Ухвала

від 16.05.2016 по справі 488/5028/14-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Кузнєцова В.О., Карпенко С.О., Наумчука М.І.,- розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом прокурора Корабельного району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» до Миколаївської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання незаконними та скасування пунктів рішень Миколаївської міської ради, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, державного акта на право власності на землю та повернення земельної ділянки, за касаційною скаргою ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_7 на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 серпня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 13 січня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2014 року прокурор Корабельного району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» (далі - ДП «Миколаївське лісове господарство») звернувся до суду з указаним позовом, просив визнати поважною причини пропуску строку для звернення до суду із позовом та поновити строк позовної давності, визнати незаконним та скасувати п. 85 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради № 31/39 від 19 грудня 2008 року, яким ОСОБА_4 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за рахунок земель міста, не наданих у власність чи користування, площею 1 000 кв.м., з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 з присвоєнням окремої адреси; визнати незаконним та скасувати пункти 26, 26.1 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради № 48/40 від 6 вересня 2010 року, якими затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 806 кв.м., за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, зарахувавши її за функціональним призначенням до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 806 кв.м., кадастровий НОМЕР_1, укладений 10 травня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5; визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_2 з відміткою, який видано ОСОБА_6 та зареєстровано у Поземельній книзі Управління Держкомзему у м. Миколаєві за НОМЕР_3; зобов'язати ОСОБА_6 повернути земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 806 кв.м., із кадастровим НОМЕР_1, вартістю 97 485 грн 70 коп., у власність держави в особі ДП «Миколаївське лісове господарство».

Позов обґрунтовано тим, що під час передачі ОСОБА_4 земельної ділянки було порушено вимоги земельного законодавства. Зокрема, спірна земельна ділянка була передана без попереднього її вилучення у належного користувача - ДП «Миколаївське лісове господарство», як землі державного лісового фонду, та у порушення встановленої процедури зі зміни її цільового призначення, без узгодження з органом виконавчої влади з питань лісового господарства та за відсутності державної експертизи вказаного проекту землеустрою. За таких обставин, така земельна ділянка не могла бути предметом договору купівлі продажу та може бути витребувана у останнього набувача.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 13 січня 2016 року, позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано п. 85 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради № 31/39 від 19 грудня 2008 року, яким ОСОБА_4 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за рахунок земель міста, не наданих у власність чи користування, площею 1 000 кв.м., з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 з присвоєнням окремої адреси. Визнано незаконним та скасовано пункти 26, 26.1 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради № 48/40 від 6 вересня 2010 року, якими затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 806 кв.м., за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, зарахувавши її за функціональним видом користування до земель житлової забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 806 кв.м., кадастровий НОМЕР_1, укладений 10 травня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Нікітіним Р.В. Визнано недійсним державний акт серії НОМЕР_2 від 22 грудня 2012 року, який видано ОСОБА_6 та зареєстровано у Поземельній книзі Управління Держкомзему у м. Миколаєві за НОМЕР_3. Витребувано із чужого незаконного користування ОСОБА_6 земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 806 кв.м., із кадастровим НОМЕР_1, вартістю 97 485 грн 70 коп. та зобов'язано ОСОБА_6 повернути цю земельну ділянку державі в особі миколаївської обласної державної адміністрації, з передачею її в постійне користування ДП «Миколаївське лісове господарство». Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_7 просить скасувати вказані судові рішення у справі та ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 55 ЗК України до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (п. б ч. 1 ст. 164 ЗК України ).

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає визначення меж і внутрігосподарська організація території лісового фонду, що перебуває у користуванні постійних лісокористувачів; виконання топографо-геодезичних робіт і спеціального картографування лісів (ч. 2 ст. 93 ЛК України ).

Згідно з нормами статей 181-184, 202-204 ЗК України , законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Отже ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання земельних ділянок.

Таким чином, суди правильно виходили із того, що на час виникнення спірних правовідносин документами, які підтверджують право лісогосподарських підприємств на земельні ділянки, є державні акти на право постійного користування земельними лісовими ділянками або планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Такий висновок відповідає також наступним змінам, внесеним Законом України від 08 лютого 2006 року № 3404-IV , яким введена нова редакція ЛК України. Зокрема, в пункті 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України зазначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Вирішуючи спір та визначаючи правовий статус спірної земельної ділянки, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що оскільки вона розташована у кварталі 43 Миколаївського лісництва, що підтверджується дослідженими судами доказами у справі, то дана ділянка належала до земель лісового фонду та перебувала у користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство».

За таких обставин, суди дійшли правильного висновку, що передача земельної ділянки у власність ОСОБА_4 відбулася з порушенням встановленого законом порядку вилучення земель лісового фонду і зміною її цільового призначення, без згоди на її вилучення землекористувача земельної ділянки ДП «Миколаївське лісове господарство», а тому вона не мала права відчужувати її ОСОБА_5

Відповідно до ст. 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За вимогами ч. 1 ст. 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

З огляду на незаконність набуття ОСОБА_4 права власності на спірну земельну ділянку, суди обґрунтовано визнали недійсними договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також отриманий ОСОБА_6 державний акт на право власності на цю земельну ділянку та витребували земельну ділянку в останнього її набувача - ОСОБА_6

Доводи касаційної скарги про неможливість витребування у ОСОБА_6 земельної ділянки як у добросовісного набувача безпідставні, оскільки спірна земельна ділянка вибула з державної власності протиправно у зв'язку з прийняттям незаконних рішень, а тому у відповідності до вимог ст. 388 ЦК Україниможе бути витребувана у ОСОБА_6

Так, згідно з положеннями статей 15 , 256, 257 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного суб'єктивного права в судовому порядку в межах строку позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права, інтересу.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 267 ЦК сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.

Перебіг позовної давності відповідно до правил ч. 1 ст. 261 ЦК починається від дня, коли особа дізналася або могла довідатися про порушення свого права.

Судами було встановлено, що Миколаївська обласна державна адміністрація та ДП «Миколаївське лісове господарство» про спірні рішення дізнались лише у 2014 році, після проведення прокуратурою перевірки законності виділення земельних ділянок та пред'явлення прокурором позову до суду, тому доводи касаційної скарги щодо пропуску прокурором строку позовної давності є безпідставними.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, тому касаційна скарга підлягає відхиленню, а ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій судові рішення - залишенню без змін.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 серпня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 13 січня 2016 рокузалишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.О. Кузнєцов С.О. Карпенко М.І. Наумчук