Постанова

від 02.06.2016 по справі 820/8505/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2016 р. Справа № 820/8505/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Жигилія С.П. , Дюкарєвої С.В.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.,

представника відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Індустріальної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2014р. по справі № 820/8505/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міцар"

до Індустріальної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю В«МіцарВ» (далі по тексту - ТОВ «Міцар»), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому, з урахуванням уточнень до позовних вимог, прийнятих судом, просив суд скасувати податкові повідомлення - рішення від 17.06.2013 р. № НОМЕР_1 щодо донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 172578,38 грн. та застосування штрафних санкцій у відповідній частині та від 17.06.2013 р. № НОМЕР_2 щодо донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 130526,8 грн. та застосування штрафних санкцій у відповідній частині, винесені Індустріальною міжрайонною державною податковою інспекцією міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2014 року по справі № 820/8505/14 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Міцар" до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено у повному обсязі.

Скасовано податкові повідомлення - рішення Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 17.06.2013 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2.

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2014 року по справі № 820/8505/14 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «Міцар» відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги пояснив, що ТОВ «Міцар» в порушення вимог п.123, п.1.31, пп.4.1.1 п.4.1 ст.4, пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.135.5 ст.135, пп.153.2.3 п.53.2 ст.153 Податкового кодексу України не включено до складу валового доходу за 2011 та 2012 роки вартість безоплатно отриманих послуг по користуванню нежитловими приміщеннями, право користування якими на 5 років було передано до статутного фонду ТОВ «Міцар» в якості внеску, та які використовувались ФОП ОСОБА_2, внаслідок чого позивачем занижено дохід за 1 квартал 2011 року - на 39367 грн., за 2-4 квартали 2011 року, 1-4 квартали 2012 року в загальній сумі 413371 грн. З посиланням на відсутність у позивача ділової мети на здійснення витрат на оренду приміщень, які вже перебували у користуванні ТОВ «Міцар» на безоплатній основі, стверджує про відсутність зв'язку вказаних господарських операцій з господарською діяльністю позивача та, як наслідок, про завищення позивачем витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2012 рік на суму 78444 грн.

Крім того, зазначив, що позивачем всупереч пп.139.1.12 п.139.1 ст.139 ПК України віднесена до складу витрат вартість отриманих послуг за договором № 2/1 від 04.03.2011 року про надання послуг з переробки давальницької сировини, укладеним із ФОП ОСОБА_2, який є платником єдиного податку.

З вказівкою на акт перевірки контрагента позивача ПМП «СВА» від 11.10.2012 року № 3191/220/13708255 стверджує про неможливість реального здійснення господарських операцій вказаним підприємством, у т.ч. з позивачем по справі, а відтак, позивачем завищено витрати по відносинам із цим контрагентом за 2-3 квартал 2011 року на 133089 грн. та податковий кредит за лютий-квітень 2011 року на 27348 грн.

Також, вказує на подвійне включення позивачем сум ПДВ у загальному розмірі 20897 грн. по окремим податковим накладним, виписаним постачальниками ТОВ «Український сертифікаційний центр», ТОВ «Восток Трейд», ТОВ «АСС-Гофропак», ПП «Талант Трейдінг», ПП «Поляра Хім», ТОВ «І-Тайм», ТОВ «Ібіс-Україна», ТОВ Фірма «Промпостачсервіс», ФОП ОСОБА_3ПрАТ «МТС-Україна», а також на віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ, що не підтверджені податковими накладними, у вересні, листопаді 2010 року (237 грн.), у червні 2011 року (17 грн.), в серпні-жовтні 2011 року та лютому-грудні 2012 року (14181 грн.).

Враховуючи вищевикладене, вважає обґрунтованими висновки акту перевірки про заниження позивачем доходу на 452738 грн., завищення витрат на 493226 грн., заниження податкових зобов'язань на 90551 грн. та завищення податкового кредиту на суму 48245 грн.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2014 року по справі № 820/8505/14 апеляційну скаргу Індустріальної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області задоволено частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2014р. по справі № 820/8505/14 скасовано.

Прийнято нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Міцар" до Індустріальної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області задоволено частково.

Скасовано податкові повідомлення-рішення від 17.06.2013 року №0000712210 на суму 30611 грн. (в тому числі основний платіж - 30610 грн., штрафна (фінансова) санкція - 1 грн.) та №0000722210 на суму 27349 грн. (в тому числі основний платіж - 27348 грн., штрафна (фінансова) санкція - 1 грн.).

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.03.2016 року по справі № К/800/58315/14, К/800/54965/14 частково задоволено касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Міцар», Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2014 року - скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до Харківського апеляційного адміністративного суду.

У даній ухвалі судом касаційної інстанції констатовано, що судом апеляційної інстанції не перевірено правову природу виникнення витрат ТОВ «Міцар» у сумі 78444 грн., чи є вони орендною платою або загальногосподарськими витратами, тощо, а також факту укладання між позивачем та ФОП ОСОБА_4 договорів, наведених у судових рішеннях, відповідно не надано належної правової оцінки тому, чи можна вважати безоплатним користуванням ФОП ОСОБА_2 приміщеннями площею 426,0 кв.м., та чи надав позивач на підставі цивільно-правових угод приміщення в оренду ФОП ОСОБА_4, яка в подальшому укладала відповідні договори з третіми особами, в тому числі з ФОП ОСОБА_2 Вказано, що лише після встановлення цих обставин можна робити висновок про безоплатність користування ФОП ОСОБА_2 приміщенням, про правомірність чи неправомірність віднесення позивачем до складу витрат на утримання приміщень, що були передані до його статутного фонду, та про їх використання у своїй господарській діяльності.

Крім того, в ухвалі від 30.03.2016 р. Вищим адміністративним судом України зазначено, що під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій позивач стверджував, що він погоджується з сумою фактично завищених витрат по господарським операціям на суму 171685,30 грн. з платником єдиного податку ФОП ОСОБА_2, проте інші господарські операції на суму 110007,70 грн. проводились із ФОП ОСОБА_5, який перебував на загальній системі оподаткування. Однак, суд апеляційної інстанції вказаним обставинам та доводам правової оцінки не надав, не встановив, чи відповідають вони дійсності, а відтак, ці обставини підлягають дослідженню при новому розгляді справи.

З приводу мотивів суду апеляційної інстанції щодо неподання позивачем до суду документальних доказів факту надання податкових накладних до перевірки, колегія суддів суду касаційної інстанції вказала, що суди не повинні обмежуватись дослідженням лише тих доказів, що були проаналізовані податковим органом під час проведення перевірки.

Частиною 5 ст. 227 КАС України передбачено, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Отже, в даному апеляційному провадженні справа розглядається з урахуванням наведених висновків суду касаційної інстанції.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2016 року по справі 820/8505/14 допущено заміну відповідача з Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на його правонаступника - Індустріальну об'єднану державну податкову інспекцію м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби в Харківській області (далі по тексту - Індустріальна ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області, відповідач).

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених в останній, просив суд апеляційної інстанції постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2014 року по справі № 820/8505/14 скасувати, прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні просив суд апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін. В судове засідання, призначене на 02.06.2016 року не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що працівниками Індустріальної МДПІ м.Харкова була проведена планова виїзна перевірка ТОВ В«МіцарВ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2013 року.

За результатами перевірки було складено акт № 2452/22.1-06/25187488 від 03.06.2013 року, яким зафіксовано порушення позивачем вимог:

- п.1.23, п.1.31., пп.4.1.1 п.4.1 ст.4, пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.135.5 ст.135, ст.153, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9, пп.139.1.12 п.139.1 ст.139, пп.153.2.3 п.153.2 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 212066 грн.,

- п.4.2 ст.4, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.188.1 ст.188, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 138 796 грн. (т.1, а.с.8-62).

На підставі вищенаведених висновків акту перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 17.06.2013 року: № НОМЕР_2 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 228586,50 грн., у т.ч. за основним платежем - 212066,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 16520,50 грн., та № НОМЕР_1 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 161833,50 грн., у т.ч. за основним платежем - 138 796 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 22937,50 грн. (т.1, а.с.63-64).

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 172578,38 грн. - за основним платежем та з ПДВ - 130526,80 грн. - за основним платежем, а також щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій у відповідній частині, позивач звернувся до суду з даним позовом про їх оскарження у зазначеній частині.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що підставами для винесення податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_2 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 188998,88 грн., у т.ч. за основним платежем - 172578,38 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 16420,50 грн. слугували висновки відповідача про заниження доходу на суму 39367 грн. - за 1 квартал 2011 року, 413371 грн. - за 2-4 квартали 2011 року, 1-4 квартали 2012 року, завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, 78444 грн. - за 2012 рік (по господарським операціям з оренди приміщення по вул. Текстильній, 2 у м. Харкові, які внесені до статутного фонду ТОВ «Міцар»), 2-4 квартали 2011 року на суму 281963 грн. (по відносинам із фізичною особою-підприємцем, який є платником єдиного податку), за 2-3 квартали 2011 року на суму 133089 грн. (по відносинам із ПМП «СВА»).

При цьому, позивачем визнається правомірність висновків податкового органу про порушення п.139.1 ст.139 ПК України в частині завищення собівартості реалізованих товарів по господарським операціям із платником єдиного податку ФОП ОСОБА_2 на суму 171685,30 грн., у зв'язку з яким позивачеві збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 39487,62 грн.

Колегія суддів зазначає, що оскільки спірні правовідносини щодо правомірності формування позивачем доходу та валових витрат за 1 квартал 2011 року виникли до 01.04.2011 року (набрання чинності розділом ХІІІ Податкового кодексу України), застосуванню при наданні оцінки правомірності формування такого показника податкового обліку підлягають положення Закону України В«Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". При цьому, колегія суддів відмічає, що порядок та підстави формування доходу та витрат у 2 кварталі 2011 року - 4 кварталі 2012 року регламентовано Податковим кодексом України.

Як вбачається зі змісту акту перевірки від 03.06.2013 р. № 2452/22.1- 06/25187488, однією з підстав для винесення спірних податкових повідомлень - рішень слугував висновок відповідача щодо невключення позивачем до складу валового доходу, а також заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість за рахунок невключення до бази оподаткування операцій з безоплатного надання в користування ФОП ОСОБА_2 нежитлових приміщень у лютому - грудні 2011 р., січні - грудні 2012 р.

Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є засновниками ТОВ «Міцар» (т.1, а.с.87-89).

За визначенням п.1.26 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" пов'язана особа - особа, що відповідає будь-якій з наведених нижче ознак, зокрема, фізична особа або члени сім'ї фізичної особи, які здійснюють контроль над платником податку. Членами сім'ї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини).

Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного капіталу платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного капіталу платника податку.

Для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного капіталу платника податку (голосів у керівному органі) визначається як загальна сума корпоративних прав, що належить такій фізичній особі, членам сім'ї такої фізичної особи та юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою або членами її сім'ї.

У відповідності до п. 1.23 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" безоплатно надані товари (роботи, послуги) - товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод; роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті.

Згідно з п. 1.31 статті 1 Закону продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами у межах договорів лізингу (оренди), продаж, передачу права на підставі авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Відповідно до п.п. 4.1.1 п.4.1 ст. 4 Закону валовий доход включає, зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Пунктом 7.4. статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» урегульовано питання оподаткування операцій з пов'язаними особами.

Так, з метою оподаткування доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу (пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

За приписами пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Як визначено пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

У свою чергу, відповідно до пп.13.5.5.11 п.135.5 ст.135 ПК України інші доходи включають, зокрема, доходи, визначені відповідно до статей 146, 147, 153 і 155 - 161 цього Кодексу.

За приписами пп.153.2.1 п.153.2 ст.153 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

При цьому, відповідно до пп.153.2.3 п.153.2 ст.153 ПК України положення підпунктів 153.2.1 і 153.2.2 цього пункту поширюються також на операції з особами, які:

не є платниками цього податку;

сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з протоколом загальних зборів учасників ТОВ „Міцар" від 27.01.2011 року № 3 до статутного фонду підприємства внесено право користування на 5 років нежитловими будівлями літ. В«Д-1В» , В«Б-ГВ» В«И-1В» , В«Ж-1В» , № 10 загальною площею 342,6 кв.м. та нежитловими приміщеннями № 1-37 в літ. „А-1" загальною площею 955,9 кв.м за адресою м.Харків, вул. Текстильна, 2 (право користування на п'ять років вищезазначеними - нежитловими будівлями та приміщеннями оцінюється у розмірі 3 600 000 грн.), які належать на праві власності ОСОБА_4 (т.1, а.с.87-89).

Передача позивачеві вказаних нежитлових приміщень підтверджується наявними в матеріалах справи копіями договору від 27.01.2011 року № 1 про передачу та умови використання приміщення між ФОП ОСОБА_4 та ТОВ «Міцар», актів прийому-передачі за договором № 1 від 27.01.2011 року, складених в період з 31.01.2011 року по 31.12.2012 року (т.1, а.с.109-136).

Разом з тим, як встановлено податковим органом, та підтверджується матеріалами справи, частиною вищезазначених приміщень площею 426,0 кв.м. користується ФОП ОСОБА_2 на підставі договорів оренди від 03.01.2011 року, 04.01.2012 року, 08.11.2012 року (т.1, а.с.178-183), про що свідчать наявні в матеріалах справи копії актів виконання робіт за вищевказаними договорами оренди (т.1, а.с.184-205).

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що в цих актах виконання робіт в якості орендодавця вказаний позивач ТОВ «Міцар».

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що позивач по справі як належний користувач вказаних приміщень в силу протоколу зборів засновників ТОВ «Міцар» від 27.01.2011 року, надавав послуги ФОП ОСОБА_2 у вигляді оренди нежитлових приміщень площею 426 кв.м. по вул. Текстильній, 2 у м. Харкові.

Таким чином, податковий орган дійшов обґрунтованого висновку про надання позивачем послуг з користування приміщенням ФОП ОСОБА_2, та, як наслідок, про наявність у позивача обов'язку включити вартість наданих щомісячних послуг до валових доходів, згідно п.п.4.1.1 п.4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", та до складу доходу, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток - на підставі п.135.5 ст.135, пп.153.2.3 п.1543.2 ст.153 ПК України.

Однак, вартість вказаних послуг не була віднесена ТОВ «Міцар» до складу доходу за 2011-2012 роки, що не заперечується позивачем по справі.

Посилання представника позивача на те, що приміщення ФОП ОСОБА_6 були передані у користування безпосередньо їх власником ОСОБА_4, є необґрунтованими, оскільки на час користування ФОП ОСОБА_6 зазначені приміщення перебували у користуванні ТОВ "Міцар", якому були передані раніше на підставі наявного в матеріалах справи акту приймання-передачі приміщень, а отже послуги з користуванням приміщеннями ФОП ОСОБА_7 були надані саме позивачем по справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок податкового органу про порушення позивачем п.1.23, п.1.31, пп.4.1.1 п.4.1 ст.4, пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України про заниження позивачем валового доходу за 1 квартал 2011 року в сумі 39367 грн., за 2-4 квартали 2011 року на суму 177159 грн., за 2012 рік - 236212 грн., та вважає обґрунтованим збільшення позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток за 1 квартал 2011 року в розмірі 9842 грн. - за основним платежем та 1 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, а також за 2-4 квартали 2011 року в розмірі 40749 грн., за 2012 рік в розмірі 49604 грн. - за основним платежем та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 12400 грн.

Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до п.188.1 статті 188 ПК України, якими урегульовано формування грошового зобов'язання з податку на додану вартість починаючи з 01.01.2011 року, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Колегія суддів зауважує, що позивачем ФОП ОСОБА_2 послуги з надання в оренду нежитлових приміщень надавались безоплатно.

Разом з тим, згідно з п.39.1 ст.39 ПК України у разі здійснення платником податків операцій з пов'язаними особами застосовується звичайна ціна.

Звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3 - 39.4 цієї статті.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відповідачем правомірно констатовано порушення позивачем п.188.1 ст.188 ПК України та збільшено позивачеві грошове зобов'язання з ПДВ за період з лютого 2011 року по грудень 2012 року включно на суму 90551 грн., у зв'язку з чим застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 17717 грн.

З приводу висновків акту перевірки про порушення позивачем пп.139.1.12 п.139.1 ст.139 ПК України у зв'язку із завищенням собівартості реалізованих товарів на загальну суму 281693 грн. за рахунок віднесення до складу останньої вартості придбання послуг у фізичної особи-підприємця, що сплачує єдиний податок, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пп. 134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України у цьому розділі об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.12 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) не включаються до складу витрат витрати, понесені у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи - підприємця, що сплачує єдиний податок (крім витрат, понесених у зв'язку із придбанням робіт, послуг у фізичної особи - платника єдиного податку, яка здійснює діяльність у сфері інформатизації).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що витрати в сумі 281693 грн. було понесено позивачем у зв'язку з придбанням послуг з переробки давальницької сировини у ФОП ОСОБА_2 за договором № 2/1 від 04.03.2011 року.

Як встановлено перевіркою та не заперечується позивачем по справі, ФОП ОСОБА_2 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_3) перебуває на спрощеній системі оподаткування, є платником єдиного податку відповідно до свідоцтва про сплату єдиного податку серії С № 891094 від 15.12.2010 року.

За результатами відносин із ФОП ОСОБА_2 позивачем віднесено до складу витрат суми в розмірі : за 2 квартал 2011 року - 55076 грн., 3 квартал 2011 року - 152684 грн., 4 квартал 2011 року - 73933 грн.

Позивач стверджує, що вартість витрат в розмірі 281693 грн. складається не лише по господарським відносинам із ФОП ОСОБА_2, а й з ФОП ОСОБА_8, яка перебуває на загальній системі оподаткування, при цьому сума фактичних витрат по господарським операціям із ФОП ОСОБА_2 складає лише 171685,30 грн., в той час як сума витрат в розмірі 110007,70 грн. правомірно сформована позивачем по відносинам із ФОП Родак.

Вищезазначені обставини, на думку позивача, були помилково залишені поза увагою перевіряючих, що призвело до неправомірного збільшення позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток.

В обґрунтування такого твердження позивачем надано до матеріалів справи копії податкових накладних, виписаних ФОП ОСОБА_8, актів приймання-передачі на загальну суму 110007,70 грн., платіжних доручень про оплату послуг ФОП Родак та банківських виписок (т.1, а.с.209-249, т.5, а.с.39-191).

Однак, колегія суддів відмічає, що в акті перевірки не встановлено порушень по відносинам із ФОП ОСОБА_8, зауваження по господарським операціям із вказаним контрагентом відсутні, натомість, відповідачем відображено в акті завищення суми витрат в розмірі 281693 грн. виключно по відносинам із ФОП ОСОБА_2

При цьому, перевіряючими в акті чітко зазначено реквізити актів виконаних робіт, оформленим по відносинам із ФОП ОСОБА_2 : акти б/н від 30.04.2011 року на суму 13742,89 грн., від 31.05.2011 року на суму 14305,08 грн., від 30.06.2011 року на суму 27027,96 грн., від 31.07.2011 року на суму 59523,04 грн., від 31.08.2011 року на суму 60040,68 грн., від 30.09.2011 року 33120,45 грн., від 30.10.2011 року на суму 20739,07 грн., від 30.11.2011 року на суму 25224,57 грн., від 31.12.2011 року на суму 27969,18 грн., усього на суму 281693 грн.

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що реквізити актів приймання-передачі, оформлених між позивачем та ФОП Родак (№ 25 від 01.07.2011 року на суму 4100 грн., № 28 від 11.07.2011 року на суму 9780 грн., № 37 від 09.09.2011 року на суму 12000 грн., № 39 від 13.09.2011 року на суму 22252,80 грн., № 48 від 21.10.2011 року на суму 6000 грн., № 53 від 03.11.2011 року на суму 14016,00 грн., № 62 від 29.12.2011 року на суму 39860,40 грн., № 61 від 28.12.2011 року на суму 24000,00 грн.) відрізняються від тих, що перелічені перевіряючими в акті перевірки.

При цьому, надані позивачем до суду апеляційної інстанції банківських виписок свідчать про проведення позивачем із ФОП ОСОБА_8 господарських операцій у червні, липні, вересні та жовтні 2011 року на загальну суму 53880 грн., а копії платіжних доручень свідчать про сплату на користь ФОП ОСОБА_8 суми в розмірі 43880 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вищенаведені доводи позивача є хибними та необґрунтованими, витрати по відносинам із ФОП ОСОБА_8 у розмірі 110007,70 грн. до складу спірної суми завищення собівартості реалізованих товарів у розмірі 281693 грн. перевіряючими не включались.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком акту перевірки про порушення позивачем пп.139.1.12 п.139.1 ст.139 ПК України у зв'язку із завищенням витрат за рахунок включення до їх складу сум по відносинам із ФОП ОСОБА_2 - платником єдиного податку на загальну суму 281693 грн., а тому вважає обґрунтованим донарахування позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток у повному розмірі - 64789 грн. (а не лише 39487,62 грн., з яким погоджується позивач) та застосування штрафних (фінансових) санкцій за це порушення в сумі 1 грн.

Щодо порушення позивачем п.п.14.1.27 п.14.1 ст. 14, пп. 138.10.3 п.138.10 ст.138 ПК України, а саме безпідставного включення протягом 2012 року до складу інших витрат (витрат на збут) вартості оренди складських приміщень у сумі 78444 грн., які використовувались підприємством ТОВ В«МіцарВ» у своїй господарській діяльності, колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначено в підпункті 14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.138.10 ст.138 ПК України до складу інших витрат включаються: адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона) (пп. «в» пп. 138.10.2 ст.138 ПК України); витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона) (пп. «д» пп. 138.10.3 ст.138 ПК України).

Пунктом 138.2 статті 182 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З наведеного вище випливає, що будь-які витрати мають бути здійснюваними саме для провадження господарської діяльності та в її межах, а не з іншою метою.

Таким чином, придбання активів (тобто товарів, послуг) передбачає наявність мети їх використання в господарській діяльності платника податків. Така мета є необхідною умовою для формування витрат та/або податкового кредиту платником податків.

Відповідно, витрати на придбання активів, здійснені без мети їх використання у господарській діяльності або придбання таких активів поза межами господарської діяльності платника податків не дають право на відповідні врахування цих витрат у податковому обліку. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

В ході перевірки позивача податковим органом було встановлено, що до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкті оподаткування ТОВ „Міцар" було віднесено вартість оренди складських та офісних приміщень за адресою : м.Харків, вул. Текстильна, 2, що надані ФОП ОСОБА_4 згідно з наступними договорами оренди :

- № 2 від 01.01.2011 р. про строкове платне користування майном - нежитловою будівлею площею 60 кв.м. за адресою : м. Харків, вул. Текстильна, 2, для розміщення офісу;

- № 1 від 01.01.2011 р. про строкове платне користування майном - нежитловою будівлею площею 347 кв.м. за адресою : м. Харків, вул. Текстильна, 2, для розміщення складських приміщень;

- № 6 від 08.11.2011 року про строкове платне користування нежитловою будівлею площею 60 кв.м. за адресою : м. Харків, вул. Текстильна, 2, для розміщення офісу;

- № 5 від 08.11.2011 року про строкове платне користування нежитловою будівлею площею 476,3 в.м. за адресою : м. Харків, вул. Текстильна, 2, для розміщення складських приміщень.

Однак, вищезазначені приміщення по вул. Текстильній, 2 у м. Харкові відповідно до протоколу № 3 загальних зборів учасників ТОВ «Міцар» від 27.01.2011 року були внесені статутного фонду як право користування на 5 років нежитловими будівлями літери «Д-1», «Б-1», «И-1», «Ж-1».

Виходячи з викладеного, відповідачем зроблено висновок про безпідставне включення до складу інших витрат (витрат на збут) вартості оренди складських та офісних приміщень в сумі 78444 грн., у т.ч. за 1 квартал 2012 року в сумі 9050 грн., 2 квартал 2012 року - 19050 грн., 3 квартал 2012 року - 19050 грн., 4 квартал 2012 року - 21294 грн.

Позивач заперечує проти таких висновків відповідача, стверджуючи, що витрати на користь ФОП ОСОБА_4 понесені позивачем у зв'язку із компенсацією власниці будівель вартості комунальних послуг.

На підтвердження таких доводів позивачем надано до матеріалів справи копії договору № 1 від 27.01.2011 року, предметом якого є визначення умов використання приміщень, що знаходяться по вул. Текстильній, 2 у м. Харкові, загальною площею 1298,5 кв.м., право користування якими є внеском ФОП ОСОБА_4 до статутного фонду ТОВ «Міцар» (т.1, а.с.109-111), а також копії актів прийому-передачі робіт (надання послуг), копії платіжних доручень, банківських виписок (т.1, а.с.112-177).

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що вищевказані акти та платіжні доручення містять посилання на договір № 1 від 27.01.2011 року, та жодним чином не стосуються договорів №№ 1 та 2 від 01.01.2011 року, № 5 та 6 від 08.11.2011 року, про які зазначено в акті перевірки.

При цьому, слід відмітити, що загальна сума компенсації комунальних послуг за 2012 рік за актами, наданими позивачем (74718,33 грн.), відрізняється від суми завищення витрат за 2012 рік, зазначеної в акті перевірки (78444 грн.).

У свою чергу, сума компенсації згідно з актами відрізняється і від суми, сплаченої протягом 2012 року позивачем на користь ФОП ОСОБА_4 згідно з платіжними дорученнями, які містять вказівку на договір № 1 від 27.01.2011 року - 125970 грн. (з ПДВ) (т.1, а.с.136-174).

Крім того, реквізити актів прийому-передачі робіт (надання послуг) за 2012 рік, копії яких надано позивачем до матеріалів справи (т.1, а.с.125-135) містять розбіжності з актами виконаних робіт, перелік яких наведений в акті перевірки.

Так, в акті перевірки зазначено про акт виконаних робіт за лютий 2012 року від 28.02.2012 року, в той час як акт про компенсацію комунальних витрат за лютий 2012 року складений 29.02.2012 року (т.1, 125), сума акту за листопад 2012 року згідно з актом перевірки складає 7323,67 грн., за грудень 2012 року - 7620 грн., в той час як надані позивачем акти за листопад та грудень 2012 року складено на суми 5842 грн. (у т.ч. ПДВ - 973,67 грн.) та 7620 грн. (у т.ч. ПДВ - 1270 грн.) (т.1, а.с.134, 135).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає такими, що спростовуються матеріалами справи, твердження позивача про те, що сума коштів у розмірі 78444 грн. є витратами на утримання приміщень (комунальних послуг).

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що з наданих позивачем банківських виписок (т.1, а.с.175-177) вбачається проведення виплат на користь ФОП ОСОБА_4 22.11.2012 року за договором № 2 від 01.01.2011 року в сумі 6800,00 грн. та 2200,00 грн., 20.11.2012 року за договором № 2 від 01.01.2011 року в сумі 13400,00 грн., 05.12.2012 року за договором № 1 від 04.01.2011 року в сумі 4000,00 грн. з призначенням платежу - оплата за оренду, що свідчить про наявність у відповідача фактичних підстав для висновку про те, що позивачем сплачувались кошти за оренду приміщень на користь ФОП ОСОБА_4, право користування якими належить позивачу як частка статутного фонду згідно з протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Міцар» № 3 від 27.01.2011 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок відповідача про відсутність у підприємства ділової мети на здійснення витрат на оренду приміщень, які вже перебували у його користуванні на безоплатній основі, а отже такі витрати не відносяться до валових витрат, оскільки не пов'язані з господарською діяльністю, у зв'язку з чим Індустріальною ОДПІ цілком обґрунтовано констатовано завищення позивачем витрат на суму 78444 грн. та збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 16472 грн. - за основним платежем, 4117,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Щодо висновків акту перевірки про порушення позивачем вимог п.198.6 ст.198 ПК України за рахунок подвійного віднесення до складу податкового кредиту сум за одними й тими самими податковими накладними, а також віднесення до складу податкового кредиту у вересні, листопаді 2010 року (237,00 грн.), червні 2011 року (17,00 грн.), серпні-жовтні 2011 року та лютому-грудні 2012 року (14181,00 грн.) сум ПДВ, не підтверджених податковими накладними, колегія суддів зазначає наступне.

З акту перевірки вбачається, що позивач у різних податкових періодах двічі включав до складу податкового кредиту сплачені суми ПДВ згідно податкових накладних: № 1451 від 23.04.2010 р. (у т.ч. ПДВ 41,67 грн.), виписаної контрагентом ТОВ В«Восток ТрейдВ» , № 44323 від 19.05.2010 року, виписаної контрагентом ТОВ В«Український Сертифікаційний ЦентрВ» , №2795 від 24.11.2010 р. (у т.ч. ПДВ 696,67 грн.), виписаної контрагентом ТОВ В«АСС-ГОФРОПАКВ» , № 508 від 14.06.2011 р. (у т.ч. ПДВ 517 грн.), виписаної контрагентом ПП В«ТАЛАНТ ТРЕЙДІНГВ» , № 99 від 23.12.2011р. (у т.ч. ПДВ 630,00 грн.), виписаної контрагентом ПП В«ПОЛЯРА-ХІМВ» , № 1689 від 07.12.2011 р. (у т.ч. ПДВ 166, 67 грн.), № 1693 від 16.12.2011 р. (у т.ч. ПДВ 116, 67 грн.), № 1695 від 23.12.2011 р. (у т.ч. ПДВ 133,33 грн.), виписаними контрагентом ТОВВ«ІН-ТАЙМВ» , № 944 від 25.01.2012 р., виписаної контрагентом ТОВ В«А 4В» , №69 від 12.01.2012 р. (у т.ч. ПДВ 533,33 грн.), виписаної контрагентом ТОВ В«ІБІС-УКРАЇНАВ» , № 77 від 05.03.2012 р. (у т.ч. ПДВ 2250,00 грн.), виписаної контрагентом ТОВ ФІРМА В«ПРОМПОСТАЧСЕРВІСВ» , №70 від 24.03.2012 р. (у т.ч. ПДВ 83,33 грн.), виписаної контрагентом ОСОБА_3, № 48432 (у т.ч. ПДВ 151,24 грн., виписаної контрагентом ПРАТ В«МТС УКРАЇНАВ» .

Також позивачем включено до податкового кредиту суми ПДВ, не підтверджені податковими накладними : 37,17 грн., контрагент Державне підприємство В«УКРЕКОРЕСУРСИВ» ; 16,53 грн., контрагент ПРАТ В«МТС УКРАЇНАВ» ; 1247,1 грн., контрагент ТОВ В«Торгівельна фірма ФЕНІКС-СВ» ; 96,56 грн., контрагент Спільне Українсько-Словацьке підприємство ТОВВ«ЛІГУМВ» ; 116,2 грн. контрагент ТОВ В«ІН-ТАЙМВ» ; 12052,84грн., контрагент ОСОБА_9 ПІДПРИЄМСТВО В«СВАВ» ; 43,34 грн., контрагент ТОВВ«ОХОРОНА І БЕЗПЕКА ПЛЮСВ» ; 548,27 грн., контрагент ТОВ В«Торгівельна фірма ФЕНІКС-СВ» ; 39,18 грн., контрагент ТОВВ«ІН-ТАЙМВ» (т. 1 а.с. 42-45).

Усього по вищенаведеному порушенню відповідачем визнано безпідставним формування податкового кредиту на суму 20897 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач погодився із висновками акту перевірки про порушення порядку формування податкового кредиту з ПДВ за рахунок двічі віднесених податкових накладних або формування податкового кредиту без підтвердження податковими накладними по наступним підприємствам : ТОВ «Восток Трейд» (41,67 грн.), ТОВ «Український сертифікаційний центр» (16,67 грн.), ТОВ «АФД» (200,00 грн.), ТОВ «АСС-Гофропак» (696,67 грн.), ДП «Укрекоресурси» (37,17 грн.), ПП «Талант Трейдінг» (517,00 грн.) ПрАТ «МТС Україна» (167,77 грн.), ТОВ «Торгівельна фірма «Фенікс-С» (1247,10 грн.), Спільне українсько-словацьке підприємство ТОВ «Лігум» (96,56 грн.), ПП «Поляра-Хім» (630,00 грн.), ТОВ «А4» (1125,00 грн.), ТОВ «Ібіс-Україна» (533,33 грн.), ТОВ «Фірма «Промпостачсервіс» (2250,00 грн.), ОСОБА_3 (83,33 грн.), ТОВ «Охорона і безпека плюс» (43,34 грн., ПП «Детектор» (35,32 грн.), ТОВ «Торгівельна фірма «Фенікс-С» (548,27 грн.)., усього на суму 8269,3 грн.

При цьому, позивач не погоджується з висновком відповідача про безпідставність віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ по відносинам із ТОВ «Ін Тайм» (жовтень 2011 року - 116,2 грн., грудень 2011 року - 416,67 грн., грудень 2012 року - 39,18 грн.) та ПМП «СВА» (лютий 2012 року - 12052,84 грн.).

Так, за твердженням відповідача, податкова накладна № 1 від 28.02.2012 року на суму ПДВ 12052,84 грн., виписана постачальником ПМП «СВА», була наявна у позивача та надавалась під час перевірки, однак, не була взята до уваги перевіряючими.

Позивачем надано до матеріалів справи копію податкової накладної № 1 від 28.02.2012 року на суму ПДВ 12052,84 грн., виписаної ПМП «СВА», копії податкових накладних, виписаних ТОВ «Ін Тайм» позивачем до матеріалів справи не надано.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як встановлено пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Колегія суддів відмічає, що позивачем, окрім податкової накладної № 1 від 28.02.2012 року, ані до суду першої інстанції, ані на вимогу суду апеляційної інстанції не надано жодного первинного документу, який би підтверджував факт вчинення реальної господарської операції із ПМП «СВА» та правомірність віднесення до складу податкового кредиту суми в розмірі 12052,84 грн.

Копій податкових накладних, виписаних позивачеві ТОВ «Ін Тайм» у жовтні 2011 року на суму ПДВ 116,2 грн., у грудні 2011 року - 416,67 грн., у грудні 2012 року - 39,18 грн., або інших документів, які у розумінні п.201.11 ст.201 ПК України можуть бути підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної (транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами; касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника), по яким загальна сума отриманих товарів/послуг не перевищує 200 гривень за день (без урахування податку), позивачем не надано ані до суду першої інстанції, ані на вимогу суду апеляційної інстанції.

Ненадання таких документів унеможливлює встановлення факту вчинення господарської операції, суми ПДВ, яка може бути віднесена до складу податкового кредиту, змісту відповідної господарської операції та її зв'язку з господарською діяльністю позивача.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів критично оцінює твердження позивача про те, що податкові накладні на вказані вище суми ПДВ надавались позивачем до перевірки, оскільки ним не було надано до суду ані копій підтверджуючих первинних документів по відповідним господарським операціям, ані документальних доказів факту надання зазначених податкових накладених до перевірки.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

При цьому, колегія суддів відмічає, що позивач не був позбавлений можливості подати відповідні податкові накладні у разі їх наявності та первинні документи, подавши заперечення на акт перевірки, однак, як вбачається з матеріалів справи, правом подання заперечень позивач не скористався.

Крім того, слід вказати, що позивачем у заяві про зменшення позовних вимог (т.2, а.с.117) визнавалась безпідставність включення до складу податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 416,67 грн. по відносинам із ТОВ «Ін Тайм».

Отже, колегія суддів вважає, що податковий орган дійшов обґрунтованого висновку про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ на суму 20897 грн. через порушення п. 198.6 ст. 198 ПК України, та застосування у зв'язку з цим штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 5219,5 грн.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції не в повному обсязі з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права, та як наслідок неправильного вирішення справи.

З приводу висновків акту перевірки про порушення позивачем п.198.3, п.198. 6 ст.198 ПК України у зв'язку із завищенням податкового кредиту на суму 27348,00 грн. та порушення вимог п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України в частині завищення витрат по відносинам із ПМП «СВА» на суму 133089 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з абз. 1-2 п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

В п 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України зазначено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З огляду на викладене, з урахуванням положень п. 44.1 ст. 44, ст.ст.198, 201 ПК України, колегія суддів зазначає, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Матеріалами справи підтверджено, що між ТОВ В«МіцарВ» (покупець) та підприємством ПСМ В«СВАВ» (постачальник) було укладено договір куплі - продажу від 09.02.2011 р. № 9 - С (т.2, а.с.1-3).

На виконання умов вищезазначеного договору вказаним постачальником на адресу позивача було поставлено папір гофрований та картон, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії видаткових накладних № В - 0034 від 03.02.2011 р., № В - 0059 від 28.02.2011 р., № В - 0085 від 28.03.2011 р., № В - 0205 від 23.09.2011 р., податкових накладних № 5 від 03.02.2011 р., № 31 від 28.02.2011 р., № 27 від 28.03.2011 р. №22 від 29.04.2011 р., товарно - транспортних накладних від 03.02.2011 р., від 28.02.2011 р., від 28.03.2011 р., 23.09.2011 р., виписок з журналу видачі довіреностей на отримання товарно - матеріальних цінностей, банківських виписок (т.2, а.с.4-24)

Фактичне оприбуткування придбаного картону підтверджується наявними в матеріалах справи копіями прибуткових ордерів № 457, № 226 № 317, № 1045, оборотно-сальдової відомості (т.2, а.с.63-81).

Використання придбаних ТМЦ у господарській діяльності підтверджується наявними в матеріалах справи копіями лімітно-забірних карток (т.2, а.с.84-92), у відповідності до яких вищезазначений картон та папір гофрований був переданий до виробництва, за результатами чого було виготовлено паперову продукцію, що в свою чергу підтверджується оборотно - виробничими відомостями щодо використання сировини та виготовлення товару.

В подальшому виготовлений товар (продукція) згідно з договорами поставки був поставлений наступним підприємствам: ПП В«ПромтехснабВ» , ПП В«Престиж офісВ» , ТОВ В«А 4В» , ТОВ «ТВТ «КуніцаВ» , ТОВ В«МКСВ» , ТОВ Фірма В«РеверсВ» , ТОВ В«ТорнадоВ» , ТОВ В«Графіка - ХарьковВ» , ТОВ Сервісне підприємство В«Експрес - СервісВ» , ПП В«ФорсайтВ» , ТОВ В«ЛуганськканцоптВ» , ПП ПапірторгВ» , ТОВ В« S.T.V.L.T.D.В» , ТОВ В«Культтовари +В» , ТОВ В«СвікомВ» , ТОВ В«Торговий Дім В«ОСОБА_10 оптВ» , ФОП ОСОБА_10, ТОВ В«ТехнокомВ» , ТОВ В«Аверс і КВ» , ОСОБА_9 Фірма В«Стимул - ВВ» , ПП Фірма ПринципВ» , ТОВ В«ТК ЮлісВ» , ТОВ В«Торгівельна фірма Фенікс - СВ» , ТОВ В«Елтіс - ДКВ» , ФОП ОСОБА_11, ТОВ БудсімВ» , про що свідчать наявні в матеріалах справи копії видаткових накладних, податкових накладних, товарно - транспортних накладних, довіреностей на отримання ТМЦ (т.2, а.с.189-250, т.3, а.с.1-143).

З наявних в матеріалах справи копій вищезазначених первинних документів, оформлених в ході господарських операцій між ТОВ «Міцар» та ПМП «СВА» вбачається, що останні оформлені у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, далі за текстом - Положення №88), а податкові накладні - згідно з нормами п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

Вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» , п. 2.4 Положення № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак, є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що наявними в матеріалах справи копіями первинних документів підтверджується реальність господарських операцій між позивачем та ПМП «СВА», а товари, придбані у вказаного контрагента, були використані ТОВ «Міцар» в межах здійснення власної фінансово- господарської діяльності.

Згідно з п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 року № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772 (далі по тексту - Порядок № 984), чинного на час проведення перевірки ТОВ «Міцар», факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У відповідності до п. 5. 2. Порядку № 984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожними відображеним в акті фактом порушення необхідно :

чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів;

у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки;

у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

Колегія суддів констатує, що будь-яких зауважень з приводу оформлення первинних документів по відносинам із ПМП «СВА» в акті перевірки не викладено, перевіряючими не зазначено, якими саме діями з боку позивача, на їх думку, порушено вимоги податкового законодавства.

Єдиною підставою для висновку про завищення позивачем податкового кредиту та витрат по відносинам із вказаним контрагентом є посилання відповідача на акт від 11.10.2012 р. № 3191/220/13708255, складений Державною податковою інспекцією в Обухівському районі Київської області В«Про результати позапланової виїзної перевірки Приватного малого підприємства В«СВАВ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.06.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.06.2012 р.», відповідно до якого в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів від постачальників до ПМП «СВА» у зв'язку з відсутністю (ненаданням до перевірки) довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів. Перевіркою встановлено відсутність будь-якої інформації про наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення господарської діяльності підприємства.

Разом з тим, твердження відповідача про відсутність транспорту та товарно-транспортних накладних у постачальника ПМП «СВА» не є підставою для позбавлення права на податковий кредит позивача, яким придбані ТМЦ перевозились за власні кошти за допомогою сторонніх перевізників, та у якого наявні товарно-транспортні накладні щодо перевезення ТМЦ від вказаного постачальника (т.2, а.с.14-17).

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Крім того, відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер. Кожен платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Колегія суддів зазначає, що платник податків, в даному випадку позивач ТОВ «Міцар», не є уповноваженою особою щодо перевірки дотримання податкової дисципліни своїх контрагентів, та не має доступу до податкової інформації з автоматизованих інформаційних систем контролюючих органів, а отже не міг бути обізнаний про можливі порушення ними податкового законодавства.

При цьому колегія суддів відмічає, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України з даного питання, викладеною у постанові Верховного Суду України від 14 жовтня 2014 року у справі № 21-318а14, яка в силу ч.2 ст.244-2 КАС України є обов'язковою для всіх судів України. Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про правомірність формування позивачем витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, в сумі 133089 грн., та податкового кредиту в сумі 27348 грн. за результатами господарських операцій із ПМП «СВА».

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 17.06.2013 року № 000712210 в частині збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 30611,00 грн. у т.ч. за основним платежем - 30610,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн., а також № НОМЕР_1 в частині збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 27349,00 грн., у т.ч. за основним платежем - 27348,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн., діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, без дотримання вимог ч.3 ст.2 КАС України, а отже, наявні підстави для скасування даних податкових повідомлень-рішень у вищезазначеній частині.

Разом з тим, колегія суддів приходить до висновку, що в іншій частині податкові повідомлення-рішення Індустріальної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області від 17.06.2013 року № 000712210 та № НОМЕР_1 є обґрунтованими, підстави для їх скасування відсутні.

У відповідності до ст.202 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, є підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Згідно ч.2 ст.205 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може прийняти нову постанову, якою суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2014 року по справі № 820/8505/14 підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.6 ст.94 КАС України).

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що апеляційна скарга Індустріальної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області підлягає частковому задоволенню, колегія суддів вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Індустріальної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області на користь ТОВ «Міцар» частину судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам в сумі 72,47 грн.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, ст.ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу Індустріальної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2014р. по справі № 820/8505/14 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Міцар" до Індустріальної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області задовольнити частково.

Скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.06.2013 року №0000712210 на суму 30611 грн. (в тому числі основний платіж - 30610 грн., штрафна (фінансова) санкція - 1 грн.) та №0000722210 на суму 27349 грн. (в тому числі основний платіж - 27348 грн., штрафна (фінансова) санкція - 1 грн.).

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Індустріальної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (м. Харків, вул. Бекетова, 1, код ЄДРПОУ 39859908) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Міцар» (м. Харків, вул.Краснодарська, 177, корпус А, офіс 34, код ЄДРПОУ 25187488) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 72 (сімдесят дві) грн. 47 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя ОСОБА_12 Судді ОСОБА_13 ОСОБА_14 Повний текст постанови виготовлений та підписаний 07.06.2016 р.