Ухвала

від 16.05.2016 по справі 820/5441/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2016 року м. Київ К/800/55553/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий:Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. за участю секретаря:Латишевої Л.П., за участю представників позивача:Глоби А.В., відповідача:Демченка С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року

у справі №820/5441/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікеро-горілчаний завод «Прайм»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лікеро-горілчаний завод «Прайм» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 27 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року, позовні вимоги задовольнив, скасував податкові повідомлення - рішення від 03 січня 2013 року:

№ 0000010042 на суму збільшеного грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 70 222 226,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 5 639 662,75 грн.;

№ 0000020042 на суму збільшеного грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 58 527 299,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 8 612 799,00 грн.;

№ 0000010502 на суму збільшеного грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 143 986,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 14 274,51 грн.

Також стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 2 294,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Посадовими особами контролюючого органу було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2011 року по 30 червня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 30 червня 2012 року, про що складено акт від 07 грудня 2012 року № 550/42-1/33867056, яким встановлено порушення:

- пункту 5.1 підпункту 5.2.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 138.1.1 пункту 138.1 та підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПКУ), у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 70 222 226,00 грн.;

- пункту 198.3 статті 198 ПКУ, що призвело до завищення суми податкового кредиту на загальну суму 58 527 299,00 грн.;

- пункту 152.8 статті 152 та пункту 160.7 статті 160 ПКУ, у результаті чого позивачем під час виплат у ІІ кварталі 2011 року (звітний податковий період - II квартал 2011 року), ІV кварталі 2011 року (звітний податковий період - II-IV квартали 2011 року), І кварталі 2012 року (звітний податковий період - І квартал 2012 року) нерезидентам IMMEDIA HOLDING, Російська Федерація та Agile Media, Ltd, Великобританія, за розповсюдження реклами, не сплачено за власний рахунок до бюджету податок згідно з законодавством України за ставкою 20 % у розмірі 143 986,00 грн.;

- пункту 103.9 статті 103 Податкового кодексу України, у результаті чого позивач за ІІ квартал 2011 року (звітний податковий період - II квартал 2011 року), ІV квартал 2011 року (звітний податковий період - II-IV квартали 2011 року) та I квартал 2012 року (звітний податковий період - I квартал 2012 року) не подав до контролюючого органу розрахунки (звіти) податкових зобов'язань до податкових декларацій з податку на прибуток підприємства нерезидентів IMMEDIA HOLDING, Російська Федерація та Agile Media, Ltd, Великобританія, яким здійснено виплату за розповсюдження реклами, у строки та за формою, встановленими центральним органом державної податкової служби.

На підставі висновків акту перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 03 січня 2013 року:

- № 0000010042, у загальному розмірі 75 861 888,75 грн., у тому числі за основним платежем - 70 222 226,00 грн. та за штрафними санкціями - 5 639 662,75 грн.;

- № 0000010502 у загальному розмірі 158 260,51 грн., у тому числі за основним платежем - 143 986,00 грн. та за штрафними санкціями - 14 274,51 грн.;

- № 0000020042 у загальному розмірі 67 140 098,00 грн., у тому числі за основним платежем - 58 527 299,00 грн. та за штрафними санкціями - 8 612 799,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичною підставою для висновку податкового органу про заниження сум податку на прибуток та податку на додану вартість слугували висновки актів перевірок контрагентів позивача, господарські операції з якими мали безпосередній вплив на вказані порушення. Також в акті контролюючий орган зазначив, що в періоді, який перевірявся, підприємством понесені витрати, які не компенсовані доходами (витрати на придбання інформаційних ярликів та комісійної винагороди контрагенту), які, на думку податкового органу, підлягають виключенню з валових витрат. Перевіркою встановлено також порушення податкового законодавства під час взаємовідносин з контрагентами-нерезидентами, а саме: за розповсюдження реклами не сплачено за власний рахунок до бюджету податок згідно з законодавством України за ставкою 20 %.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з правомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту перевірених податкових періодів, а також відсутності порушень з боку позивач вимог податкового законодавства в частині розповсюдження реклами.

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємий період позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «ДФТ Сталкер», ТОВ «Адоніс - Дон», ТОВ «Донецький лікеро - горілчаний завод «ЛІК», ТОВ «Фірма Нікс», ТОВ «Гранді-2010», ТОВ «Нафтанадраінвест», ПП «Восток-Дар», ТОВ «Барристер», ПП «ЗЕВС».

Реальність виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи податковими та видатковими накладними. Факт поставки придбаного позивачем товару підтверджується товарно-транспортними накладними, первинними документами, що підтверджують оренду автомобілів та прийняття на роботі водіїв.

Судами попередніх інстанцій встановлено факт використання придбаного позивачем товару у власній господарській діяльності.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаних контрагентів та у зв'язку з оплатою підприємствам вартості придбаних товарів (робіт, послуг), що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність формування позивачем податкового кредиту спірного періоду за результатом виконання господарських взаємовідносин з зазначеними контрагентами.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що включення позивачем до складу податкового кредиту спірного періоду суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманих товарів на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеними контрагентами.

Крім того, висновок податкового органу про те, що порушення з боку контрагентів позивача вимог податкового законодавства щодо формування своїх зобов'язань, свідчить про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є помилковим з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Щодо висновків податкового органу про те, що понесені підприємством витрати (собівартість, винагорода повіреного, інформаційний ярлик) не компенсовані доходами, а тому такі витрати не є пов'язаними з господарською діяльністю, не відповідають поняттю «витрати», визначеному Податковим кодексом України, та не підлягають включенню до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування слід зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що необхідністю понесення позивачем витрат (у тому числі придбання та реалізація інформаційного ярлика) пов'язано з маркетинговими заходами та направлені в рекламно-торгових цілях для стимулювання збиту ринку продукції.

Платник податку на прибуток формує валові витрати з витрат, які здійснюються як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), що придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати доход від конкретної операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем понесені витрати з придбання та реалізації інформаційного ярлика, з метою використання в основній діяльності позивача.

Підстави вважати, що підприємство не мало на меті отримання доходу від таких операцій та здійснювало свою діяльність не у відповідності з визначеними цілями, а з метою штучного завищення валових витрат задля заниження об'єкту оподаткування, відсутні. Відповідно, відсутні і підстави для позбавлення позивача права на сформовані у відповідності до вимог Податкового кодексу України валові витрати.

Щодо висновків податкового орагну про порушення позивачем вимог пункту 152.8 статті 152, пункту 160.7 статті 160, пункту 103.9 статті 103 Податкового кодексу України, суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали їх безпідставними з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (клієнт) та російською компанією «ІММЕДІА ХОЛДИНГ» (компанія) було укладено договір № 2-2010-ИХ від 15 листопада 2010 року та № 4-2011-ИХ від 15 листопада 2011 року, відповідно до якого компанія зобов'язується за завданням клієнта надати останньому послуги із забезпечення розміщення в ефірі телеканалу реклами, яка надається клієнтом і призначається для аудиторії території розповсюдження з метою розповсюдження продукції під ТМ «PRIME».

Оплата послуг за умовами договору підтверджується платіжним дорученням та інвойсом.

Також між позивачем (замовник) та Agile Media, Великобританія (виконавець) укладено договір № 02Р від 01 березня 2011 року, відповідно до якого замовник доручив, а виконавець зобов'язався надати послуги з розміщення рекламних матеріалів в журналі Drinks International відповідно до умов, викладених в додаткових угодах.

Оплата послуг підтверджується платіжними дорученнями, актами виконаних робіт та інвойсом.

Податковим органом в акті перевірки зазначається, що позивачем порушено норми податкового законодавства під час взаємовідносин з розповсюдження реклами з зазначеними контрагентом.

Відповідно до пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є - прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який розраховується шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених статтями 135-137 Податкового кодексу України, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 Податкового кодексу України, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 Кодексу.

Згідно з підпунктом 134.1.2 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Відповідно до пункту 160.7 статті 160 Податкового кодексу України, резиденти, які здійснюють виплати нерезидентам за виробництво та/або розповсюдження реклами, під час такої виплати сплачують податок за ставкою 20 відсотків суми таких виплат за власний рахунок. Таким чином, сплата податку у розмірі 20 % суми від суми плати за послуги здійснюється у разі оплати послуг за виробництво та/або розповсюдження реклами.

Разом з тим, слід зазначити, що перелік доходів, отриманих нерезидентом із джерелом походження з України, які підлягають оподаткуванню згідно статті 160 Податкового кодексу України, визначений підпунктами «а» - «й» пункту 160.1 цієї норми.

З аналізу наведених норм слідує, що оподаткуванню за ставкою, встановленою пунктом 160.7 статті 160 Податкового кодексу України, підлягають лише виплати за виробництво та/або розповсюдження реклами нерезидентами, які проводять свою господарську діяльність на території України.

Відповідно до умов договору № 4-2011-ИХ TOB «IMMEDIA HOLDING» прийняло на себе обов'язки щодо розповсюдження на 1-му Російському каналі рекламного ролику російською мовою відносно продукції виробництва TOB «ЛГЗ «ПРАЙМ».

Згідно вимог Податкового кодексу Російської Федерації (ПКРФ) TOB «IMMEDIA HOLDING» як суб'єкт підприємницької діяльності, зареєстрований на території Російської Федерації, сумлінно нараховувало та сплачувало податки з отриманих сум за надані послуги.

Умови нарахування та сплати податків визначено у договорі та підтверджено первинними документами (інвойс від 08 грудня 2011 року № PRIME 1/2011 та від 10 січня 2012 року № PRIME 1/2012, акти здачі-приймання наданих послуг від 30 грудня 2011 року №б/н та від 16 січня 2012 року №б/н).

Тобто, TOB «IMMEDIA HOLDING» нараховувало на отримані суми від позивача за надані послуги податок на додану вартість за ставкою 18%, яку передбачено для послуг за місцем реалізації на митній території Російської Федерації (послуги за місцем реалізації за межами митної території Російської Федерації оподатковуються за ставкою 0% глава XXI статті 148 та 164 Податкового кодексу Російської Федерації).

Відтак, надання нерезидентами рекламних послуг поза межами України, свідчить про те, що у позивача були відсутні підстави для оподаткування доходів, сплачених нерезиденту, відповідно до положень пункту 160.7 статті 160 Податкового кодексу України.

Таким чином, виходячи з зазначеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що розрахунки (звіти) податкових зобов'язань до податкових декларацій з податку на прибуток підприємства нерезидентів IMMEDIA HOLDING(PO) та Agile Media, (Великобританія), яким здійснено виплату за розповсюдження реклами, у строки та за формою, встановленими центральним органом державної податкової служби, не мають подаватися підприємством.

Отже, колегія суддів вважає, що позивачем не було допущено порушень податкового законодавства під час відносин з іноземним контрагентом щодо надання рекламних послуг.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року у справі №820/5441/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.