Постанова

від 03.04.2007 по справі 13/200-06-7383

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

13/200-06-7383

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

03 квітня 2007 р.                                                                                   № 13/200-06-7383  

Вищий господарський суд України у складі:  суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями державного головного підприємства “Медісан”                    лікувально-оновлюючої асоціації Державної канцелярії Республіки Молдова “Санаторій “Сенетатя”, смт Сергіївка, м. Білгород-Дністровський Одеської області (далі -  Підприємство)

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.11.2006

зі справи  № 13/200-06-7383

за позовом Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Одеса (далі -  територіальне відділення АМК)

до Підприємства

про стягнення 6 000 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача –  не з'яв.,

відповідача – Саранчука Є.О., Цуркана М.Г.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення суми 6 000 грн. –штрафу та пені згідно з рішенням адміністративної колегії територіального відділення АМК від 16.03.2005 № 07-рш (далі -  рішення № 07-рш).

Рішенням господарського суду Одеської області від 07.09.2006 (суддя Панченко О.Л.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.11.2006 (колегія суддів у складі: Мишкіна М.А. –головуючий, судді Таценко Н.Б. і Сидоренко М.В.), позовні вимоги задоволено: з Підприємства стягнуто до державного бюджету України           3 000 грн. штрафу і 3 000 грн. пені; на Підприємство віднесено судові витрати зі справи. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції з посиланням на статті 3, 17, 22 Закону України “Про Антимонопольний комітет України”, статті 50, 52, 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції виходили з обґрунтованості нарахування стягуваних сум штрафу та пені.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємство просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції і прийняти рішення, яким “зменшити розмір штрафу на 50%” та “відмінити нараховану пеню”. Скаргу мотивовано тим, що оскаржуване судове рішення “винесене без урахування усіх обставин справи”.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.  Такий  інший  порядок  передбачено, зокрема,  частиною першою статті 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції”,  відповідно  до  припису  якої  заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського  суду.  З огляду  на  зміст  наведених  норм, а також статті 32 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” справи зі спорів про оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України підвідомчі господарським судам  і підлягають розглядові за правилами ГПК України. Це стосується й розгляду справ за позовами органів Антимонопольного комітету України про стягнення з суб'єктів господарювання сум штрафів та пені у зв'язку з порушенням конкурентного законодавства, оскільки таке стягнення здійснюється згідно саме з рішеннями відповідних органів, прийнятими на підставі приписів названих Законів України. Водночас і пунктом 3 частини першої статті 12 ГПК України встановлено, що справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції, підвідомчі господарським судам.

Отже, спір у цій справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами ГПК України.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- територіальним відділенням АМК за результатами розгляду справи            № 41-01/2004 про порушення Підприємством  законодавства про захист економічної конкуренції прийнято рішення № 07-рш, згідно з яким на Підприємство накладено штраф у сумі 3 000 грн.;

- постановою господарського суду Одеської області від 10.10.2005 зі справи № 6/242-05-7583, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 20.12.2005 та постановою Вищого господарського суду України від 14.03.2006 за позовом Підприємства до територіального відділення АМК про скасування рішення № 07-рш, у задоволенні позову відмовлено;

- ухвалою Верховного Суду України від 25.05.2006 відмовлено у касаційному перегляді згаданої постанови Вищого господарського суду України від 14.03.2006;

- зазначеною постановою місцевого господарського суду від 10.10.2005 було встановлено правомірність прийняття рішення № 07-рш внаслідок неподання Підприємством інформації територіальному відділенню АМК у встановлені строки, у зв'язку з чим до Підприємства й було застосовано штраф у сумі 3 000 грн. на підставі пункту 13 статті 50 та статті 52 Закону України “Про захист економічної конкуренції”;

- рішення № 07-рш було отримано Підприємством 23.03.2005, і строк сплати зазначеного штрафу закінчився 23.04.2005, але штраф у добровільному порядку сплачено не було;

- за прострочення сплати штрафу територіальним відділенням АМК було нараховано пеню в сумі 5 220 грн. за період прострочення 116 днів (з 23.04.2005 по 20.07.2006), а до стягнення заявлено (з урахуванням вимог частини п'ятої статті 56 названого Закону) 3 000 грн.;

- апеляційним господарським судом не взято до уваги посилання Підприємства на те, що воно не вело господарської діяльності, оскільки весь майновий комплекс санаторію “Сенетатя” знаходився в оренді у ТОВ “Солодка мить” на підставі договору від 04.04.2003 № 5-ОР, який постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.04.2006 визнано недійсним, тому що: цією постановою апеляційної інстанції, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 05.07-02.08.2006, відповідний договір визнаний недійсним на майбутнє, а на момент прийняття рішення № 07-рш цей договір був дійсний і виконувався сторонами, і факт визнання його недійсним на майбутнє не спростовує правомірності рішення № 07-рш та факту порушення Підприємством законодавства про захист економічної конкуренції.

Причиною спору з даної справи стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з Підприємства штрафу та пені у зв'язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до частини другої статті 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

У вирішенні господарським судом Одеської області спору між тими ж сторонами зі справи № 6/242-05-7583 встановлено факти, що свідчать про відповідність рішення № 07-рш вимогам закону та компетенції органу, яким його прийнято, в зв'язку з чим у задоволенні позову про визнання цього рішення недійсним було відмовлено; зазначене судове рішення названого господарського суду перевірялося в апеляційному та в касаційному порядку і залишене без змін. Отже, відповідні факти як такі, що мають преюдиціальне значення, не потребували доказування в розгляді даної справи, тобто справи № 13/200-06-7383, в якій брали участь ті самі сторони (абзац перший підпункту 2.3 пункту 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України ”).

Згідно з частинами третьою і п'ятою статті 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції”:

- особа на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу;

- за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу.

З урахуванням наведеного попередні судові інстанції дійшли правильного висновку про необхідність задоволення позовних вимог у даній справі.

Доводи касаційної скарги не спростовують згаданого висновку. Ці доводи стосуються встановлення обставин, які вже було встановлено і належним чином оцінено названими судовими інстанціями. Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права, зокрема, встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Стосовно клопотання скаржника з приводу зменшення розміру штрафу на 50% та “відміни” нарахованої пені слід зазначити таке.

Згідно з частиною другою статті 6 Конституції України органи, зокрема, судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.  

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної (отже й судової) влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Законодавство України не відносить до повноважень господарських судів вирішення питань про зменшення розміру штрафу, накладеного органом Антимонопольного комітету України на суб'єкта господарювання за порушення вимог Закону України “Про захист економічної конкуренції”, або про звільнення від сплати пені, передбаченої цим Законом.

Керуючись статтями 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.11.2006 зі справи № 13/200-06-7383 залишити без змін, а касаційну скаргу дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями державного головного підприємства “Медісан” лікувально-оновлюючої асоціації Державної канцелярії Республіки Молдова “Санаторій “Сенетатя” –без задоволення.

Суддя                                                                                              В. Селіваненко

Суддя                                                                                              І. Бенедисюк

Суддя                                                                                              Б. Львов