Рішення

від 21.01.2016 по справі 910/9952/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.01.2016Справа №910/9952/15

За позовом: Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (вул. Лейпцизька, 1-А, м. Київ, 01015)

до Житлово-будівельного кооперативу "Будівельник-4" (вул. Деміївська, 53, м. Київ, 03040)

про стягнення 29 336,70 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Шевченко О.М. - представник, довіреність № 746 від 31.12.2015;

Від відповідача: Гриценко Ю.А. - голова правління ЖБК "Будівельник -4";

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Будівельник-4" про стягнення заборгованості в розмірі 29336,70 грн., а саме 23270,62 грн. заборгованості за поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, 3305,56 грн. інфляційних втрат, 738,55 грн. 3 % річних, 858,43 грн. пеня, 1163,53 грн. штраф, а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 827,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем належним чином умов укладеного між сторонами договору на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 06614/4-01в від 12.05.06 р. в частині оплати наданих йому послуг, внаслідок чого утворилась заборгованість у вказаному розмірі, за наявності якої позивачем нараховано пеню, штраф та проценти річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2015 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/9952/15 та призначено до розгляду на 14.05.2015.

У судовому засідання 14.05.2015 судом оголошувалась перерва до 03.06.2015.

Ухвалою суду від 03.06.2015 відповідно до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 07.07.2015.

07.07.2015 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.

Ухвалами господарського суду м. Києва від 20.07.2015 та 05.08.2015 розгляд справи №910/9952/15 відкладався на 05.08.2015 та 20.08.2015 відповідно.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 20.08.2015 у справі № 910/9952/15 призначено судову економічну експертизу, проведення якої доручено Київського науково-дослідному інституту судових експертиз, провадження у справі зупинено до отримання результатів експертизи.

12.10.2015 через відділ діловодства господарського суду м. Києва від КНДІСЕ надійшов лист за вих. № 17328/15 від 08.10.2015 з клопотанням про необхідність оплати експертизи та погодження строку виконання експертизи.

Ухвалою суду від 15.10.15 р. задоволено клопотання КНДІСЕ № 17328/15 від 08.10.2015 про необхідність оплати експертизи та погоджено строк виконання експертизи.

Через відділ діловодства господарського суду міста Києва 10.12.2015 від КНДІСЕ разом з матеріали вказаної справи надійшло повідомлення №17328/15-45 від 04.12.2015 про неможливість надання висновку судової економічної експертизи у зв'язку із незадоволенням клопотання експерта щодо необхідності оплати експертизи.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 28.12.2015 провадження у справі №910/9952/15 поновлено та призначено для розгляду на 19.01.2016.

В судовому засіданні з 19.01.16 р. по 21.01.16 р. судом оголошувалась перерва.

У судові засідання 14.05.15 р., 03.06.15 р., 05.08.15 р., з'явилися уповноважені представники позивача і відповідача.

У судове засідання 20.08.2015 з'явились уповноважені представники позивача.

Уповноважений представник відповідача у судове засідання 20.08.2015 не з'явився.

Про дату, час і місце судового розгляду 20.08.15 р. відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою б/н від 05.08.2015 про відкладення розгляду справи.

В судові засідання 19.01.16 р. та 21.01.16 р. з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 14.05.15 р. через канцелярію Господарського суду міста Києва представником відповідача поданий відзив б/н від 12.05.15 р. на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що відповідачем було сплачено за спірний період 13788,00 грн., а враховуючи зведений акт звірки розрахунків станом на 09.2012 р. ЖБК Будівельник-4 має переплату в сумі 18297,33 грн.. Окрім того відповідач зазначає про безпідставність пред'явлення до стягнення сум за питну воду, поставлену абоненту по коду 1-51458, тобто для обліку питної води, яка використовується для виготовлення гарячої води. Відзив долучений судом до матеріалів справи.

До початку судового засідання 03.06.2015 через відділ діловодства господарського суду м. Києва представником позивача подані заперечення на відзив на позовну заяву № 402 від 28.05.2015, в яких позивач зазначає про погодження з відповідачем обсягів холодної води за кодом 1-1458 та, відповідно, стоків холодної води, при цьому вартість послуг встановлена Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг № 82 від 10.02.12 р.. Також позивачем зазначено про врахування здійснених відповідачем за спірний період оплат згідно із зазначеними призначеннями платежів, окрім сплати згідно платіжного доручення № 247, врахованого відповідно до призначення за січень 2014 р. по коду 1-1458. Заперечення долучені судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 03.06.15 р. представником відповідача подано пояснення б/н б/д, які долучено судом до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 05.08.2015 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва представником позивача подані додаткові пояснення по справі № 504 від 06.07.2015, які долучені судом до матеріалів справи.

До початку судового засідання 05.08.2015 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва представником відповідача подані письмові пояснення б/н від 30.06.2015, які долучені судом до матеріалів справи долучені судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 03.06.15 р. представником відповідача подано пояснення б/н від 02.06.15, які долучено судом до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні 20.08.15 р. подав клопотання б/н від 20.08.15 р. про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволено, документи до матеріалів справи долучені.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 19.01.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшли додаткові письмові пояснення по справі б/н від 18.01.2016, які судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 21.01.2016 сторонами суду не надано.

Відповідно до 2.3 Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представників позивача та відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники сторін в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу судді представниками позивача та відповідача не заявлено.

В судових засіданнях 03.06.15 р., 05.08.15 р., 20.08.15 р., 19.01.16 р. та 21.01.16 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, відповів на питання суду.

Представник відповідача в судових засіданнях 03.06.15 р., 05.08.15 р., 19.01.16 р. та 21.01.16 р. заперечив проти позовних вимог, викладених у позовній заяві, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 12 травня 2006 р. між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (Постачальник за договором, позивач у справі) та Житлово-будівельним кооперативом "Будівельник-4" (Абонент за договором, відповідач у справі) був укладений Договір № 06614/4-01 на послуги постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі (далі - Договір).

Згідно з п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язується надавати Абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого Абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізацій м. Києва приймати від нього стічні води у систему каналізації м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва (далі - місцеві Правила приймання), а Абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому Постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженим наказом Держжитлокомунгоспу України 01.07.1994 №65, які втратили чинність 18.10.2008 у зв'язку із введенням в дію нових Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 №190 (далі - Правила користування), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 №37 (далі - Правила приймання), а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини які виникають за цим Договором.

Розділами 2 - 4 Договору сторонами визначені облік води, порядок розрахунків та вартість послуг, права та обов'язки сторін, їх відповідальність тощо.

За умовами п. 7.1 Договору цей Договір укладається строком на 1 рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами і вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна зі сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення.

Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Окрім цього, договірні правовідносини між сторонами регулюються Законом України "Про питну воду та питне водопостачання", сферу дії якого визначено статтею 2 Закону, відповідно до якої дія вказаного Закону поширюється на всі суб'єкти господарювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста, інші населені пункти, окремо розташовані об'єкти питною водою шляхом централізованого питного водопостачання або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв), інших засобів нецентралізованого водопостачання, а також на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю питної води, станом джерел та систем питного водопостачання, а також споживачів питної води.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Водовідведення визначено приписами вказаного Закону як господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом.

При цьому, вода питна - це вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству.

Як зазначено в даній статті Закону України "Про питну воду та водопостачання" підприємство питного водопостачання - суб'єкт господарювання, що здійснює експлуатацію об'єктів централізованого питного водопостачання, забезпечує населення питною водою за допомогою пунктів розливу (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв) підготовки питної води та виробництво фасованої питної води.

Споживач питної води - це юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб/послуг з постачання питної води, якість якої відповідає зазначеним ДСанПІН 2.2.4-171-10, та водовідведення.

Таким чином, Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" є виробником та постачальником послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення, а відповідач - споживачем таких послуг.

Правила користування системами водопостачання та водовідведення в містах і селищах України № 65, затверджені 01.07.1994 Державним комітетом по житлово-комунальному господарству втратили чинність з прийняттям Міністерством з питань житлово-комунального господарства України наказу №190 від 27.06.08 р., яким затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (далі - Правила).

В силу статті 3 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" названі Правила є частиною законодавства у сфері питної води та питного водопостачання.

У відповідності до п. 2.1 Правил договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги", яким, згідно п. 2.2 Правил, визначаються істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення.

Послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору, зокрема, з житлово-будівельними кооперативами (ч. 1 ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання").

Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами (ст. 905 ЦК України).

Згідно зі ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Основними обов'язками постачальника за Договором є: забезпечення постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82, приймання стічних вод, визначати у строки, встановлені графіком облуговуваня лічильників абонента, кількість наданої абоненту води та прийнятих від нього стоків в міську каналізаційну мережу, щомісячно направляти абоненту розрахункові документи на плату наданих йому послуг тощо (п. 3.1 Договору).

У відповідності до п.п. 2.1.1, 2.1.2 п. 2.1 Договору облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показниками лічильника, зареєстрованого у постачальника. Зняття показників водолічільників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника. Для абонентів із стабільним об'ємом водоспоживання (або незначним коливанням) зняття показників може здійснюватись постачальником поквартально, при цьому останній направляє абоненту щомісячно розрахункові документи на оплату наданих послуг виходячи із його середньооблікового споживання води. Показання лічильника за відповідний період можуть бути прийняті до розрахунків постачальником від абонента в письмовому вигляді. В разі, якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, що зняті постачальником, є підставою для виставлення розрахункових документів на оплату наданих послуг.

Пунктом 1.4 Правил користування передбачено приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 № 37, зареєстрованих у Мін'юсті 26.04.2002 за № 403/6691 (далі - Правила приймання № 37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Згідно п. 1.2 Правил приймання № 37 останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - Водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства).

Як унормовано п. 1.4 Правил приймання № 37 абонент водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з Водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації.

Стічні води підприємств - це усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).

Відповідно до п. 2.1.4. Договору кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показаннями лічильників стічних вод або за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показаннями лічильників води та/або іншими способами визначення об'ємів стоків у відповідності до розділу 21 Правил користування та місцевих правил приймання.

Пунктами 3.1, 5.2 Правил користування передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на підставі показів приладів обліку; вузли обліку повинні розташовуватися на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.

Пунктом 3.3.6 Договору визначений обов'язок абонента забезпечувати своєчасний та безперешкодний доступ представникам постачальника (при наявності посвідчень) для зняття показань з приладів обліку з водоспоживання, для взяття з каналізаційних колодязів контрольних проб на перевірку допустимих концентрацій (ДК) забруднюючих речовин у стічних водах, що приймаються до міської каналізаційної мережі.

З пояснень представника позивача та наданих до справи матеріалів судом встановлено, що у відповідності до Договору для обліку наданих відповідачу послуг з постачання питної води та водовідведення ПАТ "Київводоканал" було відкрито ЖБК "Будівельник-4" особовий рахунок та присвоєно абонентські коди: 1- 1458 (для обліку послуг з холодного водопостачання та водовідведення) та 1-51458 (для обліку послуг з водопостачання та водовідведення питної води на підігрів для потреб населення). За вказаним абонентським номером зареєстровані прилади обліку води - водолічильники, що знаходяться у будинку № 53 вул. Деміївська, в м. Києві. Вказаний факт сторонами не заперечувався.

Суд зазначає, що особові рахунки присвоюються з огляду на кількість лічильників води (на один об'єкт водоспоживання), а коди абонентів - на групу об'єктів. Для правильного відображення бухгалтерського і податкового обліку наданих послуг, складання актів звірки позивачем відкриваються особові рахунки на кожен об'єкт (групу об'єктів), по якому здійснюється водокористування. При цьому відкриття особових рахунків є особливістю ведення бухгалтерського обліку, норми чинного законодавства не передбачають узгодження його ведення з абонентами.

Отже, облік наданих послуг здійснюється за об'єктами, яким присвоюються особові рахунки (на кожен лічильник), які, в свою чергу, групуються в коди абонента. Таким чином, виставлення платіжних документів за конкретним кодом здійснюється з огляду на обсяг послуг, наданих до об'єктів, що включені до певного коду абонента, й аналогічно зараховується оплата спожитих послуг відповідно до адресного переліку, включеного в абонентський код. Отже, як проведення нарахувань за спожиті послуги, так і зарахування оплат, здійснюється з огляду на об'єкт, який спожив послугу та, відповідно, сплатив за неї.

На виконання умов вищевказаного Договору позивачем було надано послуги, зокрема, з водопостачання та водовідведення (приймання стічних вод) через приєднані мережі за період з 01.09.12 по 30.06.14 на суму 40 751,70 грн., а саме: за період з 01.02.14 по 30.06.14 послуг з холодного водопостачання та водовідведення за кодом 1-1458 на суму 14 615,28 грн., послуг з приймання стічних вод гарячого водопостачання на суму за кодом 1-51458 на суму 26136,42 грн., що підтверджується відповідними підписаними та погодженими уповноваженими представниками сторін актами про зняття показань з приладів обліку, розшифровками з рахунку Абонента за відповідний період та платіжними вимогами дорученнями за вересень 2012 р. - червень 2014 р., що підтверджують виставлення рахунків до банківської установи відповідача, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Пунктом 2.1.6 Договору встановлено, що облікові дані абонента щодо кількості та вартості спожитих ними послуг підлягають обов'язковому звірянню у постачальника. Абонент щоквартально не пізніше 10-го числа наступного за звітним кварталом місяця та в інші строки (за письмовою вимогою постачальника) направляє до останнього письмовий звіт по обсягам наданих послуг та проводить з ним звіряння обсягів наданих послуг у відповідному обліковому періоді, а також звіряння по проведених розрахунках за надані послуги. Для проведення звіряння абонент направляє свого представника до постачальника із необхідними для цього обліковими та бухгалтерськими документами. В разі невиконання абонентом цього пункту договору облікові дані постачальника щодо кількості та вартості наданих послуг та проведених абонентом розрахунків вважаються безумовного погодженими абонентом.

У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у 10-денний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з обґрунтованими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною (п. 2.2.4. Договору).

При цьому як встановлено судом за матеріалами справи, підтверджено представником позивача та відповідачем не спростовано, що ЖБК Будівельник-4 у встановленому Договором порядку заперечень щодо кількості або вартості наданих послуг надано не було. Крім того, доказів направлення відповідачем у встановлений Договором строк свого представника з обґрунтовуючими документами для проведення передбаченої п. 2.2.4. Договору звірки відповідачем суду не надано.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів надання послуг з водопостачання та водовідведення, доказів опротестування виставлених позивачем актів про зняття показань з приладів обліку та платіжних вимог - доручень, а також наявності письмових відмов у прийнятті послуг до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ПАТ "АК "Київводоканал" умов Договору за спірний період з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання по наданню послуг з холодного водопостачання та водовідведення (приймання стічних вод), а також водовідведення питної води на підігрів для потреб населення, обумовлених Договором, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги без будь - яких зауважень.

Частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 2 статті 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до п. 2.4 означених Правил приймання № 37 підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.

Так, порядок розрахунків визначений сторонами у пункті 2.2. Договору, згідно якого, зокрема, постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента платіжні документи (в електронному вигляді дебетові повідомлення, вимоги - доручення, тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами. В разі зміни тарифів у період дії договору постачальник доводить абоненту нові тарифи у платіжних документах без внесення додаткових змін до договору стосовно строків їх введення та розмірів (п.п. 2.2.1 Договору);

Згідно з пунктом 2.2.2 Договору оплата вартості послуг здійснюється відповідачем щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення позивачем розрахункового документу до банківської установи відповідача. За згодою Постачальника оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу оплата, що надходить від абонента, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.

У разі неотримання від позивача поточного щомісячного розрахункового документа, відповідач здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води (пункт 2.2.3 Договору).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Разом з тим, як стверджує позивач в позовній заяві, свої зобов'язання щодо перерахування коштів за надані ПАТ "АК "Київводоканал" послуги з постачання питної води та приймання стічних вод, в тому числі з приймання стічних вод гарячого водопостачання, у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, в повному обсязі відповідач не виконав, в результаті чого, враховуючи здійснені ЖБК "Будівельник-4" оплати в сумі 3997,34 грн., які враховані за кодом 1-1458, та в сумі 14797,08 грн. (з урахуванням перерахунків в сумі 574,90 грн.), які враховані за кодом 1-51458, у останнього станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 10617,94 грн. за кодом 1-1458 та за кодом 1-51458 - 12652,38 грн., з яких 5538,54 грн. боргу за надання послуг з приймання стічних вод гарячої води та 7114,14 грн. боргу за надання послуг з постачання гарячої води на підігрів, які позивач просить стягнути в позовній заяві згідно наданого розрахунку.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання договору на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 06614/4-01 від 12.05.06 р. або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та під час виконання з боку сторін відсутні.

Суд зазначає, що в силу приписів статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Стаття 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлює, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

У ст. 13 Закону встановлено перелік комунальних послуг, який не є вичерпним.

Відповідно до пункту 3.13 Правил користування суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

За п. 2.1 Правил користування договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та Про житлово-комунальні послуги .

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.

Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Отже, відповідно до пункту 3.13 Правил користування розрахунок за спожиту питну воду, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання, повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру (котельні).

Із наявних в матеріалах справи письмових доказів та пояснень відповідача вбачається відсутність на балансі ЖБК "Будівельник-4" за адресою, на яку позивачем постачається питна вода на підігрів для виготовлення гарячої води та за яким позивач виставляє рахунки відповідачу, теплових пунктів, бойлерів або котелень, що знаходяться у володінні та користуванні відповідача.

Згідно статті 257 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію.

Гаряча та перегріта вода є продукцією енергопостачальника та/або виробника, а споживачем холодної води як складової гарячого водопостачання є виробник та/або постачальник енергії.

Отже, чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду. Тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач. При цьому, саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води, а споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

Судом встановлено, що між сторонами спору договірні відносини щодо постачання води, яка використовується для виготовлення гарячої води, відсутні; укладений сторонами Договору № 06614/4-01 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 12.05.06 р. не регулює відносин сторін з приводу постачання холодної води, яка іде на підігрів; на балансі відповідача індивідуальні теплові пункти (котельні), з яких йому здійснюється постачання гарячої води, не перебувають.

Окрім того, постановою Вищого господарського суду України від 17.10.13 р. у справі № 5011-17/17852-2012 за позовом ВАТ АК Київводоканал до ЖБК Будівельник -4 про стягнення 56252,80 грн. встановлено, що спірним Договором не передбачено надання послуг постачання питної води, що використовується для виготовлення гарячої води. При цьому судом касаційної інстанції також зазначено, що послуга із постачання питної води, що йде на підігрів (вода+стоки), яка обліковується за кодом 1- 51458, включає себе як послугу з постачання води, яка іде на підігрів, так і послугу із приймання стічних вод.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості холодної води, яка іде на підігрів, облікованої позивачем за кодом 1-51458, нарахованої в сумі 14695,57 грн. за період з 01.09.12 р. по 30.06.14 р., з яких позивачем заявлено до стягнення 7114,14 грн. з нарахованих, отже позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 09 грудня 2014 року у справі № 910/13142/13 та 26 березня 2015 року у справі № 910/12492/13.

Окрім того суд зазначає, що у відповідності до розпорядження Київської міської державної адміністрації № 80 від 27.01.97 р. Про порядок розрахунків за житлово - комунальні послуги , № 12 від 06.01.00 р. Про вдосконалення розрахунків за житлово - комунальні послуги у місті Києві запроваджено порядок розрахунків за спожиті житлово - комунальні послуги (в тому числі гарячого водопостачання) із залученням посередника - Комунального підприємства Головний інформаційно - обчислювальний центр (далі - КП ГІОЦ ), якого уповноважено здійснювати обробку та розщеплення платежів споживачів житлово - комунальних послуг на складові цих послуг, а також здійснювати перерахування розщеплених коштів на рахунки виробників та виконавців житлово - комунальних послуг.

Також позивачем зазначено, що відповідачем інформація щодо обсягів наданих послуг надавалась до КП ГІОЦ , тому нарахування, зокрема, за обсяги спожитої холодної води на підігрів та відповідний обсяг стоків, визначались позивачем на підставі даних КП ГІОЦ .

Так, на підтвердження обсягів постачання холодної води на підігрів, виставленого мешканцям м. Києва за даними житлових організацій, а саме ЖБК Будівельник -4 , позивачем надані копії відповідних витягів з даних КП ГІОЦ за період вересень 2012 р. - червень 2014 р., якими визначено фактично спожитий обсяг гарячої води (куб.м) та розмір нарахувань.

При цьому, судом встановлено за матеріалами справи та підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, що перераховані відповідачем за період з 01.09.12 р. по 30.06.14 р. через банківську установу на розрахунковий рахунок ПАТ АК Київводоканал грошові кошти в сумі 18794,42 грн. за Договором надходили із призначенням платежів проплата за водоснабжение и водоотвод, сог. Договора № 06614/4-001 от 12.05.2006 года в т.ч. ПДВ… та зараховувались позивачем в рахунок сплати за надані послуги. Факт перерахування вказаних коштів підтверджується наявними в матеріалах справи копіями відповідних платіжних доручень та виписками банку.

Окрім цього, як свідчить наданий позивачем розрахунок заявлених позовних вимог, позивачем частина сплачених відповідачем за спірний період грошових кошів була зарахована в оплату поставленої позивачем питної води на підігрів.

Проте, беручи до уваги зазначений порядок розщеплення КП ГІОЦ платежів кінцевих споживачів житлово-комунальних послуг (населення), а також приймаючи до уваги, що спірним Договором не передбачено надання відповідачеві послуг постачання питної води, що використовується для виготовлення гарячої води, суд не знаходить підстав для зарахування коштів, сплачених відповідачем за Договором, у рахунок погашення заборгованості за послуги з водопостачання питної води для підігріву, оскільки таке зарахування буде суперечити нормам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (затверджена постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за № 377/8976) та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Мінфіну України № 88 від 24.05.95 р.. Крім того, докази погодження сторонами зміни призначення платежу у матеріалах справи відсутні.

Суд зазначає, що Вищим господарським судом України в постанові від 21 серпня 2012 р. у справі № 5011-67/3006-2012 висловлена аналогічна правова позиція.

Таким чином, враховуючи здійснені відповідачем за спірний період перерахування грошових коштів в сумі 18794,42 грн. та перерахунок в сумі 574,90 грн., а також приймаючи до уваги відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за надані позивачем послуги з постачання холодної води для підігріву на суму 7114,14 грн., залишок несплаченої позивачем заборгованості за надані послуги з постачання холодної води та водовідведення, включаючи водовідведення гарячої води на підігрів, становить 7836,61 грн..

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, факт виконання відповідачем зобов'язань в повному обсязі матеріалами справи не підтверджується, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення всієї заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за надані послуги з постачання холодної питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, в т.ч. водовідведення гарячої води, підлягають частковому задоволенню в сумі 7836,61 грн..

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 4.2 Договору у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, Абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Оплата абонентом пені не звільняє останнього від оплати несплаченого рахунку в повному обсязі.

Крім того за умовами п.4.6 Договору за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок, або вимогу щодо оплати, абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5 відсотків від суми, яку відмовився сплатити.

Виходячи з вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за надані послуги з водопостачання та водовідведення, в т.ч. водовідведення стоків гарячої води, у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 483,53 грн. за період з 11.10.12 р. по 30.06.14 р., проценти річних в сумі 343,03 грн. за період з 11.10.12 р. по 30.06.14 р. та інфляційні нарахування в сумі 1773,47 грн. за період з 11.10.12 р. по 30.06.14 р., а також штраф в розмірі 5% в 1163,53 грн., які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В силу положень статей 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пункт 6 статті 232 Господарського кодексу України визначає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як зазначено в пункті 2.5 Постанови № 14 щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, за висновками суду, положення пункту 4.2 Договору щодо нарахування пені від розміру простроченого платежу за кожен день прострочення та припинення нарахування через рік дає суду чітке визначення іншої (більшої) тривалості періоду нарахування пені в контексті положень ст. 232 Господарського кодексу України.

Згідно з пунктом 3 Постанови №14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування заявленої позивачем до стягнення пені, процентів річних, інфляційних нарахувань та штрафу судом встановлено, що розмір пені та процентів річних, перерахованих судом у відповідності до приписів чинного законодавства та умов Договору, в межах визначеного позивачем періоду становить 546,91 грн. пені та 343,37 грн. процентів річних відповідно, а отже є більшим, ніж заявлено до стягнення позивачем. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині пені та процентів річних, тому позовні вимоги в частині стягнення пені та процентів річних за несвоєчасну оплату наданих послуг підлягають задоволенню в сумах, нарахованих позивачем, а саме 483,53 грн. пені та 343,03 грн. процентів річних.

Окрім того, розмір втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, в межах визначеного позивачем періоду становить 1218,36 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату наданих за Договором послуг підлягають частковому задоволенню в розмірі визначеному судом, а саме 1218,36 грн. інфляційних нарахувань.

При цьому розмір штрафу, перерахований судом у відповідності до розміру несплаченої заборгованості за надані послуги за кодом 1-1458 (холодне водопостачання та водовідведення) та 1-51458 (в частині приймання стоків гарячої води) становить 391,83 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу підлягають частковому задоволенню в розмірі визначеному судом, а саме 391,83 грн..

Враховуючи висновок суду про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості холодної води, яка іде на підігрів, облікованої позивачем за кодом 1-51458 в сумі 7114,14 грн., нарахування на вказану суму заборгованості інфляційних втрат, 3% річних, пені, втрат від інфляції та штрафу також є безпідставним, отже позовні вимоги в цій частині також задоволенню не підлягають.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Будівельник-4" (вул. Деміївська, 53, м. Київ, 03040, код 24383543) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька,1-а, код 03327664) 7836,61 грн. боргу, 483,53 грн. пені, 343,03 грн. процентів річних, 1218,36 грн. інфляційних нарахувань, 391,83 грн. штрафу та 639,79 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 04 березня 2016 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон