Рішення

від 21.09.2010 по справі 14/202-пд-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.09.2010 Справа № 14/202-ПД-09

Господарський суд Херсонської області у складі судді Чернявського В.В. при секретарі Борхаленко О.А., за участю представників учасників процесу:

від позивача: ОСОБА_1- уповн. предст., дов. від 22.12.2009р.

від відповідача -1: ОСОБА_2- уповн. предст., дов. № 16 від 06.01.2010р.

від відповідача-2: ОСОБА_3- уповн. предст., дов. від 07.05.2009р.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Великолепетиський маслозавод", смт. Велика Лепетиха

до відповідача-1: Відкритого акціонерного товариства "Морський транспортний банк" в особі філії ВАТ "Морський транспортний банк " в м.Херсоні, м. Херсон

до відповідача-2: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4,

с. Велика Знаменівка, Кам'янко-Дніпровський район, Запорізька область

про визнання недійсною угоди

Про обставини справи зазначено в попередніх ухвалах у справі.

Провадження у справі порушено за позовом про визнання недійсним договору про переведення боргу та відступлення права вимоги, укладеного фізичною особою-підприємцем (ФОП) ОСОБА_4 та ВАТ "Морський транспортний банк" щодо вимоги банку до ВАТ "Великолепетиський маслозавод" у кредитних відносинах.

За викладенням позовної заяви позивач вважає позов недійсним, стверджуючи, що він не спрямований на реальне настання правових наслідків та суперечить законодавству.

ФОП ОСОБА_4 скористалась оспорюваною угодою не для реалізації вимоги до ВАТ "Великолепетиський маслозавод", а для заволодіння майновим комплексом ВАТ "Великолепетиський маслозавод".

Оспорювана угода порушує права та охоронювані законом інтереси ВАТ "Великолепетиський маслозавод", адже за її наслідками ВАТ"Великолепетиський маслозавод" було позбавлено всіх належних йому активів.

Ця угода суперечить ст.378 ЦК України, оскільки при вибутті однієї з сторін виконавчого провадження суд не замінював сторону виконавчого провадження її правонаступником. Станом на час укладення угоди про відступлення права вимоги було чинним рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 29.05.2006р. у справі № 2-367/2000р. за позовом ВАТ "Морський транспортний банк" до ВАТ "Великолепетиський маслозавод" та поручителя ОСОБА_5 про стягнення заборгованості у кредитних відносинах.

Серед підстав вимог позивач також посилається на ст.514 ЦК України.

Відповідачі позов не визнали, навели письмові заперечення проти позовних вимог.

Відповідач-1 зазначив, що укладення відповідачами угоди про відступлення права вимоги та наступне її виконання має наслідком заміну кредитора у зобов'язанні за кредитним договором № 03/132-К від 02.03.2005р. з переходом до відповідача-2 всіх прав відповідача-1 за цим договором.

Заміна кредитора за договором не потребує згоди боржника.

Позивач у справі є неналежним, у позивача відсутнє суб'єктивне матеріальне право, на захист якого подано позов; відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою прийняття судового рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших обставин, що встановлюються судом.

Рішенням господарського суду від 15.09.2009р. по справі № 14/167-ПД-09 відмовлено у позові ФОП ОСОБА_4 до ВАТ "Морський транспортний банк" про визнання недійсною угоди про переведення боргу та відступлення права вимоги від 21.09.2006р.

Відповідач-2 також заявив про застосування строку позовної давності у справі, стверджує, що позов заявлено після сплину загального 3-річного строку позовної давності.

Представник позивача в судовому засіданні щодо перебігу строку позовної давності стверджує, що цей строк за позовом не пропущено, позов подано в останній день цього строку. Тривалість періоду, протягом якого позивач збирав матеріали для позову, обтяжена процедурою банкрутства позивача, в якій ліквідатору непросто відшукувати дані про угоди, що порушують права позивача.

Відповідач-2 серед заперечень повідомив, що вчинений 21.09.2006р. договір про переведення боргу та відступлення права вимоги двічі змінювався: за додатковою угодою від 02.09.2008р. та за додатковою угодою від 09.08.2010р.

Відповідач-2 стверджує, що позивач не є особою, чиї права порушені спірним договором, не є учасником оспорюваного договору, не просить суд поновити його права.

При укладенні спірної угоди її сторонами не було допущено порушень Цивільного кодексу України та інших актів цивільного законодавства.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 15.09.2009р. у справі № 14/167-ПД-09 за позовом ФОП ОСОБА_4 до ВАТ "Морський транспортний банк" про визнання недійсною цієї ж угоди вже встановлена її відповідність главі 47, ст. 512, 513, 516, 627, 628 ЦК України.

Відповідач-1 відступив своє право вимоги, а відповідач-2 набув право вимоги, тобто правочин спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним.

Посилання позивача на те, що відповідач-2 скористався оспорюваною угодою для заволодіння майном позивача безпідставне у контексті твердження про те, що правочин не направлений на настання реальних наслідків.

Один з представників ФОП ОСОБА_4 подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника у відрядженні у м. Одеса. Клопотання судом відхилено, інтереси відповідача-2 у процесі представляє інший представник, чиї повноваження належно підтверджені. Судом не визнавалась обов'язковою явка в судове засідання ні відповідача-2, ні його представника.

С у д в с т а н о в и в:

02.03.2005р. між Акціонерним банком "Приватінвест" та Відкритим акціонерним товариством "Великолепетиський маслозавод" укладено кредитний договір № 03/132-К, предметом якого зазначено надання банком маслозаводу кредиту в сумі 500тис.грн. під проценти у розмірі 23% річних.

07.10.2005р. між АБ "Приватінвест" та ВАТ "Морський транспортний банк" укладено договір про заміну кредитора в зобов'язанні, за яким АБ "Приватінвест" відступив ВАТ "Морський транспортний банк" право вимоги щодо боргу ВАТ "Великолепетиський маслозавод", відсотків, інших нарахувань у відносинах за названим кредитним договором № 03/132-К від 02.03.2005р.

Згодом, вже 21.09.2006р. ВАТ "Морський транспортний банк" та фізична особа-підприємець ОСОБА_4 уклали договір про переведення боргу та відступлення права вимоги.

Редакцію договору від 21.09.2006р. "про переведення боргу та відступлення права вимоги" його учасники двічі змінювали:

- додатковою угодою від 02.09.2008р., якою договір додано пунктами 4.1 та 4.2 щодо прав цесіонарія;

- додатковою угодою від 09.08.2010р., якою змінили назву договору на "Угода про відступлення права вимоги" та виклали в новій редакції п.1,2,3 договору.

Відповідно до гл.18 "Визначення та обчислення строків" ЦК України (ст.251-255) строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може визначатися роками, місяцями, днями або годинами. У спірних відносинах, виходячи зі змісту кредитного договору, має значення перебіг строку в днях, а не годинах (зокрема в розділі № 4 кредитного договору № 03/132-К від 02.03.2005р. мова йде про дати списання коштів, погашення кредиту).

В день укладення договору 21.09.2006р., як елемент відношень, відбувся платіж ФОП ОСОБА_4 на користь ВАТ "Морський транспортний банк" 573900,68грн. за платіжним дорученням № 6 із зазначенням в якості призначення платежу "плата згідно угоди про переведення боргу від 21.09.2006р. без ПДВ".

Відповідність законодавству виконання договору у відмінності від відповідності законодавству договору не впливає на дійсність, законність договору. Наявність можливих порушень при виконанні договору не є підставою вважати недійсним договір.

Підстави заміни кредитора у зобов'язанні, вимоги до такої заміни, порядок заміни визначені ст. 512-519 ЦК України.

Сплата новим кредитором ОСОБА_4 на користь попереднього кредитора ВАТ "Морський транспортний банк" коштів за платіжним дорученням № 6 від 21.09.2006р. є елементом виконання, реалізації домовленостей між цими суб'єктами у зв'язку з відступленням права вимоги; з відступленням вимоги ФОП ОСОБА_4набула статусу нового кредитора у кредитних відносинах, цей її статус не змінився зі сплатою в цей же день укладення договору коштів на користь банку. Ця сплата коштів - поза межами власне інституту відступлення права вимоги (ст. 512-519 ЦК України), але в межах домовленості банку та ФОП ОСОБА_4, яка відбулась у зв'язку з цим відступленням права вимоги.

Платіж вчинювався ФОП ОСОБА_4 не замість боржника.

Суд приймає до уваги, що пункт 2 договору про відступлення права вимоги і в редакції станом на 21.09.2006р., і в редакції зі змінами від 09.08.2010р. є викладенням змісту відступлення права вимоги, ним передбачено передачу права вимоги колишнім кредитором наступному кредитору.

Твердження позивача про те, що оспорювана угода не спрямована на реальне настання правових наслідків, які нею обумовлені, ґрунтується на обставинах, які об'єктивно не є підставами для кваліфікації оспорюваної угоди як вчиненої без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином (ст.234 ЦК України).

Банк відступив на користь підприємця право вимоги до боржника сплати певної суми, підприємець, отримавши це право, реалізовує вимогу щодо боржника. Ці обставини не містять даних вважати угоду фіктивною. Зі стверджуваними позивачем обставинами законодавець не пов'язує жаданого позивачу висновку про фіктивність оспорюваної угоди. Використання угоди як елементу відносин, результатом яких мало набуття права власності на майно, зовсім не свідчить про фіктивність угоди.

Поряд з цим існують обставини, що дають підстави для оцінки оспорюваного договору як недійсного за ознаками невідповідності законодавству.

Позивач вказує про невідповідність договору цивільно-процесуальному законодавству. Суд, погоджуючись з цим твердженням, вважає договір таким, що не відповідає як цьому законодавству, так і законодавству про заміну осіб в зобов'язаннях банківського кредиту.

Поряд з цим, суд досліджує питання відповідності угоди нормам про факторинг.

До числа підстав заміни кредитора у зобов'язанні за ст.512 ЦК України віднесено передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), поряд з правонаступництвом, виконанням обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем), виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Судом не встановлено, щоб договором було встановлено заборону заміни кредитора у спірних відносинах.

Спірні відносини є відносинами відступлення права вимоги за кредитним зобов'язанням.

Відповідно до ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Оцінювані у справі спірні відносини при порівнянні їх з факторингом, нормами про факторинг не дають висновку про тотожність, напроти мають відмінності від факторингу, відповідно, факторингом не є.

ФОП ОСОБА_4 сплатила 21.09.2006р. гроші банку не за плату в розумінні наведеної ст.1077 ЦК України, оскільки майбутні майнові здобутки нового кредитора у кредитних відношеннях в т.ч. з врахуванням можливої реалізації видів забезпечення виконання, забезпечення зобов'язань, формально не є тою платою, про яку зазначено у наведеній ч.1 ст.1077 ЦК України.

Домовленості про плату, чи існування у спірних відносинах, вчинення плати, яка б свідчила про необхідність кваліфікації відносин як факторингу суд не встановив. Позивач та обидва відповідачі одностайно стверджують про відсутність елементів факторингу, не вважають спірні відносини відносинами факторингу.

Такою платою міг би бути лише обумовлений за договором розмір певного платежу, а не передана вимога при передачі грошей (платіжне доручення № 6 від 21.09.2006р.), але без плати за передачу грошей, про яку йде мова у ст.1077 ЦК України.

Судом не встановлено, щоб ФОП ОСОБА_4 мала право здійснювати факторингові операції, мала ліцензію на здійснення фінансових послуг відповідно до Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг", що не позбавляє її права на участь у відносинах, які не кваліфікуються як факторинг.

Але існує законодавство, зміст якого забороняє бути кредитором у відносинах банківського кредиту іншій особі ніж фінансова установа з відповідною ліцензією.

Як вже зазначено, за ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо заборона такої заміни слідує з закону.

Статтями 19, 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" як і ч.3 ст.5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" передбачено, що право надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа.

ФОП ОСОБА_4 не має статусу банківської кредитної установи, не має відповідної ліцензії, яка б дозволяла надавати фінансові кредити. Тому цей підприємець не може бути стороною - кредитором за договором банківського кредиту ні на якій стадії виконання договору, не може бути такою стороною ніколи, без залежності від стадії виконання договору: ні на стадії надання кредиту, ні на стадії повернення кредиту, нарахування, сплати відсотків за користування ним.

Таким чином, з огляду на невідповідність оспорюваної угоди вказаним статтям законодавства про банки, банківську діяльність, фінансові послуги (актам цивільного законодавства) її слід визнати недійсною на підставі ч.1 ст.215 ЦК України, за якою підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення вимог, встановлених ч.1 ст.203 ЦК України. За ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства.

Невідповідність оспорюваної угоди цивільно-процесуальному законодавству, що також є підставою для визнання угоди недійсною за ч.1 ст.215 ЦК України, полягає у наступному.

Відповідно до ст.378 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд за заявою сторони або поданням державного виконавця замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

У спірній ситуації відступлено вимоги, вже реалізовані, задоволені судовим рішенням про стягнення коштів з боржника та поручителя на користь кредитора; тобто відступлено вимогу на стадії виконання рішення суду про задоволенні цієї вимоги, фактично відступлено виконання рішення суду з одного з відповідачів на користь нового кредитора.

Рішенням Великолепетиського районного суду Херсонської області від 29.05.2006р. у справі № 2-367/2006р. задоволено позов ВАТ "Морський транспортний банк" до ВАТ "Великолепетиський маслозавод" та ОСОБА_5 про стягнення 556033,97грн. боргу за кредитним договором № 03/132-К від 02.03.2005р., 16136,71грн. витрат на охорону об'єктів іпотеки та застави, 1730грн. судових витрат (а всього 573900,68грн.). Це судове рішення набрало законної сили, залишено без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 20.07.2006р.

За оспорюваною угодою фактично відступлено не вимогу, а виконання судового рішення щодо:

а) стягнення боргу у кредитних відносинах;

б) відшкодування витрат на охорону майна;

в) відшкодування судових витрат,

- при цьому ухвала суду про заміну сторони виконавчого провадження за ст. 378 ЦПК України не приймалась.

Аналогічна статті 378 ЦПК України про заміну сторони виконавчого провадження норма міститься у ч.4 ст.11 Закону України "Про виконавче провадження".

Оцінюючи оспорювану угоду як недійсну за ознакою її невідповідності ст.378 ЦПК України та ст.11 Закону України "Про виконавче провадження" суд приймає до уваги, що зміст іншого судового рішення - від 15.09.2009р. у справі № 14/167-ПД-09 - не має преюдиційного значення за ч.2 ст.35 ГПК України для справи № 14/202-ПД-09.

У справі № 14/167-ПД-09 відмовлено у позові ПП ОСОБА_4 до ВАТ "Морський транспортний банк" про визнання недійсною цієї ж угоди за ознакою її невідповідності ст.378 ЦПК України. Однак, ВАТ "Великолепетиський маслозавод" не було учасником справи № 14/167-ПД-09, що не давало б підстав для застосування у справі № 14/202-ПД-09 частини2 ст.35 ГПК України щодо якихось фактів, встановлених за судовим рішенням у справі № 14/167-ПД-09.

Поряд з цим, таких фактів за судовим рішенням № 14/167-ПД-09, які б мали значення при розгляді справи № 14/202-ПД-09, не встановлено, застосування законів до обставин не є по суті встановленням фактів. За мотивувальною частиною судового рішення від 15.09.2009р. у справі № 14/167-ПД-09 не вчинювалась оцінка відносин на предмет їх відповідності ст.378 ЦПК України, ст.11 Закону України "Про виконавче провадження".

Суд приймає до уваги, що зміни оспорюваної угоди її учасниками не усунули наведених підстав недійсності угоди.

Оспорювана угода датована 21.09.2006р., про неї позивачу стало відомо з листа ВАТ "Морський транспортний банк" на адресу ВАТ "Великолепетиський маслозавод" № 660/06 від 25.09.2006р., відповідно після цієї дати (25.09.2006р.) згідно зі ст.261 ЦК України (перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила) слід розпочинати відлік перебігу загальної позовної давності в три роки, передбаченої ст.257 ЦК України.

Першим днем цього трирічного строку є 26.09.2006р. (за ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок), останнім, відповідно, - 25.09.2009р. Позов заявлено 25.09.2009р. (вхідний номер за реєстрацією суду - 2847) - в останній день строку позовної давності, а не після його закінчення, як вважає відповідач-1.

Позивач у справі є належним: оспорюваною угодою відступлено право вимоги, боржником за якою є позивач.

Судові витрати у справі відносяться на відповідачів, розподіляються між ними порівну.

Керуючись ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсною угоду про переведення боргу та відступлення права вимоги, укладену 21.09.2006р. ВАТ "Морський транспортний банк" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4.

3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Морський транспортний банк" в особі філії ВАТ "Морський транспортний банк " в м.Херсоні та з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Відкритого акціонерного товариства "Великолепетиський маслозавод" по 42грн. 50коп. на відшкодування витрат зі сплати держмита і по 118грн. на відшкодування витрат з оплати вартості послуг з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Наказ видати.

Суддя В.В. Чернявський

Дата підписання рішення

відповідно до вимог ст. 84 ГПК України

24.09.2010р.