Постанова

від 04.04.2007 по справі 36/364

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

36/364

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

04 квітня 2007 р.                                                                                   № 36/364  

Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:

головуючого                                    Невдашенко Л.П.

суддів:                                               Михайлюка М.В.

                                                Дунаєвської Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Комунального підприємства “Донецькоблводоканал”, м. Донецьк

на постанову від 21.12.2006Донецького апеляційного господарського суду

у справігосподарського суду № 36/364Донецької області

за  позовом

Закритого акціонерного товариства “ОТІС” в особі Спеціалізованого ліфтового управління № 2, м. Донецьк

до

Державного обласного комунального підприємства “Донецькоблводоканал” в особі Виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства, м. Красноармійськ

про

стягнення 17 965,45 грн.

за участю представників сторін:

від позивача –                   Пожарський О.Д.

від відповідача –              не з'явилися  

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 05.09.2006 р., яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.12.2006 р. задоволено частково позов Закритого акціонерного товариства “ОТІС” в особі Спеціалізованого ліфтового управління № 2                м. Донецька до Державного обласного комунального підприємства “Донецькоблводоканал” в особі Виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Красноармійська про стягнення                             17 965,45 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у сумі 15 211,83 грн., держмито у сумі 152,12 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з відповідача на користь Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз  витрати по проведенню експертизи в сумі 2 680,42 грн. Стягнуто з позивача на користь Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз витрати по проведенню експертизи в сумі 2 680,42 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Суд мотивував своє рішення тим, що  відповідно до п.1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

   Відповідач, зазначає суд, свої договірні зобов'язання по сплаті орендних платежів за період з вересня 2002 р. по серпень 2005 р. не виконав.

Згідно ст.ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Оскаржуючи постанову апеляційного суду, скаржник просить її скасувати, в задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на те, що при винесенні постанови апеляційним судом порушено норми матеріального права.

Зокрема, скаржник зазначає, що відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України та п. 11.3 договору зміни та доповнення до договору вносяться шляхом укладення додаткової угоди.

З моменту укладення договору оренди, зазначає скаржник, зміни до договору не вносилися.

Розмір орендної плати,  може бути змінений за згодою сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Крім того, діючим законодавством не передбачено випадків при яких орендодавець може в односторонньому порядку змінювати орендну плату.

Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Між Закритим акціонерним товариством  “ОТІС” (орендодавець) та Красноармійським  виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства (орендатор) 13.08.2001 р. укладено договір оренди нежитлового приміщення № 9 відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендатор приймає в тимчасове володіння і користування нежитлове приміщення за адресою : м. Красноармійськ, м-н “Лазурний”, загальною площею 215,2 кв. м., строком на 5 років з моменту прийняття орендованого приміщення по акту приймання-передачі.

Відповідно до п. 5.1 договору  місячний розмір орендної плати складає 1 800,04 грн. згідно до додатку № 1 до договору.

Орендна плата сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок позивача не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним (п. 5.2 договору).

Пунктом 5.3 договору передбачено, що розмір орендної плати може змінюватися в односторонньому порядку орендодавцем у випадку інфляційних процесів і в інших випадках, які передбачені законодавством.

Крім орендної плати орендатор сплачує орендодавцю витрати, які пов'язані з утриманням орендованого приміщення (опалення, охорона, експлуатаційні витрати, податок на землю) згідно додатку № 1 до договору (п.5.5 договору).

Судами попередніх інстанцій встановлена та підтверджено матеріалами справи, що позивач  протягом спірного періоду виставляв відповідачу щомісячні  рахунки на оплату за користування орендованим приміщенням, із розшифровкою відповідної суми, які відповідачем сплачувалися  систематично, за виключенням періоду з вересня 2004 р. по серпень 2005 р.

Позивачем проводилось підвищення розміру орендної плати у період 01.01.2005 р. на 16,7%, що склало 4.67 грн. за 1 кв. м. та 01.09.2005 р. на 15%, що склало 5,35 грн. за 1 кв. м.

З пояснень відповідача вбачається, що він погоджується на зміну визначеної у рахунках плати через зміну витрат на опалювання та розміру мінімальної заробітної плати, заперечуючи лише проти змін тарифної ставки  з січня 2005 р.

У зв'язку з тим, що позивачем щомісячно здійснювалися різні нарахування по орендній платі та іншим платежам, господарський суд Донецької області призначив по справі судово-бухгалтерську експертизу.

Судом встановлено та з висновку експертизи вбачається, що зроблений позивачем розрахунок не відповідає “Методиці розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна”, сума заборгованості  по орендній платі та відшкодуванню витрат на утримання орендованого приміщення  за період з вересня 2002 р. по серпень 2005 р. складає 18 674,58 грн. в тому числі без урахування нарахувань та розбіжностей за серпень 2005 р. –15 915,70 грн.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України  зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, щодо задоволення позовних вимог у розмірі 15 211,83 грн. як заборгованості відповідача перед позивачем по сплаті за користування спірним приміщенням за період з вересня 2002 р. по серпень 2005 р.    

Посилання скаржника на те, що позивач в односторонньому порядку змінив умови договору, а саме орендну плату, до уваги не приймається, оскільки п. 5.3 договору передбачено, що розмір орендної плати може змінюватися в односторонньому порядку орендодавцем у випадку інфляційних процесів та в інших випадках, передбачених законом.

Чинним законодавством, зокрема передбачено, що розмір орендної плати може бути змінено  на вимогу однієї із сторін у разі зміни цін і тарифів.

Суд апеляційної інстанції, при винесенні оскаржуваного рішення повно і всебічно з'ясував фактичні обставини справи, дослідив та надав оцінку як доводам позивача так і запереченням відповідача.

В решті касаційна скарга стосується спростування обставин справи, встановлених судом  апеляційної інстанції, а також заперечень щодо оцінки судом наявних у справі доказів, тому судом касаційної інстанції до уваги не приймаються з огляду на вимоги ч.2 ст. 1115 та ч.1,2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду.

З огляду на викладене, Вищий господарський суд України вважає юридичну оцінку, дану Донецьким апеляційним господарським судом обставинам справи такою, що ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.12.2006 у справі № 36/364 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий, суддя                                                                       Л.Невдашенко

Судді:                                                                                             М.Михайлюк

                                                                                           Н.Дунаєвська