Рішення

від 28.04.2016 по справі 757/19171/15-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/19171/15-ц

Категорія 52

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2016 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Фаркош Ю.А.,

при секретарях Заїкіній Д.І., Березовській К.А., Мудрак О.Р., Кирилюк Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Українська правова інформація про зміну формулювання підстави звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ДП Українська правова інформація про зміну формулювання підстави звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 13.05.2015 позивачем на адресу відповідача було подано заяву про звільнення за власним бажанням у зв'язку з невиконанням відповідачем норм трудового законодавства, недотримання строків виплати заробітної плати, дана заява зареєстрована у журналі вхідної кореспонденції 13.05. 2015 року. В цей же день у другій половині робочого дня позивач у зв язку з погіршенням стану здоров я залишив робоче місце та відбув до лікаря, повідомивши в.о. генерального директора Державного підприємства Українська правова інформація ОСОБА_2 та помічника генерального директора ОСОБА_3 Разом з тим, наказом № 148-к/ від 13.05.2015 року позивача звільнено з посади начальника відділу організаційно - кадрового забезпечення з 13.05.2015 року у зв'язку з прогулом без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України. Вказаний наказ вважає незаконним, оскільки позивач був відсутній на робочому місці з поважної причини, відповідач не дотримався порядку звільнення позивача із займаної посади, не відібрав пояснення позивача щодо його відсутності на робочому місці.

Окремо звертає увагу, що відповідач не вправі був звільняти його за прогул, оскільки в день звільнення він подав заяву про звільнення за власним бажанням в порядку ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв"язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору.

Посилаючись на викладені обставини позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просив:

- визнати формулювання причин звільнення за прогул без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України - недійсним;

- змінити формулювання причин звільнення із звільнення за прогул без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України, на звільнення за власним бажанням, у зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органу законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору, ч. 3 ст. 38 КЗпП України;

- зобов'язати відповідача внести запис до трудової книжки позивача про скасування запису про звільнення за прогул без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України;

- зобов'язати відповідача внести запис до трудової книжки позивача про звільнення за власним бажанням, у зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органу законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору, ч. 3 ст. 38 КЗпП України;

- стягнути вихідну допомогу у розмірі 18 958 грн. 59 коп.;

- стягнути середній заробіток за весь затримки розрахунку при звільненні в розмірі 71 922 грн. 27 коп.;

- стягнути середній заробіток за весь вимушеного прогулу у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки у розмірі 70 417 грн. 62 коп.;

- зобов'язати відповідача на своїх сайтах розмістити інформацію щодо порушення відповідачем законодавства про працю та незаконне звільнення позивача, а також рішення суду про зміну формулювання підстави звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні;

- стягнути у відшкодування моральної шкоди 1 грн.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали посилаючись на те, що звільнення позивача відбулось з дотриманням норм трудового законодавства, заперечення подали в письмовому виді ( а.с.137-142).

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судовим розглядом встановлено, що позивач та ДП Українська правова інформація перебували у трудових правовідносинах.

13.05.2015 року на адресу керівника підприємства позивач написав заяву про звільнення з 13.05.2015 року за власним бажанням в порядку ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з невиконанням відповідачем ст. 115 КЗпП України у частині строків виплати заробітної плати, оскільки аванс позивачу виплачено 16.03.2015, а заробітна плата - через 18 календарних днів.

Дана заява була зареєстрована в журналі вхідної кореспонденції 13.05.2015 року.

У відповідності до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Пунктом 4.13 Колективного договору ДП Українська правова інформація на 2014-2017 року встановлено періодичність виплати заробітної плати, що не повинна перевищувати 16 календарних днів та встановлено, що за першу половину місяця виплату заробітної плати слід здійснювати 16 числа поточного місяця, а остаточну виплату - 2 числа наступного місяця (а.с. 25).

Відповідно до виписки з карткового рахунку позивача заробітна плата на адресу позивача була здійснена 16.03.2015 та 03.04.2016 року ( а.с.14).

Згідно платіжного доручення № 12007 від 02.04.2015 кошти на виплату заробітної плати за березень 2015 року згідно відомості № 24 від 02.04.2015 року надано АТ УкрСиббанк 02.04.2015 року, про що свідчить відмітка банку про отримання цього платіжного доручення ( а.с. 132).

Разом з тим, банківська операція щодо перерахування коштів була здійснена лише 03.04.2015 року, що підтверджується даним платіжним дорученням та випискою за картковим рахунком позивача( а.с.14, 132).

Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України від 22 травня 2013 року № 6-34цс13 для визначення правової підстави розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 Кодексу законів про працю України значення має сам лише факт порушення роботодавцем законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причини такого порушення та його істотність.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що відповідачем дотримано положення ст. 115 КЗпП України та п. 4.13 Колективного договору щодо здійснення виплати заробітної плати, у тому числі позивачу в період з 16.03. по 02.04.2015 року, оскільки остаточна виплата заробітної плати за березень 2015 року була здійснена позивачу не пізніше 16 календарних днів після виплати авансу 16 березня 2015 року та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року № 6-120цс12 за змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. В разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

З урахуванням наведеного, встановлення судом факту відсутності порушень трудового законодавства відповідачем щодо строків виплати заробітної плати, суд дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення позивача за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Відтак, позовні вимоги про зміну формулювання підстав звільнення позивача на звільнення за власним бажанням, у зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органу законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору, ч. 3 ст. 38 КЗпП України, внесення відповідного запису до трудової книжки позивача задоволенню не підлягає.

Разом з тим, судовим розглядом також встановлено, що наказом відповідача № 148/к від 13.05.2015 року позивача звільнено з посади начальника відділу організаційно - кадрового забезпечення з 13.05.2015 року у зв'язку з прогулом без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 77).

Підставою для звільнення позивача став акт про його відсутність на робочому місці від 13.05.2015 року ( а.с.78).

Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно з п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року Про практику застосування судами трудових спорів при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Судовим розглядом встановлено, що позивач в першій половині робочого дня був на робочому місці.

Дана обставина не оспорювалась в судовому засіданні відповідачем, а тому вона не потребує доказування в порядку ст. 61 ЦПК України.

Разом з тим, у другій половині дня позивач був відсутній на робочому місці, що також не оспорювалось.

Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Судом встановлено, що на підприємстві відсутні профспілкова організація та профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів професійної спілки згідно із статутом (що визнано сторонами у судовому засіданні), тому отримання згоди чи відмову в отриманні згоди вказаних осіб на звільнення позивача не представилось можливим.

Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року Про практику застосування судами трудових спорів у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40, п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Оскільки під час розгляду справи судом встановлено, що відповідачем не дотриманий порядок передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, відповідачем від позивача не відбирались письмові пояснення щодо відсутності на робочому місці 13.05.2015.

Крім того, відповідачем не вирішувалось питання щодо ступеню тяжкості вчиненого проступку і заподіяна цим шкода, обставини, за яких позивач був відсутній на робочому місці, його попередня робота, а відтак суд дійшов висновку про те, що вказаний наказ про звільнення позивача за прогул без поважних причин підлягає скасуванню.

З урахуванням наведеного, відсутності факту порушення відповідачем трудового законодавства, що на думку позивача, є підставою для зміни формулювання причин звільнення, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання формулювання причин звільнення за прогул без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України - недійсним; зміну формулювання причин звільнення із звільнення за прогул без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України на звільнення за власним бажанням, у зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органу законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору, ч. 3 ст. 38 КЗпП України; зобов'язання відповідача внести запис до трудової книжки позивача про скасування запису про звільнення за прогул без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України; зобов'язання відповідача внести запис до трудової книжки позивача про звільнення за власним бажанням, у зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органу законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору, ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни підстав звільнення позивача, враховуючи, що звільнення позивача за прогул без поважних причин відбулось відповідачем з порушенням норм трудового законодавства, у зв'язку з чим наказ про звільнення позивача підлягає скасуванню, за інших підстав суд не вправі вирішувати питання про звільнення позивача із займаної посади та це виходить за межі позовних вимог.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача видати позивачу належним чином оформлену трудову книжку шляхом направлення її на адресу позивача на підставі ст. 47 КЗпП України; стягнення вихідної допомоги на підставі ст. 44 КЗпП України; стягнення середнього заробітку за весь затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України; стягнення середнього заробітку за весь вимушеного прогулу у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки на підставі ст. 235 КЗпП України, зобов'язання відповідача на своїх сайтах у розділі розмістити інформацію щодо порушення відповідачем законодавства про працю та незаконне звільнення позивача, а також рішення суду про зміну формулювання підстави звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; стягнення у відшкодування моральної шкоди 1 грн. у порядку ст. 237-1 КЗпП України так, як не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

При цьому, суд надає оцінку тій обставині, що позивачем не доведено, що порушення законних прав позивача призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд розглядає справу в межах заявлених вимог, на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, того, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10, 11 ЦПК України).

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судовий збір компенсується за рахунок держави з урахуванням ставок судового збору відповідно до положень Закону України Про судовий збір , що діяли на час звернення позивача до суду з вказаним позовом.

На підставі викладеного та керуючись ст. 38, 40 п. 4, ст. 235, 116, 117, 237-1 КЗпП України, ст. 10, 11, 57, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства Українська правова інформація про зміну формулювання підстави звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,- задовольнити частково.

Скасувати наказ Державного підприємства Українська правова інформація № 148/к від 13 травня 2015 року про звільнення ОСОБА_1, начальника відділу організаційно-кадрового забезпечення, 13 травня 2015 року, у зв'язку з прогулом без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного підприємства Українська правова інформація на користь держави судовий збір у розмірі 243 грн. 60 коп.

Рішення суду може бути оскаржене через Печерський районний суд м. Києва до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Ю.А. Фаркош