Ухвала

від 27.01.2016 по справі 2а-3641/11/0970

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" січня 2016 р. м. Київ К/800/57303/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача) , Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника відповідача: ОСОБА_3,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Агропромислового ремонтно-виробничого підприємства Техніка у формі товариства з обмеженою відповідальністю

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року

у справі №2а-3641/11/0970

за позовом Агропромислового ремонтно-виробничого підприємства Техніка

до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Агропромислове ремонтно-виробниче підприємство Техніка у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - АРВП Техніка ) звернулось в суд з позовом до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - Інспекція, відповідач) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27 жовтня 2011 року № 0001012310.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року позов АРВП Техніка задоволено повністю.

Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції від 27 жовтня 2011 року № 0001012310.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року апеляційну скаргу Коломийської об`єднаної державної податкової інспекції задоволено, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року у справі №2а-3641/11/0970 скасовано та прийняти нову, якою в позові АРВП Техніка відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку АРВП Техніка з питань документального підтвердження господарських відносин із платником податків Приватним підприємством Львівресурс , їх реальності та повноти відображення в обліку за серпень-грудень 2010 року, за результатами якої складено акт № 2156/231/31430142 від 19 жовтня 2011 року, згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Договір № 01-08-10, укладений між АРВП Техніка та Приватним підприємством Львівресурс на загальну суму 290 700,00 грн. не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- підпунктів 7.4.1, 7.4.5, пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , внаслідок чого завищено податковий кредит на загальну суму 48 450,00 грн., в тому числі: в серпні 2010 року на суму 12 750,00 грн., у вересні 2010 року на 21 200,00 грн. та у грудні 2010 року на 14 500,00 грн. та відповідно занижено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками серпня 2010 року на 12 750,00 грн., вересня 2010 року на 21 200,00 грн. та грудня 2010 року на 14 500,00 грн.

На підставі вищевказаного акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0001012310 від 27 жовтня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 60 562,50 грн., в тому числі за основним платежем - 48 450,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 12 112,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції, здійснені між позивачем та його контрагентом, підтверджуються відповідними документами бухгалтерського та податкового обліку, оформленими належним чином.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про непідтвердженість фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, оскільки, по-перше, податкові накладні, які стали підставою для формування позивачем податкового кредиту по господарських операціях з ПП Львівресурс , підписані особою, яка була формальним директором; по-друге, у позивача відсутні документи на підтвердження транспортування товару від ПП Львівресурс , не надано на запит податкового органу інформацію та її документальне підтвердження про наявність перевізників товарно-матеріальних цінностей отриманих по накладних № РН-17082 від 17 серпня 2010 року, № РН-13093 від 13 вересня 2010 року та № РН-28122 від 28 грудня 2010 року, а також отриманням підприємство необхідних ліцензій (дозволів) на перевезення. До перевірки не представлено транспортних документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, зробленими з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України , суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення Бендерський проти України , відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Разом з тим, наведених вимог суди попередніх інстанцій не дотримались.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язане з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами податкового законодавства України.

Так, за визначенням, наведеним у п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7. Закону України Про податок на додану вартість податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів! та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при1. їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість (із змінами та доповненнями) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій наведеному уваги не надали та, здійснюючи оцінку наслідкам відображення позивачем в податковому обліку вартості товарів, які отримані від контрагенту, належним чином не перевірили реальності господарських операцій та не з'ясували чи призвели ці операції до реальних змін майнового стану позивача.

Під час встановлення реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами слід мати на увазі наступне.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Таким чином, відсутність документів, що підтверджують транспортування товару від контрагентів до позивача та зберігання товару не є підставою для висновку про фактичне не здійснення операцій з поставки товару за умови надання платником податків доказів фактичного отримання товару та використання його у господарській діяльності.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідач під час судового розгляду справи судами попередніх інстанцій посилався на пояснення директора ПП Львівресурс ОСОБА_4, в який останній зазначив, що є формальним директором підприємства, зареєстрував його за винагороду та у фінансово-господарській діяльності участі не приймав і не приймає, тому судам попередніх інстанцій з метою правильного вирішення спору необхідно було перевірити хто був відповідальним за ведення фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства у період здійснення господарських операцій з позивачем. У випадку наявності інформації про те, що відповідальні за ведення господарської діяльності особи контрагента позивача надані на підтвердження господарської операції документи не підписували і не складали, слід поставити питання про проведення експертного дослідження на предмет наявності чи відсутності ознак підроблення підпису посадовими особами, які підписували первинні документи, видані ПП Львівресурс або допитати посадових осіб вказаного суб'єкта господарювання в порядку, визначеному статтями 77, 78 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки встановлення даної обставини має важливе значення для правильного вирішення даної справи, зокрема, щодо правомірності включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі вказаних документів.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Агропромислового ремонтно-виробничого підприємства Техніка у формі товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є.Маринчак