Ухвала

від 29.12.2015 по справі 2а-8396/10/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 У Х В А Л А

про стягнення середнього заробітку за час затримки

виконання судового рішення

29 грудня 2015 року справа № 2а-8396/10/1370

зал судових засідань №6

ОСОБА_1 окружний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Гулика А.Г.,

судді Гавдика З.В.,

судді Сидор Н.Т.,

секретар судового засідання Щур В.Р.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за заявою ОСОБА_4 про виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_4 до Державної митної служби України, ОСОБА_1 митниці ДФС про скасування наказу та поновлення на роботі, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_4 до Державної митної служби України, ОСОБА_1 митниці про скасування наказу та поновлення на роботі, в якій з врахуванням заяви про уточнення вимог від 12.11.2015р. просить суд стягнути з ОСОБА_1 митниці (правонаступник - ОСОБА_1 митниця ДФС) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 130659,20грн., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 6518,75грн., вихідну допомогу в розмірі 1547,00грн., пеню в розмірі 66564,28грн., 3% річних в розмірі 10089,53грн., інфляційних в розмірі 57108,48грн., адвокатські послуги в розмірі 25000,00грн., моральну шкоду в розмірі 100000,00грн., середній заробіток в розмірі 184814,00грн.

Ухвалою від 28.04.2015р. суд допустив заміну первинного відповідача ОСОБА_1 митниці його правонаступником ОСОБА_1 митницею ДФС.

Заява мотивована тим, що постановою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 27.12.2010р. позивача поновлено на посаді начальника відділу митного оформлення №3 ОСОБА_1 митниці. Вказана постанова виконана відповідачем із запізненням, а саме, лише 30.05.2013р. наказом Державної митної служби України №828-к «По особовому складу митних органів» ОСОБА_4 поновлено на посаді з 22.08.2010р. Позивач зазначає, що йому не виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28.12.2010р. по 29.05.2013р., який утворився у зв'язку з невиконанням відповідачем постанови ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 27.12.2010р. у справі №2а-8396/10/1370. Крім того, позивач вважає, що має право на компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 6518,75грн., вихідну допомогу в розмірі 1547,00грн., пеню в розмірі 66564,28грн., 3% річних в розмірі 10089,53грн., інфляційних в розмірі 57108,48грн., адвокатські послуги в розмірі 25000,00грн., моральну шкоду в розмірі 100000,00грн., середній заробіток в розмірі 184814,00грн.

Відповідач ОСОБА_1 митниця ДФС подала до суду заперечення на заяву позивача від 29.12.2015р., в яких просить суд відмовити позивачу в стягненні з ОСОБА_1 митниці середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виплаті компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги, пені, інфляційних, компенсації вартості адвокатських послуг, моральної шкоди. Свої заперечення мотивує тим, що позивачем у заяві про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не вказано ознак протиправності бездіяльності ОСОБА_1 митниці по виконанню постанови суду. Крім того, відповідач спростовує доводи позивача щодо наявності в нього права на виплату інфляційних та пені тим, що передбачена ст.625 Цивільним кодексом України відповідальність не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством, зокрема, до трудових правовідносин. Відповідач вважає, що позивачем не доведено факту заподіяння йому моральної шкоди протиправними діями відповідача, а тому, позивач не має права на компенсацію моральної шкоди. Крім того, відповідач зазначив, що позивачу нарахована компенсація за невикористану відпустку та вихідна допомога, які йому не виплачені, у зв'язку з тим, що позивач не звертався до відповідача за виплатою вказаних коштів. Відповідач вважає, що підстави для виплати позивачу будь-яких інших грошових сум - відсутні.

Представник позивача в судовому засіданні заяву про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу підтримав з підстав, викладених у заяві. Просив суд заяву задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_1 митниці ДФС в судовому засіданні проти задоволення заяви заперечив з підстав, висловлених у письмових запереченнях. Просив суд відмовити в задоволенні заяви.

Відповідач ОСОБА_5 митна служба України явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечила, хоча належним чином повідомлялась про дату, час і місце проведення судового засідання. Клопотань про розгляд справи без його участі до суду не надходило.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши заяву позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, з врахуванням вказівок, викладених в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.12.2014р. у справі №К/800/37720/14, суд дійшов висновку, що вказана заява підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Постановою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 27.12.2010р., залишеною без змін ухвалою ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду від 11.04.2011р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.06.2011р., задоволено позов ОСОБА_4 до Державної митної служби України, ОСОБА_1 митниці про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вирішено визнати протиправними та скасувати наказ Державної митної служби України №1596-к від 21.08.2010 року «По особовому складу митних органів»та наказ ОСОБА_1 митниці № 803-к від 21.08.2010 року «Про оголошення наказу Державної митної служби України» в частині припинення перебування на державній службі в митних органах ОСОБА_4 начальника відділу митного оформлення №3 ОСОБА_1 митниці; поновлено ОСОБА_4 на посаді начальника відділу митного оформлення № 3 ОСОБА_1 митниці. Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді начальника відділу митного оформлення № 3 ОСОБА_1 митниці звернуто до негайного виконання; стягнуто з ОСОБА_1 митниці на користь ОСОБА_4 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 22.08.2010року по 27.12.2010року в розмірі 19555 грн. 90 коп.

Суд встановив, що постанова ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 27.12.2010р. в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді виконана відповідачем 30.05.2013р., а саме наказом Державної митної служби України №828-к «По особовому складу митних органів» ОСОБА_4 поновлено на посаді з 22.08.2010р. та виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.08.2010р. по 27.12.2010р. в розмірі 14935 грн. 55 коп.

З огляду на затримку у виконанні судового рішення, позивач звернувся до суду з заявою про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки при виконанні судового рішення про поновлення позивача на роботі.

Ухвалою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 20 січня 2014року, залишеною без змін ухвалою ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014року, заяву ОСОБА_4 задоволено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 грудня 2014року касаційну скаргу ОСОБА_1 митниці Міндоходів задоволено частково, ухвалу ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 20.01.2014 р. та ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014 року скасовано з направленням справи на розгляд до суду першої інстанції. Вищий адміністративний суд України звернув увагу на те, що суд першої інстанції не перевірив та, з посиланням на докази, не встановив, чи мала місце вина відповідача, в особі ОСОБА_1 митниці, у невиконанні постанови суду про поновлення позивача на посаді.

При вирішенні питання про стягнення з відповідача ОСОБА_1 митниці ДФС середнього заробітку за час затримки при виконанні судового рішення суд виходив з такого.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) постанова або ухвала яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, відповідно до ч.2 ст.257 КАС України є підставою для його виконання.

За кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, відповідно до ч.1 ст. 258 КАС України видається один виконавчий лист.

Статтею 5 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено, що держава гарантує працездатним громадянам України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з ст.236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Відповідно до п. 34 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» відповідно до правил ст. 24 КЗпП України рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Відповідно до вимог чинного законодавства рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ, розпорядження про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. Обов'язок власника або уповноваженого ним органу виплатити працівникові середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на його на роботі настає тільки тоді, коли така затримка була допущена з вини власника або уповноваженого ним органу. При несвоєчасному поновленні працівника на роботі з вини власника або уповноваженого ним органу середній заробіток виплачується йому за чітко визначений законом проміжок часу: з дня винесення відповідного рішення органом, що розглядав трудовий спір, до дня його фактичного виконання.

Суд зазначає, що добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень. Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 23.06.2015р. у справі №2а-3138/10/0370.

Суд встановив, що наказом Державної митної служби України 30.05.2013р. №828-к «По особовому складу митних органів» на виконання допущеної до негайного виконання постанови ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 27.12.2010р., позивача поновлено на посаді начальника відділу митного оформлення №3 ОСОБА_1 митниці.

Отже, постанова ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 27.12.2010р. в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді начальника відділу митного оформлення № 3 ОСОБА_1 митниці добровільно виконана відповідачем лише 30.05.2013р. При цьому, за період з дня прийняття постанови суду про поновлення на роботі по день її фактичного виконання позивачу не виплачено заробітну плату за час затримки виконання рішення суду.

Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Закріплений у ст. 8 КАС України принцип верховенства права суд застосовує з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права в Україні.

Неможливість особою домогтися виконання судового рішення, винесеного на її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини від 29 червня 2004 року (справа Жовнір проти України ). Суд відзначив, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін.

У пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15.10.2009 року у справі ОСОБА_6 проти України (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. ОСОБА_5 не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. ОСОБА_5 несе відповідальність за невиконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Суд зазначає, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін.

Суд бере до уваги, що 18.01.2011р. позивач звернувся до ОСОБА_1 окружного адміністративного суду з заявою про видачу виконавчих листів у справі №2а-8396/10/1370 (Т.№ а.с.37).

На підставі вказаної заяви позивачу 27.12.2010р. виданий виконавчий лист у справі №2а-8396/10/1370 про поновлення ОСОБА_4 на посаді начальника відділу митного оформлення № 3 ОСОБА_1 митниці, який переданий позивачем для примусового виконання до органів ДВС України.

Вказаний виконавчий лист втрачений при здійсненні виконавчого провадження, що підтверджується, зокрема, поданням головного державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м.Києві від 20.03.2012р. №1065/7 (Т.3 а.с.142).

За результатами розгляду подання головного державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м.Києві від 20.03.2012р. №1065/7 ухвалою суду від 20.07.2012р. видано дублікат виконавчого листа у справі №2а-8396/10/1370 про поновлення ОСОБА_4 на посаді начальника відділу митного оформлення № 3 ОСОБА_1 митниці (Т.3 а.с.146).

Враховуючи вищенаведене суд не бере до уваги посилання представника відповідача щодо не вчинення дій позивачем щодо його поновлення на посаді.

Суд не бере до уваги доводи ОСОБА_1 митниці ДФС щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, встановленого ч.9 ст.267 КАС України, оскільки оплата вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника здійснюється згідно із ст. 236 КЗпП України, а жодних вимог про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності вчинених суб'єктами владних повноважень - відповідачами, що є підставою розглядати такі в порядку ст. 267 КАС України, позивач не заявляв. Крім того, позивач як на підставу своїх вимог посилається саме на ст. 236 КЗпП України.

Оплата вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника здійснюється згідно з ст. 236 Кодексу законів про працю України, у якій визначено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Суд враховує, що постанова ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 27.12.2010р. у справі №2а-8396/10/1370 про поновлення ОСОБА_4 на посаді, яка підлягає негайному виконанню, виконана відповідачем з затримкою, а саме 30.05.2013р., незважаючи на звернення позивача до органів Державної виконавчої служби України з виконавчим листом у справі №2а-8396/10/1370.

З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 митниця ДФС з врахуванням всіх обов'язкових платежі з врахуванням всіх обов'язкових платежі допустила затримку виконання судового рішення, що підлягало негайному виконанню та в такий спосіб порушила охоронювані КЗпП України права ОСОБА_4 Тому, права поновленого судом ОСОБА_4 необхідно відновити у передбачений ст.236 КЗпП України спосіб - шляхом стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

Суд встановив, що в межах виконавчого провадження №28982184 на користь позивача стягнуто з ОСОБА_1 митниці середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.08.2010р. по 27.12.2010р. у сумі 14935,55грн., що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 06.12.2011р. (Т.3 а.с.155).

З огляду на наведене, суд вважає, що період, за який позивачу необхідно виплатити середній заробіток за час затримки виконання судового рішення, необхідно обчислювати з 28.12.2010р. по 29.05.2013р., тобто 608 днів, оскільки ДМС України видала наказ По особовому складу митних органів від 30.05.2013р., яким позивача поновлено на посаді начальника відділу митного оформлення №3 ОСОБА_1 митниці.

При виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду ОСОБА_1 митниці необхідно врахувати всі обов'язкові платежі та збори.

Згідно з п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів , у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час невиконанням рішення про поновлення на роботі, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Згідно з розрахунком ОСОБА_1 митниці ДФС (Т.3 а.с.204, 205) середньоденний заробіток ОСОБА_4 становить 214,9грн.

Суд встановив, що тривалість вимушеного прогулу ОСОБА_4, зумовленого невиконанням постанови ОСОБА_1 окружного адміністративного суду, становить 608 днів (з 28.12.2010р. по 29.05.2013р.).

Відтак, виходячи з наведеного, враховуючи кількість робочих днів (608), середній заробіток за період з 28.12.2010р. по 29.05.2013р. становить 130659,20грн. (608 робочих днів х 214,9грн.) з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

З огляду на наведене, суд вважає, що з ОСОБА_1 митниці ДФС області на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, зумовленого затримкою у виконанні постанови суду, яка набрала законної сили, за період з 28.12.2010р. по 29.05.2013р. в розмірі 130659,20грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

Таким чином, заява позивача про виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_4 до Державної митної служби України, ОСОБА_1 митниці ДФС про скасування наказу та поновлення на роботі в частині стягнення середнього заробітку в сумі 130659,20грн. підлягає задоволенню повністю.

При вирішенні питання про стягнення з відповідача ОСОБА_1 митниці ДФС компенсації за невикористану відпустку в розмірі 6518,75грн. та вихідної допомоги в розмірі 1547,00грн., суд виходив з такого.

Наказом ДМС України 31.05.2013р. №658-к «Про звільнення ОСОБА_4Б.» (Т.3 а.с.169) позивача 31.05.2013р. звільнено з посади начальника відділу митного оформлення №3 ОСОБА_1 митниці відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України.

Пунктом 2 вказаного наказу відділ фінансів, бухгалтерського обліку та звітності зобов'язано виплатити позивачу вихідну допомогу в розмірі середньомічного заробітку та провести повний розрахунок з ОСОБА_4 з врахуванням відпрацьованого часу відповідно до ст.24 Закону України Про відпустки та ст.116 КЗпП України, виплатити позивачу компенсацію за невикористану відпустку.

Відповідно до довідки ОСОБА_1 митниці Міндоходів від 25.12.2013р. №5/13-363 (Т.3 а.с.203) позивачу при звільненні з ОСОБА_1 митниці 31.05.2013р. нараховано компенсацію за невикористану відпустку в сумі 6518,75грн. за 125 календарних дні та вихідну допомогу в розмірі 1547грн.

В судовому засіданні, а також в письмових запереченнях від 29.12.2015р. представник відповідача визнав, що нараховані суми компенсації за невикористану відпустку та вихідна допомога позивачу при звільненні не виплачені, оскільки ОСОБА_4 за їх виплатою не звертався.

З огляду на наведене, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, вимоги позивача про стягнення з відповідача ОСОБА_1 митниці ДФС компенсації за невикористану відпустку в розмірі 6518,75грн. та вихідної допомоги в розмірі 1547,00грн.

При вирішенні питання про стягнення з відповідача ОСОБА_1 митниці ГУ ДФС у Львівській області пені в розмірі 66564,28грн., 3% річних в розмірі 10089,53грн., інфляційних в розмірі 57108,48грн., суд виходив з такого.

Вказана вимога позивача обґрунтована тим, що затримку у виконанні судового рішення, яка спричинила виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, необхідно розглядати як порушення цивільного зобов'язання. З цих підстав просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 митниці ДФС пеню в розмірі 66564,28грн., 3% річних в розмірі 10089,53грн., інфляційні в розмірі 57108,48грн., розраховані на підставі ст.ст. 612, 614, 616, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Статтею ЦК України передбачено, що положення вказаного Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Відповідно до ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно з ст.4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз ч.2 ст.625 ЦК України дає підстави для висновків, що відповідальність за порушення грошового зобов'язання, встановлена ст.625 ЦК України, передбачає, насамперед, наявність договірних відносин, тобто положення вказаної статті поширюються на порушення грошового зобов'язання.

При цьому, ч.5 ст.11 ЦК України, в якій йдеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст.625 ЦК України в разі наявності між сторонами правовідносин, які регулюються нормами трудового законодавства.

Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією, викладеною в листі Верховного Суду України від 01.07.2014р. Аналіз практики застосування ст.625 ЦК України у цивільному судочинстві , в якому зазначено, що передбачена ст.625 ЦК України відповідальність не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством. Зокрема, дія ст.625 ЦК України не поширюється на трудові правовідносини (з приводу заборгованості з виплати заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові, внаслідок трудового каліцтва) та сімейні правовідносини.

З огляду на наведене, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача ОСОБА_1 митниці ДФС пені в розмірі 66564,28грн., 3% річних в розмірі 10089,53грн., інфляційних в розмірі 57108,48грн. безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

При вирішенні питання про стягнення з відповідача ОСОБА_1 митниці ДФС витрат на адвокатські послуги в розмірі 25000,00грн., суд враховує таке.

Відповідно до ст.90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Згідно з ст.2 Закону України Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах у разі якщо сторона у цивільній чи адміністративній справі звільнена від оплати витрат на правову допомогу, компенсація таких витрат виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, у розмірі, що не перевищує 2,5 відсотка встановленої законом мінімальної заробітної плати в місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до ст.30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

В силу положень Закону України Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах компенсації підлягають витрати на правову допомогу, пов'язані з участю особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, натомість, витрати, пов'язані з підготовкою позовної заяви для подання до суду, аналізом відповідних нормативно-правових актів, підготовкою апеляційної скарги, інших матеріалів для подання до апеляційного суду, несе сама сторона.

Верховний Суд України у постанові від 01.10.2002 р. № 36/63 встановлює умови, за яких стороні сплачуться судові витрати за участь адвоката при розгляді справи, а саме: кошти сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались; їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Позивач не подав суду доказів на підтвердження того, які саме послуги з надання правової допомоги (вид послуги, обсяг, час, затрачений адвокатом для її надання тощо) йому надавались, а також доказів понесених ним витрат на оплату таких послуг.

З огляду на наведене, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача ОСОБА_1 митниці ДФС витрат на адвокатські послуги в розмірі 25000,00грн. є необґрунтованими, а тому, задоволенню не підлягають.

При вирішенні питання про стягнення з відповідача ОСОБА_1 митниці ДФС компенсації моральної шкоди в сумі 100 000грн. суд враховує таке.

Позивач зазначає, що протиправними діями відповідачів йому заподіяна моральна шкода, яку він оцінює у розмірі 100000грн.

Згідно зі ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіяння, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіяння, та вини в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, позивач повинен обґрунтувати, чим підтверджується факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Позивач повинен надати до суду обґрунтований розрахунок суми, яку він просить стягнути.

Проте, як вбачається з матеріалів справи позивачем документально не підтверджується факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру внаслідок протиправних дій відповідачів, не доведено наявності причинового зв'язку між протиправними діями відповідачів та моральними стражданнями, яких, як стверджує позивач, він зазнав внаслідок неправомірних дій відповідачів, відсутній обґрунтований розрахунок розміру моральної шкоди.

З огляду на наведене, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача ОСОБА_1 митниці ДФС моральної шкоди в розмірі 100000,00грн. є необґрунтованими, а тому, задоволенню не підлягають.

При вирішенні питання про стягнення з відповідача ОСОБА_1 митниці ДФС середнього заробітку в сумі 184814,00грн. за період з 30.05.2013р. по 13.11.2015р. суд враховує таке.

Вказана вимога позивача обґрунтована не проведенням відповідачем з ним у строки, встановлені ст.ст.47, 116 КЗпП України, розрахунку при звільненні.

Суд зазначає, що питання про стягнення з відповідача ОСОБА_1 митниці ДФС середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виходить за межі вимог заяви ОСОБА_4 від 20.11.2013р. про виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення по поноволення на роботі, яка розглядається судом. А тому, для вирішення вказаного питання позивач вправі звернутися до суду з окремою заявою, яка розглядатиметься в порядку, визначеному КАС України.

З огляду на наведене, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку в сумі 184814,00грн. не підлягає розгляду в межах цієї заяви.

Таким чином, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_4 про виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги, пені, інфляційних, компенсації вартості адвокатських послуг, моральної шкоди у справі за позовом ОСОБА_4 до Державної митної служби України, ОСОБА_1 митниці ДФС про визнання нечинним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає до часткового задоволення.

Керуючись ст.ст. 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 94, 159, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

заяву ОСОБА_4 про виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_4 до Державної митної служби України, ОСОБА_1 митниці ДФС про скасування наказу та поновлення на роботі задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 митниці ДФС на користь ОСОБА_4 середню заробітну плату за час затримки при виконанні постанови ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 27.12.2010р. у справі №2а-8396/10/1370 за позовом ОСОБА_4 до Державної митної служби України, ОСОБА_1 митниці ДФС про скасування наказу та поновлення на роботі за час вимушеного прогулу за період з 28.12.2010р. по 29.05.2013р. в сумі 130659 (сто тридцять тисяч шістсот п'ятдесят дев'ять) грн. 20грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

Стягнути з ОСОБА_1 митниці ДФС на користь ОСОБА_4 компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 6518 (шість тисяч п'ятсот вісімнадцять)грн. 75коп. та вихідну допомогу в розмірі 1547 (тисяча п'ятсот сорок сім) грн. 00коп. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

В задоволенні решти заяви відмовити.

Судові витрати стягненню із сторін не підлягають.

Ухвала може бути оскаржена до ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст ухвали суду складений і підписаний 31 грудня 2015 року.

Головуючий суддя А.Г. Гулик

Суддя З.В. Гавдик

Суддя Н.Т.Сидор