Ухвала

від 31.05.2016 по справі 807/1238/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" травня 2016 р. м. Київ К/800/51786/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді Леонтович К.Г.,

суддів: Васильченко Н.В., Калашнікової О.В.,

секретаря - Коцюрби В.М.,

за участю представника товариства з обмеженою відповідальністю „Старвуд Закарпаття" Калинюка Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю „Старвуд Закарпаття" на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 травня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2015 року у справі № 807/1238/13-а за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю „Старвуд Закарпаття" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2013 року Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Старвуд Закарпаття", в якому просило: стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Старвуд Закарпаття" адміністративно-господарські санкції у розмірі 17355,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ) для підприємств, установ і організацій встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік відповідач не виконав вимогу Закону № 875-ХІІ щодо нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. У зв'язку з цим до відповідача застосовані адміністративно-господарські санкції у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Відповідачем у встановлений законом строк адміністративно-господарські санкції не сплачені.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2015 року, позовні вимоги задоволені.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями товариство з обмеженою відповідальністю „Старвуд Закарпаття" звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу товариства з обмеженою відповідальністю „Старвуд Закарпаття" у 2012 році складала 20 осіб, кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, відповідно до ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІІ, якщо працює від 8 до 25 осіб у кількості одного робочого місця. Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік - 1 особа, на підприємстві працювали 0 осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність. Кількість незайнятих робочих місць призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів склала 1 місце.

Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем порушені вимоги законодавства щодо соціального захисту інвалідів, а тому є обґрунтованими вимоги про сплату адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України частково не погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Згідно обставин справи між сторонами виник спір щодо сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч.3 ст.18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Форма звітності про наявність вільних вакантних місць затверджена Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 №420, який втратив чинність на підставі Наказу Міністерства соціальної політики №316 від 31.05.2013. Згідно вказаного Наказу, роботодавці повідомляють органи державної служби зайнятості про наявність вільних вакантних місць, у тому числі для осіб з обмеженими фізичними можливостями, шляхом подання щомісячних Звітів форми 3-ПН.

З наведеного вбачається про обов'язок подання роботодавцем звітів форми 3-ПН до органів державної служби зайнятості.

Згідно зі статтею 18 Закону № 875-ХІІ (у редакції до 18 березня 2006 року) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом України від 23 лютого 2006 року № 3483-ІV „Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість" зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон № 875-ХІІ доповнено статтею 18-1, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Разом із тим, згідно матеріалів справи відповідачем направлялися до центру зайнятості звіти за формою 3-ПН про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів за жовтень - грудень 2012 року.

Таким чином, відповідач частково виконав обов'язок щодо прийняття необхідних мір по працевлаштуванню інвалідів.

Однак, судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи не враховані наведені обставини, не перевірені доводи чи достатньо прийняв мір відповідач щодо працевлаштування інвалідів, чи мав можливість відповідач працевлаштувати інвалідів відповідно нормативу, яка кількість інвалідів була на обліку у центру зайнятості, чи направлялися інваліди для працевлаштування.

З урахуванням вищенаведеного судами першої та апеляційної інстанції не з'ясовані обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення та не дають можливості суду касаційної інстанції визначитися в правильності правової оцінки обставин у справі як судом першої інстанції та і судом апеляційної інстанції, що являється порушенням ст.ст.159,195 КАС України.

Відповідно до ст. 227 КАС України суд касаційної інстанції скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанції, які допустили порушення норм матеріального і процесуального права, які призвели до ухвалення незаконних судових рішень,

З урахуванням викладеного, судами першої та апеляційної інстанції винесені незаконні рішення, постановлені з порушенням норм процесуального права, які підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Старвуд Закарпаття" задовольнити частково.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 травня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2015 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді: