Постанова

від 03.04.2007 по справі 2-26/9191-2006

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

2-26/9191-2006

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

03 квітня 2007 р.                                                                                   № 2-26/9191-2006  

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ЕОЛ", с. Ізобільне м. Алушта Автономної Республіки Крим,

на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.09.2006

зі справи  № 2-26/9191-2006

за позовом закритого акціонерного товариства "Лікувально-оздоровчий центр "Демерджи" (далі –ЗАТ "Демерджи"), м. Алушта Автономної Республіки Крим,

до товариства з обмеженою відповідальністю "ЕОЛ" (далі –ТОВ "ЕОЛ")

про стягнення 7 550 грн.,

за участю представників сторін:

позивача –не з'явився,     

відповідача – Гаєвої Л.І.,

ВСТАНОВИВ:

ЗАТ "Демерджи" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про стягнення з ТОВ "ЕОЛ" 7 550 грн. боргу за договором оренди.

Рішенням названого суду від 19.06.2006 (суддя Проніна О.Л.) у задоволенні позову відмовлено. Прийняте судове рішення мотивовано виконанням відповідачем зобов'язань за договором оренди протягом строку його дії (з 01.06.2005 по 15.09.2005) та відсутністю факту продовження строку дії цього договору на наступний період.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.09.2006 (колегія суддів у складі: Плут В.М. –головуючий, судді Горошко Н.П., Борисова Ю.В.) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим зі справи скасовано та позов задоволено. Постанову апеляційного суду мотивовано продовженням дії договору оренди на період з 16.09.2005 по 13.02.2006 на тих самих умовах.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ТОВ "ЕОЛ" просить постанову апеляційного господарського суду зі справи скасувати через неправильне застосування ним норм матеріального і процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представника відповідача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим господарським судом встановлено, що:

- 01.06.2005 ЗАТ "Демерджи" (орендодавець) та ТОВ "ЕОЛ" (орендар) укладено договір оренди № 5 (далі –Договір), відповідно до умов якого  орендодавець надає, а орендар одержує в користування нежиле приміщення, яке складається з 2 кімнат загальною площею 45,5 м2 та розташоване за адресою м. Алушта, вул. Перекопська (пляжний будиночок на пляжі Східної набережної), вартість оренди 50 грн. за добу;

-  відповідно до пункту 1.3 Договору строк оренди встановлюється з моменту підписання Договору на 3,5 місяці та діє з 01.06.2005 по 15.09.2005;

-  згідно з підпунктом "а" пункту 3.2 Договору орендар здійснює плату щомісячно протягом 5 банківських днів з дня пред'явлення рахунку шляхом перерахування коштів на рахунок орендодавця або шляхом внесення готівкових коштів до каси орендодавця до 5 числа місяця, за який здійснюється оплата;

- відповідно до пункту 4.2 Договору зі спливом строку його дії орендар має переважне право на подовження дії Договору на новий строк; при відсутності заяви одної із сторін про припинення або зміну умов Договору після спливу його строку він вважається продовженим на той самий строк на тих самих умовах;

- згідно з актом приймання-передачі від 01.06.2005 орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування об'єкт оренди;

- відповідач за Договором сплатив позивачеві 5 350 грн. за період з 01.06.2005 по 15.09.2005;

-  Договором не встановлено умов повернення орендованого майна;

- 16.11.2005 орендар листом № 29 повідомив орендодавця про відмову від сплати рахунку від 08.11.2005 № СФ 0000317 на суму 2 700 грн. через відсутність пролонгації Договору на зимовий період та своєчасну підготовку ним орендованого майна до передачі орендодавцю (а.с. 32);

- позивач не подав доказів вжиття будь-яких заходів, спрямованих на прийом за актом прийому-передачі об'єкту оренди.  

Апеляційним господарським судом додатково встановлено, що:

- відповідачем орендоване майно не було повернуто позивачеві;

- Договір після закінчення строку дії не було розірвано сторонами в порядку, передбаченому пунктом 4.2 Договору;

- відповідачем не подано доказів одержання позивачем листа від 16.11.2005 № 29.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про наявність правових підстав для примусового стягнення боргу за Договором за період з 16.09.2005 по 13.02.2006.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частин першої, другої, п'ятої та шостої статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Згідно з частиною першою статті 763 названого Кодексу договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Статтею 764 ЦК України передбачено: якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Водночас попередніми судовими інстанціями:

- не встановлено фактичні обставини, пов'язані з виконанням відповідачем обов'язку зі сплати орендної плати (коли, як та за яким рахунком (рахунками) ТОВ "ЕОЛ" сплачено 5 350 грн. за період з 01.06.2005 по 15.09.2005; як мала здійснюватися подальша оплата, якщо пролонгація Договору мала місце; коли саме і яким чином висував позивач вимоги щодо оплати за період з 16.09.2005 по 13.02.2006 - щомісячно, за одним рахунком, інше; чи вимагав позивач оплати після 13.02.2006);

- не досліджено та не дано оцінки змістові пункту 4.5 Договору, який містить перелік підстав припинення дії Договору (в тому числі й через невнесення орендарем орендної плати протягом місяця);   

- не з'ясовано, чому позивач, звернувшись до суду з позовом у квітні 2006 року, вимагав стягнення заборгованості лише по 13.02.2006 і як це відповідає умовам пролонгації Договору кожного разу на встановлений у ньому строк (3,5 місяця);

- не встановлено, у чиєму розпорядженні знаходилося орендоване за Договором майно на час судового вирішення спору, і якщо у розпорядженні позивача, то коли і яким чином відбулася його передача.

Отже, місцевий та апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень зі справи.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну  правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 1117, 1119 –11112 ГПК України, Вищий господарський суд України      

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ЕОЛ" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.06.2006 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.09.2006 зі справи  № 2-26/9191-2006 скасувати.   

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим .  

Суддя               В.Селіваненко

Суддя                І.Бенедисюк

Суддя                                                                                                Б.Львов