу України, як помилково вважає позивач за зустрічним позовом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД" права власності на земельну ділянку площею 0,10 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (літера І), кадастровий номер НОМЕР_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД" на підставі ст. 330 ЦК України.

Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи та дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні первісних позовних вимог прокурора.

Щодо зустрічних позовних вимог про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД" права власності на земельну ділянку площею 0,10 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (літера і), кадастровий номер НОМЕР_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД" на підставі ст. 330 ЦК України, колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право за певних умов, встановлених статтею 388 Цивільного кодексу України, витребувати це майно від набувача.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності

З огляду на те, що станом на момент прийняття судового рішення ТОВ "БГМ ЛТД" є власником земельної ділянки площею 0,10 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-3203352042014 від 24.09.2014 (а.с. 106, т. 1), право власності на спірну земельну ділянку у разі оспорювання або невизнання іншою особою підлягає захисту шляхом визнання права власності на підставі ст. 392 Цивільного кодексу України, а не ст. 330 Цивільного кодексу України, як помилково вважає позивач за зустрічним позовом.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД" права власності на земельну ділянку площею 0,10 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД" на підставі статті 330 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Прийняте Ірпінською міською радою (як суб'єктом владних повноважень) рішення про передачу ОСОБА_5 у власність земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Ураховуючи наведене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Наведеної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 11.11.2014 у справі № 21-405а14.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України; згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Європейський Суд визнав, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Водночас зазначивши, що суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду.

Європейський Суд наголошує на тому, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади.

Рішенням Європейського суду з права людини від 24.06.2003 № 44277/98 "Стретч проти Сполученого Королівства" встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", отже визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Враховуючи те, що спірне рішення Ірпінської міської ради Київської області №4766-90-V від 25.06.2010 в частині передачі земельної ділянки площею 0,10 га ОСОБА_5 є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка в даному випадку має бути застосована судом з огляду на те, що порушення, допущені органами місцевого самоврядування, не повинні впливати на правомірні очікування особи, і покладати на останню негативні наслідки таких порушень, з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів щодо наявності у діях ТОВ "БГМ ЛТД" умислу на незаконне одержання земельної ділянки у власність, колегія суддів не вбачає підстав для визнання недійсним оспорюваного державного акту.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення місцевого господарського суду у даній справі є обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Першого заступника прокурора Київської області є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Крім того, колегія суддів зазначає, що за клопотанням прокурора ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 у справі №911/3285/14 відстрочено Першому заступнику прокурора Київської області сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 04.09.2015 у справі №911/3285/14 до прийняття Київським апеляційним господарським судом постанови у даній справі.

Однак, станом на дату прийняття даної постанови прокурором не було сплачено, судовий збір за подання до суду апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 04.09.2015 у справі №911/3285/14.

Згідно пункту 3.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року №7 якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше ніж до прийняття судового рішення по суті справи), або звільнити сторону від сплати судового збору, або залишити позов чи скаргу без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 Господарського процесуального кодексу України, або стягнути несплачену суму судового збору у прийнятті судового рішення.

Таким чином, враховуючи ставки судового збору за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду, встановлені Законом України "Про судовий збір" у редакції, чинній станом на дату звернення прокурора в інтересах Київської обласної державної адміністрації до суду із даним позовом, колегія суддів зазначає, що до стягнення з позивача - Київської обласної державної адміністрації, в інтересах якої прокурором було подано позов, в дохід Державного бюджету України підлягає 3 015 (три тисячі п'ятнадцять) грн. 80 коп. судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 04.09.2015р. у справі № 911/3285/14 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 04.09.2015р. у справі № 911/3285/14 залишити без змін.

Стягнути з Київської обласної державної адміністрації (01196, м. Київ, пл. Лесі Українки, буд.1; код ЄДРПОУ 00022533) в дохід Державного бюджету України 3 015 (три тисячі п'ятнадцять) грн. 80 коп. судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області.

Матеріали справи № 911/3285/14 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх