Ухвала

від 11.08.2016 по справі 2а-3641/11/0970

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2016 року Справа № 876/3209/16

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

судді-доповідача Богаченка С.І.,

суддів Гінди О.М., Гудима Л.Я.,

при секретарі судового засідання - Андрушків І.Я.,

за участі представника відповідача - Урядка Р.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року по справі за позовом Агропромислового ремонтно-виробничого підприємства «Техніка» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківської області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

04 листопада 2011 року Агропромислове ремонтно-виробниче підприємство ТОВ «Техніка» звернулось в суд з позовом до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції в якому просило визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 27 жовтня 2011 року №0001012310.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції №0001012310 від 27 жовтня 2011 року, яким збільшено Агропромисловому ремонтно-виробничому підприємству «Техніка» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 60562 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят дві) гривні 50коп.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, Коломийська об'єднана державна податкова інспекція подала апеляційну скаргу на неї, в якій просила постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою в позові відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт по справі зазначає, що постанова суду першої інстанції є неправомірною, такою, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 та пп.5.3.9 п.5.3, ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.7.2.1, п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.ст. 203, 215, 216, 228, Цивільного кодексу України, ст.ст. 69, 70, 79 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильної правової оцінки обставин справи та безпідставного задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю доповідача, проаналізувавши матеріали справи, апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції було встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що в період з 06 жовтня 2011 року по 12 жовтня 2011 року Коломийською об'єднаною державною податковою інспекцією було проведено документальну невиїзну перевірку позивача щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків Приватним підприємством «Львівресурс», їх реальності та повноти відображення в обліку за серпень-грудень 2010 року.

19 жовтня 2011 року, за результатами перевірки було складено акт за №2156/231/31430142, в якому зазначено порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, в частині недодержання вимог, додержання яких є необхідним для чинності договору. Також, зазначено що Договір №01-08-10, укладений між позивачем та Приватним підприємством «Львівресурс» на загальну суму 290700грн. не спрямований на реальне настання правових наслідків. Позаплановою невиїзною перевіркою позивача документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із Приватним підприємством «Львівресурс» у серпні 2010 року на загальну суму 76500грн., у вересні 2010 року на загальну суму 127200грн. та у грудні 2010 року на загальну суму 87000грн.; в порушення підпунктів 7.4.1, 7.4.5, пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», як наслідок завищено податковий кредит на загальну суму 48450грн., в тому числі: в серпні 2010 року на суму 12750грн., у вересні 2010 року на 21200грн. та у грудні 2010 року на 14500грн. та відповідно занижено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками серпня 2010 року на 12750грн., вересня 2010 року на 21200грн. та грудня 2010 року на 14500грн.

27 жовтня 2011 року, на підставі вищезазначеного акта перевірки Коломийською об'єднаною державною податковою інспекцією було складено податкове повідомлення-рішення №0001012310, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 60562,50грн., в тому числі за основним платежем у сумі 48450грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 12112,50грн.

На підтвердження здійснення господарської операції з ПП «Львівресурс», позивачем були надані копії видаткових накладних (№РН-17082 від 17 серпня 2010 року, №РН-13093 від 13 вересня 2010 року і №РН-28122 від 28 грудня 2010 року), копії податкових накладних (№17082 від 17 серпня 2010 року, №13093 від 13 вересня 2010 року і №28122 від 28 грудня 2010 року) і копії платіжних доручень, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), Платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до абзацу 1 ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ч.1, 3 ст.115 Цивільного кодексу України з врахуванням положень статті 203 Цивільного кодексу України, визначено лише підстави визнання оскаржуваного правочину недійсним в судовому порядку.

Відповідно до ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно із ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції вірно прийшов до висновку задовольняючи адміністративний позов, так як відповідачем по справі не доведено, що позивачем було здійснено правочини, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.160, ст.ст. 195, ст. 196, ч.1 п.1 ст. 199, ч.1 ст. 200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківської області - залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року по справі №2а-3641/11/0970 - залишити без змін.

Ухвала апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя С.І. Богаченко

Суддя О.М. Гінда

Суддя Л.Я. Гудим

Повний текст ухвали складено 11 серпня 2016 року.