Ухвала

від 11.05.2016 по справі 824/115/14-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/115/14-а

Головуючий у 1-й інстанції: Майстер П.М.,

Суддя-доповідач: Загороднюк А.Г.

11 травня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Загороднюка А.Г.

суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Бондаренко С.А.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Яніцького С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного центру управління та випробувань космічних засобів в особі Автономного пункту спостереження про невиплату розрахункової суми,

В С Т А Н О В И В :

постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2015 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення адміністративного позову. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи що призвело до неправильного її вирішення.

Позивач в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, у зв`язку з чим просив залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, позивача та представника відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах апеляційної скарги у відповідності до частини 1 статті 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено з матеріалів справи, указом Президента України від 12 серпня1996 року №698 та постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 1996 року №1540 ОСОБА_1 було відряджено із Збройних Сил України, із залишенням на військовій службі, до Національного космічного агентства України.

В подальшому, позивач проходив службу в Західному регіональному центрі спеціального контролю Національного центру управління та випробувань космічних засобів Національного космічного агентства України до 2007 року.

Згідно з витягом із наказу заступника Міністра оборони України від 23 квітня 2007 року №68, майора ОСОБА_1 , інженера групи оперативно - аналітичного відділу оперативного та організаційно - планового забезпечення Автономного пункту спостереження Головного центру спеціального контролю Національного центру управління та випробувань космічних засобів, звільнено з військової служби у відставку за пунктом 67, підпункту "б" (за станом здоров`я) "Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України".

Відповідно до витягу з наказу Генерального директора Національного космічного агентства України від 24 квітня 2007 року №11-ко позивача звільнено від займаної посади у Національному космічному агентстві України.

30 квітня 2007 року ОСОБА_1 виключено із списків особового складу Автономного пункту спостереження і направлено для зарахування на військовий облік до Хотинського РВК Чернівецької області, що підтверджується витягом з наказу від 28 квітня 2007 року №5-ОС.

Вказаним наказом передбачено виплатити майору ОСОБА_1 :

- грошову допомогу при звільненні - 35638,87 грн.;

- грошову компенсацію за не отримане речове майно - 4049,39 грн.;

- матеріальну допомогу на оздоровлення - 2751,07 грн.

На думку позивача, під час проходження військової служби грошове забезпечення виплачувалась йому не в повному обсязі і на момент звільнення повного розрахунку з ним проведено не було, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Суд І інстанції відмовляючи у задоволенні адміністративного позову виходив з того, що дії відповідача по нарахуванню та виплаті позивачу грошового забезпечення, у межах наявного фонду грошового забезпечення, відповідають чинному законодавству.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 статті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2001 року № 104 "Про порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і установ виконання покарань, відряджених до органів виконавчої влади та інших цивільних установ"військовослужбовцям, особам начальницького складу органів внутрішніх справ та органів і установ виконання покарань, відрядженим до органів виконавчої влади та інших цивільних установ, виплачується грошове та здійснюється матеріальне забезпечення, передбачене законодавством для військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, особового складу органів внутрішніх справ та органів і установ виконання покарань.

Згідно з пунктом 4 статті 1 зазначеної Постанови, керівникам органів виконавчої влади та інших цивільних установ, до яких відряджені зазначені категорії осіб, надано право виплачувати додаткові види грошового забезпечення, встановленого законодавством, в межах асигнувань на утримання цих органів і установ.

Пунктом 34.2 Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 05 березня 2001 року № 75, передбачено, що преміювання здійснюється в межах фонду преміювання, створеного в розмірі чотиримісячного фонду грошового забезпечення, затвердженого для військової частини в кошторисі, без обмеження індивідуальних премій максимальними розмірами.

Таким чином, премія має виплачуватись лише при наявності коштів в межах асигнувань, які надходять з Державного бюджету України, затверджених відповідними кошторисами.

Указ Президента України від 05 травня 2003 року "Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу", передбачає право, а не обов`язок Міністра оборони України встановлювати військовослужбовцям Збройних Сил України щомісячні надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України у відсотках до грошового забезпечення, які мають високі результати у службовій діяльності, залежно від стажу служби.

Згідно з пунктом 2.4 Інструкції про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 149 від 26 травня 2003 року виплата надбавки здійснюється в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисах військових частин, військових навчальних закладів, організацій, установ.

Крім того, наказ Міністра оборони України № 149 від 26 травня 2003 року передбачає, що розмір щомісячної надбавки за безперервну службу в Збройних Силах України щорічно встановлюється, виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, за рішенням Міністра оборони України.

Як встановлено судом І інстанції, відповідачем нараховано та виплачено позивачу грошове забезпечення та додаткові види, відповідно до наказів Національного центру управління та випробувань космічних засобів в особі Автономного пункту спостереження в розмірі 56037,92 грн., з них:

- премія - 17376,50 грн. (довідка №95 від 24.12.2015);

- 100 % надбавки - 33921,12 грн. (довідка №36 від 06.11.2015);

- надбавка за безперервну службу - 4740,30 грн. (довідка №94 від 24.12.2015).

Крім того, висновком судово - економічної експертизи №29/09-15 від 29 вересня 2015 року у цій справі не підтверджується сума недоплати грошового забезпечення та додаткових видів, відповідно до наказів Національного центру управління та випробувань космічних засобів в особі Автономного пункту спостереження.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є недоведеними та необґрунтованими, у зв`язку з чим такими, що не підлягають задоволенню.

Разом з цим колегія суддів вважає за необхідне, звернути увагу на таке.

Відповідно до частини 5 статті 227 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Вищий адміністративний суд України скасовуючи постанову Хотинського районного суду Чернівецької області від 25 грудня 2008 року, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2010 року та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції зазначив, що апеляційний суд не перевірив обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення заборгованості грошової допомоги на оздоровлення та відшкодування моральної шкоди.

Так, позовні вимоги про перерахунок допомоги на оздоровлення задоволенню не підлягають, оскільки судом встановлено правомірність нарахування позивачу грошового забезпечення з якого обчислювався розмір грошової допомоги на оздоровлення з мотивів, що наведені вище.

Вимога адміністративного позову про відшкодування моральної шкоди не підлягає задоволенню, оскільки судом не встановлено протиправність рішень, дій чи бездіяльності відповідача.

Також, Вищий адміністративний суд України зазначив, що ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не звернули увагу на вимогу відповідача застосувати положення статей 99, 100 КАС України.

У даному випадку суд враховує норми статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" та висновки зроблені у рішенні ВСУ від 13 жовтня 2015 року у справі № 524/3517/14-а відповідно до яких звернення до суду з позовними вимогами, що стосуються заробітної плати не обмежуються будь-яким строком.

Отже, позивач не порушив строк звернення до суду з адміністративним позовом.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального тапроцесуального права, а відтак постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2015 року слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2015 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 13 травня 2016 року.

Головуючий Загороднюк А.Г. Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.