Ухвала

від 31.03.2016 по справі 2а-6271/10/1070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2016 року м. Київ К/800/8092/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2013 по справі № 2а-6271/10/1070

за позовом Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції

до Товариства з обмеженою відповідальністю Транс Нафта

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю Укр Спец Транс

про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2010 року Державною податковою інспекцією до суду заявлений позов про стягнення з Товариства в дохід держави коштів у сумі 2 664 389,00 грн., як вартість майна, отриманого за нікчемним договором від 05.08.2008 № 117/-08/07-Ц.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2013, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями, Державна податкова інспекція до Вищого адміністративного суду України подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

При цьому державний податковий орган обґрунтовує касаційну скаргу, зокрема тим, що судами, на його думку, помилково застосовані приписи ст. 250 Господарського кодексу України та не застосовані приписи ст. 258 Цивільного кодексу України, якою передбачено спеціальну позовну давність щодо застосування наслідків нікчемного правочину, яка становить 10 років.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена планова виїзна перевірка відповідача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 15.10.2007 по 31.12.2008, за результатами якої складено акт від 12.06.2009 № 1849-23-112/35282159.

У ході вказаної перевірки працівники Державної податкової інспекції дійшли висновку, що договір поставки між ТОВ Транс Нафта та ТОВ Укр Спец Транс від 05.08.2008 №117-08/07-Ц укладений без мети реального настання передбачених наслідків виключно з метою одержання необґрунтованої податкової вигоди у вигляді безпідставно формування податкового кредиту за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність, та як наслідок несплату податків до Бюджету, що суперечить інтересам держави і суспільства, а отже зазначений договір, згідно ст. 203 , ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України , є нікчемним, а кошти отримані за таким договором, відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України підлягають стягненню в дохід держави.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що укладений договір поставки є товарним, господарські операції відображені в бухгалтерському та податковому обліку Товариства на підставі первинних документів, натомість висновки контролюючого органу щодо нікчемності правочинів базуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Крім того, суд також зазначив про пропуск позивачем, встановленого ст. 250 Господарського кодексу України , строку застосування адміністративно - господарської санкції.

Так, органи державної податкової служби, у відповідності до п. 11 ст. 10 Закону України Про державну податкову службу в Україні можуть звертатись до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за право чинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до вимог ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин із порушенням хоча б одним і з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом цієї норми недійсною може бути визнана, зокрема, угода, укладена з метою ухилитися від сплати податків та обов'язкових платежів або безпідставно одержати з державного бюджету кошти у вигляді податку на додану вартість.

Визнаючи угоду недійсною з підстав, передбачених ст. 207 Господарського кодексу України, суди мають встановити у діях господарюючих суб'єктів наявність ознак вчинення дій, що об'єктивно призводять до порушення інтересів держави та суспільства, порушення такими діями норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства, наявність суб'єктивного наміру сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону. Зважаючи на що, судами при визнанні угод недійсними обов'язково має бути встановлена вина сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди.

Частиною 1 ст. 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Зміст наведеної норми свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого позивач посилається як на підставу позовних вимог, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили.

Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем таких доказів надано не було.

Таким чином, судова колегія вважає недоведеним факт наявності у відповідача умислу на порушення інтересів держави та суспільства при укладенні договору та зазначає, що такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, одержаних з дотриманням закону доказах, в даному випадку, зокрема, на вироку суду в кримінальній справі, що набрав законної сили.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися правочином.

Обов'язковою ознакою фіктивності правочину є відсутність у сторін наміру створити правові наслідки, які передбачені цим правочином.

У разі виконання своїх обов'язків за договором хоча б однією із сторін фіктивність правочину не може вважатися встановленою.

Як вбачається з встановлених попередніми інстанціями обставин справи фактично договір поставки від 05.08.2008 №117-08/07-Ц був належним чином виконаний.

Відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України наслідком визнання правочину нікчемним як підстави фінансово - правової відповідальності є стягнення в доход держави коштів за рішенням суду, який за своєю природою є заходом державного примусу, що застосовується до порушників.

Основною групою заходів державного примусу, які застосовують до суб'єктів фінансового права у випадку вчинення протиправних діянь, є юридичні санкції - передбачені нормою права заходи державного примусу, які застосовуються залежно від виду юридичної відповідальності, що покладається на суб'єктів правовідносин. За галузевою належністю вони поділяються на фінансово-правові санкції та санкції інших галузей права.

Фінансово-правові санкції, встановлені законодавчими актами не з питань оподаткування, за своєю суттю є адміністративно-господарськими санкціями, які за визначенням ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України можуть бути застосовані до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності як заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідації його наслідків.

З огляду на це такі санкції органами державної податкової служби можуть застосовуватись до суб'єктів господарювання протягом строків, встановлених ст. 250 Господарського кодексу України .

Статтею 250 Господарського кодексу України встановлено обмеження строків застосування адміністративно - господарськими санкцій: адміністративно -господарськими санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяці з дня виявлення порушення, але не пізніше як через рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що за своєю суттю наслідки, передбачені ст. 208 Господарського кодексу України , є адміністративно - господарськими санкціями, які повинні застосовуватись в межах строків, визначених ст. 250 Господарського кодексу України .

Отже, застосування до відповідача адміністративно - господарської санкції після шести місяців з дня виявлення порушення чи закінчення одного року з дня вчинення правочину є неправомірним.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, договір між ТОВ Транс Нафта та ТОВ Укр Спец Транс був укладений 05.08.2008, всі господарські операції проведені у серпні - вересні 2008 року, акт перевірки ТОВ Транс Нафта податковою інспекцією складено 12.06.2009, а позовна заява до суду подана лише 29.06.2010.

За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимога про застосування санкцій, встановлених ст. 208 Господарського кодексу України , була заявлена позивачем поза межами граничних строків передбачених ст. 250 Господарського кодексу України .

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2013 по справі № 2а-6271/10/1070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко