Ухвала

від 22.11.2017 по справі 757/19171/15-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2017 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючогоМостової Г.І., суддів: Євграфової Є.П., Завгородньої І.М., Мазур Л.М., Попович О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Державного підприємства Українська правова інформація про зміну формулювання підстави звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 квітня 2016 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, у якому зазначав, що з 12 листопада 2014 року він перебував з Державним підприємством Українська правова інформація (далі - ДП Українська правова інформація ) у трудових відносинах, а саме працював на посаді начальника відділу організаційно-кадрового забезпечення.

13 травня 2015 року ним на адресу відповідача було подано заяву про звільнення за власним бажанням у зв'язку з невиконанням відповідачем норм трудового законодавства, недотримання строків виплати заробітної плати, ця заява зареєстрована у журналі вхідної кореспонденції 13 травня 2015 року.

В цей же день у другій половині робочого дня позивач у зв'язку з погіршенням стану здоров'я залишив робоче місце та відбув до лікаря, повідомивши в.о. генерального директора Державного підприємства Українська правова інформація Лікарненко А.І. та помічника генерального директора Волинець О.Б.

Разом з тим, наказом № 148-к/ від 13 травня 2015 року позивача звільнено з посади начальника відділу організаційно-кадрового забезпечення з 13 травня 2015 року у зв'язку з прогулом без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України. Вказаний наказ вважає незаконним, оскільки він був відсутній на робочому місці з поважної причини, відповідач не дотримався порядку звільнення позивача із займаної посади, не відібрав пояснення позивача щодо його відсутності на робочому місці.

Окремо звертає увагу, що відповідач не вправі був звільняти його за прогул, оскільки в день звільнення він подав заяву про звільнення за власним бажанням в порядку ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору.

Посилаючись на зазначені обставини та з урахуванням уточнення позовних вимог, просив суд визнати формулювання причин звільнення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин недійсним; змінити формулювання причин звільнення із звільнення за прогул без поважних причин, п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, на звільнення за власним бажанням, у зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органу законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору, ч. 3 ст. 38 КЗпП України; зобов'язати відповідача внести запис до трудової книжки позивача про скасування запису про звільнення за прогул без поважних причин, п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України; зобов'язати відповідача внести запис до трудової книжки позивача про звільнення за власним бажанням, у зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органу законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору, ч. 3 ст. 38 КЗпП України; стягнути вихідну допомогу у розмірі 18 958 грн 59 коп.; стягнути середній заробіток за весь затримки розрахунку при звільненні у розмірі 71 922 грн 27 коп.; стягнути середній заробіток за весь вимушеного прогулу у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки у розмірі 70 417 грн 62 коп.; зобов'язати відповідача на своїх сайтах розмістити інформацію щодо порушення відповідачем законодавства про працю та незаконне звільнення позивача, а також рішення суду про зміну формулювання підстави звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; стягнути з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди 1 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 квітня 2016 року позов ОСОБА_6 задоволено частково.

Скасовано наказ ДП Українська правова інформація про звільнення 13 травня 2015 року начальника відділу організаційно-кадрового забезпечення ОСОБА_6 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з прогулом без поважних причин.

В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 квітня 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача внести запис до трудової книжки позивача про скасування запису про звільнення за прогул без поважних причин за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Зобов'язано ДП Українська правова інформація внести запис до трудової книжки позивача про скасування запису про звільнення за прогул без поважних причин, п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Стягнуто з ДП Українська правова інформація на користь ОСОБА_6 суму у розмірі 1 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. В іншій частині рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування та зміну рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у задоволенні позовних вимог із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402- VIII Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що з 12 листопада 2014 року ОСОБА_6 перебував з ДП Українська правова інформація у трудових відносинах, працюючи на посаді начальника відділу організаційно-кадрового забезпечення.

Відповідно до виписки з карткового рахунку позивача заробітна плата за березень на його рахунок поступила 16 березня та 03 квітня 2015 року (т. 1 а. с. 14).

Згідно з платіжним дорученням № 12007 від 02 квітня 2015 року кошти на виплату заробітної плати за березень 2015 року згідно з відомості № 24 від 02 квітня 2015 року надано АТ УкрСиббанк 02 квітня 2015 року, про що свідчить відмітка банку про отримання цього платіжного доручення (а. с. 132, т. 1).

13 травня 2015 року на адресу керівника підприємства позивач написав заяву про звільнення з 13 травня 2015 року за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з невиконанням відповідачем приписів ст. 115 КЗпП України у частині строків виплати заробітної плати, оскільки аванс позивачу виплачено 16 березня 2015 року, а заробітна плата - через 18 календарних дня.

Дана заява була зареєстрована в журналі вхідної кореспонденції 13 травня 2015 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач в першій половині робочого дня був на робочому місці. Ця обставина не оспорювалась в судовому засіданні відповідачем, а тому не потребує доказування у порядку ст. 61 ЦПК України.

Разом з тим, у другій половині дня позивач був відсутній на робочому місці, що також не оспорювалось.

Відсутність позивача 13 травня 2015 року на робочому місці з 14 год. 00 хв до 17 год 20 хв зафіксована у складеному комісією Акті від 13 травня 2015 року ( а. с. 78, т. 1) та не заперечується самим позивачем.

Наказом ДП Українська правова інформація № 148/к від 13 травня 2015 року ОСОБА_6 звільнено з посади начальника відділу організаційно-кадрового забезпечення з 13 травня 2015 року за прогул без поважних причин за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що відповідач порушив строки виплати заробітної плати, оскільки замість 02 квітня 2015 року грошові кошти були перераховані 03 квітня 2015 року, у зв'язку із чим він написав заяву про звільнення з роботи на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Проте, відповідач звільнив його за прогул, самостійно змінивши підстави його звільнення, що він вважає незаконним та дає підстави для задоволення його позову з урахуванням того, що йому не сплачено усі належні при звільненні з роботи платежі, вихідну допомогу та не повернуто трудову книжку. Зазначає, що він прогулу не скоював, оскільки залишив робоче місце у зв'язку із поганим почуттям, повідомивши про це керівника підприємства та його помічника.

Задовольняючи частково позовні вимоги про скасування наказу про звільнення позивача за прогули без поважних причин, суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскільки під час розгляду справи судом встановлено, що відповідачем не дотриманий порядок, передбачений ст. ст. 147-1, 148, 149 КЗпП України для застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, відповідачем від позивача не відбирались письмові пояснення щодо відсутності на робочому місці 13 травня 2015 року та відповідачем не вирішувалось питання щодо ступеню тяжкості вчиненого проступку і заподіяна цим шкода, обставини, за яких позивач був відсутній на робочому місці, його попередня робота, а відтак суд дійшов висновку про те, що вказаний наказ про звільнення позивача за прогул без поважних причин підлягає скасуванню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у скасуванні запису про звільнення та відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд, виходив із того, що судом після встановлення порушення працедавцем порядку звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України не було скасовано запис про звільнення позивача з таких підстав, а тому дійшов висновку про задоволення позову у цій частині. Також встановивши порушення трудового законодавства відносно позивача, суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у заявленому останнім розмірі.

В частині задоволення позовних вимог про скасування наказу про звільнення, скасування запису в трудовій книжці про звільнення позивача та відшкодування моральної шкоди судові рішення не оскаржуються, а тому, в силу вимог ст. 335 ЦПК України, в цій частині не переглядаються.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині зміни формулювання причин звільнення, суди попередніх інстанцій виходили із того, що остаточна виплата заробітної плати за березень 2015 року була здійснена позивачу не пізніше 16 календарних днів після виплати авансу 16 березня 2015 року та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата, та вважали, що відповідачем дотримано приписи ст. 115 КЗпП України та п. 4.13 Колективного договору щодо здійснення виплати заробітної плати позивачу у період з 16 березня по 02 квітня 2015 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. В разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору з ініціативи власника такі як систематичне невиконання трудових обов'язків та прогули (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України Про оплату праці заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Пунктом 4.13 Колективного договору ДП Українська правова інформація на 2014-2017 року встановлено періодичність виплати заробітної плати, що не повинна перевищувати 16 календарних днів та встановлено, що за першу половину місяця виплату заробітної плати слід здійснювати 16 числа поточного місяця, а остаточну виплату - 2 числа наступного місяця (т. 1 а. с. 25).

У п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 Про практику розгляду судами корпоративних спорів судам роз'яснено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК).

Згідно з ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відхиляючи доводи позивача про порушення працедавцем строку виплати заробітної плати, суди попередніх інстанцій жодним чином не мотивували свої висновки належними та допустимими доказами, не звернули уваги на те, що п. 4.13 Колективного договору встановлена дата остаточного розрахунку зарплати - 2 числа наступного місяця, проте перерахунок коштів заробітної плати за березень 2015 року на картковий рахунок працівника був здійснений 03 квітня 2015 року, тобто не врахували, що проміжок часу між виплатами перевищує 16 календарних днів.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову про видачу належним чином завіреної трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та за час затримки розрахунку при звільненні , стягнення вихідної допомоги, зобов'язання відповідача на своїх сайтах розмістити інформацію щодо порушення відповідачем законодавства про працю та незаконне звільнення позивача, свого висновку ніяким чином не обґрунтував, не встановив обставин, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, обмежившись лише посиланням на те, що такі вимоги не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

За змістом ст. ст. 303, 315 ЦПК України апеляційний суд зобов'язаний надати відповіді на всі доводи апеляційної скарги. Недотримання вказаних вимог є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду у частині мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів і переоцінку доказів.

Залишаючи рішення суду першої інстанції у вказаній частині без змін, суд апеляційної інстанції на доводи апеляційної скарги відповіді не надав та не спростував порушення роботодавцем ст. 47 КЗпП України.

Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Г.І. Мостова Є.П. Євграфова І.М. Завгородня Л.М. Мазур О.В. Попович