Рішення

від 25.05.2016 по справі 916/999/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" травня 2016 р.Справа № 916/999/16

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань ОСОБА_1

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_2 /особисто/;

Від відповідача: не з'явився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю „ОСОБА_3 ЛогістикВ» про стягнення 65 061, 32 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі по тексту - ОСОБА_2О.) звернувся до господарського суду Одеської області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „ОСОБА_3 ЛогістикВ» (далі по тексту - ТОВ „ОСОБА_3 ЛогістикВ» ) про стягнення заборгованості в загальній сумі 65 061, 32 грн., яка складається із суми основного боргу в розмірі 41 814,06 грн. та пені в сумі 23 247,26 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе за договором про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів № 22 від 04.01.2016р. щодо здійснення своєчасної та в повному обсязі оплати вартості виконаних позивачем робіт.

Представник відповідача в судове засідання по даній справі не з'явився та про причини неявки суд не повідомив. При цьому, суд зазначає, що конверти із поштовими відправленнями суду, які були надіслані за адресою місцезнаходження ТОВ „ОСОБА_3 ЛогістикВ» згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 65026, м. Одеса, Польський узвіз, 11, були повернути суду у зв'язку із неможливістю вручення адресату. З огляду на викладене, відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. за № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з наступними змінами та доповненнями) відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду даної справи господарським судом. Оскільки ТОВ „ОСОБА_3 ЛогістикВ» не було надано суду відзиву на позов, справа розглядається за наявними в ній матеріалами згідно зі ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представника позивача, суд встановив наступне:

04.01.2016р. між ОСОБА_2 (Виконавець) та ТОВ „ОСОБА_3 ЛогістикВ» (Замовник) було укладено договір про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів № 22, у відповідності до п.п. 1.1 - 1.2 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, Виконавець бере на себе зобов'язання надати Замовнику послуги з технічного обслуговування та/або ремонту автомобільних транспортних засобів чи його складових частин, що належать Замовнику чи перебувають у нього в користуванні, у тому числі з використанням матеріалів (запасних частин) як Замовника так і спеціально замовлених Виконавцем. Замовник бере на себе зобов'язання прийняти й оплатити ці послуги, а також вартість використаних матеріалів (запасних частин) Виконавця в розмірі, строки та в порядку, що передбачені умовами цього договору. Перелік робіт з технічного обслуговування та/або ремонту, а також перелік матеріалів, що використовуються, вказуються в наряді-замовлення, який є невід'ємною частиною цього Договору.

Згідно зі ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2 - 4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів № 22 позивачем було виконано роботи з ремонту автомобіля, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000042 від 14.01.2016р. та №ОУ-0000048 від 15.01.2016р. на загальну суму 26 529,06 грн., із використанням запасних частин, переданих згідно видаткової накладної №РН-0000012 від 18.01.2016р. на суму 15 285,00 грн., тобто загалом виконано роботи із урахуванням вартості використаних запасних частин на суму 41 814,06 грн. В свою чергу, відповідачем було прийнято виконані ОСОБА_2 ремонтні роботи, що підтверджується підписом представника відповідача на вищезазначених первинних бухгалтерських документах.

Відповідно до п. 3.2 договору про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів № 22 від 04.01.2016р. Замовник сплачує Виконавцю вартість визначених робіт, запасних частин, паливо-мастильних матеріалів протягом 7 (семи) банківських днів з дати підписання акту приймання-передачі виконаних робіт та виписки рахунку-фактури, після чого Виконавець зобов'язаний видати Замовнику податкову накладну.

З метою отримання плати за ремонтні роботи та реалізований товар позивачем було виставлено до сплати рахунок-фактури № СФ-0000050 від 14.01.2016р., № СФ-0000057 від 15.01.2016р. та № СФ-0000059 від 18.01.2016р., на загальну суму 41814,06 грн. з урахуванням ПДВ.

Так, статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Проте, як свідчать матеріали справи, всупереч умовам договору про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів № 22 від 04.01.2016р. відповідач не здійснив оплати вартості виконаних позивачем ремонтних робіт, в результаті чого, на момент вирішення даного спору за ТОВ „ОСОБА_3 ЛогістикВ» рахується прострочена заборгованість перед позивачем в сумі 41 814,06 грн.

За таких обставин, керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 629, 692 ЦК України господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних ОСОБА_2 про стягнення ТОВ „ОСОБА_3 ЛогістикВ» заборгованості за виконані роботи в сумі 4 814,06,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 , п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки -грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання. Так, згідно ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України , неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст. 1 , 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону , обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При здійсненні нарахування пені слід мати на увазі приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України , згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Положеннями п. 6.3 договору про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів № 22 від 04.01.2016р. встановлено, що за порушення строків, передбачених розділом 3 цього договору, Замовник сплачує за кожен день прострочення пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості. Оплата пені не звільняє Замовника від зобов'язань оплати простроченого платежу.

З посиланням на положення п. 6.3 договору про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів № 22 від 04.01.2016р. позивачем було нараховано відповідачу до сплати пеню в сумі 23 247,26 грн. Перевіривши здійснені позивачем розрахунки штрафних санкцій, заявлених до стягнення, господарський суд доходить висновку про допущення помилки при його здійсненні, яка укладається у нарахуванні пені в розмірі, що перевищує граничний, встановлений ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями). Крім того, позивачем було невірно визначено кількість днів прострочення платежу відповідача. У зв'язку з викладеним, правильним розрахунком пені у спірних правовідносинах має бути:

23 385,19 грн. * 78 (кількість днів прострочення з 26.01.2016р. по 12.04.2016р. включно) * 0,44 (подвійна облікова ставка НБУ) / 366 = 2 192,84 грн.

3 143,87 грн. * 77 (кількість днів прострочення з 27.01.2016р. по 12.04.2016р. включно) * 0,44 (подвійна облікова ставка НБУ) / 366 = 291,02 грн.

15 285,00 грн. * 76 (кількість днів прострочення з 28.01.2016р. по 12.04.2016р. включно) * 0,44 (подвійна облікова ставка НБУ) / 366 = 1 396,53 грн.

Загалом 3 880,39 грн.

Таким чином, суд доходить висновку про правомірність нарахування відповідачу до сплати пені в сумі 3 880,39 грн., що має наслідком часткове задоволення позовних вимогу у відповідній частині.

Згідно вимог ст.ст. 32 , 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вищевикладене, факт існування заборгованості ТОВ „ОСОБА_3 ЛогістикВ» перед ОСОБА_2 в загальній сумі 45 694,45 грн., яка складається із суми основного боргу в розмірі 41 814,06 грн. та пені в сумі 3 880,39 грн., витікає з умов укладеної між сторонами по справі угоди, положень чинного законодавства та підтверджується матеріалами справи. Доказів, спростовуючих викладене, відповідачем суду надано не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності задоволення заявлених позовних вимог частково на суму 45 694,45 грн. Таким чином, із ТОВ „ОСОБА_3 ЛогістикВ» слід стягнути на користь ОСОБА_2 суму основного боргу в розмірі 41 814,06 грн. та пеню в сумі 3 880,39 грн. відповідно до відповідно до ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610 - 612, 617, 625, 629, 837, 854 ЦК України, ст.ст. 193, 231, 232 ГК України, ст.ст. 1 , 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями).

Судові витрати із сплати судового збору відповідно до ст. 49 ГПК України судом покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „ОСОБА_3 ЛогістикВ» /65026, м. Одеса, вул. Польський Узвіз, 11, код ЄДРПОУ 40125787/ на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 /65496, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 2691712976/ суму основного боргу в розмірі 41 814 грн. 06 коп. /сорок одна тисяча вісімсот чотирнадцять грн.. 06 коп./, пеню в сумі 3 880,39 грн. /три тисячі вісімсот вісімдесят грн.. 39 коп./, судовий збір в сумі 967 грн. 81 коп. /дев'ятсот шістдесят сім грн. 81 коп./. Наказ видати.

3. В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повний текст рішення підписано 27.05.2016р.

Суддя С.П. Желєзна