Ухвала

від 24.12.2015 по справі 716/339/15

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2015 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Савчук М.В.

суддів: Перепелюк І.Б., Половінкіної Н.Ю.

секретар Тодоряк Г.Д.

за участю: прокурора Балецької Р.С., відповідача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом прокурора Заставнівського району Чернівецької області в інтересах держави в особі головного управління Держземагенства у Чернівецькій області до Веренчанської сільської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання незаконним і скасування рішення Веренчанської сільської ради ІІ сесії ХХV скликання від 18.12.2007 року в частині надання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №085379 від 17.06.2008 року, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 06.08.2010 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯК № 130037 від 22.02.2012 року та повернення державі земельної ділянки, за апеляційною скаргою прокуратури Чернівецької області на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 24 вересня 2015 року,

встановила:

В березні 2015 року прокурор Заставнівського району Чернівецької області в інтересах держави в особі головного управління Держземагенства у Чернівецькій області звернувся до суду з позовом до Веренчанської сільської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання незаконним і скасування рішення Веренчанської сільської ради ІІ сесії ХХV скликання від 18.12.2007 року в частині надання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №085379 від 17.06.2008 року, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 06.08.2010 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯК № 130037 від 22.02.2012 року та

---

22ц- 1628/2015 р. Головуючий у 1 інстанції Угриновська Л.Я.

Категорія 59 доповідач Савчук М.В.

повернення державі земельної ділянки.

Посилався на такі обставини.

Слідчим СВ Заставнівського РВ УМВС України в Чернівецькій області 24.08.2014 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудового розслідування під №12014260090000289 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України , стосовно посадових осіб Веренчанської сільської ради та відділу Держземагенства в Заставнівському районі. За результатами досудового розслідування вказаного кримінального провадження ОСОБА_4, землевпоряднику Веренчанської сільської ради Заставнівського району, 28.01.2015 оголошену підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України , яка полягає у тому, що ОСОБА_5, будучи службовою особою органу місцевого самоврядування та займаючи посаду землевпорядника Веренчанської сільської ради, в порушення вимог п. 12 Перехідних положень ЗК України , після отримання 17.12.2007 року для розгляду заяви відповідача ОСОБА_6 про виділення йому безоплатно у приватну власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,35 га, не перевіривши факту місця розташування земельної ділянки (що знаходилась за межами населеного пункту с. Веренчанка Заставнівського району Чернівецької області), винесла вказану заяву на розгляд сесії сільської ради, в результаті чого 18.12.2007 року на сесії сільської ради прийнято рішення Про передачу безоплатно у власність земельної ділянки , згідно якого ОСОБА_1 передано безоплатно у приватну власність земельні ділянки: 0, 12 га - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться в с. Веренчанка по вул. Заставнівській, 25 та 0, 23 га - для ведення особистого селянського господарства (біля тваринницької ферми, за межами населеного пункту с. Веренчанка Заставнівського району).

Заставнівським районним судом 05.02.2015 року постановлено ухвалу, згідно якої ОСОБА_5 звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності на підставі ст. 49 Кримінального кодексу України .

Прокурор вказує, що на підставі вищезазначеного рішення сесії Веренчанської сільської ради від 18.12.2007 року ОСОБА_1 незаконно отримав у власність земельну ділянку згідно державного акту серії ЯД№085379 від 17.06.2008 року на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0, 23 га, яка згідно листа відділу Держкомзему у Заставнівському районі №210 від 10.02.2015 року розташована за межами с. Веренчанка. Веренчанська сільська рада у відповідності до вказаних норм закону не мала повноважень щодо розпорядження вказаною земельною ділянкою.

Після отримання державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 06.08.2010 року подарував вищевказану земельну ділянку своїй доньці ОСОБА_3, яка в подальшому зареєструвала право власності на себе.

Про факт незаконності вказаного рішення Веренчанської сільської ради йому стало відомо після початку досудового розслідування, тобто після 24.08.2014 року, тому прокурор просив суд поновити строк позовної давності.

Просив визнати незаконним і скасувати рішення Веренчанської сільської ради ІІ сесії XXV скликання від 18.12.2007 року в частині надання ОСОБА_1 безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства;

визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №085379 від 17.06.2008 року, виданий на імя ОСОБА_1;

визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 06.08.2010 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3;

визнати недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯК №130037 від 22.02.2012 року, виданий на імя ОСОБА_3 та повернути у власність держави земельну ділянку з кадастровим номером 7321582900:02:005:0007 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 0, 22 га, що розташована в с. Веренчанка Заставнівського району Чернівецької області.

Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 24 вересня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі прокуратура Чернівецької області просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов прокурора задовольнити.

---

Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи.

---

Вважає, що судом необґрунтовано відмовлено в позові через сплив строку позовної давності, в матеріалах справи відсутні будь-які докази про час, коли головному управлінню Держземагенства у Чернівецькій області стало відомо про порушене право.

В запереченнях на апеляційну скаргу Веренчанська сільська рада просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін з наступних підстав.

---

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції виходив з того, що позов прокурора в інтересах держави в особі головного управління Держземагенства у Чернівецькій області є обґрунтованим, проте поданим з пропуском строку позовної давності, оскільки Головне управління Держземагенства у Чернівецькій області з клопотанням про поновлення строку позовної давності не зверталось, а прокурор питанням про поновлення строку позовної давності не наділений, про застосування строку позовної давності відповідач ОСОБА_1 заявив клопотання, а тому дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду, виходячи з наступного.

---

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням ХХІ сесії ХХІІІ скликання Веренчанської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області від 24.05.2000 року Про затвердження списків працівників соціальної сфери та пенсіонерів затверджено списки працівників соціальної сфери та пенсіонерів, які проживають і працюють в с. Веренчанка та Яблунівка, яким будуть надані земельні ділянки. (а.с. 79). В цьому списку значиться також і відповідач ОСОБА_1 (а.с. 80).

---

Відповідач ОСОБА_1 та члени його сім`ї користуються земельною ділянкою, наданою їм як працівникам соціальної сфери, загальною площею 0,92 га, що розташована за межами села Веренчанка. Факт користування вказаною земельною ділянкою підтверджується випискою з кадастрової книги та випискою з погосподарської книги с. Веренчанка за 1995-2000 роки, наданої представником відповідача в судове засідання.

Рішенням Веренчанської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області ХІ сесії ХХV скликання від 18.12.2007 року відповідачу ОСОБА_1 передано безоплатно у власність земельну ділянку орієнтовною площею 0,35 га, із них: 0,12 га - для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташована по вул. Заставнівській, 25 в с. Веренчанка Заставнівського району Чернівецької області; 0,23 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована біля тваринницької ферми (а.с. 8).

Рішенням ХІІ сесії ХХV скликання Веренчанської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області Про внесення змін до рішення ХІ сесії ХХV скликання від 18.12.2007 року уточнено площу згаданих земельних ділянок та передано відповідачу ОСОБА_1 у власність земельну ділянку загальною площею 0,3437 га, до складу якої входять: земельна ділянка площею 0,1237 га для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташована по вул. Заставнівській, 25 в с. Веренчанка Заставнівського району Чернівецької області; земельна ділянка площею 0,22 га для ведення особистого селянського господарства. Зазначене рішення прокурором не оскаржується.

На підставі вказаного рішення сільської ради відповідачу ОСОБА_1 П.П.17.06.2008 року було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №085379, згідно якого відповідач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,22 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в с. Веренчанка Заставнівського району Чернівецької області (а.с. 10).

З урахуванням вищевказаного суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач ОСОБА_1 з 2000 року користується земельною ділянкою площею 0,22 га для ведення особистого селянського господарства, розташована біля тваринницької ферми в адміністративних межах Веренчанської сільської ради, однак поза межами с. Веренчанка.

Вказаний факт в судовому засіданні був визнаний також представником Веренчанської сільської ради.

Судом установлено, що після отримання державного акту на право власності на земельну ділянку відповідач ОСОБА_1 06.08.2010 подарував вищевказану земельну ділянку своїй доньці відповідачу ОСОБА_3, що підтверджується копією договору дарування земельної ділянки (а.с. 66), на підставі якого ОСОБА_3 зареєструвала право власності на себе, що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №130037 від 22.02.2012 року (а.с. 67).

Згідно витягу з кримінального провадження № 12014260090000289 ОСОБА_4, яка перебувала на посаді землевпорядника Веренчанської сільської ради, визнано підозрюваною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 367 ч. 2 КК України (2001) (а.с. 11).

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно із частинами першою, другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачено частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до статті 21 Закону України від 16 листопада 1992 року № 2780-XII Про основи містобудування визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється відповідно до затвердженої містобудівної документації місцевих правил забудови з урахуванням планів земельно-господарського устрою.

Згідно з частиною другою статті 12 Закону України від 20 квітня 2000 року №1699-III Про планування і забудову територій сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах повноважень, визначених законом, відповідно до генеральних планів населених пунктів, у тому числі, вирішують питання вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи в користування земельних ділянок.

Статтею 173 ЗК України визначено, що межа району, села, селища, міста, району у місті це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Відповідно до пункту б частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу .

Відповідно до пункту 12 розділу X Перехідні положення ЗК України (який діяв на момент виникнення вказаних правовідносин) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Частиною першою статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Враховуючи зазначені вище вимоги земельного законодавства, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про те, що позов прокуратури в інтересах держави є обґрунтованим, оскільки Веренчанська сільська рада Заставнівського району Чернівецької області при наданні відповідачу ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,22 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована в адміністративних межах Веренчанської сільської ради, однак за межами населеного пункту с. Веренчанка Заставнівського району Чернівецької області, вийшла за межі своїх повноважень, а, отже, її рішення від 18.12.2007 року в частині надання безоплатно відповідачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,22 га є незаконним, й, відповідно Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №085379 від 17.06.2008 року, виданий на підставі цього рішення на ім'я відповідача ОСОБА_1 також є незаконним. Інші вимоги є похідними і обґрунтованими.

Разом з тим як вбачається з матеріалів справи відповідачем ОСОБА_1 подано заяву про застосування позовної давності до вимог позивача.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Зазначений висновок викладено Верховним Судом України в постанові від 16 вересня 2015 року №6-68цс15, який відповідно до абз.2 ч.1 ст.360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Необґрунтованими є посилання апелянта на те, що судом неправомірно відраховано початок перебігу строку позовної давності до вимог позивача та застосовано загальну позовну давність у даному спорі у зв'язку з тим, що в матеріалах справи відсутні докази про час, коли Головному управлінню Держземагенства у Чернівецькій області стало відомо про порушене право. Посилаючись на вимоги Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності від 06.09.2012 року, апелянт вказує, що повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності з 1 січня 2013 року покладено на центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальні органи, у зв'язку з чим Головне управління Держземагенства у Чернівецькій області до 1 січня 2013 року не було наділене повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, а тому до вказаного числа інтереси управління Держземагенства не могли бути порушені, виходячи з наступного.

За змістом ст. 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Позивач, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обов'язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розуміти через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері використання та охорони земель.

Згідно ЗУ Про державний контроль за використанням та охороною земель № 963-IV від 19.06.2003 року обов'язок контролю у сфері земель покладений на Держземагенство. Такі повноваження вказаний державний орган, в інтересах якого прокурор звертається до суду, набув з 01.01.2013 року коли у вищезгаданий Закон України були внесені зміни відповідно до ЗУ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства аграрної політики та продовольства України, Міністерства соціальної політики України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через відповідних міністрів №5462-VІ від 16.10.2012 року . До цього часу, а саме на момент видачі відповідачу ОСОБА_1 оскаржуваного державного акту на земельну ділянку, тобто станом на червень 2008 року обов'язок щодо контролю за використанням та охороною земель був покладений на відділ земельних ресурсів.

З урахуванням викладеного, саме відділу земельних ресурсів у Заставнівському районі було (могло бути) відомо про порушення права і саме цей державний орган мав би повідомити органи прокуратури про порушення такого права.

Згідно постанови Верховного суду України від 29 жовтня 2014 року по справі 6-152цс14 перебіг позовної давності починається з моменту, коли державний орган дізнався про порушення свого права, а не з моменту проведення прокуратурою перевірки.

Тому, суд правомірно прийшов до висновку, що у вказаних правовідносинах перебіг позовної давності починається з моменту, коли спірна земельна ділянка вибула з державної власності, тобто з моменту видачі відповідачу державного акту 17.06.2008 року.

Крім того, позивачем у даному спорі є прокурор, який представляє інтереси держави в особі головного управління Держземагенства у Чернівецькій області, що спростовує доводи апелянта про те, що до 1 січня 2013 року інтереси управління Держземагенства не могли бути порушені, який є державним органом.

Статтею 361 Закону України Про прокуратуру та частиною другою статті 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України ).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України .

Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

В постанові Верховного суду України від 01.07.2015 року вказано, що: прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду.

Таким чином, прокурор має обов'язки і користується правами позивача, крім права на укладення мирової угоди, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду, тому посилання прокурора на те, що про факт незаконності вказаного рішення Веренчанської сільської ради йому стало відомо після початку досудового розслідування, тобто після 24.08.2104 року є безпідставним, оскільки наділяє його статусом самостійного позивача, що не передбачено цивільним процесуальним законодавством. Отже судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено прокурору в поновленні строку позовної давності.

На підставі викладеного, колегія суддів, розглянувши скаргу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази та вірно застосував норми матеріального та процесуального права до даних правовідносин.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 305, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу прокуратури Чернівецької області на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області відхилити.

Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 24 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: