ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.05.2016Справа №910/29985/15 За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"
до Житлово-будівельного кооперативу "Авіатор-8"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр"
про стягнення 179 070,73 грн., -
Суддя Морозов С.М.
За участю представників учасників судового процесу:
від позивача: Кирищук В.П. (представник за довіреністю №91/2015/11/11-5 від 11.11.2015р.);
від відповідача: Кобилецький В.В. (представник за довіреністю від 10.12.2015р.);
від третьої особи: не з'явились.
Обставини справи:
Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Авіатор-8" (надалі також - відповідач) суми заборгованості в розмірі 179 070,73 грн., з яких 87 609,91 грн. сума основного боргу, 11 995,56 грн. пені, 6 408,42 грн. 3% річних та 73 056,84 грн. інфляційних втрат.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем обов'язку з оплати вартості теплової енергії у вигляді гарячої води, поставленої на підставі Договору №102-0156 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.03.2002р. за період з 01.11.2012р. по 01.05.2015р., внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість про стягнення якої позивач звернувся до суду.
Під час перебування справи в провадженні, у зв'язку з частковою оплатою відповідачем суми основного боргу в розмірі 17 037,60 грн. позивачем було зменшено розмір позовних вимог та заявлено до стягнення з відповідача 70 572,31 грн. суми основного боргу, 11 995,56 грн. пені, 6 408,42 грн. 3% річних та 73 056,84 грн. інфляційних втрат.
З урахуванням положень ст. ст. 22, 54 -57 ГПК України судом було прийнято до розгляду зменшені позовні вимоги.
Відповідачем подано для долучення до матеріалів справи відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого він заперечує проти позовних вимог, при цьому вказує на те, що заборгованість по оплаті вартості теплової енергії виникла внаслідок самовільного нарахування позивачем в облікових картках (табуляграмах) вартості поставленого тепла в будинок відповідача. Причиною виникнення вказаною заборгованості, на думку відповідача, є різниця між можливим фактичним витратами на теплову енергію та фактичними нарахуваннями згідно із затвердженими для населення тарифами. З урахуванням викладеного та з огляду на положення ст. ст. 1, 16, 22, 29, 31 закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст. 9 закону України «Про ціни і ціноутворення», постанови Кабінету міністрів України №630 від 21.07.2005р. відповідач вважає, що позов не підлягає задоволенню. В частині стягнення з нього пені, 3 % річних та інфляційних втрат відповідач заперечує, при цьому посилається на те, що такі нарахування не передбачені договором і позивачем не надано допустимих доказів здійснення оплати та відшкодування з боку держави за надані послуги, у зв'язку з чим неможливо встановити періоди заборгованості (прострочення відповідача).
Позивачем подано для долучення до матеріалів справи заперечення на відзив відповідача на позовну заяву, в яких позивач вказує на те, що нарахування за опалення відбувається з врахуванням показників приладів обліку спожитої теплової енергії та відповідач кожного місяця звітує перед позивачем про кількість спожитої теплової енергії, зазначена в відомостях обліку кількість спожитої енергії множиться на тариф, який дів у відповідний період. Даний порядок розрахунків погоджений з відповідачем, оскільки останнім підписано з позивачем договір №102-0156 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.03.2002р.
Третьою особою на виконання вимог ухвали суду подано до матеріалів справи письмові пояснення, в яких зазначено, що підприємству невідома суть господарських відносин між позивачем та відповідачем, як і невідома інформація про суму коштів, яка була сплачена у спірний період відділом пільг та субсидій та відповідачем самостійно з власного поточного рахунку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2015р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 17.12.2015р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2015р. залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" та відкладено розгляд справи до 19.01.2016р.
В судовому засіданні 19.01.2016р. оголошено перерву до 26.01.2016р.
Ухвалами Господарського суду міста Києва від 26.01.2016р. у справі №910/29985/15 призначено судову економічну експертизу, проведення якої у встановлений законом строк доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз та зупинено провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2016р. у зв'язку з розглядом клопотання експертної установи поновлено провадження у справі №910/29985/15, зобов'язано учасників судового процесу надати суду документи, повторно зобов'язано позивача оплатити вартість судової економічної експертизи та зупинено провадження у справі на час проведення судової експертизи.
11.05.2016р. до Господарського суду міста Києва надійшло повідомлення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №2120/16-45 від 05.05.2016р. про залишення ухвали суду від 26.01.2016р. про призначення у справі судової економічної експертизи без виконання у зв'язку з несплатою попередньої вартості проведення експертного дослідження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2016р. поновлено провадження у справі №910/29985/15 та призначено розгляд справи на 24.05.2016р.
В судове засідання 24.05.2016р. представник третьої особи не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.
Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувся з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 24 травня 2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Між позивачем (постачальник, енергопостачальна компанія за Договором) та відповідачем (споживач, абонент за Договором) було укладено Договір №102-0156 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.03.2002р. (далі - Договір), згідно умов п. 1.1. якого предметом Договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим Договором.
Позивач, відповідно до п. 2.2.1. Договору зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком 1 до цього Договору.
Відповідач, згідно з п. 2.3.1. Договору, зобов'язується додержуватися кількості споживання енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку 1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої енергії.
Цей Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2002р. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін. (п. 8.1. та п. 8.4. Договору).
Додатками до Договору сторони оформили обсяги постачання теплової енергії відповідачу, тарифи та порядок розрахунків за теплову енергію, умови припинення подачі теплової енергії, акт розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін, довідку про теплові навантаження об'єктів теплопостачання, довідку даних по будинку.
Відповідно до Додатку №4 до Договору абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділі теплозбуту № 3 за адресою: вул. Щекавицька, буд. 37/48 табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РВТ), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії за поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду ( п. 2 Додатку №4 до Договору). Сплату за вказаним в п. 2 цього додатку документами абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця. ( п. 3 Додатку №4 до Договору).
Спір в справі виник в зв'язку з тим, що за період з 01.11.2012р. по 01.05.2015р. відповідачем не було оплачено вартість використаної теплової енергії, в зв'язку з чим позивач змушений був звернутись до суду з даним позовом.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є Договором поставки.
Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із п. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Положеннями ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Частинами 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Згідно ст. 20 Закону України "Про теплопостачання", тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням викладених вище положень та укладеного між сторонами Договору, обов'язок відповідача з оплати вартості спожитої теплової енергії повинен був бути виконаний останнім до 25 числа кожного поточного місяця, в якому відбувається споживання послуг, у відповідності до п. 3. Додатку №4 до Договору.
На підтвердження обсягів та строків споживання відповідачем теплової енергії позивачем надано до матеріалів справи копії облікових карток відповідача та відомості обліку споживання теплової енергії за вказаний період.
Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного внесення плати за використану теплову енергію за Договором у вказаний період в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем, яка становить 70 572,31 грн.
Згідно п. 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Як визначено абзацом 1 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Вартість теплової енергії на суму в розмірі 70 572,31 грн. відповідачем оплачена не була.
Заперечення відповідача щодо того, що заборгованість по оплаті вартості теплової енергії виникла внаслідок самовільного нарахування позивачем в облікових картках (табуляграмах) вартості поставленого тепла в будинок відповідача повністю спростовуються матеріалами справи, а саме наявними копіями облікових карток та відомостей обліку споживання теплової енергії відповідача за заявлений позивачем період.
Крім того, суд відзначає, що сторонами в Додатку №3 було погоджено тарифи на теплову енергію, відтак посилання відповідача на різницю тарифів не ґрунтуються на умовах укладеного договору та спростовуються матеріалами справи.
Таким чином, з огляду на викладене, станом на момент розгляду справи в суді, відповідачем вартість теплової енергії за Договором на суму в розмірі 70 572,31 грн. оплачена не була, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача вказаної суми є обґрунтованими.
Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 11 995,56 грн.
У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
В п. 3.5. Додатку №4 до Договору вказано, що у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду Енергопостачальна організація нараховує Абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.
Вказаний додаток підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками позивача та відповідача, відтак посилання відповідача на те, що нарахування пені не передбачено умовами договору не заслуговують на увагу суду та спростовуються матеріалами справи.
В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" №01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону , обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що він відповідає встановленому законодавством порядку та способу нарахування та є обґрунтованим, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми пені в розмірі 11 995,56 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.
Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму 3% річних в розмірі 6 408,42 грн. та 73 056,84 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з положеннями пунктів 3.1. та 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідно до п. 2. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).
Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та інфляційних нарахувань судом встановлено, що розмір процентів річних та інфляційних нарахувань відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору і є арифметично вірними, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 6 408,42 грн. та 73 056,84 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню.
При цьому, суд критично ставиться до тверджень відповідача щодо необґрунтованості нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат, з огляду на те, що такі нарахування не передбачені умовами договору.
Стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних, передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України, з посиланням на яку позивачем заявлено до стягнення з відповідача вказані суми.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/29985/15 підлягають задоволенню та стягненню з відповідача 70 572,31 грн. суми основного боргу, 11 995,56 грн. пені, 6 408,42 грн. 3% річних та 73 056,84 грн. інфляційних втрат.
Щодо стягнення з позивача на корить відповідача суми витрат на послуги адвоката в розмірі 3 000,00 грн. суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".
Відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 16.01.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.
Відповідно до ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, при задоволенні позову покладаються на відповідача.
Судовий збір позивача у розмірі 2 430,50 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Авіатор-8" (код ЄДРПОУ 23378563, адреса: 04208, м. Київ, пр. Георгія Гонгадзе, буд. 11) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (код ЄДРПОУ 00131305, адреса: 01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5) суму основного боргу в розмірі 70 572,31 грн. (сімдесят тисяч п'ятсот сімдесят дві гривні 31 копійка), суму пені в розмірі 11 995,56 грн. (одинадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто п'ять гривень 56 копійок), суму 3% річних в розмірі 6 408,42 грн. (шість тисяч чотириста вісім гривень 42 копійки), інфляційні втрати в розмірі 73 056,84 грн. (сімдесят три тисячі п'ятдесят шість гривень 84 копійки) та судовий збір в розмірі 2 430,50 грн. (дві тисячі чотириста тридцять гривень 50 копійок).
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 30.05.2016р.
Суддя С.М. Морозов
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 24.05.2016 |
Оприлюднено | 08.06.2016 |
Номер документу | 58042925 |
Судочинство | Господарське |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні