Ухвала

від 03.03.2016 по справі 5/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2016 року м. Київ К/9991/76541/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Рибченка А.О, Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Чернівецької області Державної податкової служби на постанову Господарського суду Чернівецької області від 11.10.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2012 по справі № 5/12

за позовом Прокурора м. Чернівці в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у м. Чернівці

до Приватного підприємця ОСОБА_4

про стягнення податкового боргу,-

В С Т А Н О В И В :

У січні 2008 року прокурором у м. Чернівцях в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у м. Чернівці до суду заявлений позов про стягнення податкової заборгованості в сумі 7 623,87 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Підприємця податковий борг з єдиного податку в сумі 1 998,10 грн., в частині стягнення заборгованості з податку на додану вартість в сумі 5 625,77 грн. відмовлено.

Вказані судові рішення в частині відмови в позові вмотивовано тим, що відповідач самостійно не обчислював суму податкового зобов'язання, яка зазначена у податковій декларації, а отже відсутнє і зобов'язання щодо її сплати.

Не погодившись із судовими рішеннями, Державна податкова інспекція подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою звернення позивача до суду з позовом слугувала наявність податкового боргу Підприємця в сумі 7 623,87 грн., у тому числі 5 625,77 грн. з податку на додану вартість (ПДВ), який виник у зв'язку з несплатою самостійно узгодженого податкового зобов'язання в сумі 6 206,00 грн. за податковою декларацією від 20.02.2006 № 9977.

Проте Підприємець не погодився з твердженням, що 20.02.2006 ним подавалась податкова декларація з ПДВ № 9977, в якій визначено податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 6 206,00 грн.

Судами встановлено, що згідно висновку почеркознавчої експертизи НДЕКЦ при УМВС в Чернівецькій області від 09.06.2009 № 2111 рукописні записи, якими заповнені рядки податкової накладної з ПДВ від 20.02.2006 № 9977, виконані не відповідачем, а іншою особою, підпис, розташований в рядку "Платник ПДВ (для фізичної особи-платник податку) ", виконаний не відповідачем, а іншою особою.

Таким чином, оскільки відповідач не підписував та не заповнював податкову декларацію від 20.02.2006 № 9977, в якій визначена сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 6 206,00 грн., а також враховуючи наявну переплату відповідача з ПДВ в сумі 2 676,23 грн., суд погоджується з обґрунтованим висновком судів попередніх інстанцій про безпідставність вимог контролюючого органу про стягнення з Підприємця заборгованості з ПДВ.

Крім того, суд зазначає, що Законом України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків. Не передбачено такого права для податкової інспекції й іншими норми податкового законодавства.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу, передбаченого п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181-ІІІ, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Отже, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Зважаючи на викладене, в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Чернівецької області Державної податкової служби і відхилити.

Постанову Господарського суду Чернівецької області від 11.10.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2012 по справі № 5/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко