Ухвала

від 17.03.2016 по справі 203/5988/15-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/458/16 Справа № 203/5988/15-к Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - ОСОБА_2

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2016 року м. Дніпропетровськ

17 березня 2016 року колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

виправданого ОСОБА_9 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську матеріали кримінального провадження №12015040440001528 за апеляційною скаргою прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 на вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2016 року, яким

ОСОБА_9 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Дніпропетровську, головного спеціаліста відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно ДМУЮ, зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

визнано невинуватим за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю в діях останнього складу кримінального правопорушення, та виправдано.

На зазначений вирок прокурор Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 Дніпропетровської області приніс апеляційну скаргу, в якій просить виправдувальний вирок скасувати, ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_9 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України та призначити покарання у виді 2 років 10 місяців обмеження волі з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням адміністративно-господарської чи

Провадження № 11-кп/774/458/16 Головуючий в суді I інстанції ОСОБА_1

Категорія ч. 1 ст. 366 КК України Суддя-доповідач ОСОБА_2

організаційно-розпорядчої діяльності у органах держаної влади та місцевого самоврядування строком на 3 роки. Разом з цим, прокурор, відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК України, просить повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, які пов`язані з вчиненням ОСОБА_9 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, провести допит обвинуваченого, свідків та дослідити письмові докази.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор зазначає, що вирок суду підлягає скасуванню через невідповідність висновків, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, норм міжнародного права. За твердженням прокурора місцевий суд прийшов до помилкового висновку про виправдування ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 366 КК України.

В апеляційній скарзі зазначається на безпідставність висновків суду стосовно того, що жоден з досліджених доказів, на яких ґрунтується обвинувачення, не підтверджує, що ОСОБА_9 , діючи з прямим умислом, вносив неправдиві відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна і такі дії носили умисний характер.

Не відповідають дійсності, на думку прокурора, і висновки суду про відсутність у обвинуваченого умислу на вчинення службового підроблення та про неврегульованість порядку зняття арешту з майна, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна, такий арешт знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Іншого ж порядку зняття обтяжень з майна, на яке накладено обтяження постановою державного виконавця, за твердженням прокурора, законодавством не передбачено.

Автором вказується на хибні посилання суду на протиріччя між колом суб`єктів, уповноважених на подачу заяви про припинення обтяження через наявність суперечності між ч. 9 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та норми Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17.10.2013 р., оскільки в ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відсутня частина 9, а вказаною статтею взагалі не визначено кола суб`єктів, уповноважених на подачу заяви про припинення обтяження.

В апеляції зазначається на необґрунтованість висновків суду щодо відсутності умислу у ОСОБА_9 , оскільки приходячи до такого висновку, суд виходив лише з показань обвинуваченого та спирався на неіснуючі норми чинного законодавства України.

Крім того, судом у вироку зазначається, що показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 не суперечать один одному, є послідовними та не спростовують твердження обвинуваченого ОСОБА_9 про те, що ним офіційно через журнал вхідної кореспонденції було отримано рішення Дніпропетровського районного суду від 28.05.2014 р. та заяву про скасування арешту. Однак, такі висновки суду, за переконанням прокурора, не відповідають дійсності, оскільки судом у мотивувальній частині вироку показання свідків зазначені лише вибірково, в тій частині, яку можна тлумачити виключно на користь ОСОБА_9 .

Також, судом не взято до уваги те, що у книзі вхідної кореспонденції Дніпропетровського міського управління юстиції запис про надходження заяви та рішення суду має сумнівний характер, дубльований номер, виконаний іншими чорнилами та з явною невідповідністю характеру та формі інших записів про надходження кореспонденції, з чого випливає висновок про його недостовірність.

За твердженням прокурора, безпідставними є і висновки суду першої інстанції про те, що обвинувальний акт щодо ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 366 КК України носить незрозумілий та суперечливий характер і не відповідає доказам, якими сторона обвинувачення доводить винуватість ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому злочину, а також посилання з цього приводу на рішення Європейського суду з прав людини. На думку прокурора, посилання суду на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини є неправильним застосуванням норми міжнародного права.

Прокурор зводить до того, що суд не обґрунтував підстав та мотивів, з яких відкинув докази сторони обвинувачення, а саме досліджені судом, проте не взяті до уваги, письмові докази, які не були визнані неналежними або недопустимими, що свідчить про вибіркове тлумачення та однобічну оцінку доказів отриманих та досліджених в ході судового розгляду, що є порушенням вимог ст. 7 КПК України та ст. 129 Конституції України.

Відповідно до виправдувального вироку, суд вказав, що згідно обвинувального акту по кримінальному провадженню, ОСОБА_9 обвинувачується у тому, що 7 квітня 2015 року о 14:36:29 годині, перебуваючи на своєму робочому місці, у приміщенні кабінету 207 Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, що розташоване за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська, б. 56, будучи відповідно до наказу про призначення на посаду, головним спеціалістом відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, за допомогою особистого ключа для здійснення доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, здійснив вхід до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, та зробив відмітку про погашення обтяження № 11190695 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , в порушення порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме, не отримавши у встановленому порядку заяву про зняття арешту з майна, постанову ВДВС Дніпропетровського РУЮ у Дніпропетровській області про зняття майна з-під арешту, яка згідно із листом ВДВС Дніпропетровського РУЮ від 16 липня 2015 року на адресу Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області не направлялась, Дніпропетровським районним судом відповідне рішення не виносилось.

Отже, ОСОБА_9 вніс до офіційних документів завідомо неправдиві відомості, внаслідок чого не представляється можливим закінчити виконавче провадження № 26380152, у якому сума, що підлягає стягненню, складає 56 411 гривень 50 копійок.

Вказані дії ОСОБА_9 кваліфіковані досудовим слідством за ч. 1 ст. 366 КК України, а саме вчинення службового підроблення, що виразилося у внесенні службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.

Однак, суд, з мотивів зазначених у вироку, прийшов до висновку про недоведеність прокурором наявності в діях ОСОБА_9 , зазначених в пред`явленому обвинуваченні, складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, а тому визнав останнього невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдав його.

В суді апеляційної інстанції прокурори підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Виправданий ОСОБА_9 та його захисник просили залишити вирок без змін.

Вислухавши пояснення учасників апеляційного провадження та їх доводи в судових дебатах, проаналізувавши доводи, які викладені в апеляції і співставивши їх з матеріалами кримінального провадження, колегія суддів вважає, що принесена апеляція задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Доводи апеляції прокурора щодо незаконності виправдувального вироку через невідповідність висновків, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, колегія суддів вважає безпідставними.

Відповідно до Конституції України та загальних засад кримінального провадження, обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях та доказах, отриманих незаконним шляхом, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Матеріали кримінального провадження свідчать про те, що після всебічного, повного й об`єктивного дослідження обставин справи у суду виник непереборний та розумний сумнів щодо винуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, що потягло за собою винесення виправдувального вироку.

Судом було неупереджено встановлено, що ОСОБА_9 , використовуючи персональний комп`ютер на своєму робочому місці, відкрив програму, яка, стосується Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, та в реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна зробив відмітку про погашення обтяження № 11190695.

Підставою для дії ОСОБА_9 з інформацією, яка обробляється на комп`ютері, слугували зареєстровані в журналі кореспонденції та передані йому з резолюцією керівника заява та матеріали з рішенням суду щодо зняття арешту з майна.

Ці обставини суд встановив як з показань самого ОСОБА_9 , так і свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 , які є співробітниками відділу реєстраційної служби ДМУЮ.

Аналізуючи покази вказаних свідків у взаємозв`язку з пред`явленим ОСОБА_14 обвинуваченням, колегія суддів вважає безпідставними твердження апеляції прокурора про те, що суд, приймаючи вказане рішення, неповно та необ`єктивно виклав ці покази, які, на думку прокурора, містять інформацію, яка могла суттєво вплинути на висновки суду щодо винуватості особи.

Отже, дії ОСОБА_9 з інформацією, яка обробляється на комп`ютері, не були самоуправними та безпідставними, а оскільки він керувався переданими йому для виконання матеріалами, прямого умислу на перекручення істини в офіційному документі у нього не було, оскільки в програму він вніс ту інформацію, яка випливала з наданих йому матеріалів.

Виходячи з встановлених під час судового розгляду фактичних обставин, та аналізуючи диспозицію ч. 1 ст. 366 КК України, відповідно до якої об`єктивна сторона службового підроблення полягає у внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей та вчиняється лише з прямим умислом, суд прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність в діях ОСОБА_9 складу інкримінованого кримінального правопорушення.

Правильними є і висновки суду, викладені у вироку, про те, що обвинувальний акт щодо ОСОБА_9 не відповідає вимогам ч. 5 ст. 291 КПК України та є суперечливим і незрозумілим.

Автор обвинувального акту, викладаючи фактичні обставини кримінального правопорушення, вказав на те, що ОСОБА_9 , вніс зміни про погашення обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна в порушення порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме, не отримавши у встановленому порядку заяву про зняття майна з-під арешту, постанову ВДВС Дніпропетровського РУЮ у Дніпропетровській області про зняття майна з-під арешту.

Далі, підсумовуючи викладене, автор обвинувального акту вказав, що такими діями ОСОБА_9 , як службова особа, вніс до офіційного документу завідомо неправдиві відомості.

Таким чином, перша частина викладених фактичних обставин вказує та свідчить про порушення процедури припинення обтяження на нерухоме майно, яке не є кримінально караним діянням, а в другій частині приведена диспозиція ч. 1 ст. 366 КК України.

Наведене свідчить, що між цими частинами обвинувального акту немає взаємозв`язку, незрозуміло як співвідноситься порушення процедури припинення обтяження на нерухоме майно з таким кримінальним правопорушенням як службове підроблення та по яким критеріям інформацію, яка обробляється на комп`ютері, автор обвинувального акту відніс до офіційних документів.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, виправдовуючи ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 366 КК України в зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, ухвалив своє рішення згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог кримінального процесуального закону та на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

апеляційну скаргу прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 залишити без задоволення, а вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2016 року щодо ОСОБА_15 , без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 3 місяців з дня її проголошення.

Судді Апеляційного суду

Дніпропетровської області