Постанова

від 25.05.2016 по справі 910/4368/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2016 р. Справа№ 910/4368/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 25.05.2016 року,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Тотем» в особі ліквідатора ТОВ «Тотем», арбітражного керуючого Ярмолінського Юрія Васильовича на рішення господарського суду міста Києва від 17.02.2016 року

у справі № 910/4368/15-г (суддя - Якименко М.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Тотем» в особі ліквідатора ТОВ «Тотем», арбітражного керуючого Ярмолінського Юрія Васильовича

до товариства з обмеженою відповідальністю «Архітектурно-будівельна спілка»

про визнання додаткової угоди недійсною

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тотем» в особі ліквідатора ТОВ «Тотем», арбітражного керуючого Ярмолінського Ю.В. звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Архітектурно-будівельна спілка» про визнання недійсною додаткової угоди від 20.02.2012 року про припинення угоди про дольову участь у будівництві №2/03-1 від 28.03.2005 року, що була укладена між ТОВ «Тотем» та ТОВ «Архітектурно-будівельна спілка».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що додаткова угода по припинення угоди про дольову участь у будівництві №2/03-1 від 28.03.2005 року укладена під впливом помилки, оскільки не було враховано, що виклавши та підписавши текст додаткової угоди в редакції від 20.02.2012 року, не враховано майнові інтереси ТОВ «Тотем», що мають істотне значення для банкрута. ТОВ «Тотем», укладаючи додаткову угоду про припинення угоди про дольову участь у будівництві №2/03-1 від 28.03.2005 року мало єдину мету - припинити зобов'язання перед фізичними особами та не мало на меті припиняти взаємовідносини з ТОВ «Архітектурно-будівельна спілка», в частині власних майнових інтересів.

Рішенням господарського суду м. Києва від 11.06.2015 року у справі №910/4368/15-г в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Тотем» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ярмолінського Ю.В. (далі - ТОВ «Тотем», позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «Архітектурно-будівельна спілка» (далі - ТОВ «Архітектурно-будівельна спілка», відповідач) про визнання недійсною додаткової угоди від 20.02.2012 року про припинення угоди про дольову участь у будівництві №2/03-1 від 28.03.2005 року відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення господарського суду м.Києва від 11.06.2015 року - без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 25.11.2015 року у справі №910/4368/15-г постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 року та рішення господарського суду міста Києва від 11.06.2015 у справі № 910/4368/15-г скасовано. Справу №910/4368/15-г передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Так, під час нового розгляду справи у суді першої інстанції, позивач змінив підставу позову та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з урахуванням заяви про зміну підстав позову про визнання недійсною додаткової угоди від 20.02.2012 року про припинення угоди про дольову участь у будівництві №2/03-1 від 28.03.2005 року, що була укладена між ТОВ «Тотем» та ТОВ «Архітектурно-будівельна спілка» в якій вказує на те, що в додатковій угоді від 20.02.2012 року недостовірно зазначено загальний розмір зобов'язання позивача перед фізичними особами, що було переведено на відповідача, а саме замість 2 219 454, 94 грн. зазначено 7 500 000, 00 грн., внаслідок чого зазначено хибний висновок про неналежне виконання відповідачем зобов'язань та про наявність підстав для припинення угоди №2/03-1 від 28.03.2005 року внаслідок таких дій позивачем було в прихований спосіб прощено борг на суму 5 280 545, 06 грн. Крім того, позивач зазначає, що додаткову угоду від 20.02.2012 року укладено в порушення ст. ст. 19, 22 Закону України «Про відновлення сплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом» під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів та під час арешту майна позивача. Також, позивач вважає , що додаткова угода від 20.02.2012 року укладена під впливом помилки.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.02.2016 року по справі № 910/4368/15-г в задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Тотем» в особі ліквідатора ТОВ «Тотем», арбітражного керуючого Ярмолінського Юрія Васильовича до товариства з обмеженою відповідальністю «Архітектурно-будівельна спілка» про визнання додаткової угоди недійсною - відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 17.02.2016 року, позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 17.02.2016 року по справі № 910/4368/15-г скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник, посилається на неповне з'ясування обставин судом першої інстанції, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2016 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У судових засіданнях 20.04.2016 року та 25.05.2016 року представник позивача надав суду свої пояснення по справі в яких підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив суд апеляційної інстанції скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представники товариства з обмеженою відповідальністю «Архітектурно-будівельна спілка» в судові засідання суду апеляційної інстанції ані 20.04.2016 року, ані 25.05.2016 року не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином про що, в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення.

Враховуючи викладене, заслухавши думку представника позивача, що з'явився у судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки ТОВ «Архітектурно-будівельна спілка» про дату та місце розгляду справи було повідомлено належним чином, про що в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення. Участь в судовому засіданні 25.05.2016 року осіб що не з'явились, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про витребування додаткових письмових доказів та відкладення розгляду справи не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення.

Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились в судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

28.03.2005 року між позивачем, як учасником та відповідачем, як інвестором було укладено угоду про дольову участь у будівництві №2/03-1 (надалі - угода).

Відповідно до пункту 1.1 угоди учасник надає інвестору грошові кошти з метою участі у будівництві житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Герцена, 32, а інвестор по завершенню будівництва передає учаснику частину зведеної будови на умовах і обсягах визначених угодою.

Об'єктом угоди є будівництво житлового будинку за адресою: м. Київ, узвіз Герцена, 32 у Шевченківському районі м. Києва (пункт 2.1 угоду).

Відповідно до пункту 2.2 угоди запланований строк завершення будівництва та введення об'єкта в експлуатацію - III квартал 2007 року.

Додатковою угодою №1 від 19 серпня 2005 року сторонами внесено зміни до п.п. 3.7, 6.1 угоди, а саме визначено, що по завершенню повного циклу будівельних робіт «Інвестор» передає, а учасник приймає по акту прийому-передачі 2000 кв.м. житлової площі. Конкретний перелік квартир буде додатково узгоджений сторонами у додатковій угоді. Учасник зобов'язується перерахувати грошові кошти у розмірі 7 500 000 (сім мільйонів п'ятсот тисяч) грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ (20%) на розрахунковий рахунок інвестора у строк до 01 листопада 2005 року.

18 серпня 2005 року сторонами було підписано додаткову угоду №2 щодо попереднього розподілу квартир у житлових будинках за адресою: м. Київ, узвіз Герцена, 32 у Шевченківському районі м. Києва, за умовами якої інвестор має передати учаснику 26 квартир загальною площею 2006, 87 кв.м.

20.02.2012 року між сторонами було укладено додаткову угоду про припинення угоди про дольову участь у будівництві №2/03-1 від 28.03.2005 року (надалі - додаткова угода).

Відповідно до пункту 1 додаткової угоди сторони, керуючись ст. 599 ЦК України припиняють угоду №2/03-1 від 28.03.2005 року про дольову участь у будівництві житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Герцена, 32 у Шевченківському районі м. Києва.

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди у зв'язку з тим, що сторона 1 (ТОВ «Архітектурно-будівельна спілка») прийняла на себе зобов'язання перед інвесторами-фізичними особами, з якими у сторони 2 (ТОВ «Тотем») виникли договірні відносини відповідно до угод про пайову участь у будівництві житлового будинку, за адресою: м. Київ, вул. Герцена, 32 у Шевченківському районі м. Києва на суму 7 500 000 (сім мільйонів п'ятсот тисяч гривень), включаючи ПДВ, а сторона 2 (ТОВ «Тотем») передала стороні 1 (ТОВ «Архітектурно-будівельна спілка») всі дійсні угоди сторони 2 (ТОВ «Тотем») про пайову участь у будівництві житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Герцена, 32 у Шевченківському районі м. Києва з інвесторами-фізичними особами, угода є виконаною належним чином відповідно до положень ст. 599 Цивільного кодексу України, а саме: зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Додаткова угода підписана уповноваженими особами, а саме, від позивача - Директором Білоусом Олександром Олександровичем та від відповідача - Директором Кавацюком Тарасом Марковичем, які діяли на підставі Статутів, та скріплено печатками.

Додаткова угода є чинною з моменту її підписання сторонами (пункт 3 додаткової угоди). Відповідно до п. 4 додаткової угоди зобов'язання сторін за угодою припиняються з моменту набрання чинності додатковою угодою.

Таким чином, зобов'язання сторін за угодою №2/03-1 від 28.03.2005 року про дольову участь у будівництві житлового будинку припинилися з 20 лютого 2012 року.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 17.02.2016 року по справі № 910/4368/15-г в задоволенні позовних вимог ТОВ «Тотем» в особі ліквідатора ТОВ «Тотем», арбітражного керуючого Ярмолінського Ю.В. до ТОВ «Архітектурно-будівельна спілка» про визнання додаткової угоди недійсною - відмовлено повністю.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 Цивільного кодексу України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України «Про приватизацію державного майна», частини другої статті 20 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», частини другої статті 15 Закону України «Про оренду землі», статті 12 Закону України «Про іпотеку», частини другої статті 29 Закону України «Про страхування», статті 78 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статті 7-1 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У пункті 2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України зазначено що за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

У відповідності до частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, спірна додаткова угода підписана уповноваженими особами, а саме, від позивача - Директором Білоусом Олександром Олександровичем та від відповідача - Директором Кавацюком Тарасом Марковичем, які діяли на підставі Статутів, та скріплено печатками.

Посилання скаржника на те, що додаткова угода від 20.02.2012 року укладена в порушення ст. ст. 19, 22 Закону України «Про відновлення сплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом» під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів та під час арешту майна позивача, колегія суддів вважає необґрунтованим та безпідставним, оскільки в матеріалах справи наявна копія ухвали господарського суду м. Києва №910/2673/13 про порушення провадження у справі про банкрутство позивача від 15.02.2013 року, тобто, через рік після укладення оскаржуваної угоди від 20.02.2013 року.

Щодо доводів скаржника про те, що вказана додаткова угода про припинення угоди про дольову участь у будівництві №2/03-1 від 28.03.2005 року є такою, що укладена внаслідок помилки, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 1 статті 229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Договори вчинені під помилкою відносяться до договорів вчинених з недоліком волі. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений.

Не має правового значення помилка у мотивах правочину (тобто в обставинах, у зв'язку з якими особа вчиняє правочин) або незнання стороною правочину норм законодавства. Помилка внаслідок власного недбальства чи незнання закону однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Суд вказує, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Разом з тим, як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, позивачем не було доведено суду, окрім розрахунку можливості одержання користі від вчиненого правочину, інших власних майнових інтересів позивача, які не враховані спірною угодою від 20.02.2012 року внаслідок помилки.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що із наданих документів вбачається, що ТОВ «Тотем» було посередником між фізичними особами та ТОВ «Архітектурно-будівельна спілка», серед іншого суду не доведено, що ТОВ «Тотем» разом з фізичними особами інвестувало власні кошти або інше майно та мало власні господарські взаємовідносини з ТОВ «Архітектурно-будівельна спілка».

Крім того, скаржником не доведено розмір зобов'язань ТОВ «Тотем» перед фізичними особами, у зв'язку зі зменшення кредиторської заборгованості перед якими й було прийнято рішення, як вказує позивач, укласти оскаржену додаткову угоду.

Таким чином судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що помилка щодо розрахунку користі від вчиненого правочину на яку вказує скаржник, не має правового значення у даній справі. Крім того, помилка щодо мотивів правочину, а також неправильне тлумачення закону однією зі сторін також не можуть бути підставою для визнання правочину недійсним з підстав, передбачених ст. 229 ЦК України.

Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що скаржник, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не наддав суду доказів, які б свідчили про те, що волевиявлення хоча б одного із учасників договору на час його укладання не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, як не надав доказів і існуванню тих обставин, за наявності яких правочин може бути визнаний недійсним як такий, що вчинений під впливом помилки.

Відповідно до п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними за змістом статті 229 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним» під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину.

Крім того, як вірно зазначав місцевий господарський суд у відповідності до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, в матеріалах справи міститься рішення господарського суду м. Києва від 11.08.2014 року по справі № 910/8139/14. Даним рішенням встановлено юридичний факт дійсності укладеної 20.02.2012 року додаткової угоди про припинення угоди про дольову участь у будівництві № 2/03-1 від 28.03.2005 року. Сторонами у справі № 910/8139/14 були позивач і відповідач, зазначене рішення набуло законної сили. Таким чином, у розумінні ч. 3 ст. 35 ГПК України вказані обставини мають значення по даній справі та є преюдиційними.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у задоволенні позову про визнання недійсним додаткової угоди про припинення угоди про дольову участь у будівництві № 2/03-1 від 28.03.2005 року, укладеної між сторонами.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції, позивачем не було подано належних та переконливих доказів в обґрунтування заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі, на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 17.02.2016 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Тотем» в особі ліквідатора ТОВ «Тотем», арбітражного керуючого Ярмолінського Юрія Васильовича слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 17.02.2016 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Тотем» в особі ліквідатора ТОВ «Тотем», арбітражного керуючого Ярмолінського Юрія Васильовича на рішення господарського суду міста Києва від 17.02.2016 року у справі №910/4368/15-г залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 17.02.2016 року у справі №910/4368/15-г залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/4368/15-г повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко

Дата підписання 30.06.2016 року