Рішення

від 18.05.2016 по справі 910/5959/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2016Справа №910/5959/16

За позовом Малого приватного підприємства «Феон»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФРОБУД»

про стягнення 2 107 445,34 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Ліскович Д.В. - представник, довіреність №214 від 19.04.2016;

Від відповідача : не з'явились

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Мале приватне підприємство «Феон» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФРОБУД» про стягнення заборгованості у розмірі 2 107 445,34 грн., з яких 2 000 000,00 грн. - основний борг, 67 828,90 - інфляційні нарахування, 39 616,44 грн. - 3 % річних, а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 31 611,69 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань з повернення наданої МПП «Феон» безвідсоткової фінансової допомоги у відповідності до умов Договору № 2104/ФД про надання безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі від 21.04.2015 р., внаслідок чого утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховані інфляційні втрати та 3 % річних в зазначених вище розмірах.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 04.04.2016 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/5959/16 та призначено до розгляду на 27.04.2016 р.

У судові засідання 27.04.2016 р. та 18.05.2016 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судові засідання 27.04.2016 р. та 18.05.2016 р. не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 27.04.2016 р. та 18.05.2016 р. відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень: №0103038087880 та №0103038512270, відповідно.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 27.04.2016 р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло повідомлення по справі № 412 від 20.04.2016 р., в якому позивач повідомляє, що: крім зазначеного правочину сторони (позивач та відповідач) не мали та не мають на даний час інших правовідносин; до даного правочину додаткові угоди не укладались, зміни не вносились; у провадженні інших господарських судів або органів, які у межах своєї компетенції вирішують спори, немає спору між МПП «Феон» та ТОВ «ІНФРОБУД» про стягнення заборгованості за зазначеним правочином і так само немає рішень інших судів та органів з даного спору. Зазначене повідомлення долучено судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час проведення судового засідання 18.05.2016 р. суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 27.04.2016 р. та 18.05.2016 р. до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 04.04.2016 р. та 18.05.2016 р. відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 18.05.2016 р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 21 квітня 2015 р. між Малим приватним підприємством «Феон» (позивач у справі, сторона 1 за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНФРОБУД» (відповідач у справі, сторона 2 за договором) укладено Договір №2104/ФД про надання безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі (далі - Договір), відповідно до якого, позивач надає відповідачу фінансову допомогу (далі - Допомога) на зворотній основі, а останній зобов'язується повернути її в термін, визначений цим Договором.

Статтями 2 - 5 Договору сторони узгодили розмір допомоги, порядок її надання, строк користування допомогою та порядок повернення допомоги тощо.

Цей договір підписується уповноваженими представниками сторін, скріплюється їх печатками та вважається укладеним з моменту його підписання. Договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.п.7.1, 7.2 Договору).

Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором позики, який підпадає під правове регулювання норм § 1 глави 71 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до п. 2.1 Договору розмір Допомоги за цим Договором становить суму у розмірі 2 000 000,00 грн. без ПДВ.

Згідно п.2.2 Договору Допомога надається для поповнення обігових коштів відповідача з метою налагодження тісних взаємовигідних ділових відносин між сторонами.

За умовами п. 3.1 Договору позивач зобов'язується надати відповідачу Допомогу у розмірі визначеному за взаємною згодою сторін, на пізніше 5 банківських днів з дня підписання даного Договору.

Пунктами 3.2, 3.3 Договору передбачено, що Допомога надається шляхом переказу безготівкових грошових коштів на поточний рахунок відповідача. Допомога вважається повністю наданою з моменту зарахування грошових коштів на рахунок відповідача в банківській установі, що її обслуговує.

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивачем 22.04.2015р. платіжним дорученням № 46 було перераховано на рахунок № 26007052626773 відповідача, відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк», грошові кошти у сумі 2 000 000,00 грн. із зазначенням призначення платежу «поворотна фінансова допомога згідно Дог.№2104/ФД від 21.04.2015 р.», що підтверджується випискою ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» за 22.04.2015 р., яка копія якої наявна в матеріалах справи.

Заперечень щодо факту надання поворотної фінансової допомоги відповідачем суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо термінів перерахування поворотної фінансової допомоги у відповідності до умов Договору від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Малим приватним підприємством «Феон» умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання з надання поворотної фінансової допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю «ІНФРОБУД», а відповідачем, у свою чергу, прийнята ця поворотна фінансова допомога без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем грошових коштів належним чином підтверджено матеріалами справи.

Частиною 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до п.4.1 Договору строк, на який надається Допомога, становить три місяці з моменту зарахування грошових коштів на поточний рахунок відповідача в банківській установі, що її обслуговує.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що відповідач зобов'язується повернути всю отриману від позивача Допомогу у розмірах відповідно до п.2.1 даного Договору, після закінчення строку, встановленому п.4.1 Договору, або достроково у будь-який момент.

Повернення Допомоги відбувається шляхом переказу платіжним дорученням безготівкових грошових коштів на поточний рахунок позивача (п.5.2 Договору).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, підтверджено представником позивача в судовому засіданні та відповідачем не спростовано, свої зобов'язання щодо повернення позивачу - Малому приватному підприємству «Феон» грошових коштів в сумі 2 000 000,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку позивач просив стягнути в позовній заяві

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору №2104/ФД про надання безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі від 21.04.2015 р. або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, факт виконання відповідачем зобов'язань матеріалами справи не підтверджується, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 000 000,00 грн. безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі підлягають задоволенню в повному обсязі.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами ст. ст. 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено ст. ст. 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо повернення Допомоги у термін, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення процентів річних в сумі 39 616,44 грн. за період з 23.07.2015 р. по 19.03.2016 р., інфляційні втрати в сумі 67 828,90 грн. за період з 23.07.2015 р. по 19.03.2016 р., які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 1.9. Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

За результатами здійсненої за допомогою системи «ЛІГА» перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір трьох процентів річних, перерахованих судом в межах визначеного позивачем періоду відповідають вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства і є арифметично вірними, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 39 616,44 грн. процентів річних підлягають задоволенню.

За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення інфляційних втрат судом встановлено, що розмір інфляційних втрат, перерахований судом у відповідності до вимог цивільного законодавства та в межах періоду з 23.07.2015 р. по 19.03.2016 р. становить 88 507,19 грн., а отже є більшим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині стягнення інфляційних втрат, тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат, підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 67 828,90 грн.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФРОБУД» (03146, м. Київ, вул. Качалова, 5-В; код ЄДРПОУ 38964397) на користь Малого приватного підприємства «Феон» (03164, м. Київ, вул. Г. Наумова, 1; код 21634795) 2 000 000,00 грн. (два мільйона гривень нуль копійок) безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі, 39 616,44 грн. (тридцять дев'ять тисяч шістсот шістнадцять гривень сорок чотири копійки) процентів річних, 67 828,90 грн. (шістдесят сім тисяч вісімсот двадцять вісім гривень дев'яносто копійок) інфляційних витрат та 31 611,69 (тридцять одну тисячу шістсот одинадцять гривень шістдесят дев'ять копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 03 червня 2016 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон