Постанова

від 15.06.2016 по справі 910/9952/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2016 р. Справа№ 910/9952/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Рудченка С.Г.

Чорногуза М.Г.

Помічник судді Білецький Л.І.,,

за участю представників сторін:

від позивача - не з`явились,

від відповідача - Гриценко Ю.А. (керівник, довідка №636280),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2016 року

у справі № 910/9952/15 (суддя Селівон А.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", м. Київ

до Житлово-будівельного кооперативу "Будівельник-4", м. Київ

про стягнення 29 336,70 грн.-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.2016 року по справі № 910/9952/15 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Будівельник-4" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 7 836,61 грн. боргу, 483,53 грн. пені, 343,03 грн. процентів річних, 1 218,36 грн. інфляційних нарахувань, 391,83 грн. штрафу та 639,79 грн. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано неналежне виконання умов договору в частині внесення грошових коштів. Також, у рішенні суд першої інстанції зазначив про відсутність встановлення позивачем з відповідачем відносин щодо постачання води, яка використовується для виготовлення гарячої води, з огляду на що в цій частині у задоволенні позову відмовлено. Здійснивши розрахунок штрафних санкцій, судом першої інстанції частково задоволено позовні вимоги.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2016 року по справі № 910/9952/15 скасувати в частині відмови у стягненні з Житлово-будівельного кооперативу "Будівельник-4" 15 434,01 грн. основного боргу та нарахованих на цю суму боргу 2 087,20 грн. інфляційних втрат, 395,52 грн. 3 % річних, 374,87 грн. пені, 771,70 грн. штрафу та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити. Судові витрати покласти на відповідача.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2016 року колегією суддів у складі головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді Синиця О.Ф., Зеленін В.О. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 16.05.2016 року.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду Пасічник О.Ю. від 16.05.2016 року №09-52/1436/16, у зв`язку з перебуванням головуючого судді Ткаченко Б.О. на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/9952/15.

За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.05.2016 року, відповідно до абзацу 1 підпункту 2.3.50 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, для розгляду апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" у справі №910/9952/15 сформовано колегію суддів у складі головуючий суддя Агрикова О.В., судді Рудченко С.Г., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2016 року прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2016 року у справі №910/9952/15 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Рудченко С.Г. , Чорногуз М.Г. та призначено розгляд справи на 15.06.2016 року.

13.05.2016 року відповідач подав до канцелярії Київського апеляційного господарського суду письмові пояснення, яких зазначив, що рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2016 року у справі №910/9952/15 законне, обґрунтоване.

20.05.2016 року відповідач також подав до канцелярії Київського апеляційного господарського суду заяву, в якій просив розгляд справи призначити на дату після 04.06.2016 року у зв`язку з тим, що він не може з`явитися до суду раніше так як перебуватиме за межами України.

Представник відповідача в судовому засіданні 15.06.2016 року надав суду пояснення, в яких заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі та просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2016 року у справі № 910/9952/15 без змін.

Представник позивача не з'явився, був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання, причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача не заперечував щодо розгляду апеляційної скарги за відсутності представника позивача.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 року).

Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання, докази чого наявні в матеріалах страви, а також зважаючи на те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника позивача.

Згідно з частиною першою статті 99 ГПК в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII ГПК.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 12.05.2006 року між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київодоканал" (правонаступник - Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київодоканал" (далі - постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом "Будівельник-4" (далі - абонент) було укладено договір №06614/4-01 на послуги постанчання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі (далі - договір) (а.с. 12-15).

У відповідності п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язується надавати Абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого Абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізацій м. Києва приймати від нього стічні води у систему каналізації м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва (далі - місцеві Правила приймання), а Абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому Постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженим наказом Держжитлокомунгоспу України 01.07.1994 №65, які втратили чинність 18.10.2008 у зв'язку із введенням в дію нових Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 №190 (далі - Правила користування), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 №37 (далі - Правила приймання), а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини які виникають за цим Договором.

Згідно з п. 2.1 Правил договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги", яким, згідно п. 2.2 Правил, визначаються істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення.

Відповідно до п. 2.1.4. Договору кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показаннями лічильників стічних вод або за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показаннями лічильників води та/або іншими способами визначення об'ємів стоків у відповідності до розділу 21 Правил користування та місцевих правил приймання.

Пунктом 2.1.6 Договору встановлено, що облікові дані абонента щодо кількості та вартості спожитих ними послуг підлягають обов'язковому звірянню у постачальника. Абонент щоквартально не пізніше 10-го числа наступного за звітним кварталом місяця та в інші строки (за письмовою вимогою постачальника) направляє до останнього письмовий звіт по обсягам наданих послуг та проводить з ним звіряння обсягів наданих послуг у відповідному обліковому періоді, а також звіряння по проведених розрахунках за надані послуги. Для проведення звіряння абонент направляє свого представника до постачальника із необхідними для цього обліковими та бухгалтерськими документами. В разі невиконання абонентом цього пункту договору облікові дані постачальника щодо кількості та вартості наданих послуг та проведених абонентом розрахунків вважаються безумовного погодженими абонентом.

У пункті 2.2.1. Договору, згідно якого, зокрема, постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента платіжні документи (в електронному вигляді дебетові повідомлення, вимоги - доручення, тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами. В разі зміни тарифів у період дії договору постачальник доводить абоненту нові тарифи у платіжних документах без внесення додаткових змін до договору стосовно строків їх введення та розмірів.

Згідно з пунктом 2.2.2 Договору оплата вартості послуг здійснюється відповідачем щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення позивачем розрахункового документу до банківської установи відповідача. За згодою Постачальника оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу оплата, що надходить від абонента, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.

У разі неотримання від позивача поточного щомісячного розрахункового документа, відповідач здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води (пункт 2.2.3 Договору).

У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у 10-денний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з обґрунтованими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною (п. 2.2.4. Договору).

Пунктом 3.3.6 Договору визначений обов'язок абонента забезпечувати своєчасний та безперешкодний доступ представникам постачальника (при наявності посвідчень) для зняття показань з приладів обліку з водоспоживання, для взяття з каналізаційних колодязів контрольних проб на перевірку допустимих концентрацій (ДК) забруднюючих речовин у стічних водах, що приймаються до міської каналізаційної мережі.

Спір у справі, на думку позивача, виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині оплати наданих за поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 23 270, 62 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Колегією суддів встановлено, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2.2.1. договору визначено, що оплата вартості послуг здійснюється відповідачем щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення позивачем розрахункового документу до банківської установи відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення. Відповідно до п. 3.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

З наданих позивачем пояснень вбачається, що відповідачу було присвоєно два коди абонента: 1-1458 - на послуги з постачання питної (холодної) води та відведення її стоків; 1-51458 - на послуги з постачання питної води для підігріву та відведення її стоків. Аналогічне підтверджується відповідними розшифровками рахунків абонента (а.с. 47-54).

Пунктом 3.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року №190, зареєстрованих в Мінюсті 07.10.2008 року за №936/15627, передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Згідно із п. 3.1 вказаних Правил розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Частиною четвертою ст. 26 наведеного Закону встановлено, що у разі, якщо виконавець не є виробником, відносини між ним та виробником регулюються окремим договором, який укладається відповідно до вимог цієї статті.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем заявлено до стягнення суму боргу за договором за за спірний період у розмірі 23 270,62 грн. та при цьому, до основної заборгованості включено заборгованість за воду, яка йде на підігрів.

У відповідності до пункту 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.

Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Отже, відповідно до пункту 3.13 вищезазначених Правил розрахунок за спожиту питну воду, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання, повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду (яку законодавець також називає енергією).

Тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач, при цьому саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Вищого господарського суду України від 03.03.2011 у справі № 42/230, від 10.03.2011 у справі № 7/222. При цьому, споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

Як встановив місцевий господарський суд та підтверджується матеріалами справи, постановою Вищого господарського суду України від 17.10.2013 року у справі № 5011-17/17852-2012 за позовом ВАТ АК "Київводоканал" до ЖБК "Будівельник -4" про стягнення 56 252, 80 грн. встановлено, що спірним Договором не передбачено надання послуг постачання питної води, що використовується для виготовлення гарячої води, також в постанові касаційної інстанції зазначено, що послуга із постачання питної води, що йде на підігрів (вода+стоки), яка обліковується за кодом 1- 51458, включає себе як послугу з постачання води, яка іде на підігрів, так і послугу із приймання стічних вод.

Також, встановлено, що за спірний період на балансі відповідача не знаходились теплові пункти (бойлери). А відтак, відповідач не є балансоутримувачем зазначених бойлерів. Зворотного позивачем суду доведено не було.

Крім того, відповідно до Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 01.06.2011 № 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги", який у спірний період визначав механізм формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з виробництва теплової енергії, її транспортування магістральними і місцевими (розподільними) тепловими мережами (далі - транспортування) та постачання, надання послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води, тариф на послуги з централізованого постачання гарячої води розраховується виходячи із затвердженої для відповідної категорії споживачів вартості теплової енергії та холодної води, що використовуються для надання послуг з централізованого постачання гарячої води, з урахуванням втрат теплової енергії та води в мережах централізованого постачання гарячої води, визначених в установленому законодавством порядку відповідно до міжгалузевих, галузевих та регіональних методик, інших документів з нормування витрат та втрат ресурсів, якими передбачені основні особливості технологічних процесів конкретного виробництва. Зокрема цей Порядок передбачав, що до собівартості послуг з централізованого постачання гарячої води включаються витрати на питну воду для надання послуг з централізованого постачання гарячої води відповідно до укладених договорів з урахуванням обсягів фактично спожитої води за показниками будинкових приладів обліку, а у разі їх відсутності - за встановленими нормами.

При цьому Порядок формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869, не передбачав формування окремих тарифів на централізоване водовідведення води, що була використана для підігріву.

За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за постачання питної води для виготовлення гарячої на підставі укладеного з відповідачем договору, оскільки цей договір не регулює відносин з постачання такої води.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 30.01.2014 року по справі №910/12493/13.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в часині стягнення суми заборгованості за надані послуги з постачання холодної питної води та приймання стічних вод є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення основної заборгованості у розмірі 7836, 61 грн.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення пені та штрафу, колегія суддів відзначає наступне.

Частина 1 статті 261 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договорами.

Згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 4.2 Договору у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, Абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Оплата абонентом пені не звільняє останнього від оплати несплаченого рахунку в повному обсязі.

Крім того за умовами п.4.6 Договору за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок, або вимогу щодо оплати, абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5 відсотків від суми, яку відмовився сплатити.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем розрахунки пені та штрафу необґрунтовано здійснені з урахуванням суми боргу щодо оплати послуг з постачання питної води, що йде на підігрів, відносно яких у відповідача не існувало обов'язку з їх оплати, що було встановлено вище.

Враховуючи викладене, здійснивши додаткові розрахунки пені та штрафу, колегія суддів також встановила, що сума 546,91 грн. пені є більшою, ніж заявлено до стягнення позивачем, а тому керуючись ст. 22 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині, а саме: пені у сумі 483,53 грн.

Окрім цього, вірно встановлено та перераховано місцевим судом про часткове стягнення з відповідача штрафу в розмірі визначеному судом, а саме 391, 83 грн.

Стосовно позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунки штрафних санкцій, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про задоволення інфляційних втрат у сумі 1218,36 грн. та 3 % річних у сумі 343,03 грн.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2016 року у справі №910/9952/15.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2016 року у справі №910/9952/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2016 року у справі №910/9952/15 залишити без змін.

3. Справу №910/9952/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді С.Г. Рудченко

М.Г. Чорногуз