Ухвала

від 13.01.2016 по справі 488/5028/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №488/5028/14-ц 13.01.2016 13.01.2016 13.01.2016

Справа № 488/5028/14-ц

Провадження № 22ц/784/36/16 Суддя першої інстанції Циганок В.Г.

Категорія 5 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_1

У Х В А Л А

Іменем України

13 січня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої - Довжук Т.С.,

суддів: Шолох З.Л., Коломієць В.В.,

із секретарем судового засідання Гордійчук С.С.,

за участю прокурора Цвікілевич Н.В.,

представника Облдержадміністрації ОСОБА_2,

представника лісового господарства ОСОБА_3,

представника міськради ОСОБА_4,

представника відповідачки ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

третьої особи ОСОБА_7,

розглянула у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу представника

ОСОБА_5 - ОСОБА_6

на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 серпня 2015 року по справі за позовом

прокурора Корабельного району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації,

державного підприємства Миколаївське лісове господарство

(далі - ДП Миколаївське лісове господарство )

до

Миколаївської міської ради (далі - міськрада) ,

ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_5,

третя особа: ОСОБА_10,

про визнання незаконними та скасування рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2014 року прокурор Корабельного району м. Миколаєва звернувся з позовом в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_5 про визнання незаконними та скасування: пункту 85 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради № 31/39 від 19 грудня 2008 року, яким надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за рахунок земель міста, не наданих у власність чи користування, орієнтовною площею 1000 кв. м. з метою передачі її у власність для будівництва індивідуального житлового будинку по вулиці Менделєєва, 2-а в м. Миколаєві; пунктів 26, 26.1 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради № 48/40 від 06 вересня 2010 року, якими затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_8 земельну ділянку загальною площею 806 кв.м. за рахунок земель державного підприємства Миколаївське лісове господарство , для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд за вищезазначеною адресою; про визнання недійсним договору купівлі-продажу вказаної земельної ділянки; визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки.

На підставі цих рішень ОСОБА_8 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 607614, кадастровий номер 4810136600:05:001:0081.

10 травня 2012 року ОСОБА_8 уклала з ОСОБА_9 договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, на підставі якого останній отримав державний акт на право власності на цю земельну ділянку кадастровий номер 4810136600:05:001:0081 про що у державний акт внесено відмітку № 4810136600:05:001:0081:3:02 від 22 травня 2012 року.

В подальшому, 10 грудня 2012 року було укладено договір купівлі-продажу тієї ж земельної ділянки між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 Остання набула право власності на вказану земельну ділянку, кадастровий номер 4810136600:05:001:0081, про що у зазначеному державному акті внесено відмітку № 4810136600:05:001:0081:3:03 від 21 грудня 2012 року.

Проте, в ході проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства було виявлено, що під час передачі земельної ділянки порушено вимоги земельного законодавства України. Зокрема, спірна земельна ділянка була передана без попереднього її вилучення у належного користувача ДП Миколаївське лісове господарство , як землі державного лісового фонду, та в порушення встановленої процедури зі зміною її цільового призначення, без узгодження з органом виконавчої влади з питань лісового господарства та за відсутності державної експертизи вказаного проекту землеустрою.

Посилаючись на викладене, прокурор просив поновити строк позовної давності, визнати незаконними та скасувати вищезазначені пункти рішень у вказаній частині; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_9; визнати недійсними державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_5, витребувати у останньої спірну земельну ділянку та повернути у власність держави в особі ДП Миколаївське лісове господарство .

Миколаївська міська рада визнала позовні вимоги в повному обсязі.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 серпня 2015 року позов задоволено. Ухвалено визнати незаконним та скасувати пункт 85 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради № 31/39 від 19 грудня 2008 року, яким ОСОБА_8 надано дозвіл для складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за рахунок земель міста, не наданих у власність чи користування, площею 1000 кв.м з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по вулиці Менделєєва у місті Миколаєві з присвоєнням окремої адреси. Визнано незаконним та скасовано пункти 26, 26.1 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради № 48/40 від 06 вересня 2010 року, якими затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_8 земельну ділянку, площею 806 кв.м, за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, зарахувавши їх за функціональним використуванням до земель житлової забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по вулиці Менделєєва, 2-а у місті Миколаєві. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 10 травня 2012 року за реєстраційним № 644, який був укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 Визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 607614 від 22 грудня 2010 року, який був виданий ОСОБА_5 Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 вказану земельну ділянку з передачею її в постійне користування ДП Миколаївське лісове господарство .

Також судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено доказами, що у відповідності до пункту 85 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради №31/39 від 19 грудня 2008 року та пунктів 26, 26.1 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради №48/40 від 06 вересня 2010 року ОСОБА_8 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення та передачі у власність земельної ділянки, площею 806 кв.м. за рахунок земель лісового фонду урочища Жовтневе для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вулиці Менделєєва, 2-а в м. Миколаєві.

15 грудня 2010 року, ОСОБА_8, на підставі вказаних рішень отримала Державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії ЯЛ №607614 з кадастровим номером 4810136600:05:001:0081. Зазначений державний акт зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011049800962.

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10 травня 2012 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_9, останній набув право власності на спірну земельну ділянку, площею 806 кв.м. за адресою: м. Миколаїв, вулиця Менделєєва, 2-а, з кадастровим номером 4810136600:05:001:0081, про що у зазначеному державному акті внесено відмітку № 4810136600:05:001:0081:3:02 від 22 травня 2012 року та зареєстровано у Поземельній книзі Управління Держкомзему у м. Миколаєві, реєстровий №644.

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10 грудня 2012 року, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_5, остання набула право власності на земельну ділянку, площею 806 кв.м. за адресою: м. Миколаїв, вулиця Менделєєва, 2-а, з кадастровим номером 4810136600:05:001:0081, про що у зазначеному державному акті внесено відмітку №4810136600:05:001:0081:3:03 від 21 грудня 2012 року та зареєстровано у Поземельній книзі Управління Держкомзему у м. Миколаєві, реєстровий №1098.

Обґрунтовуючи позов, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка входила до складу земель лісового фонду.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісового фонду (стаття 19 ЗК України).

Згідно частин першої, другої та четвертої ст. 20 ЗК України (тут і далі в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

За ст. 42 ЛК України (тут і далі в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, використанням лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, провадиться за рішенням органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства.

Переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (ст. 21 ЗК України).

Згідно зі ст. 55 ЗК України до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев; чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісового фонду визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісового фонду, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, ЗК України, іншими законами й нормативно-правовими актами.

При цьому, згідно зі ст. 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин повинно визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт б частини першої ст. 164 ЗК України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв'язок їх використання із лісокористуванням.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає визначення меж і внутрігосподарська організація території лісового фонду, що перебуває у користуванні постійних лісокористувачів; виконання топографо-геодезичних робіт і спеціального картографування лісів (ч. 2 ст. 93 ЛК України).

У матеріалах лісовпорядкування дається комплексна оцінка ведення лісового господарства, використання лісових ресурсів, користування земельними ділянками лісового фонду, розробляються основні положення організації та розвитку лісового господарства (ч. 1 ст. 94 ЛК України).

Матеріали лісовпорядкування затверджуються державними органами лісового господарства за погодженням з місцевими Радами народних депутатів та органами охорони навколишнього природного середовища. Вони є основою для організації ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів постійними лісокористувачами (ч. 2 ст. 94 ЛК України).

Крім того, ведеться державний облік лісів і державний лісовий кадастр, які містять систему відомостей і документів про правовий режим лісового фонду, розподіл його між користувачами, якісний і кількісний стан лісового фонду, поділ лісів за групами та віднесення до категорій захисності, економічну оцінку та інші дані, необхідні для раціонального ведення лісового господарства і оцінки результатів господарської діяльності в лісовому фонді (ч. 2 ст. 95 ЛК України).

Державний облік лісів і державний лісовий кадастр ведуться державними органами лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень і первинного обліку лісів за єдиною для України системою на кошти державного бюджету (ч. 1 ст. 95 ЛК України).

Порядок ведення державного обліку лісів і державного лісового кадастру встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 96 ЛК України).

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово - картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Згідно з нормами статей 181-184, 202-204 ЗК України, Законів України Про Державний земельний кадастр та Про землеустрій дані державного земельного кадастру це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Таким чином, ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання земельних ділянок.

Правовий статус земельних ділянок лісового фонду визначається нормами земельного та лісового законодавства відповідно до їх цільового призначення за даними земельного та лісового кадастру.

Отже, виходячи із системного аналізу зазначеного вище законодавства, на час виникнення спірних правовідносин документами, які підтверджують право лісогосподарських підприємств на земельні ділянки, є державні акти на право постійного користування земельними лісовими ділянками або планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Такий висновок відповідає також наступним змінам, внесеним Законом України № 3404-IV від 8 лютого 2006 року, яким введена нова редакція ЛК України. Зокрема, в пункті 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України зазначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Отже, визначаючи правовий статус спірної земельної ділянки, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що оскільки вона розташована у кварталі 43 Миколаївського лісництва, то дана ділянка належала до земель лісового фонду та перебувала у користуванні ДП Миколаївське лісове господарство .

Зазначене підтверджується інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО Укрдержліспроект , абрисом кварталу 43 Миколаївського лісництва, листами Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства (а.с. 24, 25), постановою Ради Міністрів УРСР від 21 березня 1966 року № 234 Про здійснення першочергових заходів по боротьбі з ерозією грунтів у Миколаївській області, за якою передано держлісфонду під заліснення і ведення лісового господарства 17789,8 гектарів земельних угідь (а.с. 129-130), копіями планшетів лісовпорядкування, а також проектом організації та розвитку лісового господарства Державного лісового господарства Миколаївліс (а.с. 134-138).

Крім того, розташування спірної земельної ділянки в межах кварталу 43 Миколаївського лісництва, підтверджується також дослідженим в судовому засіданні Апеляційного суду фрагментом накладки картографічної бази даних кварталу 43 Миколаївського лісництва ДП Миколаївський лісгосп на ортофотоплан публічної кадастрової карти України.

Посилання апелянта на відсутність у лісогосподарського підприємства державного акту на право власності на земельну ділянку та свідоцтва про право власності на земельну ділянку не свідчить про відсутність такого права, оскільки за положеннями ЛК України, такими документами можуть бути планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Указаний висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року № 6-5-цс15, і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права та для всіх судів.

Твердження апелянта про те, що надані позивачем матеріали лісовпорядкування є недостовірними, суперечать встановленим обставинам спору та ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень закону, що регулює спірні правовідносини.

Правильними також є висновки суду про те, що передача земельної ділянки у власність ОСОБА_8 відбулася з порушенням встановленого законом порядку вилучення земель лісового фонду і зміною їх цільового призначення, без згоди на її вилучення землекористувача земельної ділянки ДП Миколаївське лісове господарство .

Такі висновки відповідають обставинам справи та вимогам матеріального права, зокрема, положенням статей 20, 21, частини 5 статті 116 ЗК України.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього ж Кодексу.

За вимогами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Судом правильно встановлено, що відповідачка ОСОБА_8 незаконно отримала у власність спірну земельну ділянку, без згоди на то власника землі, а тому вона не мала права передавати її за договором ОСОБА_9

За такого, суд обґрунтовано визнав недійсним вказаний договір купівлі - продажу, а також державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_5

Доводи в апеляційній скарзі про неможливість витребування земельної ділянки у ОСОБА_5 як добросовісного набувача безпідставні.

Оскільки спірна земельна ділянка вибула з державної власності протиправно, через прийняття незаконних рішень, то у відповідності з вимогами ст. 388 ЦПК України могла бути витребувана у останньої.

Хоча суд, в мотивувальній частині рішення посилався лише на ст. 16 ЦК України, основний висновок про необхідність витребування спірної земельної ділянки із чужого незаконного володіння, що відповідає правилам ст. 388 ЦК України, є правильним.

Також безпідставними є посилання в апеляційній скарзі щодо пропуску прокурором позовної давності.

Так, згідно з положеннями ст. ст. 15, 256-257 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного суб'єктивного права в судовому порядку в межах строку позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права, інтересу.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 267 ЦК сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.

Перебіг позовної давності відповідно до правил ч. 1 ст. 261 ЦК починається від дня, коли особа дізналася або могла довідатися про порушення свого права.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 3 ЦПК України, у випадках встановлених законом, зокрема ст. 20, ст. 36-1 Закону України Про прокуратуру , до суду за захистом порушеного права в інтересах держави вправі звернутися прокурор.

Згідно ч. 2 ст. 45 ЦПК України прокурор здійснює у суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.

Частиною 3 ст. 45 ЦПК України визначено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, у відповідності до ст. ст. 24, 46 ЦПК України має процесуальні обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Отже, норми, передбачені ст. 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист цієї особи, зокрема Миколаївської облдержадміністрації та ДП Миколаївське лісове господарство .

Оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог державного органу та підприємства, які мають право розпорядження та користування спірною земельною ділянкою, перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави та власних інтересів дізналися саме вказані особи, а не прокурор.

Як вбачається з доказів у справі, Миколаївська облдержадміністрація про спірні рішення дізналася лише після проведення прокуратурою перевірки, яка проводилась в серпні 2014 року, законності виділення земельних ділянок та пред'явлення прокурором позову до суду. Даних про те, що спірне питання узгоджувалося або обговорювалося з органом державної влади суду не надано. Відсутні докази про направлення копій рішень органів місцевого самоврядування Миколаївській обласній держадміністрації.

Також, відсутні докази узгодження питання виділення земельних ділянок з державним підприємством.

Тому, суд першої інстанції (хоча і не зазначив про це в рішенні) вважав, що строк позовної давності позивачем не пропущений та ухвалив рішення по суті позову.

Не можна погодитись з доводами апелянта про порушення оскаржуваним рішенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та невідповідність його рішенню Європейського суду з прав людини у справі Стретч проти Сполученого Королевства від 24 червня 2003 року.

Так, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод слід оцінювати три критерії на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу.

Принцип пропорційності передбачає дотримання справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

Такий правовий висновок зробив Верховний Суд України при розгляді справи № 6 - 2510 цс 15.

Виходячи з характеру спірних правовідносин, матеріалів справи, з вищезазначених правових норм права, ст. ст. 13, 14 Конституції України, ст. ст. 4, 5, 80, ч. 1 ст. 83, ч. 1 ст. 84 ЗК України не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачів критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Інші доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним і обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 відхилити , а рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 серпня 2015 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуюча Т.С. Довжук

Судді З.Л. Шолох

ОСОБА_11